Балада про комвзводу

Невідомий поранений комвзводу стукав

нам у броню, показував цілі.

Вечір. Небо — бірюза.

Білий жар вогню.

Куль розпечена сльоза

Опіка броню.

Танки лізуть по прямій

По передовій,

Зачиняє башти люк

Молодий водій.

І на тому ж полі бою, за рікою голубою,

Двічі ранений комвзводу на холодному піску

Піднімає камінь в руки, до танкіста грима в люки:

Ти стріляй,— говорить,— прямо, там два «тигри»

у ліску.—

І танкіст стріляє з ходу, піт втирає із чола,

І горять два «тигри» справа чадним димом, як смола.

Другий танк бере розгін,

Землю колупа,

Та не бачить німця він —

Вітер, ніч сліпа.

Де дорогу, де ту ціль

Знайдеш уночі.

Виступає сива сіль

В хлопців на плечі...

Двічі ранений комвзводу, без крові збіліла врода.

Двічі ранений комвзводу з чорним каменем в руці

Креше-стука над мотором, шепче голосом суворим:

Ти стріляй, танкісте, вміло, там же німці, як

мерці.—

І танкіст стріляє вліво, піт втирає із чола,

І горять чуби німецькі чадним димом, як смола.

І пішла бригада в даль,

Всі шляхи мине.

Тільки мертвих друзів жаль,

Хтось їх пом’яне,

Хтось згада, не проживе,

Зарида вночі.

Зрили поле бойове

Наші тягачі.

А поранений комвзводу, а чи сонце, чи негода,

Сниться хлопцям у поході, часто згадують бійці,

Як іде він в полі бою, над рікою голубою,

У броню гарячу стука чорним каменем в руці.