Письменнику Григорій Косинка, сьогодні я Вас відразу впізнав у натовпі — такого синього костюма я іще ні в кого не бачив. І хоча я з Вами не був знайомий, я відразу впізнав, що то Ви.
Я не буду Вам називати себе, просто один з сьогоднішнього натовпу, тільки от, може, той, хто Вас упізнав. Пробачте, що я турбую Вас своїми розмовами, але я чомусь знаю, що Ви помилилися, прийшовши сьогодні на цей бенкет, де ніхто Вас не впізнає.
Чи, може. Ви помилилися, прийшовши в бенкетну залю, замість вокзалу?
Але які б функції не несло це приміщення, в ньому ненадійна стеля, і я чомусь знаю, що вона може впасти.
Не вірите? Чи, може, Ви думаєте, що ця стеля літає, щоб було над нами небо?
