Прогримів золотим салютом,
Молодим повесняним громом,
Наче виклик скупим і лютим,
Наче промінь над отчим домом,

Обійнявши весь цвіт нагорний,
Охопивши долини світу,
Сивочолий і мудрозорний,
Наче вийшов із заповіту.

Що там листя із зелен лавра,
І зітхання, і тихі жалі?
Не вмирають твої литаври
І деснянські твої скрижалі.

А вже ті, що тебе поносили
Сонцесяйними доносами
І сокирку несли за плечками,
Записались тепер дружечками!

Толочили на шпальтах преси,
Серце кидали на арену,
Доморощені злі дантеси
Лізуть з спогадами на сцену;

Підбирають як слід цитаточки.
Ерудиція в них і туга,
Так у хату на вогник-цяточку
Заповзає, бува, злодюга.

Завжди днями, як світ, зеленими
Дурноголов росте під кленами,
Цвіль лягає, де круча кручиться,
До таланту — злоба гадючиться.

Але ти у життя за брата,
І для мене, навік єдина,
Світлим перстенем Полікрата
Повертає твоя судьбина;