Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі
Стають золоті, де багряно-тривожні,
Не знаю, де міра вготована силі
Й на що мої клекоти дикі спроможні.
Не знаю. Не відаю. І колінкую
Перед відомим (відомим для кого?).
Своєму коневі кую свою збрую
І в губи цілую зорю на дорогу.
Крапчасті напасті, роковані роки,
Чоласті незвідані вади «не знаю».
Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки
І що принесе мені пам'ять з Дунаю.
Та вдаю і мене колисала калина
Н кр.ио МЛИНОВІМ тонкими руками,
І крон калинова, як пісня едина,
І ори її. н моїм горці гіркими зірками.