ЛЕОНІД БІЛЕЦЬКИЙ

РУСЬКА ПРАВДА Й ІСТОРІЯ ЇЇ ТЕКСТУ

 


За редакцією Юрія Книша

 

Українська Вільна Академія Наук в Канаді

Вінніпег - 1993

 

 

 

 

 

„...ми глибоко шануємо тисячолітні демо­кратичні традиції нашого народу, народжені на українській землі унікальні пам’ятки права. „Руська Правда” ...є живодайним джерелом нашого державотворення.”

 

З Вітального Слова Президента Леоніда Кравчука учасникам Першого Світого Конґресу Українських Юристів

(Київ, 18-го жовтня 1992-го р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 


ВСТУПНЕ СЛОВО РЕДАКТОРА


ПЕРЕДМОВА АВТОРА

 


ЧАСТИНА ПЕРША: КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

І. Огляд студії Н. Калачова. II. Студія П. Мрочека-Дроздовського, В. Серґеєвича. III. Думки В. Данилевича; студія О. Соболевського, В. Ключевського; студія і текст Є. Карського; досліди М. Максимейка, В. Чернова, В. Любимова, С. Юшкова. Висновки.

 


ЧАСТИНА ДРУГА: ІСТОРІЯ ТЕКСТУ СКОРОЧЕНОЇ ПРАВДИ

І. Перелік списків Руської Правди. II. Розбір тексту Скороченої Правди з погляду її повстання і джерел. III. Час і місце повстання Скороченої Правди; характер її опрацю­вання. IV. Ідеологічна концепція Скороченої Правди та кодифікація. Висновки.

 


ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ІСТОРІЯ ТЕКСТУ ШИРОКОЇ ПРАВДИ

І. Проблема клясифікації списків тексту Широкої Правди; шість підгруп списків Широкої Правди тексту Кормчої Книги; розбір варіянтів. II. Тези від яких виходжу до даль­шого студіювання тексту Широкої Правди; вияснення головної лінії розвитку тексту Руської Правди, вміщеного до Кормчих Книг в підгрупах А, Б, В, Г, Д, Є і аналіза тексту підгруп Є і Д. III. Зясовання історії тексту Правди підгруп: Г, Б, В; взаємовідносини всіх підгруп. IV. Розбір тексту списків Широкої Правди, що ввійшли до збірника Мірило Правдиве; вияснення історії їх тексту. V. Аналіза тексту підгрупи А, себто найстаршого списку Кормчої Книги; його історія; взаємини між текстом Кормчої Книги і текстом Мірила Правдивого. VI. Розгляд тексту списків Широкої Правди першого Софійського літопису; вияснення їх історії; ґенеза тексту в її старшій редакції й з’ясовання його контамінації. VII. Вияснення тексту найстаршої редакції Широкої Правди; проблема її архетипу; означення списків, що найкраще заховали текст оригіналу Широкої Правди. Висновки.

 


ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА: ПЕРШІ КРОКИ УТВОРЕННЯ І РОЗВИТКУ ШИРОКОЇ ПРАВДИ

І. Вияснення історії повстання Широкої Правди; питання про відношення Широкої Правди до Короткої; визначення їх залежності; література цього питання; порівняння текстів Короткої і Широкої Правди. II. Критика поглядів про взаємини між Короткою і Широкою Правдою; порівнання системи і пляну Короткої й Широкої Правди; Широка Правда вийшла із Короткої: докази. III. Основне тло Широкої Правди; історія її розширення, опрацьовання і кодифікації. IV. Характер творення Широкої Правди; час її повстання; умови й питання про її автора чи кодифікатора; ідеольоґічна концепція й нове в кодифікації Широкої Правди. Підсумки.

 


ЧАСТИНА П’ЯТА: ВИЯСНЕННЯ КОДЕКСУ КОРОТКОЇ ПРАВДИ Й ПИТАННЯ ПРО ЯРОСЛАВОВУ ГРАМОТУ

І. Історія Короткої Правди: розгляд списків, їх клясифікація та походження. П. Дві частини Короткої Правди і їх між собою взаємини. III. Вияснення характеру цих взаємин: друга частина не є самостійний кодекс Короткої Правди а лише доповнення до її першої частини; Коротка Правда: єдиний кодекс законів синів кн. Ярослава; вияснення основ її законодавчого і взагалі культурного реформаторства: відміна крівавої помсти. IV. Питання про Ярославову Правду: погляд О. Шахматова; історія Ярославової Правди.

 


ЧАСТИНА ШОСТА: МОВА РУСЬКОЇ ПРАВДИ

І. Огляд літератури. Питання слідів київської староукраїн­ської мови в списках Руської Правди. II. Вияснення занепаду неповноголосних ъ і ь в пізних списках Руської Правди. III. Тъгда / тогда; тъ, нъ / то, но: форми з ъ і форми з о. IV. Сонантність ъ і ь: риса староукраїнської мови оригіналу Руської Правди. Сліди цього факту в списках ХIII-ХV-го вв. V. Форми меч іміч сучасної української мови та їхні стародавні основи. VI. Къснячько / Коснячко Короткої і Широкої Руської Правди: самобутня староукраїнська форма. Вияснення слова обьль.Підсумки.

 


ПРИЛОГА: ТЕКСТ ШИРОКОЇ РУСЬКОЇ ПРАВДИ

 


ПРИМІТКИ АВТОРА [1, 2, і т.п.]


ПРИМІТКИ РЕДАКТОРА [А, Б, і т.п.].

 

 

 

ЛЕОНІД БІЛЕЦЬКИЙ Прага, 1936 р.

 

 

Леонід Білецький народився 5-го травня 1882-го р. в селі Литвинівці, Уманського району Черкаської області (тодішня Київська ґубернія). Студіював на історико-філолоґічному факуль­теті київського університету в семінарі проф. Володимира Перетца, отримавши при закінченні студій (1913-го р.) золоту медалю. Доцент-суплент української мови й літератури Українського Кам’янець-Подільського Державного Університету (1918-1920). Професор української мови й літератури Українського Тайного Університету у Львові (1921-1923). Перший ректор (1923-1926) і постійний викладач української літератури в Українському Високому Педаґоґічному Інституті ім. М. Драгоманова у Празі. Звичайний професор на факультеті права (1933-1945), а пізніше на факультеті філософії Українського Вільного Університету. Перший Президент Української Вільної Академії Наук в Канаді (1950-1955). Проф. д-р Леонід Білецький належав до найкращих українських літературознавців 20-го століття. Помер у Вінніпегу 5-го лютого 1955-го р., де й похований.

 

 

ВСТУПНЕ СЛОВО РЕДАКТОРА

 

Ґенеза цінної текстолоґічної праці Леоніда Білецького про основну пам’ятку стародавнього українського права була накреслена самим автором у своїм довгім автобіографічнім листі 11-го листопада 1941-го р. до тодішного ректора Українського Вільного Університету в Празі, Івана Борковського (оригінал зберігається в архіві Л. Білецького в Торонті):

 

„Року 1932 декан правничого факультету Вільного Українського Університету [проф. Сергій Шелухін — Ю.К.] запрошує мене листом, чи не згодився би я викладати на правничім факультеті курс з історії українського права спеціяльно філологічний: огляд та інтерпретація стародавніх правничих пам’яток (княжої доби, українсько-литовської та гетьманської). Я подумав і згодився, запропонувавши деканові написати працю: Історію тексту Руської Правди. Це примусило мене простудіювати всі відомі тексти Руської Правди (а їх було до 70), і студія моя через півроку була на факультет подана. Рецензенти, проф. Станіслав Дністрянський та проф. Опанас Андрієвський дали позитивні рецензії, і я був на факультеті обраний звичайним професором. Моя справа була подана на затвердження Сенатові Університету... і я в тій гідності звичайного професора був затверджений [13-го лютого 1933-го р. — Ю.К.]”.

 

У жовтні 1933-го р. українська академічна громада Праги мала нагоду почути головні висновки студії Білецького, виголошені ним у формі доповіді підчас Українського Правничого З’їзду. В часах тоталь­ного розгрому української правничої науки в Україні сталінським режимом, філолоґічна аналіза тексту Руської Правди переведена одним з найвидатніших українських літературних критиків цієї доби набувала особливого значення, не лише наукового але й національно-державного. Доповідь Леоніда Білецького була надрукована Іваном Огієнком у журналі Наша Культура в грудні 1935-го р., але сама студія, на жаль, не могла тоді вийти в світ через невідрадні поліграфічні можливості української академічної еміґрації.

 

Пізніші спроби Білецького видати цю студію (з поправками й додатками) теж не увінчалися успіхом. В лютому 1948-го р. була підписана угода з Товариством Прихильників УВАН (Авґзбурґ, Німеччина) в справі публікації 20-ти аркушової книги п.н. „Руська Правда й її історія”, до якої мали бути включені, крім первісної тексто­логічної студії, всі матеріяли що їх Білецький приготовив в рр. 1934-1936 коли він інтенсивно працював над мовою, літературним стилем, та іншими філолоґічними питаннями інтерпретації Руської Правди. Переїзд Білецького до Канади 1949-го р. унеможливив реалізацію Цього проєкту. А в тім, початкові фази існування УВАН у Вінніпеґу (з питомими труднощами розвитку й стабілізації фінансової бази цієї установи) не дозволяли братися до видавання більших стисло-науко­вих праць. Завершивши літом 1954-го р. клясичну редакцію поетичних творів Шевченка (4-томне вид. „Тризубу”), Білецький підготовив скорочений машинописний варіянт своїх текстологічних і мовних матеріялів про Руську Правду. Була надія, що вінніпезьке видавництво „Тризуб” опублікує цю „синтезу” (так її назвав його близький тодішний співробітник Юрій Мулик-Луцик). Одночасно, Білецький доповнював свою давнішу, ширшу студію (цебто — первісний текст 1932-го р.) на підставі новіших праць отриманих з книгозбірні Гарвардського університету за посередництвом Юрія Шевельова.

 

Тяжка хвороба в осені 1954-го р. не дозволила авторові завершити цю перерібку, а смерть, що наступила 5-го лютого 1955-го р. взагалі припинила всі намічені пляни. „Тризуб” відмовився друкувати вище­згадану синтезу. УВАН під керівництвом Ярослава Рудницького мала тоді інші пріоритети. В 1971-му р. машинопис скороченого варіянту текстолоґічно-мовних студій Білецького був переданий власноручно його молодшою донькою О. Білецькою-Козоріс, що завідувала в той час архівом пок. батька, Омелянові Пріцакові, директорові УНІГУ, для евентуальної публікації. Пізніше, О. Пріцак запропонував О. Білецькій-Козоріс примістити переданий машинопис в бібліотеці УНІГУ де „цей твір мав би краще призначення чим у приватній збірці” (Лист Пріцака до Білецької-Козоріс 7-го травня 1973-го р.) Остаточна доля машино­пису Леоніда Білецького невідома: в бібліотеці УНІГУ його немає.

 

Зникли теж з архіву Білецького, не знати коли й за яких обставин, всі матеріяли його мовно-літературних аналіз Руської Правди в рр. 1934-1936, крім т.зв. „шостої частини” (див. нижче ст. 117-130). Це очевидно непоправна втрата для української науки. Тим більше хочеться тут висловити щиру подяку й признання старшій доньці Леоніда Білецького, Катерині Лазор-Кандибі, що погодилася на весні 1988-го р. передати в тимчасове розпорядження УВАН дорогоцінний рукопис первісної текстолоґічної студії батька про Руську Правду, а також деякі дрібніші документи що відносяться до його творчої роботи над цією тематикою.

 

Неможливо подякувати поіменно всім тим, що допомогли в підготовці до остаточної редакції праці Леоніда Білецького своїми устними інформаціями чи документальними повідомленнями, почасти суперечливими, але повсюди доцільними. Ніщо не зали­шилося мною не використане. Всім їм передається щире спасибі в імені Президії УВАН. Особливу подяку висловлюється: Д-рові Михайлові Марунчакові, Президентові УВАН в рр. 1980-1989, без зрозуміння й моральної підтримки якого не вдалося б здійснити цей редакційний проєкт; Мґр. Ірені Книш і Д-рові Миколі Мушинці.

 

Складається теж щиру подяку Українській Канадській Фундації ім. Тараса Шевченка, і Департаментові Політичних Студій Манітобського Університету, за їхню фінансову допомогу цьому виданні.

