ПОМИРАЮТЬ МАЙСТРИ...   

 Пам'яті академіка О. І. Білецького   

 Помирають майстри. Чітко значать віки.   

 їх життя вперезало вогнями й димами.   

 В груди траурних маршів   

 дзвенять молотки,   

 І влягаються думи золотими томами.   

 Люди круто жили. Люди в сонце ходили   

 І державу науки несли на плечах,   

 Люди гупали кайлом в оранжеві брили,   

 Люди шквально згоріли,   

 щоб день не зачах.   

 Амплітуда людська —   

 від колиски до гробу.   

 Та не знати народу таких амплітуд,   

 Бо ошпарює реквієм мою душу окропом   

 І сподівану зрілість вишукує тут.   

 Сплять монархи труда. Зріє черга велика   

 До незайнятих тронів крізь думи густі.   

 Підмайстри мого віку!   

 Я ваші ридання покликав,   

 Щоб на цвинтарі чолами підрости...