«Теплінь. Весна іде!» —

Сказала так бабуся.

Весна іде? Та де?

Коли в вікно дивлюся —

Аж справді йде весна.

Ось стала біля ставу,

Всміхнулася ясна

І кинула купаву.

Купава розцвіла,

На хвилях загойдалась.

Весна ж у ліс пішла,

Ішла і усміхалась.

Дерева ожили!

Весна їх всіх вітала

І листом із поли

Їх рясно обсипала.

Берізці молодій

Сережки почепила,

Билиночці блідій —

Дзвіночок, щоб дзвонила.

Дарунки роздала,

З усіми попрощалась,

І в поле, в степ пішла,

Ішла і усміхалась.

Прийшла. Важкий мішок

З плечей своїх зложила

І тисячі пташок

В широкий степ пустила

І степ загомонів,

Почулись співи, крики.

Взялися до смичків

І коники-музики.

Там перепел: «Ха-вав!»

Там «бу-бу!» над водою.

Цупке щось дерти став

Деркач між осокою.

В повітрі, мов квітки,

Метелики літали.

Гули джмелі, бджілки

І меду скрізь шукали.

Та світу вже весна

Не бачила й не чула,

Давно уже вона

Натомлена заснула.