— Ой вишеньки-черешеньки!

Чи великі гроші

Заплатила за вас мама?

Такі ж ви хороші!

Іздалека вже вас видно,

А як стільчик взяти,

Отоді-то вже вас можна

Добре пильнувати! —

Бере стільчичок Галюня,

На його злізає,

Та вишеньки-черешеньки

Любо розглядає.

— Чи не взяти б ягідочку,

Або пару, може?

А як, може, сваритиме

Матуся! Ох, Боже!..

Каже нянька, що варити

Хотіла матуся...

«Варитимуть», «сваритимуть!» —

Міркує Галюся.

Та хіба вже так багато

Отам позначиться,

Як одною ягідкою

Хтось полакомиться?..

Тільки трудно розрізнити

Вишеньки гарненькі,

Бо докупочки зрослися

Хвостики міцненькі.

— Ну, дарма! Ще буде й краще, —

Думає Галюся, —

Я візьму собі дві пари,

Тепер не боюся.

Як повішати на вушка

Сережки неначе,

То сварить не буде мама,

Хоч уже й побаче;

Лише любо засміється,

Любо поцілує,

Та ще більше тих «сережок»

Галі подарує!