Ждали всі зеленого розмаю,

Леготу плодючого тепла,

Ти ж дихнув, смертельно-білий маю,

І земля снігами загула.

 

Мерзне квіття дитячо невинне.

Заклякають соки в деревах.

Ярий гін крижана смерть прилине,

Все скує смертельно-білий жах.

 

Заридає поминальним співом,

Спеленає в похоронний сніг,

І весна — земна пречиста діва —

Нежива у сніговій труні.

 

Та крізь хугу вдарить меч небесний

І над срібно-смертним сном весни

Голос кари загримить — «воскресни!»

Всім немилосердям вишини.