ОДА ДО ПРИЙДЕШНЬОГО  

 Дні Твої скалічено криваво,  

 За туманом мерехтить мета...  

 Так обридла підозріла слава,  

 Так гнобить нещадна самота.  

 Вию псом на мертвім полі бою,  

 Стережу сей попіл і кістки,—  

 Знаю, Бог розсудить нас з Тобою:  

 Сходять зерна, пружаться ростки.  

 Під морозним вітром — біла тризна,  

 Сніг сліпить, вирує рівнина,—  

 То встає озимина залізна,  

 Крізь крижаний сніг — озимина.  

 Бачу їх — високих і русявих,  

 Зовсім інших, не таких, як ми,—  

 Пристрасників висоти і слави,  

 Ненависників тюрми і тьми.  

 Ось їх стислі руки, ясні лиця,  

 Голос невблаганний, як наказ,  

 В гострім зорі зимно-синя криця —  

 Вірний щит від болю і образ.  

 Спадкоємці бою, бурі діти!  

 Загримить ще раз така пора —  

 Сміливо могили перейдіте,  

 Коли треба — розтопчіть наш прах.  

 Щоб без вшанувань, без академій  

 Кров жадала неминучих кар,  

 Криця зустрічала серця кремінь,  

 Викресала іскрами удар  !  

 Щоб тверезі зимно-сині очі  

 Загорались, гострі і палкі,  

 Лиш тоді, як обрій зарокоче,  

 Боєм зустрічаючи полки.  

 І коли доба метальним словом  

 Збудить в серці переможний ямб,  

 Присуд Божий в даль Твою громово  

 Ознаймить гарматний дифірамб.  

 11.1.1932