 

ПЕРЕДМОВА АВТОРА

 

Коли я приступав до студіювання Руської Правди з чисто філологічного становища, я керувався багатьма мотивами і спонуками. Але найголовніший із них був той, що Руська Правда є пам’ятка вели­чезної всесловянської культурної ваги. Цей твір назверх виглядає по своїй структурі і змістові ніби стисло правничою пам’яткою старо­українських законів і норм права. Але вчитуючись у її назверх моно­тонні й нудні статті, вдумуючись у їх фактичний та ідеолоґічний зміст, в цілу концепцію зібраних у ній фактів b самого староукраїнсь­кого життя та людських взаємин — я спостерігаю ту глибину реальних життєвих соціяльних і національних відносин, що так красномовно визирають із ляпідарно-коротких фраз, речень та статтей. В них спочи­ває та величезна і глибока традиція народнього життя та його звичаїв у взаємовідносинах та поступованнях наших предків. З цього стано­вища дослідник народнього побуту та звичаїв, археолоґ і історик доісторичного звичаєвого права, побуту, родинних відносин Руську Правду покладе в основу своїх археологічних і доісторичних студій і повною рукою зачерпне звідти матеріял й відомості хоч би в такім інституті родиннім як крівава помства, зо всіма виявами в різних фазах життя стародавньої родини, роду, верві, дикої віри, та всіх перипетій звичаєвого родинного карного права.

Але Руська Правда має величезне значіння і для історика пізнішої доби: Володимира Великого, Ярослава, Ярославичів, Володимира Мономаха і т.д. Руська Правда в цім відношенні є живе дзеркало, що відбиває в собі цілу низку чисто соціяльних взаємин різних народних верств та шарів. Ні один історик без Руської Правди не зрозуміє так глибоко соціяльної структури населення від найдавніших часів його історичного життя. З цього становища Руська Правда є найвидатніша пам’ятка, що так яскраво змальовує відносини між вищими верствами староукраїнського населення і нижчими, як смерди, закупи, холопи, раби; взаємовідносини між мужем і жоною в родині та їх дітьми. Це є невичерпане джерело щодо пізнання соціяльної структури українського населення середновіччя.

Крім того, Руська Правда відбиває в собі розвиток рівня правної і моральної свідомості українського народу в найглибших і найделікатніших взаєминах між собою. Коли порівняти цю сторону Руської Правди з нормами старонімецького права, — в Руській Правді кидається в вічі відмінність правових відносин, а власне: Руська Правда фіксує знесення крівавої помсти й заміну останньої на грошеві покути (віра, продажа, уроки), фіксує рівність жінки перед законом і в спадковім праві та в праві родиннім, і за вбивство жінки та сама відповідальність убивника що і за мужчину; нарешті фіксує змагання законодавців полегшити становище найбіднішого населення (смердів, закупів, холопів, рабів) перед сильними світу, великими землевласни­ками, перед тими богачами що дають у позику гроші і стягають великі проценти („рЂзы”) і т.д.

Далі, Руська Правда відіграє велику ролю і в історії старого русько-українського та східно-слов’янського письменства. Історія старого письменства київської і пізнішої доби фіксує значення таких збірників різного складу, як збірники старого права, як збірник „МЂрило Праведноє”, як „Кормча Книга” (Номоканон) і т.д.; але не зясовує їх взаємин та послідовність у процесі їх повстання та істо­ричного розвитку. Руська Правда, після докладного вияснення історії її тексту точно встановлює ґенезу цих збірників старого письменства та їх між собою взаємини.

Не буду торкатися того величезного значення Руської Правди, яке вона займає в історії українського та словянського права. Це зна­чення докладно зясоване майже в кожнім компендіумі та підруч­никові історії українського права, російського і загально словянського права. В цих курсах з історії словянського права та видання пам’яток (див. працю Г. Іречка Svod zakonuv slovanskich,Praha 1880), Руській Правді відноситься одне із перших місць.

Нарешті Руська Правда відіграє велику ролю і в історії стародавньої української книжної мови, та того стародавнього діялекту російської мови в якім більшість її списків заховалася. Я маю на увазі новгородські говори старої російської мови. Ні один підручник з історії російської мови, чи то Соболєвського, чи Шахматова, Брандта, Кулбакіна й інш., не обійдеться щоби не цитувати текст того чи іншого списка Руської Правди. Текст її в усіх виявах її численних списків, це невичерпане джерело для пізнання фонетичних, мор­фолоґічних і синтактичних особливостей та ознак цих мов.

Це все разом і заохотило мене до того щоб зясувати першу і найважнішу сторінку з історії Руської Правди — історії її тексту, без чого не може обійтися ані один історик культури, соціяльного життя, права, звичаю і т.д., щоб правдиво зясувати й представити справжню картину тих загально-культурних, соціяльних, звичаєвих і правових відносин. Це все також спонукало мене і до вивчення її мови. Чи добре я виконав своє завдання, про це скаже компетентне слово фахова критика.

 

Леонід Білецький

Модржани у. Праги. 30 серпня 1935 р.

Вінніпег. 27 липня 1954 р.

Частина Перша:

КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

 

 

І.

 

До студіювання тексту й історії Руської Правди я підходив із певним ваганням щодо наслідків моїх дослідів. До таких вагань причинилися слова П. Мрочека-Дроздовського: „Після дисертації Калачова, не залишилося майже нічого до розроблювання щодо літератури й зовнішної історії Руської Правди.” З цих слів ученого виходило, що марні будуть заходи коли зовнішня історія Правди вже досліджена. Через таке запевнення Мрочека-Дроздовського я, звертаючись до праці Н. Калачова, 2 сподівався довідатись вичерпуючі дані про Руську Правду. Внедовзі праця Калачова була мною про­студійована. І ось тепер, коли я пізнав майже всю літературу про Руську Правду, коли я простудіював праці Мрочека-Дроздовського, Серґеєвича, Владимирського-Буданова, Максимейка, Соболєвського, Карського і багато інших, пізнав праці дослідників права, істориків і соціольоґїв, праці видатних філологів, — я зрозумів те велике значіння, яке має студія Калачова.

(1) Ніхто перед ним не дослідив стільки списків (аж 50) Руської Правди, скільки їх зібрав згаданий учений. (2) Ніхто ще не був приправив таке видання тексту Правди, яке ми маємо в праці Н. Калачова. (3) Він перший докладно зібрав усі варіянти відомих йому списків і подав у своєму виданні. (4) Він перший подав найосновнішу історію тексту. (5) Він перший перевів найпевнішу і на той час найдокладнішу клясифікацію списків Руської Пради. (6) Н. Калачов перший освітлив ті сторінки історичного розвитку Правди, що є такі важні не лише для історика права, але й для історика взагалі. Таким чином, праця Калачова є студією не лише історичного значіння для свого часу; повз неі байдужо не пройде ані один дослідник Руської Правди.

Обминаючи повну бібліоґрафію й огляд студій про Руську Правду від самого початку студіювання її, бо це все докладно подано й опрацьовано у згаданій праці Калачова, я перейду до критичної оцінки вислідів і студій учених, починаючи від студії Калачова, аж до наших днів. У свому огляді я зверну увагу перш за все на методольоґічні прийоми їхньої критики тексту та визначення історії Руської Правди.

Студія Н. Калачова появилась друком ще р. 1846. Текстольоґічні студії в ту добу стояли взагалі невисоко; властиво щойно розпочина­лись. Отже не диво що праця Калачова зайняла таке визначне місце серед текстольоґічних студій того і пізнійшого часу. Коли ж до неї підійти з текстольоґічними прийомами і методою, що прикладаються в аналізі тексту в теперішних часах, то легко в ній викрити основні методольоґічні довільності вченого. Наприклад:

(1) Н. Калачов в основу свого наукового видання тексту Руської Правди поклав Синодальний список, хронольоґічно найстарший (р. 1282). З погляду фільольоґічного, а зокрема текстольоґічного, коли дослідник приправляє ту чи іншу стародавню пам’ятку до видання зі всіма варіянтами відомих її копій — то перш за все в основу такого видання кладеться текст такого списка (копії) що був би типовим для найбільшої кількости копій і редакцій, щоби видання було най­стисліше і для наукових студій найзручніше; і лише тоді, коли задо­вольняється ця остання вимога, то приймається на увагу хронольоґічна давність копії та поправність її тексту. Чи відповідає цим вимогам текст Синодальної копії? Зовсім ні. (а) Із всіх 46 копій т.зв. Широкої редакції Правди відомих Калачову, Синодальний список єдиний що відрізняється (і) пропуском двох (18-ої та 19-ої) статгей в першій час­тині і (іі) повною відміною в порядкові статгей у другій своїй частині. Отже Синодальний список не тільки не є типовим для всіх списків, а навпаки, затирає всі типові прикмети решти списків, і губить у читача будь яке уявлення про справжній характер тексту цієї „редакції” та його вигляд, (б) Хоч список цей хронольоґічно є найстарший із усіх відомих нам списків Правди, але текст його, як це буде видно з даль­шого викладу, є пізніший і з такими поважними помилками та пропусками, які його вартість дуже обезцінюють.

(2). Крім вищезазначеного методольоґічного недогляду якого був допустився Н. Калачов видаючи текст Руської Правди, вчений зробив другу, ще більшу, помилку у своєму виданні. Вже свого часу цю помилку відзначив В. Серґеєвич; він писав що „найбільше відступає від тексту рукописів видання Калачова, видане ним 1846 р. В його дослідженні про Руську Правду, вона (Руська Правда) не лише розділюється на вичислені статті; її суть передається в приємливій послідовності, а не в тій яка знаходиться в рукописах. Видавець спершу передає статті які відносяться до права державного; потім статті цивільного права; після цього статті карного права, а на кінці статті процесуального права. Розподіл права на державне, цивільне, карне, і процесуальне був цілком невідомий впорядникам Правди. Примінення нашої сьогоднішної системи до видання стародавньої пам’ятки обкрадає ост­анню із свого самобутного колориту, і в жоднім випадку не заслуговує на підтримку.”  3 До цих правдивих слів ученого я цілком приєднуюсь.

(3). Неправдивий, на мій погляд, у Калачова і принцип клясифікації списків тексту Руської Правди. Усі списки учений розкла­дає в чотири „фамілії” відповідно до того, в яких рукописах ті списки вміщені. „Щодо фамілій відомих мені редакцій Руської Правди,” пише Н. Калачов, „то я їх визнаю чотири. До першої фамілії відносять­ся списки найстарших літописів: Новгородського і Ростовського; до другої — списки Кормчих т.зв. Кирилівської редакції, та близько споріднених з ними старих збірників, знаних під іменем Мірило Правдиве. До третьої фамілії я причислюю списки пізних Новгородських (Софійських) Временників; на кінець до четвертої — списки пізних збірників різних статгей досить відмінного змісту.” 4

Автор у своїм визначенні „фамілій” Руської Правди перш за все не провів послідовно принципу клясифікації. Під „фамілією” чи роди­ною я розумію таку громаду фактів чи явищ, що об’єднуються між собою після ознак спільних лише для цієї родини і різняться від прикмет іншої родини тих самих фактів чи явищ. Напримір, про Мазепу, українського гетьмана XVII-XVIII ст., є написані: роман, хроніка, поема, драма, історична сильветка, історична студія і т.д. Отже, спільні ознаки для роману, хроніки, поеми, драми і т.д. будуть тими жанровими прикметами, що об’єднуватимуть низку творів в окремі їх родини: три романи, чотири драми, дві поеми і т.д. Таким чином за родинами можуть клясифікуватися лише такі твори, чи писані пам’ятки, які хоч мають і спільну тему, але цілковито відрізняються композицією і т.д. Це є окремі, цілковито самостійні ділянки творчости, дуже далекі одна від одної.

Через це саме послідовніший у своїй клясифікації списків тексту Руської Правди був Е. Тобін, що всі відомі йому списки поділив на дві родини: (а) списки Короткої Правди; (б) спискиШирокої Правди. 5 Принцип клясифікації для його часів послідовний і не викликає жадних сумнівів, тоді як Н. Калачов другу родину Руської Правди Тобіна розбив ще на три родини. Один і той самий текст Широкої Правди поширений у списках, Калачов розділив у три різні громади списків („фамілій”) і тим їх усамостійнив та ввів читача в блуд, надавши 3-ій і 4-ій „фамілії” списків значення не тільки редакцій а окремих творів: в наслідок такої клясифікації маємо вже не дві Руські Правди, а чотири. Дальше, Н. Калачов до другої .фамілії” ввів текст Руської Правди, що характером свого опрацювання до такої фамілії не належить. Я маю на увазі списки кн. Оболєнського і Ф. Толстого, опубліковані тим-же Калачовим. 6 Текст і статті цих двох списків стилізовані так відмінно, що творять нову Руську Правду, зкодифіковану із двох попередних (Короткої і Широкої) і скорочену в порівнянні з Широкою Правдою.

