МИКОЛА ЛУКАШ

Вірші у перекладі Миколи ЛУКАША

(1919—1988)

 

 

ТАНКА ПОЕТІВ VІІІ-ХVІІІ ст.

 

Мацуо БАСЬО

(1644—1694)

 

ХОККУ

 

***

 

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

 

***

 

Як шумить-гуде банан,

як у кадуб капа дощ, -

чую цілу ніч.

 

***

 

Холод, ніч, нудьга...

Чути плюскоти весла

десь од берега.

 

ВДАЧА

 

Оттакий я єсть:

глянь на росяні дзвонки -

то й сніданок весь.

 

***

Пущу коня вбрід -

полегесеньку впишусь

в літній краєвид.

 

***

На старім ставку

жаба в воду плюснула -

чули ви таку?

 

***

 

Гедзь на будяку:

ти стривай, не клюй його,

горобейчику!

 

***

Степу рівнява -

ніде оку зачепитись.

Жайворон співа.

 

***

 

Я заріс, як щіть.

А худий який, блідий!

Весняні дощі...

 

***

 

Видиться мені:

плаче з місяцем стара

в гірській глушині.

 

***

 

Вже й по маю - ах!

Птахи плачуть, а у риб

сльози на очах.

 

***

 

Трава-мурава...

Узялася сном-марою

слава бойова.

 

***

 

Тиша, мир і лад.

Десь там тоне межи скель

цвіркотня цикад.

 

***

 

Осінь із дощем...

Навіть мавпа лісова

вкрилась би плащем.

 

СТАРИЙ ВІДЛЮДНИК

 

Зсохнеться ось-ось,

як узимку на шнурку

димлений лосось.

 

***

 

Окуні морські

зуби щирять із полиць:

в лавці холодно...

 

***

 

Крук - немилий птах,

але як милує зір

в ранішніх снігах!

 

***

 

Рушу, й раптом - хить!

Ухоплюсь за колосок...

це розлуки мить.

 

***

 

Чистий водоспад...

З ярих сосен глиця в воду

падає улад.

 

***

 

Побравши ціпки,

зійшлись діди сивочолі

усі на гробки.

 

***

 

Хризантеми пах...

У кумирнях з прадавен

темні лики Будд.

 

***

 

Довгий, довгий шлях -

і ніхто не йде навстріч,

лиш осіння ніч...

 

***

 

Чом так постарів

я цеї осені?

Птиці, хмари.

 

***

 

Осінь-праосінь...

Як там живе сусіда?

Не знаю зовсім.

 

***

 

В мандрах я знеміг.

Полем паленим шуга

сон мій - чи юга?

 

***

 

Десять літ тут жив.

Едо! Я іду. Прощай!

Ти - мій рідний край.

 

***

 

Мавпа зойкне - співчуття...

А як плаче в непогідь

кинуте дитя?

 

ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ

 

Цілував би - жаль:

од моїх пекучих сліз

іней піде в тінь...

 

***

 

Рік кінчивсь, а мандри ні:

далі в стоптаних сандалях,

в зношенім брилі...

 

***

 

Жаль на серце впав:

при дорозі рожі цвіт

кінь мій общипав...

 

***

 

Я, метеличок,

собі крильця обірву:

на, цвіти, мачок!

 

***

 

Мандрівник,

це тепер моє імя.

Йде осінній дощ.

 

***

 

Берег високий.

Потішив мені душу

самотній сокіл.

 

***

 

Із далеких літ

скільки всього нагадав

цей вишневий цвіт!

 

***

Тяжка година!

До нічлігу ледь добрів -

цвіте гордина!

 

***

Квіття горове

шелевіє-шелестить...

Водоспад реве.

 

***

 

Зозулі розспів

в передсвітанні тоне.

Далекий острів.

 

***

 

Чужина чужа -

знов мандрую у світи...

Мжить осіння мжа.

 

***

 

В мандрах десь і вмру...

Вітер в душу наганя

холод і журу.

 

***

 

Кулюсь на коні:

тінь моя коцюрбиться

мовчки по землі.

 

***

 

Журавель знеміг,

на холодне поле впав...

Мандрівця нічліг.

 

***

 

Сакура стара -

невже справді зацвіла?

Спогад, ніби дим...

 

***

 

Ніч шляхи мела:

скільки снігу там зосталось

після помела!

 

***

 

Виходжу з Кінчу,

мов із мушлі той мякун.

Осінь наскінчу.

 

***

 

Он рибалка-птах:

любо глянуть, як пірна,

але й сумно - ах!

 

ЧИСТОТА

 

Білий лотос-цвіт:

не цурається багна,

із якого зріс.

 

***

 

Червень на порі.

Хмари-тучі залягли

на Бурли-горі.

 

***

 

Стань, мандрівцю, глянь:

попід тином оно-но

сірики цвітуть!

 

***

 

Чи весна прийшла,

чи старий минувся рік?

Святоблива ніч.