СТЕП ОПІВДНІ   

 Спокойно небо голубое.   

 Никитин   

 Блакитне небо, мов дугасте море,   

 Безоднею самітною стоїть.   

 Під сонцем степ, козацьке Дике поле,   

 Огнем переливається-жахтить.   

 Гарячий вітер хилить-нахиляє   

 Траву хвилясту стиха до землі,   

 І в прозирній золоченій імлі   

 Даль степова мов тоне-поринає.   

 Понад травою стиха жар німий,   

 Переливаючись, пливе високо!   

 Розтоплюється воздух осяйний,   

 Тіснить у грудях дух і сліпить око.   

 Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями   

 Картина світоіскрява горить;   

 Над нею любо попід небесами   

 Музика, мов срібло тонке, дзвенить.   

 То жайворонок, лірник одинокий,   

 Зайняв одрадну серцю вишину   

 І звеселяє світ шумно-широкий,   

 Співаючи про волю та весну.   

 Німує степ: йому ні на що воля.   

 Се немовлятко сонне в сповитку:   

 Судилась велетню дрімлива доля   

 На довгому байдужньому віку.   

 Закутавсь у свої зелені шати;   

 Пахущі мовчки нюхає квітки;   

 Над ним по вітру носяться крилаті   

 Метелики, мов марево, легкі.