(4). Н. Калачов неправильно визначив етапи історичного розвит­ку тексту Руської Правди Широкої і Скороченої. Коли Коротка Правда, згідно з моїми студіями, означена правдиво, то громада списків (Кормчої Книги, Мірила Правдивого, Новгородського (Софійського) Временника, і Збірників) визначена хронольоґічно цілковито невірно. Це свідчить про те, як буде видно дальше, що дослідник, приправив­ши текст Руської Правди до видання з такими численними варіян­тами, докладних студій над текстом не переводив, варіянтів не вико­ристовував і не давав належної оцінки головнішим текстуальним змінам в їх історичній перспективі; а міркував над текстом, виходячи з Цілком абстрактних припущень, згори визначивши невірну схему історичного розвитку тексту Руської Правди.

 

 

 

II.

 

За висновками Н. Калачова безкритично пішов професор Москов­ського університету П. Мрочек-Дроздовський. Учений прийняв основну тезу Калачова, що списки Короткої Правди складають першу

фамілію і найстаршу, додавши до спостережень Н. Калачова свої мір­кування про т.зв. три доповнення до Ярославової Правди: перше — статті: 19-29; друге — статті: 30-32; третє — статті: 33-41. 7

Мрочек-Дроздовський приймає й дальші висліди Н. Калачова про Широку Руську Правду, тільки деталізує їх порівняльним оглядом статтей Широкої Правди, 8 та низкою т.зв. доповнень: перше — статті 98-109; друге — статті 110-121 (Троїцького списку); третє — статті 1 Х-17 Х по ст. 52 Карамзінського списку; четверте — статті 109-121 Карамзінського списку; й, останнє — статті ( X/4) по ст. 121 того ж списку. 9

Н. Калачов підказав П. Мрочекові-Дроздовському і хронольоґічне означення місця для Синодального списка. Поклавши цей останний список в основу свого видання тексту Руської Правди, Н. Калачов тим самим признав його найстаршим серед усіх списків Широкої Правди не тільки хронольоґічно, але й на підставі якости тексту. Цю тезу Калачова П. Мрочек-Дроздовський розвиває в той спосіб що визнає Синодальний список переходовим від Короткої Правди до Широкої. Це твердження вчений засновує на цілком теоретичнім припущенні, що чим старший текст Правди, тим він є примітивніший, коротший і менше систематизований. Таким чином, еволюція тексту Правди відбувалася від найпростішої і найпримітивнішої Ярославової Правди через низку доповнень до неї синами Ярослава, внуками і т.д. Через стисліше зведення статтей разом, і через кращу їх систематізацію текст Правди витончувався, статті викристалізовувались і нарешті вилились у т.зв. текст Троїцького списка, найкращий і найпоправніший із всіх списків Руської Правди. І в ланцузі такої еволюції текст Синодального списка 1282 р., несистематизований в другій частині, без деяких стат­тей у першій — є переходовий від Короткої Правди до Широкої. Чи правдиві висновки вченого, хоч як вони видаються стрункими і привабливими — це буде видно із мого дальшого досліду.

Переходжу до студії В. Серґеєвича. 10 В цій останній і найпоправнішій своїй студії, В. Сергеєвич перш за все плутає фамілію списків із їх редакцією: „Ці чотири редакції чи фаміліїрізняться між собою основно,” 11 каже дослідник; отже автор не бачить різниці між редакцією тексту і його фамілією. В дійсності ж редакція ховає в своїм означенні тільки зверхні відміни тексту — формально-стилістичні відхилення, що мають на меті все таки свідомий акт редакторської праці, а не механічної граматично-мовної чи лексичної оправи тексту , під час копіювання тексту, властивої для копії. Таким чином, результат механічної оправи тексту під час списування є список, копія; свідома, але тільки зверхня перерібка тексту — це редакція; а свідома внутрішня і зверхня творча праця, що перетворює твір заново — це новий твір, громада списків і редакцій якого може складати цілу їх родину (фамілію).

В. Серґеєвич, допустивши таке хистке означення окремих громад копій Правди, тим самим допустився і неправильної клясифікації тек­сту Правди. Він всі списки Правди ділить на чотири редакції або фамілії. Коротку Правду, наприклад, розбиває на дві частини й кожду означує як окрему редакцію: перша — за часів князя Ярослава, друга — за часів князів Ярославичів (синів Ярослава). Обидві ці редакції заховались у списках Новгородського літопису: „щодо об’єму, вони дуже короткі; щодо змісту цілковито між собою відмінні.” 12 Обидві ці редакції створені в Київі.

„Третя Правда” пише В. Серґеєвич далі, „щодо часу композиції молодша від Правди другої редакції.” 13 „Композицію широкої Правди треба відвести до самого початка XII ст...” 14„Третя редакція Правди також мусить належати матері городів руських (себто Київу) так як і дві старші...” „Ця третя Правда дійшла до нас в дуже богатьох списках. Калачов знав їх більш як 40...” „Важних різниць між окремими спис­ками небагато..” „Деякі списки мають додаткові статті в порівнанні з іншими, але кількість додаткових статтей невелика і не дає причини вимірковувати окрему редакцію..” 13 „Ці переставки досягають значного розміру тільки в Синодальному списку. Вони починаються після 49-ої статті (на підставі Троїцького списка у виданні Калачова) А і включують цілий їх ряд аж до 102-ої, Б з котрою відновлюється спільне їх чергу­вання із другими списками.” 16 „Найбільша відмінність щодо змісту представлена в Карамзінському та йому подібних списках. Після 64-ої статті 8 там вміщено 17 цілком ориґінальних статтей...” „Переписувач, вставляючи їх в Руську Правду, очевидно не знав що він робив. Ця вставка знаходиться в списках не раніших від XV-го ст. і бракує в найстарших. Вона для нас важна в тім відношенні що доказує можли­вість вміщення додаток до пам’ятки вже після того як її редакція устійнилася.” 17 „Виринає питання про відношення списків третьої фамілії до двох перших. Списки третьої фамілії творять самостійну редакцію.” 18

Я позволив собі довше спинитися на цих виписках із праці В. Серґеєвича щоби (1) показати як учений плутає різні терміни, зводячи їх до одного значення: „Третя Правда”, „Третя фамілія Правди”, „третя редакція Правди”; (2) показати як учений не може точніше означити характер тексту Синодального списка та громади списків типу Карамзінського. Такі великі зверхні відміни тексту в цих обох списках механічно не робляться як думає дослідник; тут ми маємо до діла тільки із свідомою редакційною працею. Отже, коли всі списки Широкої Правди складають окрему родину нового правничого твору, то списки, як Синодальний, Карамзінський і йому подібні складають окремі редакції Широкої Правди: (а) редакція Синодального списка і (б) редакція Софійського Временника.

„Четверту фамілію Правди” пише Серґеєвич далі, „творять списки середні щодо об’єму, а найпізніші щодо часу їх повстання, їхнім приміром може служити список князя Оболенського.” 19

Поділивши в такий спосіб усі списки Руської Правди в чотири редакції чи фамілії, В. Серґеєвич пробує намітити історичну пер­спективу розвитку тексту третьої редакції в її поодиноких списках. Автор розподіляє найстарші списки цій громади у певні галузі, яких констатує три: (1) списки: Троїцький, Синодальний, Крестініна і Чудівський (опублікований Мрочеком-Дроздовським); (2) списки: Археоґрафічної комісії і Пушкінський; (3) списки Карамзінський, Софійський і Бєляєва. В першій галузі найстаршим буде Троїцький сп., у 2-гій — Археоґрафічної Комісії, а для 3-ої ориґіналом є такий список, що був споріднений із оригіналом 2-гої галузі. Найближчим до первісного тексту третьої редакції В. Серґеєвич уважає списки: Троїцький з 1-ої галузі і Археоґрафічної Комісії з 2-гої галузі. Таким чином, текст Широкої Правди, на думку вченого, витворившись у XII-ім ст. перерібці більше не підлягав. 20Оці останні висліди, як буде видно далі, я вважаю найбільшими здобутками Серґеєвича, тому що (1) вони оперті на фактичному матеріялі і (2) вони є найближчими до правди із всіх гіпотез попередних дослідників.

 

 

 

III.

 

Пізнавши найголовніші студії про Руську Правду що розробля­лися дослідниками історії старого українського права, 21 я передсвідчився, що вони докладно не досліджували тексту Руської Правди, бо не були з фаху підготовані до текстольоґічних студій. Кождий із них розумів, що філологічне студіювання пам’ятки є головним кроком до її вивчення, без якого дальші досліди неможливі. Так Н. Калачов вважав що філолоґічна критика є другим кроком після видання тек­сту Правди. 22 П. Мрочек-Дроздовський був переконаний що „початком дослідів (по змісту, з внутрішнього боку — Л.Б.) являється вияснення пам’ятки з філолоґічного боку.” 23 Історик і археольоґ В. Данилевич вже в останні часи, року 1916-го писав: „Руська Правда совершенно не вивчена у філолоґічнім відношенні. В наслідок цього ані питання про час виникнення пам’ятки, ані питання про його відмінні редакції, їхній час і місце упорядковання, не можуть бути поставлені в достаточній науковій повності, а всім спробам дати відповідь на ці питання бракує переконливого фундаменту: вони являються тільки більше або менше вірогідними гіпотезами.” 24

Рік 1916-ий був, видно, переломовим, бо тоді появилась також студія про Руську Правду видатного філолоґа О. Соболевського. 25 В цій праці я справді відчув тенденцію вченого сказати нове слово про нашу пам’ятку. Треба зазначити що поруч уже згаданих у попередньому розділі дослідників-правників (що старшою є т.зв. Коротка редакція Правди, а Широка є пізнішою і молодшою) — від перших часів вив­чення Правди підносились голоси: Н. Карамзіна, 26 Ґ. Розенкампфа, 27 Д. Дубенського, 28 що не Коротка Правда є старшою, а навпаки, Широка Правда є та, про яку згадує літописець князя Ярослава, себто вона є первісною Правдою і тим самим старшою. В. Ключевський у своєму курсі російської історії навіть зазначає що „можна було б прийняти Коротку редакцію як вибір із Широкої.” 29

Цю тенденцію Ключевського і попередних учених О. Соболевський кладе в основу своїх студій і робить на підставі першої і другої статтей Руської Правди такі висновки: „Можна сумніватися в тім що перші 17 статтей Г Короткої Правди являють собою „старші” статті Правди, та що ті статті можна назвати Правдою Ярослава.” „Є підстави думати”, продовжує вчений, „що ці 17-и статті взяті із Широкої Правди, і при тім деякі з них були скорочені.” 30 „Друга половина Короткої Правди переводить ґрунтовні скорочення відповідних статтей Широкої Правди — типу дещо відмінного від звіду Широкої Правди яка до нас дійшла.” 31 Вчений гадає, що простора Правда є найближ­чою до тієї Правди яка була складена Ярославом, доповнена синами і внуками; але вона (ця Широка Правда) була трохи відмінною від Широкої Правди, що дійшла до нас; бо ця остання в Новгороді під­пала місцевим змінам у тексті відповідно до побуту і з вини перепищиків. 32 Отже з цих коротких, але катеґоричних висновків О. Соболев­ського бачимо, що автор підніс основні питання щодо історії тексту Руської Правди, але свої тези подав бездоказово, не обґрунтувавши ті „основи” що дозволили йому прийти до таких вислідів.

Висловлений погляд О. Соболевського не залишився одиноким того роду голосом серед сучасних дослідників Руської Правди. Авторитетний голос вченого підхоплює другий видатний філолоґ — Є. Карський, у передмові до виданого ним тексту Руської Правди на підставі Синодального списку 1282 p., із варіянтами відомих йому найголовніших списків і то лише XIV-XVI ст. 33 Вчений подає текст Синодального списку у двох виглядах: (1) т.зв. гражданкою із захованням індивідуальних ознак списку і з варіянтами 20-ох списків до нього та примітками з роз’ясненням деяких слів, що зустрічаються в тексті списку для докладнішого їх зрозуміння; (2) фотолітоґрафічно з повною автентичністю списку. Це перше видання Руської Правди, що дає повне уявління про рукопис списка, його письмо та палеоґрафічні властивості. Щодо варіянтів, то вчений не використав навіть тих списків, що в варіянтах до свого видання подав Н. Калачов. Є. Карський із цих останних, відомих Калачову подає лише п’ять най­старших списків; 34 решта 14 списків поданих у варіянтах праці Карського є цілком нові, що Калачову не були відомі. З цього стано­вища тексти і варіянти у виданні Є. Карського мають певне значіння, бо докладніше передано самий текст Синодального списка, а варіянти розширюють можливість для студіювання тексту Правди познайоми­тися з більшою кількістю її списків.

