ДО ОРЛА  

 Обох нас, орле стервоїдний,     

 Знажає поле боротьби:  

 Рвемо у других шмат послідній,     

 Жаги нікчемної раби.  

                       Та чом не в мене твої крила?     

                       Я полинув би вище хмар:  

                       Тут кров злочинства землю вкрила,     

                       Скрізь повно слів, в повітрі — вар!  

 Де б не поглянув — боже! — всюди     

 Слід жертв, загублених дарма;  

 Не змовк стон тіней,— рвуться груди;  

 Нищаву смертю обійма.    

                       О, браття серби, — гірко плачуі     

                       Свята надія геть зника... Все кров та кров...     

                       Між нами — бачу,     

                       Червона річка протіка!