ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ   

 УКРАЇНА   

 Україно, Запороже, годі вас забути,   

 Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,   

 Де ті трави шовковії славні степи криють,   

 Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють,   

 Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають,   

 З буйним вітром у заліжку козаки літають.   

 Хто ж то може знов забути могили, кургани,   

 Де козацтво українське, славні отамани   

 Свою славу сном провадять, славов серце гріють,   

 А ті думи богатирські так-то гарно піють,   

 Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути, —   

 Україно, Запороже, можна вас забути?   

 Онде грає жвавий хлопець у торбан весело;   

 Онде дівча йде по воду, думку йкусь завело;   

 Там сопілка приграває, ніби соловіє,   

 Що там в гаю калиновім піє все та піє;   

 А там бджілка злотокрила думно си співає,   

 Обмучилась медівницев, ледве що вертає.   

 Он колишесь тихий Дніпер: вечір — він дрімає,   

 А по синій єго фалі човенце плаває,   

 В ньо си сіло гарне дівча, красне, як малина,   

 А хороший кермаченько ляг їй на коліна,   

 Обзирає сороківці, що в коралі в'яжуть,   

 А потому, а потому... Далі вже не скажу;   

 А хоть рад би-м і сказати, але наші милі   

 Вже пропали в синій мряці, що Дніпер укрила.   

 Далі видко білий хутор, пасіки, ставочок,   

 Знов байрак там яворовий, вишневий садочок,   

 А в садочку мила хатка; тамки на порозі   

 Сіло дівча русокосе — ах, які ж там нозі! —   

 Та й іголков тонесеньков шиє в хустку квіти:   

 «Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе?»   

 Тихо, тихо, любе дівча, — видиш он сокола?   

 А дівчина — чорні очі — глипла доокола:   

 «То не сокіл, то мій милий вороним літає!»   

 Та й схопилась красавичка, ліску відчиняє.   

 А сокіл вже на подвір'ї, дівчину любує;   

 Вна го хоче посварити — годі, бо цілує.   

 Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи!   

 Ні, там славні чумаченьки возя з Криму соли.   

 От, дивися, вже і стали, вже й воли пустили,   

 Вже і ватра запалена, вже ся розложили.   

 Той готовить ситу кашу, ті вози знов мажуть,   

 Хлопці шумки заспівали, старші казку кажуть.   

 Далі, далі — онде небо багром рум'яніє;   

 Слухай добре, як-то мило десь дзвіночок піє   

 То в тій церкві там, за лісом, з дев'ятьма   

 верхами —   

 Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,—   

 А священик-старець ходить по святій контині,   

 Молить слави Запорожу, щастя Україні.