Але через опублікування тексту Синодального списка і підве­дення до нього варіянтів решти списків, Є. Карський допустився тої самої методольоґічної помилки яку я сконстатував раніше у виданні тексту Н. Калачова — а власне текст Широкої Правди не передано так, як він виглядає у всіх списках, а препаровано відповідно до порядку статтей Синодального списка, єдиного у своїм вигляді; чим учений позбавив іншого дослідника мати текст в порядкові статтей всіх інших списків, і мати уявління про саму систему Правди в її найпопулярнішому тексті.

У своїй студії (див. його Передмову) Є. Карський ставить своїм завданням вивчити мову Синодального списка і Правди взагалі та її літературну історію. Мова пам’ятки дає можливість ученому досить точно (на його думку) визначити час повстання Правди, місце її напи­сання, і навіть народність особи що закріпила цю збірку на письмі; а вивчення давнішого списка Руської Правди помагає точніше й основно підійти до вирішення й інших питань. Синодальний список робить на вченого вражіння що він є написаний чисто народньою мовою, і Карський припускає що, чим старша редакція Руської Правди, тим яскравішим у ній є народний елемент, бо перші переписувачі світських пам’яток за часів князя Ярослава (грамот, правничих збірок звичаєвого права) ще не встигли виробити строго стилізованої літературної мови. Синодальний список нібито найкраще зберіг цю чистоту стародавньої народної мови, чого немає в інших списках, навіть і в Короткій редакції Правди.

З таких спостережень Є. Карський виводить, що текст Синодаль­ного списка XIII ст. із усіх списків найкраще відбиває основний текст Руської Правди, що повстав в головних своїх частинах ще в XI ст. і був доповнений на початку XII ст. Через це саме Синодальний список 1282 р. має бути одним із найважніших списків, щодо вирішення різних питань, звязаних із Руською Правдою.

Далі Є. Карський розбирає питання чому статті Синодального списка своєю системою та порядком відрізняються від інших списків Широкої Правди. Карський не погоджується з В. Сергеєвичем, що вважав Синодального списка пізнішим, ані з Тобіном, який твердив що переписувач Синодального списка просто переплутав статті, — і збиває думки цих двох дослідників та приходить до висновку що „існуючий вид Руської Правди в Новгородській Кормчій 1282 р. — найстаршого рукопису — показує як при Володимирові Мономаху і після нього постепенно вироблювалися статті в цій пам’ятці. В повній Руській Правді типу Троїцького списку, ми маємо вже більш-менш скодифіковану пам’ятку XIV-го ст., списану із ориґінала який послу­жив як основа для всіх пізніших видів.” 35

З цих слів видно що вчений повертається до твердження П. Мрочека-Дроздовського про те що серед списків Широкої Правди Синодальний 1282 р. є найстарший. Але Карський іде далі від згада­ного науковця. Дослідник навязує свої думки до тверджень О. Соболевського, і вважає що текст Короткої Правди який заховався лише в списках XV-го ст. „може очевидно спиратися на давніших записках, створених ще при синах Ярослава, але міг також виринути як результат вибору із збірника кодифікованого після Володимира Мономаха, з такої його (збірника) частини, яка випередила устави цього князя котрі зявилися вже в Київській області. Могли тут зявитися і якісь доповнення із тих норм які почасти усно а почасти письменно зберігалися в судовій практиці, хоча нові статті появлялися і в пізніших списках.” „Як би то не було”, продовжує дослідник, „до цього часу найстарший список Руської Правди являється список Новгородської Кормчої 1282 р. Його ми по­кладаємо в основу наших дальших висновків і виводів; інші, пізніші списки, примінюються лише на стільки на скільки вони допомагають вивчати цей найстарший список.” 36

Останні студії М. Максимейка 37 про Руську Правду улегшують мені зясувати раніш! погляди вченого на зачеплені нами текстольоґічні проблеми звязані з літературною історією Руської Правди. Максимейко в цих основних питаннях історїї тексту Руської Правди визнає що Коротка Правда є старша за Широку, яка є розширенням і доповненням Короткої. Щодо Широкої Правди, то на його думку найстарший і найпоправніший текст заховався в Троїцькому і Сино­дальному списках. Дослідник вважає текст Пушкінського і Карамзінського списків пізнішим. Особливо пізним вважає Максимейко список

Карамзінський, що поправляв свій текст на основі декількох списків Широкої Правди і навіть „зазирав” до тексту Короткої Правди.

Тих самих поглядів на взаємини Короткої і Широкої Правди є і М. Владимирський-Буданов. 38 Різниця лише та, що найпоправніший і найстарший текст Правди ніби заховався в Карамзінському спискові . В основному, погляди Максимейка і Владимирського-Буданова схо­дяться з поглядами В. Серґеєвича.

Приблизно до того самого часу що і студія Є. Карського, належить праця в українській мові Василя Чернова. 39 В цій праці автор зазначає, що неоднаковий порядок статтей Троїцького і Синодального списків повстав через різне групування цих статтей у збірниках. Руська Правда має твердий ґрунт, коли припустити простору Руську Правду не єдиним суцільним законодавством, а збірником постанов, уставів, звичаїв тощо.

Найпізнішим списком є Карамзінський. Далі, за П. Мрочеком-Дроздовським, В. Чернов вважає що список Синодальний є найраніший, бо кодифікація його є менше вдала, порядок статтей про закупи не систематичний, а хронольоґічний, порядок статтей про спадщину — менше вдалий. Ці три списки (Синодальний, Троїцький, і Карамзінсь­кий) автор, ідучи за В. Сергеєвичем, не вважає за окремі редакції.

Спільні групи статтей списків Академічного (Коротка редакція Правди) і Троїцького (Широка редакція) свідчать про те, думає Чернов, що в склад Академічного і Троїцького списків ввійшли окремі збірки що існували до них, але до наших часів не заховалися. Величезні відміни в складі статтей, неоднаковий розклад і великі зміни в тексті доказують що Академічний список не утворився із Троїцького через його скорочення, і не через перерібку Академічного списка складачем Троїцького, бо вигадати аж 76 статтей ледве чи можливо для одного складача. Автор припускає працю багатьох осіб над обробленням зазначених списків і бачить у них пам’ятки різних місцевостей і різних часів; їх можна вважати за збірники окремих норм звичайєвого права та княжих уставів, що до наших днів не збереглися. 40 Автор установ­ляє лише дві редакції Руської Правди: (1) простора і (2) редакція всіх списків типу Академічного. 41 Ці дві редакції повстали незалежно одна від одної, але вийшли із спільного їм обом джерела, яке до нас не Дійшло.

Далі, відзначу ще одну студію щодо критики тексту Руської Правди, а саме працю В. Любимова. 42 Автор цієї студії спинив свою увагу на численних поправленнях великої кількости помилок Троїць­кого списку і відкрив що ці поправки зроблені не самим переписува­чем тексту, а далеко пізнішим читачем. Дослідник уважає, що ті приписки пороблені іншою рукою вже в кінці XVIII ст., а може навіть на початку XIX ст. І що цікаве — ця рука привикла вже писати скорописсю і її відмінність від уставного письма Троїцького списку очевид­на. Таким чином, коли факт правлення тексту списка, що вважався і вважається рядом дослідників найкращим і найпоправнішим із усіх найстарших списків Руської Правди, є фактом незаперечним, то вартість тексту цього списка знижується, щодо кращого ним заховання правдивішого тексту Широкої Правди. Ґ

Нарешті р. 1935-го в Києві появилась ще одна дуже важна праця про Руську Правду проф. С. Юшкова, який „на основі 7-ми списків тексту Руської Правди та п’яти редакцій склав і підготував до друку” 43 текст цій пам’ятки. До цієї основної праці С. Юшков подає передмову, в якій коротко визначає свою клясифікацію списків тексту Руської Правди на підставі редакцій.

У своїй передмові, вчений вважає, що основним питанням при видаванні тексту пам’ятки — це є питання про її редакції. Далі, вка­завши коротко на теорію Тобіна про дві редакції Руської Правди, на теорію Калачова і Серґеєвича та заперечення теорії останнього Дьяконовим, С. Юшков приходить до такого висновку: „Отже дово­диться визнати, що цілком пристати на всі запропоновані раніше клясифікації було б недоцільно; конче треба внести в них поправки, що наперед визначені суттю поданих нами критичних завважень. Загалом ми вважаємо”, продовжує далі автор, „що історія тексту нашої пам’ятки буде найкраще змальована, якщо ми розіб’ємо всі списки на п’ять редакцій. До І. редакції ми залічуємо списки типу Академічного, до II. — списки Троїцького, до Ш. — списки Карамзінського типу, до IV. — списки Руської Правди, об’єднані з артикулами Судебника царя Константина, що для нас типовий буде список з особливого збірника — додатки до Новгородського літопису за списком Археоґрафічної Комісії № 240, до V. редакції — списки скорочені, типу списка Оболенського. II. редакцію треба представити в трьох ізводах: Синодальному, Пушкінському і Троїцькому.” 44 Оце і все щодо клясифікації списків тексту Руської Правди.

Такий доґматичний характер самого переведення клясифікації списків тексту Руської Правди мірою редакцій вказує скорше на зверхній, а не внутрішний, спосіб установлення клясифікації й визна­чення п’яти редакцій та ще і з додатком трьох вводів. Приходиться приймати на віру, що Коротка Правда типу списку Академічного у відношенні до Широкої Правди типу списку Троїцького буде тільки редакцією а не окремим кодексом, чи збірником статтей, чи окремою Правдою. Так само тільки на віру мусимо прийняти що текст списка Карамзінського у відношенню до тексту списку Археоґрафічної Комісії (IV редакція) буде Ш. редакцією, а не навпаки: текст списка Археоґрафічної Комісії — Ш. редакція, а Карамзінського — IV редакція. Навіть коли погодитись на всі критичні завваження автора до студій Калачова, Серґеєвича й інш., то запропонована ним схема клясифікації списків тексту Руської Правди і ґенеза (історія розвитку) тексту Правди, на мій погляд, буде довільною, ні на чому не спертою, і з самого тек­сту поданих списків не виведеною. Д Особливо це буде видно із даль­шого мого розбору цієї проблеми в наступних відповідних розділах.

Підводячи підсумки найголовніших вислідів критики та історії тексту Руської Правди, мушу сконстатувати, що така критика й історія тексту на основі самого тексту Руської Правди ще не була переведена докладно, як того бажали П. Мрочек-Дроздовський, В. Данилевич, і навіть В. Любимов. 45 Всі попередні спроби переводились або довільно й після наперед визначених припущень (апріорно) або після тільки часткового, неповного й побіжного студіювання самого тексту Правди.

І висліди ці не тільки суперечні між собою, але просто протилежні Так наприклад: (1) Одні дослідники констатують що старшою Коротка „редакція” Руської Правди (Тобін, Калачов, Моочек-Дроздовський, Сергеєвич, Владимирський-Буданов, Максимейко Юшков, Любимов); другі вчені є переконані, що старшою є якраз не Коротка, а Широка „редакція” Руської Правди (Еверс, Лубенський, Розенкампф, Ключевський, Соболевський, Карський). (2) Одні дослідники твердять, що Синодальний список є найстарший серед усіх списків Широкої „редакції” Правди (Калачов, Мрочек-Дроздовський, Максимейко, Чернов і інш.); другі вважають якраз навпаки: Синодальний список є пізніший в порівнанні з іншими списками Широкої Правди (Сергеєвич), а Є. Карський навіть пробує довести, що Синодальний список не тільки найстарший з усіх списків Руської Правди, але й найближчий до оригіналу Ярославової Правди. (3) Одні вважають, що найпоправнішим списком Широкої „редакції” Правди є список Троїцький, другі — Троїцький і Археоґрафічної Комісії, треті — Синодальний, четверті — Карамзінський, а Дубенський вважав що найстарший є список Пушкінський.

Отже на таких суперечливих і навіть протилежних вислідах історії тексту Руської Правди не можна будувати дальшого студіювання вже чисто правничого, історичного, правно-економічного і соціольоґічного, бо всі вони будуть засновані не на об’єктивних підставах критики тексту й визначення правдивої історії тексту Правди, а на суб’єктивних припущеннях, довільно взятих на віру в залежності від того чи іншого погляду попереднього дослідника. 15

Необхідна основна ревізія тексту Руської Правди та його доклад­ної критики й визначення вірогідної історії повстання й розвитку цієї пам’ятки. До такого дослідження я і переходжу.

