Котилася тарілочка

По крутій горі,

Забавляла любих діток

У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки

Чому не любить —

Хорошая, золотая

І як жар горить.

Прийшла баба — сама чорна

І чорний жупан, —

Заховала тарілочку

У синій туман.

Постихали співи й жарти

У дворі моїм;

Золотої тарілочки

Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,

У віконці став

І про тую тарілочку

Співати почав:

«Туманочку, туманочку!

Поклонись зорі,

Покоти нам тарілочку

По нашій горі...»

Де не взявся із-за лісу

Невідомий птах,

Довгохвостий, гостроносий,

На восьми ногах.

Тільки став я приглядаться —

І що, і відкіль,

А він зразу розігнався —

І в вікно сусіль...

Я — на піч та у куточку

Зігнувсь, притаївсь

І, щоб птах той не надибав, —

Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає —

Не найде ніде.

І тонесенько виводить:

«А де дідок, де?»

Закричав горластий півень

І прогнав той страх,

Я зрадів — і не побачив,

Де той дівся птах.

Золотую тарілочку

Всі знають давно:

То на небі сонце ясне

На ввесь світ одно.

Чорна баба — нічка темна:

Із давніх-давен

Покриває все на світі,

Як погасне день.

Заховався шуткуючи

Дідусь-господар,

Щоб не зразу догадались,

Що той птах — комар.