Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудiй травi.
Бiй не втихає, не затихає,- чуєте, хто живi?
Теплi мотори з вiтром колючим свищуть, немов рiдня,
Пахне автолом над сiрим полем, тiло людське й
броня.
На обстановку, радисте, зваж ти, газу надай, водiй.
Сам командир повертає башту, п'ятий почавши бiй.

Пробива мотор снарядом,
Смерть шукає скронь
З командиром майже рядом
Диха злий вогонь.

I тече броня гаряча
В степовую шир,
В полi жайворонок плаче
Там, де командир.

Вiн виповзає з башти, з машини в пекло, у пил, у грiм
Весь у бензинi, у чорних ранах, шепче: - Вперед
ходiм!
- Руки задимленi, лiва й права, чуб до чола прилип,
Сiра шинелька горить яскраво, як смоляний смолоскип.
Весь догоряє, весь вiн палає - кущ вогняний вдалi -
В тихому краю, чи на Дунаю, чи на карпатськiй землi.
Вище-но голову, брате-радисте, газу надай, водiй!
Пил на машинах. Пил на чоботях. Пил на травi рудiй...

Вже радиста молодого
Й хлопця-водiя
З бою винесла пiдмога,
Бо ж одна сiм'я.

Та й поклали у шпиталi -
Рани зав'язать.
Покурить, горiлки випить,
Все переказать.

Знову сiдають вони в машину. Де командир наш, де?
Блисне огонь на переднiм краю - то командир iде.
То командир їх в сiрiй шинельцi, вкутаний у вогнi.
- Ви не забули мене, хлоп'ята? Ви не забули, нi?

В полi птиця сива кряче,
Облiтає шир.
В кожнiй загравi неначе
Кличе командир.

Полум'янi рiднi руки
Приклада до скронь.
I ведуть вони машину
Тiльки на вогонь.

По чужiм переднiм краю
В блiндажi старi,
По крутiм карпатськiм плаю,
По Чорногорi.