Частина Друга:

ІСТОРІЯ ТЕКСТУ СКОРОЧЕНОЇ ПРАВДИ

 

 

 

I.

 

Я простудіював текст Руської Правди і варіянти до нього із 70-ти списків. Є Перше питання, що повстає перед дослідником текстів Правди є питання класифікації всіх її списків. В попередній частині я старався вияснити різні спроби дослідників такої класифікації, але на мій погляд, ці спроби з цих чи тих причин не були переведені згідно з всіми вимогами текстольоґічного вивчання даного твору. Через це саме у своїм дослідженні тексту Правди я виходжу із своєї власної клясифікації і всі відомі мені списки 46 умовно ґрупую в три громади: до першої громади зачисляю всі списки Короткої Правди; до другої — всі списки Широкої чи просторої Правди; до третьої громади — списки Скороченої Правди.

 

 

 

 

А. Списки тексту Короткої Правди.  Ж

1. Академічний (із Новгородського І літопису); півустав, середина XV-го ст. 47

2. Археоґрафічної Комісії (із Новгородського І літопису); півустав, середина XV-го ст. 48

 

Б. Списки тексту Широкої Правди.

3. Троїцький I (Бібл. Леніна в Москві); Мірило Правдиве, устав, друга половина XIV-го ст.*

4. Московсько-Академічний (Бібл. Леніна); Мірило Правдиве, піву­став, XV-те ст.

5. Синодальнй II (Державний Історичний Музей в Москві); Мірило Правдиве, півустав, кінець XV-го ст.

6. Синодальний III (Д. Істор. Музей); Мірило Правдиве, півустав, 1587 р.

7. Кирило-Білозерський III (Бібл. Салтикова-Щедріна); Мірило Правдиве, півустав, середина XVІ-го ст.

8. Синодальний І (Д. Істор. Музей); Кормча Книга, устав, 1282 р. 50

10. Румянцевський І (Бібл. Леніна); Кормча, півустав, кінець XV-го ст.

13. Прилуцький, або Лаптєва (Бібл. Леніна); Кормча, півустав, 1534 р. ,

14. Соловецький III (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, 1519 р.

15. Архівський І (Центральний Державний Архів у Москві); Кормча, півустав, кінець XV-го-початок XVІ-го ст.

17. Царського І (Д. Істор. Музей); Кормча, півустав, середина XVІ-го ст.

21. Толстого III (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, друга половина XVІ-го ст.

25/66. Ґодуновський II і І: Успенський: (Д. Істор. Музей); Кормча, півус­тав, кінець XVІ-го ст.

27. Фроловський-Браіловський (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, початок XVII-го ст.

30. Толстого І (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, перша половина XV-го ст.

31. Чудівський І (Д. Істор. Музей); Кормча, півустав, 1480-і рр.

32. Соловецький І (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, 1493 р.

36. Чудівський II (Д. Істор. Музей); Кормча, півустав, 1499 р.

38. Бібліотеки Салтикова-Щедріна. Кормча, півустав, кінець XV-го ст.

39. Соловецький II (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, початок XVІ-го ст.

41. Троїцький II (Бібл. Леніна); Кормча, півустав, початок XVІ-го ст.

42. Царського II (Д. Істор. Музей); Кормча, півустав, друга половина XVІ ст.

43. Крестініна (Д. Істор. Музей); Кормча, півустав, кінець XV-го ст. 51

45. Академічний II (АН СССР); Кормча, півустав, початок XVІ-го ст. 48. Троїцький III (Бібл. Леніна); Кормча, півустав, початок XVІ-го ст.

53. Толстого II (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, друга половина XVІ-го ст.

54. Фроловський І (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, кінець XVІ-го ст.

55. Соловецький IV (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півустав, друга половина XVІ-го ст.

58. Румянцевський II (Бібл. Леніна); Кормча, півустав, 1620 р.

60. Кирило-Білозерський І (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, півус­тав, друга половина XVІ-го ст.

61. Кирило-Білозерський II (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, пі­вустав, 1590 р.

64. Царського III (Д. Істор. Музей); Кормча, скоропись, перша поло­вина XVII-го ст.

72. Пушкінський (Ц.Д. Архів); Збірник законів, півустав, друга поло­вина ХIV-го ст. 52

73. Археоґрафічний II (Інститут Історії АН СССР); Збірник в додаткові до Новгородського літопису, півустав, середина XV-го ст.”

75. Літопису Авраамки. Теж Збірник законів в додаткові до літопису, півустав, 1495 р.

76. Погодінський IV (Бібл. Салтикова-Щедріна); Збірник законів, півустав, початок XVІ-го ст.

78. Троїцький IV (Бібл. Леніна); Збірник, півустав, початок XV-го ст.

79. Смоленського II (Ц.Д. Архів); Софійський Временник, півустав, друга половина XV-го ст.

80. Карамзінський (Бібл. Салтикова-Щедріна); Соф. Вр., півустав, кінець XV-го ст. 54

82. Ундольського II (Бібл. Леніна); Збірник різних текстів, півустав, кінець XV-го ст.

83. Бальзерівський (Інститут Історії АН СССР); Соф. Вр., півустав, Друга половина XV-го ст.

84. Бібліотека Леніна. Соф. Вр., півустав, кінець XV-го-початок XVІ-го ст.

85. Бєляєва. Неточна копія ХІХ-го ст. списка Ундольського III.

86. Воронцова (АНСССР); Соф. Вр., півустав, кінець XVІ-го-початок XVII-го ст.

87. Толстого V (Бібл. Салтикова-Щедріна); Соф. Вр., півустав, кінець XV-го ст.

88. Воскресенський (Д. Істор. Музей); Соф. Вр., півустав, друга поло­вина XVІ-го ст.

Строєва. Ч. 26 у Калачова. Кормча, півустав, XVІ-го ст. Загублена.

Царського IV. Ч. 30 у Калачова. (Д. Істор. Музей); Збірник статгей із Кормчої, скоропись, XVIII ст.

Чудівський III. Ч. 33 у Калачова. Соф. Вр., півустав, кінець XV-го ст.

Горюшкіна. Ч. 39 у Калачова. Копія Бальзерівського списка (див. ч. 83), скоропись XVIII-го ст.

„Царського V”. Ч. 43 у Калачова. Списаний з рукопису XV-го ст. відомим фальсифікатором Бардіном для Царського.

Болтіна. Ч. 44 у Калачова. Виданий Болтіном 1792 р. але невідомо з яких рукописів.

Московсько-Академічний II. Ч. 21 у Калачова. Кормча, півустав, XVI-XVII ст. Загублена.

Архангельський. Ч. 61 у Калачова. Кормча, півустав, XVI ст.

Варіянти Калачова. Чч. 46-50 у Калачова.

 

В. Списки тексту Скороченої Правди

70. Толстого IV (Бібл. Салтикова-Щедріна); Кормча, скоропись, сере­дина XVII-го ст.

71. Оболенського І (Ц.Д. Архів); Кормча, скоропись, друга половина XVІІ-го ст.”

 

 

Найдавніший Синодальний список з Новгородської Кормчої 1282 р.

 

 

II.

 

Вже з цього одного самого лише переліку списків Руської Правди можна бачити що друга громада тексту (Широкої Правди) була найпопулярнішою і найдовше затримувалась у судовій та адміністративній практиці. Обіймає вона списки тексту Правди, що хронольоґічно повставали, починаючи від ХIIІ ст. аж до XVIIІ ст. Менше популярною була Коротка Правда, а найменше поширеною — т.зв. Скорочена Правда.

Самі терміни: Коротка Правда, Широка і Скорочена, — визначають зверхню ознаку, що різнить їх тексти між собою. Справді, текст Короткої Правди містить у собі лише 43 статті; текст Широкої Правди в одних списках 121 статтей, а в других — аж 142 статтей; текст Скороченої Правди має 52 статтей. Отже тільки цей зверхний підрахунок статтей вказує, що ці три громади є між собою за обсягом різні.

Щоб зясувати глибші основи і прикмети тексту кождої із цих трьох громад Руської Правди, я почну свою аналізу із третьої, Скороченої групи.

Текст цієї останної відомий мені лише з двох списків: 70 і 71. Обидва вони пізні: походять з XVII ст. й обидва писані скорописсю. різняться вони між собою в тексті лише десятьома варіянтами. Вникаючи у ці варіянти уважніше, приходжу до переконання що обидва ці списки повстали незалежно один від одного, із якогось тре­тього списка, що був їх ориґіналом. Як повстав цей ориґінал?

Порівнюючи текст Скороченої Правди з текстом Широкої Правди, я переконуюсь що текст Скороченої Правди найближче підходить до тексту Широкої Правди в списках Кормчої книги, зазначених у мене числами: 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60 61, К-21, К-26, К-30, та сп. Арханґельський. Наведу кілька прикладів.

 

1. Варіянт 29. 22. З

У згаданих вище списках Широкої Правди читаємо таке місце: Нω платіти ему продажа 3 гривны за бесчестіє... У всіх інших списках тек­сту Широкої Правди слова за бесчестієвідсутні. В списках 70 і 71 Скороченої Правди (стаття 2) це місце читається: Но платити ему продажа за безчестие... Хоч цей останний варіянт скорочений, але вираз за безчестиеяскраво свідчить про його залежність від вищеперерахованих списків Широкої Правди з Кормчої Книги.

 

2. Беру варіянт 33. 2.

Заголовок 33-ої статті Широкої Правди у списках 3, 4, 5, 6, 8, 15, 17, 27, 30, 31 читається: оже кто въсядеть на чюжь конь. У списках 36, 38 і т.д. (а також 64) читається дещо відмінний заголовок: о всЂденіи на чюжь конь. А в списках 70 і 71 читається також: ω вседЂніи на чужь конь. І в цьому прикладі бачиться спорідненість тексту Скороченої Правди з тими самими списками Широкої.

 

3. Наводжу варіянт 41. 33, де в майже всіх списках читається: то всимъ по 3 гривны и по 30 кунъ платити. Але в списках 31, 36, 38, 53, 58, і т.д. бракує слова платити: воно в цих списках переставлене, точно так як і в списках Скороченої Правди, де маємо то всем платити по 3 гривны і т.д.

 

4. Подаю варіянт 49. 11.

Як приклад із більшості списків: иже кто поклажам кладеть оу кого любо, то ту послуха нЂтуть. В списках 30, 31, 36, 38, 53, 58 і т.д. замісць то ту написано то том/о/у. У списках 70 і 71 Скороченої Правди це місце читається: аще кто поклажее кладет у кого, тому послуха нЂт. Залежність підкресленого виразу від наведених списків Широкої Правди — очевидна.

 

5. Для порівнання наводжу варіянт 67. 14-22 Широкої Правди що находиться у списках 3, 8, і інш.: аже безъ людии, а в поклепЂ, то нЂту продажЂ. Цілого цього речення немає у списках 30, 31, 36, 38, 42 і ін., але воно є в тексті Скороченої Правди, а також у списках 53, 58 і ін.

 

Гадаю що і цих прикладів досить щоб пересвідчитись у тому, Що текст Скороченої Правди наближається до тексту Широкої Правди списків 31, 36, 38, 53, 54, 58, 64 і т.д. Кормчої Книги. Це можна б потвердити низкою додаткових варіянтів.

Проте таке наближення тексту Скороченої Правди до тільки що вказаної громади списків Кормчої Книги ще не є достаточним. Необхідно відзначити ще й той список із цієї громади, що був би найближчим із усіх до тексту Скороченої Правди, а можливо навіть і його оригіналом.

Вже Н. Калачов у згаданій своїй студії зазначив що текст Скороченої Правди є найближчим до 64-го списка Широкої Правди. То місце 64-ого списка, 56 на якому дослідник засновує своє твердження, це 30-а стаття Широкої Правди, 57 або 99-а стаття звідного тексту видання Калачова: 58

 

Ст. 30: Аже оударить мечемь, а не оутнеть на смерть, то 3 гривны, а самомоу гривна за раноу, оже лЂчебноє; потьнеть ли на смерть, то вира.

Калачов 99: Аще же ударить мечемь или ножемь а не утнетъ А на смерть то князю вины 9. гривенъ а истцу за рану  Б судятъ и еже лечебное  В потнетъ ли  Г на смерть то вира платити  Д (Списки 64, 70, 71)

 

 

А. цього слова немає в 70 і 71.

