Іван Драч

Вивантаження граніту

 Сивий, аж замислений,   

 крихкий на пругах   

 Граніт кострубатий до пальців липне.   

 Шпурляю — і він гоготить в ногах,   

 Влягаючись тілом в земні заглибини.   

 Рожевий, смугастий — в променях мліє.   

 В кожнім кристалі вогні полискують —   

 І падас сонце направо й наліво   

 Верткою мигливою блискавкою.   

 На іскри дробиться, вщухає, тихне.   

 Полами витрем замурзані чола ми.   

 Зцупимо, зрушимо — й знову задихано,   

 Азартно напружимось торсами голими...   

 Вже викотивсь місяць   

 із синіми горами,   

 Великий, важкий, сивувато-опаловий.   

 Може і цю розвантажим платформу —   

 Місячним каменем землю завалимо…   

 Хочеться пива. Петляємо коліями.   

 Стрічним дівчатам махаєм кашкетами.   

 Струмінь з-під крана морозно поколює,   

 Зорі од спини летять рикошетом.