У пошуках десяти

(дiалог високим штилем)

-- Ну, i що ж саме можеш ти сказати на захист цього Мiста?

-- Правду. Одну тiльки правду, Пане.

-- Звiсно, що не брехню… То кажи. Сидiв пiд храмом?

-- Так, Пане, при самiсiнькому входi. Лiворуч.

-- I що, подавали тобi?

-- Еге ж, подавали. Тiльки перший думав при цьому: "Йой! П'ятак сам в руки лiзе -- але я пошукаю в гаманцi, там мусять бути також копiєчки. П'ятак уп'ятеро бiльший за копiйку, отже уп'ятеро цiннiший i потрiбнiший для мене -- тож краще iще пошукатиму..."

-- Ну, а другий?

-- Другий подумав: "Ось передi мною зайшов до храму сусiда, кинув цьому глитаєвi гривеник -- а я кину пiвтину! Нехай усi бачать, що я уп'ятеро кращий вiд мого сусiди!"

-- Так-так, зрозумiло… А третiй?

-- А третiй, мiй Пане, подумав: "Ось сидить жебрак. Дам я йому сьогоднi грошi -- а завтра вiн помре, отже милостиня моя пропаде! Тому краще я вiднесу її до церкви та вкину в копилку -- церква стоятиме i завтра, й пiслязавтра, i через рiк. Тодi всi бачитимуть, що я витрачаю грошi дуже розумно i нiчого не марную".

* * *

…I де, в якому мiстi вiн чув таки думки?..

* * *

-- Отакої! Ну, а що ж четвертий?!

-- А четвертий, Пане мiй, думав як перший, а п'ятий -- як другий, а шостий, як третiй… Тобто всi наступнi вважали так само, як хтось iз попередникiв.

-- I нiхто не мав рацiї! О-о-о, який жах… Але скажи Менi, будь ласка, чи хтось взагалi думав iнакше?

-- Так, Пане. Останнiй дав менi одразу десятку i сказав: "Ось тобi -- тiльки забирайся звiдси: надто в тебе вигляд огидний! Коли буду вертати опiсля сповiдi, боюся, що розчаруюсь у життi ще бiльше. А в мене бiзнес, партнери, сiм'я, коханка…"

-- О-о-о, люди, люди… I ти пiшов?

-- Авжеж, Пане.

-- Але чому?! Ти мусив терпiти до останнього!..

-- Бо той чоловiк дав по червiнцю двом iншим глитаям, що також сидiли бiля входу, один з них поцупив грошi в товариша, той помiтив, почалася бiйка… Я зрозумiв, що нiчого цiкавого тут не станеться. I пiшов.

* * *

…То де ж, в якому мiстi такi люди?..

* * *

-- Ну, все зрозумiло. Iз цим Мiстом треба…

-- Нi, Пане, зачекайте!

-- Навiщо?

-- Зрештою, одну Людину я все ж знайшов!

-- Овва! I хто ж це був?

-- Коли я пiсля церкви пiшов на смiтник i почав копирсатися в контейнерах, якась жiночка саме виносила недоїдки. Так от, несподiвано вона пiдiйшла до мене, дiстала з кишенi п'ятiрку i сказала: "Ось, це вам, дiдусю!" Пам'ятаючи, що звелiли менi Ви, Пане, я почав вiдмовлятися, та вона наполягала: "Не можу бачити, як ви порпаєтеся у смiтнику! Краще купiть собi попоїсти".

-- I зрештою ти прийняв милостиню?

-- Ну, що було робити… Прийняв.

-- Дай-но сюди… Що таке?! Купюра зовсiм новенька… I що, вона одразу дала саме цю?

-- Так, Пане.

-- Не шукала якусь iншу, пожмакану й подерту, яка бiльше пасує глитаєвi?

-- В жодному разi! Отже, бодай одну Людину в цьому Мiстi я таки знайшов!

-- Але ж лише одну…

-- Я шукатиму далi, аж поки не знайду десятеро! I тодi Ви, Господе мiй, помилуєте Мiсто…

-- Авраам теж просив колись за десятьох праведникiв -- проте не знайшлося стiлькох у Содомi.

-- Але я знайду…

-- Ти певен?

-- Сподiваюся!

-- Ну гаразд, шукай… Авраам врятувався, i Лот врятувався…

* * *

I янгол пiшов вiд Бога шукати в Мiстi ще дев'ятеро праведникiв. Вiн шукає й досi. Але що це за Мiсто?! Хто може сказати, що це -- не його рiдне Мiсто?Не ваше Мiсто…

Нiч на 12 жовтня 2002 р.