Б. раны в сп. 71.

В. немає в 70 і 71.

Г. замісць „потнеть ли”, сп. 70 і 71 мають „аще ударить”.

Д. в 70 і 71 немає „то вира платити” і добавлено: „жердію”. 59

 

 

Н. Калачов також наводить у зіставленні статтю 29, 60 або статтю 132 звідного тексту. 61 Там читається:

 

Ст. 29: Оже придет/ь/ крЂвавъ моуж/ь/. Оже придеть кръвавъ моужь на дворъ или синь, то видока ємоу не искати, нъ платити ємоу продажю 3 грив(ны); или не боудеть на немь знамения, то привести ємоу видокъ слово противоу слова; а кто боудеть началъ, томоу платити 60 коунъ; аче же и кръвавъ придеть, или боудеть самъ почалъ, a выстоупять послоуси, то то ємоу за платежь, оже и били.

Калачов 132: О мужи кровавъ. Аще при/и/детъ кровавь мужь на дворъ или синь то видока ему не искати но платити ему продажа за бесчестіе каковъ будеть аще /ли/ не будетъ на немъ знаменія то привести ему видокъ слово противу слова  А а кто будеть почалъ тому платити куны во что и обложать ащежь и кровавь пріидеть или будеть самь почалъ а вылъЂзуть послуси тото ему за платежъ еже и били. 62 (Списки 64, 70, 71)

 

 

А. кінець статті після „слова” пропущений в сп. 70 і 71.

 

 

Цей останний приклад Н. Калачова порушує ту близкість тексту Скороченої Правди до списка 64, бо примітка а. показує, що майже половина статті 29 списка 64 опущена в тексті обох списків Скороченої Правди; а дальше зіставлення вченого зазначених списків ще більше віддалює текст Скороченої Правди від тексту 64-ого списка і від тексту інших списків Широкої Правди.

Наводжу 133-ю статтю звідного тексту Руської Правди Калачова: 63

 

Список ч. 8: Или пьхнеть моужь моужа любо к собЂ любо ωт себе, любо по лицю оударить, или жердью оударить, а видока два выведоуть, то 3 гривны продаже; оже боудеть варягъ или колбягъ, тъ полная видока вывести, и идета на роту. 64

Список ч. 64: Аще ли пхнетъ мужъ мужа любо кь себЂ любо оть себя, любо по лицу ударить, или жердію оударить а без знаменія, а видока два выведуть то 3 гривны продажи  65 оже будеть варягъ или колобягъ крещенія не имЂя, а будет/ь/ има бωи, а видока не будеть, ити има на роту по своеи вЂрЂ, а любо на жребіи, a виноватыи в продажЂ во что и ωбложать. 66

Списки чч. 70, 71: или попехнет, а знамения нЂтъ, а видок будет, аще будет болярин, или людин, или варягъ, хрещення не имЂя, то по их пути платити безчестие; аще видока не будетъ, ити им на жребіи, а виноватыи в продаже, во что ωбложат. 67

 

Таке розходження тексту Скороченої Правди із текстом сп. 64 Широкої Правди показує що текст Скороченої Правди вийшов не із тексту сп. 64, а якогось іншого. Ключем що може допомогти відшукати джерело для Скороченої Правди є нпр. Кормча Книга 58-го списку Широкої Правди. В цій Кормчій є правила про послухів. Деякі вказівки на ці правила ми маємо в праці Ґ. Розенкампфа, 68 в якій учений наводить кілька прикладів із Кормчої Книги що була в його руках. Н. Калачов за вказівками Розенкампфа йде трохи далі і перечислює ті списки Кормчої Книги де находяться правила про послухів. За моєю нумерацією це списки 5, 6, 41, 42, 48, 54, 58, К-21, отже переважно ті рукописи Кормчої книги що споріднені з текстом Скороченої Правди. Цих правил у рукописові, де міститься список Правди ч. 64, якраз немає. 63

Н. Калачов із Кормчої наводить три статті (об’єднавши їх в одну) під спільним заголовком: О мужи кровавЂ. Ці статті в Троїцькому списку Широкої Правди у виданім Калачовим тексті відмічені під числами 23, 24, 25. 70 Паралельно до кожної статті автор виписує відповідну статтю Кормчої Книги із праці Розенкампфа, 71 але не із тек­сту Руської Правди, а з самої Кормчої, із правил про послухів, і на прикінці цих текстуальних зіставлень робить такий висновок: „Ця стаття, крім деяких, зрештою досить помітних варіянтів, вповні згідна з відповідними їй статтями в списках Руської Правди вміщеними в Кормчій Царського (сп. 64 — Л.Б.), Кормчій Смоленського, і одної із Кормчих Петербурґської Публичної бібліотеки,” 72 цебто відомих уже сп. 64 і двох списків Скороченої Правди.

Коли прирівняти наведену Калачовим із Кормчої статтю Аще пріидеть кровавъ мужь до 29-ої ст. списку 64 і 2-ої статті Скороченої Правди списків 70 і 71, то вони справді покриються між собою. Але 2-га стаття сп. 70 і 71 покривається із 29-ою ст. списка 64 лише в першій половині, кінчаючи словами „то привести ему видокъ слово противу слова”;на цім реченні сп. 70 і 71 свою статтю закінчують, а 29-я ст. сп. 64 продовжується далі. 73

Так само покривається і дальша частина статті правил про послухів із 30-ою статтею сп. 64 і 3-ою статтею тексту списків 70 і 71. Але коли прирівняємо до кінця статтю правил про послухів із 31-ою ст. сп. 64 і 4-ою статтею сп. 70 і 71, то пересвідчимось, що тут Н. Калачов у своїм вищенаведенім твердженні розминається з правдою. Наводжу ці статті:

 

1. Стаття правил про послухів сп. 58.

Аще ли пехнет моуж мужа любо к себЂ любо от себе, любо по лицу оударит, или жръдію оударит, а без знаменіа, а видокь будет, бесчестіе смоу платіти; аже боудет боляринъ великых боляръ, іли меншыхь боляръ, или людинъ городскіи, іли селянинъ, то по его пути платіть бесчестіе; а оже будет варять іли колобяг, крещеніа не имЂа, а будеть има бон, а видока не будеть, йти има ротЂ по своеи вЂрЂ, а любо на жребіи, a виноватыи в продаже, въ что й обложат. 74

2. Стаття 4-а списків 70 і 71: подана на стор. 31.

3. Стаття 31-а списку 64: подана на стор. 31.

В наведеній статті я спостерігаю такі спеціяльні вирази в списку 58, як наприклад: „а видокъ будет,” аже боудет боляринь... или людинъ”, „то по его пути платіть бесчестіе”, які є і в тексті списків 70 і 71, але їх немає в тексті сп. 64, бо цей останний наближується до цієї самої статті всіх списків Широкої Правди. Далі, в тексті сп. 58 і списків Скороченої Правди немає: „то 3 гривны продажи”, а цей вислів є у тексті сп. 64 і всіх інших списків Широкої Правди.

З цього всього я роблю той висновок що ці статті автор тексту Скороченої Правди опрацьовував не на підставі тексту сп. 64 Широкої Правди, а на основі правил про послухів списку типу 58-го Кормчої Книги, і там же в Кормчій Книзі типу сп. 58-ого користувався текстом Руської Правди. Перероблюючи сей текст складач корегував перероблювані статті відповідними статтями із правил про послухів. 75

 

 

 

III.

 

Коли й де ця Скорочена Правда повстала? Що спонукало автора її наново переглядати і навіть перероблювати текст Широкої Правди? Якими джерелами користувався автор в процесі своєї праці, відновляючи другі й відкидаючи треті? З якою метою така нова кодифікація провадилася? Такі питання насуваються в дальшім студіюванні Скороченої Правди.

Остаточної відповіді на перше питання за браком матеріялів дати неможливо. Я висловлюю лише погляд, заснований на порівнанні текстольоґічнім, що Скорочена Правда повстала не раніше першої половини XVII ст. Спираю цей здогад на тім, що списки Скороченої Правди найближче підходять до тексту тої ж групи що список 58 Широкої Правди: а цей список по давнині свого написання належить до початку XVII ст. Хоч текст цього списка не є оригіналом тексту Скороченої Правди, доба його повстання є найранішим можливим часом повстання оригіналу (архетипу) для списків 70 і 71.

Щоб відповісти на решту поставлених питань, необхідно порівняти текст групи списків К-21, К-30, 36, 38, 42, 53 і т,д. Широкої Правди як найближчої до тексту Скороченої Правди із текстом цієї останньої і вияснити самий процес її складання.

До традиційного заголовку Скороченої Правди („Судь Ярославль Володимеричя”) додається, перед такою ж традиційною назвою („Правда Руская”) — ще й назву: „Указь”. В цім уточненні такої старої назви як Правда Руская висловом Указъ я бачу доказ того, що в правовій свідомості автора цього тексту відбулася зміна в зв’язку із заголовком твору. Видно слово „указ” більше промовляло характером накозової катеґоричности закона, аніж стара назва „Правда”, що містить в своїм значінні насамперед моральну тенденцію. 76 В цій переміні назви „Правда” на „Указ” видно відбулась та сама тенденція підсилення авторитетности наказової, як наприклад повстала потреба ще раніше до старшого заголовку „Правда Роськая” Короткої Правди додати категоричніший змістом і формою заголовок в Широкій Правді Суд Ярославль Володимеричь (сп. 8, сп. 3 і т.д.), або Оустав великого князя Ярослава (сп. 73, 76, 80), або Судъ Ярослава князя (сп. 72).

Щодо самого тексту статтеи Скороченої Правди, то перша стаття заховує лише першу частину першої статті Широкої Правди, кінчаючи словами: то положити за голову 80 гривен. В другій частині тої самої статті Скороченої Правди — про княжого мужа, тіуна, русина і т.д. заново кодифікована стаття обмежується лише загальним реченням: любо разсудити по муже смотря. Друга, 3-я і 4-а статті, як я вже зазначив раніше, запозичені із правил про послухів Кормчої Книги в якій міститься список типу 58-го Руської Правди. Подібні статті (під числами 29, 30, 31) читаються в усіх інших списках Широкої Правди, але вони (властиво стаття 31) інакше тут змодифіковані. Таким чином, автор Скороченої Правди 2-гу статтю (чисто історичну про синів Ярослава та про їх новий устав) а також статті 3-ю, 4-у, 5-у і 6-у Широкої Правди зовсім опускає, а на їх місце переносить статті 29, 30, 31, але в іншій стилізації і з іншого джерела. Така зміна в порядкові і в стилізації статтеи є поважною подією з боку кодифікаційного. Вона зроблена: (1) під впливом відповідних статтеи правил про послухів Кормчої Книги (а не Правди) і (2) під впливом порядку статтеи Короткої Правди з Новгородського літопису. (Ці статті в Короткій Правді також займають 2, 3, і 4 місце).

Статті 5 і 6 покриваються з статтями 7 і 8 Широкої Правди. Статті 7/8 відповідає ст. 18/19 Широкої Правди, але тому що їх перепи­сано із попсованого списку паки ли варягъ или инъ кто тогда. А по костехъ и по мертвеци (див. нпр. сп. 36) то автор Скороченої Правди, шукаючи сенсу цієї фрази, начеркнув: любо варягъ или инъ а по костех/ь/ и по мертвеци і цим ще далі відійшов від первісного, пра­вильного речення: паки ли варягъ или кто инъ то два; а по костехъ и по мертвеци не платити вЂры (сп. 3, поправлений списками 72 і 80).

Статті 9-17 Широкої Правди зовсім пропущені. В цих статтях Правда визначає доходи (прибутки), деталізує грошову покуту (віру) за вбивство княжих слуг, за ремісників, холопів, рабів. Видно така розцінка не відповідала дійсним вимогам часу, коли крівава помста вже офіціяльно не реґляментувалася.

Пропущені також статті 20-28 Широкої Правди. В них трактується про „виру”, про „правду желЂзом” коли свідки відсутні, про каліцтва й особисті образи. Статті 29-31 Ш.П. перенесені на місце 2-6; ст. 32 — про втечу челяді (раба) — так само пропущена.

Стаття 33 Широкої Правди стала 9-ою Скороченої. Стаття 34 зовсім відпала. 10-ою статтею стала 35-а ст. Широкої Правди. Стаття 36

Широкої Правди о сводЂ (про відведення від себе підозріння в крадіжі) — пропущена. Стаття 37 Широкої Правди відповідає ст. 11 Скороченої, але звужена до кількох речень. Стаття 38 Широкої Правди — про пізнання свого челядина (раба) — зовсім пропущена.

