СЛЬОЗА ПІКАССО   

 Мир разложил на части Пикассо.   

 Слеза стекает.   

 Разложи! Попробуй!   

 Евг. Винокуров   

    І  

 Літо пилося,   

 літо їлося,   

 Літо кипіло вишнево,   

 лутово,   

 Густо сміялося,   

 половіло,   

 Переморгувалось зеленоброво.   

 А ми за руки, аж пальців хрускіт,   

 Аж регіт звивався під пахви осик.   

 За хвилями книг,   

 в сторінковім плюскоті   

 Відкрили шалений його материк.   

 І раптом у гаморі магазиннім   

 Все спалахнуло, аж день злякався!   

 Все стало синім, місячно-синім —   

 Засвітилась сльоза Пікассо.   

 І зайнялися в дівчини зорі,   

 І прикипіли карі:   

    «Та ну!!»   

 Тонуть у морі, тонуть і в горі —   

 І ми в сльозі потонули.   

 ІІ  

 Діти плачуть, і плачуть дерева.   

 У мами не очі, а дві сльози.    

 Синхрофазотрони ридають, як леви,   

 І фіолетовий плач в грози.   

 Передані сльози оркестрам і лірам,   

 Митцям передані,   

 бо людям ніколи,—   

 Художники плачуть   

    «Королем Ліром»,   

 «Снігами Кіліманджаро»   

 і «Гернікою»...   

 Ill   

 Пройшов крізь Сезана, Моне і Мане,   

 «Валькірією» захлинувся в Одесі...   

 Майнуло — і він мене промине,   

 Чи я загублю його десь.   

 Всякі пророки злісно шептали:   

    «Він шизофренік, не йди в його очі».   

 І поетичні муки танталові   

 Злякано врочили.   

 Та в серці цей каторжник,   

 чорт в синцях,   

 Денно і нощно мне глину й залізо.   

 Чорна фуфайка йому до лиця,   

 «Юманіте» у кишені навскіс.   

 Атомні сльози течуть в імлі    

 На чистий пензель солоною правдою.   

 Він сам — геніальна сльоза Землі   

 В штанах, замурзаних райдугою!