Чи встигну я цей камiнь обтесати
У двi руки, iз молотом одним?
Бо поїзд мiй вечiрнiй у долинi
Не може довго ждати, в нього свiй

Маршрут i обрiй. Лiнiя й робота.
Уже на каменi засяли очi
I налились блакиттю, вже на нiм
Уста людськi жагою затремтiли
I ожили, як небо ожива,
Повинуте грозою. А з путi
Той поїзд кличе в дальню вечорину,
Не може довго ждати, в нього свiй
Маршрут i обрiй. Лiнiя й робота.

Рiзець i молот гупає в гранiт,
Щоб викресати слово, хоч єдине,
I вкласти в очi, в губи кам'янi,
Нехай вони б вогнем заговорили
Моєї мови - матерi життя,
Вiд колисання й до твердого ложа.
Ще поїзд жде. I молот мiй дзвенить,
I оживає кремiнь, мов iстота.

1968