Ст. 12 Скороченої Правди відповідає ст. 39 Широкої, але зводить­ся до одного речення: а свода ись своего города в чужу землю нЂт. Ст. 13 і 14 відповідають статтям 40 і 41 Широкої Правди. Далі автор пропускає ст. 42-45 — про крадіж скотини, хліба; але частину ст. 42 (про крадіж скотини) автор об’єднує із ст. 45 (о уроцЂх скоту) і вміщує їх в статті 15 Скороченої Правди. Стаття 16 Скороченої Правди відповідає статті 46 Широкої Правди. 77

Статті 47 і 48 (про позику кун) Широкої Правди автор пропускає і переходить до ст. 49 (о поклажаі, себто про рухоме майно) де наво­дить лише її першу частину як 17-у ст. Скороченої Правди. Видно що автор відкинув кінець ст. 49 через попсованість чи розтягненість. Ст. 18 відповідає ст. 50 (о рЂзЂ). Далі автор пропускає ст. 51 і 52 про місячні проценти (рЂзы). Стаття 53 (т.зв. Оуставъ ВолодимЂрь Всеволодичя — див. сп. 3) теж пропускається і затримується лише стаття 54 (про купця, що з чужими кунами в дорозі десь загине), котра міститься в Скороченій Правді як ст. 19.

Таким чином перша частина Широкої Правди новим кодифіка­тором дуже скорочується щодо кількости статтей та їх формулювання. На 53 статтей автор пропускає аж 35; три статті замінює на відповідні із правил про послухів; змінює порядок, наблизивши в початку до порядку статтей Короткої Правди; викидає всі історичні екскурси про синів Ярослава та їх з’їзд (ст. 19 Короткої Правди або ст. 2 Широкої), про з’їзд Володимира Всеволодовича (ст. 53 Широкої Правди) як зайві; викидає всі статті що говорять про клясові чи соціяльні різниці; відкидає деталі. Отже автор свій кодекс узагальнив, привів до 18 стат­тей, маючи перед собою взірець Короткої Правди (Коротка Правда в першій частині мала тільки 18 статтей), чим зробив свій кодекс рухливішим, стислішим і дав більшу волю (що може доходити і до сваволі) тим, що мали би нею користуватися як законом. Нарешті стисло об’єднав, відкинувши ст. 53 про Володимира Мономаха, першу частину Правди з другою, не залишивши і сліду їх відокремлення між собою.

Стаття 20 Скороченої Правди відповідає ст. 55 Широкої. Статті 56-66 (про закупи, про холопа-забираху і про холопа-свідка) зовсім пропускаються. Стаття 21 Скороченої Правди відповідає ст. 67 Широкої, а ст. 22-га — 68-ій. В статті 23 Скороченої Правди автор об’єднує аж п’ять статтей: 69-73 (про бобра і про борть: о бобрЂ и разламании борти.) Стаття 74 Широкої Правди пропускається. Стаття 24 Скороченої Правди містить у собі ст. 75 Широкої (а се ω борти — див. сп. 8); тут проявилась тенденція автора впорядкувати статті одного змісту. Ст. 25 Скороченої Правди відповідає ст. 76 Широкої Правди.

Автор цілком пропускає статті 77-79 (про смерда, що мучить другого без княжого дозволу; що мучить огнищанина і що краде човна), і переходить до статтей 80-82 (о перевЂсЂхъ) — теж, видно, з метою ліпшого впорядкування. Притім ст. 26 відповідає ст. 80; ст. 27 — ст. 81; ст. 28 Скороченої Правди утворилася лише з кінця ст. 82 Широкої.

Далі автор переходить до статтей 83-85 Широкої Правди і перено­сить їх до Скороченої Правди як статті 29, 30 і 31; але ця остання скла­дається тільки з початку 85-ої ст. Статті 86 і 87 про різні оплати меч­никові, „дЂтьскому” й інш. цілковито опускаються; а статті 32 і 33 Скороченої Правди відповідають ст. 88 і 89 Широкої. Ст. 90 про спадщину смерда пропускається. З цих останних пропусків статтей можна спостерегти тенденцію автора ліквідувати всі статті що стосуються до прав і обов’язків смердів. Зате автор докладно заховує ті статі що відносяться до прав боярів і об’єднує їх (ст. 91-95, 98-100) в статтях 34-41 Скороченої Правди, опустивши лише статті про городників і мостників (ст. 96, 97), бо вони порушують суцільність статтей про боярські маєтково-правні інтереси.

Нарешті автор опускає ст. 101-109 про спадщину матері, про посідання жінки після смерти мужа, про дітей і їх спадщину після смерті матері, що виходила замуж удовою (мала двох мужів), про спадщину для доньки; про судові наклади, про тятбу братів, про наклади зв’язані з присягою (ротою). Також докладно автор спиняєть­ся на статтях про холопів (ст. 110-121, без ст. 119); статтям 42-50 в Скороченій Правді відповідають ст. 110-118 Широкої, а статтям 51 і 52 Скороченої Правди — статті 120-121 Широкої.

 

 

 

 

IV

 

Перше що звертає на себе увагу в Скороченій Правді це те, що заголовок „Руська Правда” уточнено як „Указ”. Я вже вказував на психольоґічні причини такої заміни, а тут дам пояснення і щодо правно-історичних моментів, що теж відіграли ролю в цій зміні заго­ловка. В часи цієї перерібки Широкої Правди на Скорочену, в Московщині панували своєрідні форми адміністративно-правних розпоряджень. Вже з XIV ст. в адміністративно-судовій практиці діяли т.зв. уставні государеві грамоти або укази. Вони давались намісникам деяких більших провінціяльних міст з метою поставити цього мійсь­кого управителя та його керівництво в певні правні межі. В указах для них вичислялися всі обовязки населення у відношенні до намісника: розмір судових грошових податків та доходів; порядок і судові правила та їх приложення до відносин населення і т.д. Отже на підставі аналоґій із такими наказами і під їх формальним впливом до нових умов адміністративно-судового керівництва пристосувався і текст Руської Правди, як остаточний етап її історичного розвитку.™

Ця кодифікація Правди виявила й інші тенденції своєї доби і свого приложення до реального життя. Всі статті в котрих бралися на увагу смерди, автор відкидав; ця тенденція могла походити із різних причин. Перша і найголовніша була та, що в XVII ст. російські смерди були покріпачені і юридичної особи вже не мали, стративши біль­шість своїх колишних прав. Друга причина: самий термін „смерди” тоді вже не вживався; у грамотах XIV ст. замісць „смерди” вживалися терміни „люди” і „сироты”, а з XV ст. ширився термін „хрестияне” (пізніше „крестьяне”.) 79 Сама назва „смерд” була вже лайлива і захову­валась спорадично лише в деяких місцевостях. Третя причина: Скорочена Правда призначалася лише для міста і через це саме статті про смердів у ній були вже зайві. 80 Четверта — до виключення із Скороченої Правди статтей про смердів і закупів могло причинитися ще й те, що в ту пору інститут холопства (як „обельного” чи повного, так і кабального) під впливом зубожіння та нерівної соціяльної боротьби смердів і закупів із боярством пішов уже так далеко, що типу свобідного смерда чи селянина майже вже не було, а існував особливий тип повних рабів і холопство, якому автор Скороченої Правди присвятив пильну увагу (статті 42-52); 81 так само уділив він велику чуйність до правних інтересів боярства (статті 34-41). Таким чином Скорочена Правда носить на собі яскраву печатку духа своєї доби (XVІ-XVІІ ст.) та його суспільно-правних відносин. І Повстав новий кодекс, очевидно, не в Україні, а десь в середній Московщині або на півночі, де боярство було чинне, і представляло собою реальну клясу, правлячу, московського суспільства.

 

Підводячи підсумок цієї частини студії, стверджую:

(1) Існують три громади списків Руської Правди — (а) текст Короткої Правди, (б) текст Широкої Правди і (в) текст Скороченої Правди.

(2) Скорочена Правда збереглася лише у двох списках (70 і 71).

(3) Ні один із цих двох списків не є ориґіналом; повстали вони неза­лежно один від одного, з якогось третього тексту, що залишається в науці ще невідомим.

(4) Текст цього ориґіналу Скороченої Правди треба оцінювати як ціл­ком новий кодекс Правди.

(5) Повстав він у першій половині XVII ст., із тексту найпізнішої групи списків Широкої Правди, що заховалася у Кормчій Книзі пізнішої редакції, а зокрема із тексту Правди дуже близького до сп. 58, як його перерібка і нова кодифікація.

(6) На зверхнє оформлення цього кодексу впливала нова традиція „указів” чи „государевих уставних грамот” для намісників і воєвод що правили в містах.

(7) Текст Широкої Правди, що ліг в основу цього кодексу був пізні­ший, в багатьох місцях уже попсований, і з багатьох боків уже не задовольняв автора нового кодексу, бо цей текст: (а) не відповідав тим завданням, котрі ставив перед собою новий кодифікатор; (б) був розтягнутий і несистематизований на підставі нових заведених пор­ядків; (в) містив у собі не лише чисті правні норми, але й їх процесу­альне вирішення; (г) грошові такси податків і покут уже не задовол­ьняли і не відповідали потребам і розмірам грошових такс XVП ст. 82 (8) Текст Широкої Правди в пізній редакції був дуже попсований і з великими помилками що затемнювали часом навіть і сенс тої чи іншої статті; з цієї останної причини автор кодексу незрозумілі статті поправляв не тільки статтями із інших частин Кормчої (правила про послухів), але без кращої системи притягнув навіть і Коротку Правду, то містилася в Новгородськім 1-ім літописові. Таким чином третий кодекс Правди був синтезою і до певної міри навіть контамінацією обох попередних Правд: Широкої і Короткої.

(9) Автор третього кодексу повикидав майже всі судові оплати (подат­ків і покут) залишивши їх тільки там, де вони не суперечили практиці його часу. Це показує, що він намагався свій кодекс прист­осувати до обставин і оплат дійсного стану й окремих індивідуальних випадків.

(10) Нарешті автор викинув усі речення, що оповідали про історичні моменти, звязані з повстанням різних частин Правди або її окремих статтей. Викинув він також статті, що посилались на окремі випадки судового процесу. Й

З цього всього випливає, що Скорочена Правда — це окремий кодекс, новий і відмінний від Короткої і Широкої Правди, з новою назвою („Указ”), новим вибором статтей, а в деяких статтях з новою їх відміною. Як зовсім новий твір, Скорочена Правда має своєрідне призначення, і не є жодною „редакцією”, як думав В. Серґеєвич, а ще більше не є частиною Широкої Правди, як думав Н. Калачов. Це зовсім новий кодекс Руської Правди, і, як вже попередно сказано, пов­став він не в Україні, а десь в центральній Московщині або на півночі. К

Частина Третя:

ІСТОРІЯ ТЕКСТУ ШИРОКОЇ ПРАВДИ

 

 

І.

 

Скорочений кодекс Руської Правди, як я старався показати в попередній частині, привів мене до тексту другої громади списків, до Широкої Правди. Отже до студіювання цій громади я і переходжу.

Н. Калачов у своїм групуванню списків Правди виявив добрий підхід клясифікувати цю громаду списків на підставі різних правни­чих збірників, де находилася Правда. 83 Але вчений на самім початку своєї клясифікації схибив, виділивши деякі з тих збірників в окремі т.зв. „фамілії”‘ списків (третю — „літописну” і четверту — „різних збірників законів”.) Таким чином я користуюсь тільки його щасливим початком клясифікації і всі списки Широкої Правди розкладаю у таких групах: 1. Списки юридичних збірників: 72, 73, 75, 76, 78, „Царського V”, Болтіна. 2. Списки Мірила Правдивого: 3, 4, 5, 6, 7. 3. Списки з літописів чи Софійського Временника: 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, Калачова ч. 39 (К-39). 4. Списки Кормчої Книги:8, 10, 13, 14, 15, 17, 21, 25/66, 27, 30, 31, 32, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, Калачова чч. 21, 26, 30, 33, 39, Архангельський, і „Варіянти Калачова під чч. 46-50”.

Легко спостерегти що 4-та група (Кормчої Книги) посідає найбільшу кількість списків. Крім того, як доказувалося в попередній частиш, автор Скороченого кодексу Правди в основу своєї кодифікації поклав список дуже близький до 58-го, що входить у склад якраз цієї 4-ої групи. Отже, я і починаю свій дослід тексту Широкої Правди із списків Кормчої Книги. Л Йду прямою дорогою, куди привів мене текст Скороченої Правди.

