Вірші у перекладі Миколи ЛУКАША

(1919—1988)

ТАНКА ПОЕТІВ VІІІ-ХVІІІ ст.

Мацуо БАСЬО

(1644—1694)

ХОККУ

***

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

***

Як шумить-гуде банан,

як у кадуб капа дощ, -

чую цілу ніч.

***

Холод, ніч, нудьга...

Чути плюскоти весла

десь од берега.

ВДАЧА

Оттакий я єсть:

глянь на росяні дзвонки -

то й сніданок весь.

***

Пущу коня вбрід -

полегесеньку впишусь

в літній краєвид.

***

На старім ставку

жаба в воду плюснула -

чули ви таку?

***

Гедзь на будяку:

ти стривай, не клюй його,

горобейчику!

***

Степу рівнява -

ніде оку зачепитись.

Жайворон співа.

***

Я заріс, як щіть.

А худий який, блідий!

Весняні дощі...

***

Видиться мені:

плаче з місяцем стара

в гірській глушині.

***

Вже й по маю - ах!

Птахи плачуть, а у риб

сльози на очах.

***

Трава-мурава...

Узялася сном-марою

слава бойова.

***

Тиша, мир і лад.

Десь там тоне межи скель

цвіркотня цикад.

***

Осінь із дощем...

Навіть мавпа лісова

вкрилась би плащем.

СТАРИЙ ВІДЛЮДНИК

Зсохнеться ось-ось,

як узимку на шнурку

димлений лосось.

***

Окуні морські

зуби щирять із полиць:

в лавці холодно...

***

Крук - немилий птах,

але як милує зір

в ранішніх снігах!

***

Рушу, й раптом - хить!

Ухоплюсь за колосок...

це розлуки мить.

***

Чистий водоспад...

З ярих сосен глиця в воду

падає улад.

***

Побравши ціпки,

зійшлись діди сивочолі

усі на гробки.

***

Хризантеми пах...

У кумирнях з прадавен

темні лики Будд.

***

Довгий, довгий шлях -

і ніхто не йде навстріч,

лиш осіння ніч...

***

Чом так постарів

я цеї осені?

Птиці, хмари.

***

Осінь-праосінь...

Як там живе сусіда?

Не знаю зовсім.

***

В мандрах я знеміг.

Полем паленим шуга

сон мій - чи юга?

***

Десять літ тут жив.

Едо! Я іду. Прощай!

Ти - мій рідний край.

***

Мавпа зойкне - співчуття...

А як плаче в непогідь

кинуте дитя?

ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ

Цілував би - жаль:

од моїх пекучих сліз

іней піде в тінь...

***

Рік кінчивсь, а мандри ні:

далі в стоптаних сандалях,

в зношенім брилі...

***

Жаль на серце впав:

при дорозі рожі цвіт

кінь мій общипав...

***

Я, метеличок,

собі крильця обірву:

на, цвіти, мачок!

***

Мандрівник,

це тепер моє імя.

Йде осінній дощ.

***

Берег високий.

Потішив мені душу

самотній сокіл.

***

Із далеких літ

скільки всього нагадав

цей вишневий цвіт!

***

Тяжка година!

До нічлігу ледь добрів -

цвіте гордина!

***

Квіття горове

шелевіє-шелестить...

Водоспад реве.

***

Зозулі розспів

в передсвітанні тоне.

Далекий острів.

***

Чужина чужа -

знов мандрую у світи...

Мжить осіння мжа.

***

В мандрах десь і вмру...

Вітер в душу наганя

холод і журу.

***

Кулюсь на коні:

тінь моя коцюрбиться

мовчки по землі.

***

Журавель знеміг,

на холодне поле впав...

Мандрівця нічліг.

***

Сакура стара -

невже справді зацвіла?

Спогад, ніби дим...

***

Ніч шляхи мела:

скільки снігу там зосталось

після помела!

***

Виходжу з Кінчу,

мов із мушлі той мякун.

Осінь наскінчу.

***

Он рибалка-птах:

любо глянуть, як пірна,

але й сумно - ах!

ЧИСТОТА

Білий лотос-цвіт:

не цурається багна,

із якого зріс.

***

Червень на порі.

Хмари-тучі залягли

на Бурли-горі.

***

Стань, мандрівцю, глянь:

попід тином оно-но

сірики цвітуть!

***

Чи весна прийшла,

чи старий минувся рік?

Святоблива ніч.