Ця група, у свою чергу, розпадається на шість підгруп списків, а власне:

(а) Синодального списка р. 1282 (ч. 8);

(б) списків чч. 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27;

(в) списка ч. 25/66;

(г) списків чч. 30, 31, 32;

(д) списка ч. 64;

(є) списків чч. 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61,

Арханґельський (Арх.), К-21, К-26, К-30, К-33.

Всі підгрупи відрізняються між собою зверхнім порядком складні і місцем уміщення в Кормчій Книзі, а також варіянтами. Щодо перших прикмет, то список 8 поміщено в Кормчій Книзі після уступу 8-го про жидівські слова, що зустрічаються в церковних книгах, і перед уступом 10-им, де знаходиться устав кн. Володимира про церковні суди. 84 Списки підгрупи Б містяться в Кормчій Книзі після статті Доротея єпископа Тирського „о 70 ученикь” і перед статтею „Никифора, патріярха Царяграда, лЂтописець вскорЂ”; 85 або перед статтею „Епифанія сказаніє о пророцЂхь”, а сама Руська Правда закінчується словами: „До здЂ слово о Правды Руской.” 86 Список 25/66 підгрупи В має такі зверхні властивості: (1) порядок частин Руської Правди змінений — спочатку викладається друга частина під заголов­ком Оуставъ великаго князя Владимера, що слідує після уставу св. Володимира „о церковныхь судахь и о десятинахь”, і перед статтею „СвидЂтельствование в діяконство и ієрейство”; а перша частина Руської Правди вміщена дещо дальше в Кормчій, і слідує безпосередно за словом Доротея єпископа Тирського „о 70 ученикь”, під заголов­ком Судь Ярославль Володимеровичь; за нею йде стаття „Никифора свят. Патріярха Царяграда лЂтописець вскорЂ”. (2) Сама Правда таким протилежним розміщенням розбита на два розділи: одна її частина (друга) міститься під розділом 126 Кормчої Книги, а перша частина — під розділом 151. 87 (3) Перед цією останною частиною, себто перед властивим початком Правди після заголовка „Судь і т.д.” міститься вступ про неправих суддів. 88

Списки підгрупи Г вміщені до таких Кормчих Книг, що мають різний порядок статтей, але варіянтами самого тексту Правди вони цілком однакові і від усіх інших списків Широкої Правди — відмінні.

Такі самі особливості має і підгрупа Д. В свою чергу, більшість списків підгрупи Є об’єднуються тим що Руська Правда тут міститься після статті „о послушьст— і перед словом Сіраковим „на немилостивые цари и князи, иже неправдою судять”.

Вистане побіжно переглянути численні варіянти цих списків, щоб пересвідчитись в тому, що кожда підгрупа різниться від другої і текстом. Наприклад:

 

(1) Варіянт 64: 1-2.

Підгрупа А заголовка немає. Текст підгрупи Б має такий заголовок: А се аще кто борть разнаменаеть. Підгрупа В: О разломаніи борти. Текст підгрупи Г: Аже /кто/ борть знаменаеть. Підгрупа Д: О разнаменаніи борти. Текст підгрупи Є: О разнаменіи борти.

 

(2) Варіянт 3: 14.

А: вирьвноую. Б, Д, Є: вирноую. В: вировную. Г: вирноє.

 

(3) Варіянт 40: 18.

А, Б: оже ли и додьржать свЂта. В: аще ли ж додьржать свЂта. Г: оже

ли /и/ додьржать свЂта. Є: оже ли єго додьржать світа.

 

(4) Варіянт 49: 38.

А: бологодЂлъ. Б,В: благодЂялъ. Г: бологодЂть. Д: благодилья. Є: бологодЂлити.

 

Таких варіянтів можна би було навести далеко більше (аж до 500), і вони констатують систематичне їх групування на підставі цих шести підгруп. Не те важне, що ці різниці бувають і незначні (напр. варіянт 40: 18) а значиме є це, що вони повторені впродовж цілого тек­сту Правди. Крім того, можна ще сконстатувати, що підгрупа Є, до якої входить аж 19 списків, у богатьох варіянтах розпадається на окремі Дрібніші уґруповання. Наприклад варіянт 47: 1-2 показує що сп. 8 (гр. А) має такий заголовок: А оже кто скота възищеть. Деякі списки (53, 54, 55, 58, 60, 61) підгрупи Є: О взысканіи скота; а інші списки (36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, К-21, К-26, К-30, Арх.) тої самої підгрупи Є: О вьзісканіи товара.

Така диференціяція в тексті показує, що чим більше таких різниць, тим легше визначити етапи текстуального розвитку Правди і тим буває ясніша історична перспектива від остаточного моменту коли текст Правди вже спинився у своєму розвиткові, аж до того первісного моменту, коли текст пам’ятки щойно зародився. Маючи це на увазі, я попробую навести приклади, що допоможуть вияснити цю пер­спективу історичного розвитку тексту Широкої Правди.

 

(1) Варіянт 38: 45.

невЂдаю: 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27, К-39, Болтіна, 73, 76, 78, 80, 82, 83, 84, 88. не вЂдЂ: 8. не видЂвь: 72. не вЂмъ: 45, 53, 54, 58, 60, 61, 64, К-21. не вЂжь: 36, 38, 41, 43, 48, К-26. не вЂждь: 39, 42, К-30, Арх. не видЂ: 30, 31, 32. Пропущено в списках 3, 4, 5, 6, 7.

 

(2) Варіянт 47: 1-2.

А ωже кто скота възищеть: 8, 3, 5, 6. (У 3, 5, 6 нема „А”), коунъ възыщеть: 73, 75, 76. А /се/ ωже кто кун/ъ/ взыщеть: 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27. О взысканиє скота: 4, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64. О възісканіи товара: 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, К-21, К-30, Арх., К-26, 48. О кунах/ь/: 72. О запрЂньи кунь: К-39, 78, 79, 80, 82, 83, 84, 86, 88, Болтіна (Бол.).

(3) Варіянт 49: 38.

занеже ему бологодЂялъ и хранилъ : 73, 75, 76, 78. благодЂялъ: 13, 14, 15, 17, 21, 27, 25/66, 80, 87, К-39. богодЂялъ: 82, 84. занеже ему бологодЂлъ и хоронилъ товаръ ero: 8. занеже ему в/ъ/ бологодЂлъ (30, 31, 32: бологодЂть) и хоронилъ товаръ/eгo, того/: 3, 4, 5, 6, 30, 31, 32. благодЂть (въ немає) ... товара его: 53, 54, 58, 60, 61, К-21. бологодЂлити(39: бологодЂлить) ... товара его: 36, 38, 42, 48, К-26, Арх. бологодЂлилъ: 41, 43. благодЂлья: 64.

 

(4) Варіянт 50: 10.

или наставъ на медъ: 8. или наставъ медъ: 31, 32, 36, 41, 42, 53, 54, 58, 64, 25/66, 73, 75, 76, К-26, „Царського V”. или наставъ в/ь/ медъ: 3, 4, 5, 6, 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27, 78, 84. или даставь (К-30: каставь) медь: 36, 45, К-21, К-30. или медь вь наставь: 30, Бол. В списку 72 цей вислів пропущений.

 

(5) Варіянт 51: 22.

то дадять емоу коуны въ треть : 3, 4, 5, 6, 7, 8, 72, 73, 75, 76, 78, „Цар. V”. то дадяться /ему/ куны в/ь/ треть: 30, 31, 32, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, К-21, К-26, Арх.

 

(6) Варіянт 53: 1-3.

А се оустави Володимиръ: 8. Оуставъ ВолодимЂрь Всеволодича: 3, 4, 5, 6, 73, 75, 76, 78. Оустав/ь/ Володим/е,и/ра князя: 72, 36, 38, 41, 42, 43, 54, 55, 58, 60, 61, 64, К-26, К-30, Арх. А се устави (10, 15, 17, 21: оуставилъ) Володимеръ князь: 10, 13, 14, 15, 17, 21, 30, 31, 32. Оуставъ вєликаго князя Владимера: 25/66. А се оуставил/ь/ велики князь Владимер/ъ/ Всеволодичь Манамахъ: 80, 83, 87, 88, К-39, Бол. А се оуставилъ Володимеръ Всеволодичь Монамахъ: 84.

 

(7) Варіянт 67:6.

a выиметь знаменьє: 8, 72, 73, 76. выметь: 80, 82, 83, 84, 87, 88, К-39. вън/ь/меть: 3, 10, 27, 53, 54, 55, 58, 61. вънеметь: 56. вымуть: 75. вон/ь/меть: 5, 15, 21, 7, 14, 60, 64. в/о/зметь: 6, 17. а в немъ: 4. в/ь/неи: 36, 38 42, 48, К-26. вь немъ есть: К-21, 25/66. вонь: 30, 31, 32.

 

(8) Варіянт 90: 1-2.

О задници: 8, 36, 38, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 60, 61, 64, 25/66, К-26, K-30 Арх. О задницЂ/хь/: К-21, 58. В списках 73, 75, 76 цього заголовку немає. /А, О/же /о/умреть смердъ: 3, 5, 6, 7, 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27, 30, 31. О оумертвии смерда: 4. Ω смердахъ: 72. О смердьи задн/и, і/ц/Ђ, і/: 78, 80. О смердии състаткЂ: 82, 83, 84, 87, К-39. О смердии /о/статкЂ: 88.О сстаткЂ смердии такоже и о боярскихъ сстаткЂхъ и о людских: Бол.

 

(9) Варіянт 91: 1-2.

О задници боярьстіи и людстии : 73, 75, 76, 78. О задниц/и, Ђ/ боярьстьи и о дружиннЂ (3, 4, 5: и о дружьнЂи; 6: и о ружнеи; 7: и о дружинЂ) 3, 4, 5, 6, 7, 8. В списках 30, 31, 32 заголовка немає. О задн/и, і/ць бояр/ь/стЂи: 21, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 25/66, К-21, К-26, К-30, Арх.

 

(10) Варіянт 93: 10.

Аже жена сядеть по моуже то оу своих дЂтеі взят часть а что на ню моужь възложить: 8. Аже жена сядеть по мужи то на ню часть дати а что на ню мужь възложить: 3, 4, 5, 6, 30, 31, 32. Аже ли жена сядет/ь/ по моужи то дати на ню часть а что на ню моужь възложить: 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, 25/66, К-21, К-26, К-30, К-33, Арх. ...то дат/и, і/ ю / 27: еи/ часть а что на ню...: 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27. Аще жена сядеть по моужЂ то дати єи чясть о оу своихъ дЂтеи взяти часть а что на ню моужь възложилъ: 80, 87, К-39. Аже жена сядеть по моужи то дати на ню часть а оу своихъ дьтеи взяти часть а что на ню моужъ възложилъ, тому же єсть госпожа: 82, 83, 84, 88. Аще жена сядеть по моужи, то дати на ню / 75: еи/ чясть аще на ню что мужь възложилъ тому же єсть госпожа: 73, 75, 76, 78, „Цар. V”.

 

(11) Варіянт 94: 22.

матери своєи: 3, 4, 5, 6, 30, 31, 32, 73, 75, 76, 78, 80, 82, 83, 84, 87, 88, К- 39, Бол. своеа: 54, 58, К-21, 25/66. матере своея: 10, 15, 17, 21, 36, 38, 39, 42, 43, 45, 60, 61, К-33, К-26, Арх. В більшості списків: матер/и, е/ своє/и, я/ възмуть; тільки в списках 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 60, 61, 64, 25/66, К-21, К-26, К-30, К-33, Арх.: матере свое /а, я/ u товъзмуть.

 

(12) Варіянт 107: 7-52.

73, 75, 76, 78, 79, 80, 82, 83, 84, 86, 87, 88, К-39, Бол.: оть виры 9 коунъ а метьнику, (75, 76: метьнику, 78: метелнику, 79, 80, 82, 83, 84, 86, 87, 88, Бол.: м/е, ь/тал/ь/нику) 9вЂкошь, а /от/ бортьнωе земли 30 коунъ, а метнику 12 /вЂкши, выкошь/ а оть рольинои (80, 83, 87, 88, К-39: ролеінои) земли/ такожде, такоже/ а освободивше челядинъ (80, 87, К-39: челядина) 9 коунь, а митнику (75, 76: метнику, 78: метелнику, 80, 82, 83, 84, 87, 88, К-39: мьтальнику) 9 вЪкошь а отъ иныхъ оть всьхъ тяжь, комоу помогоуть, по 4 коуны, а /метнику, метельнику, митальнику/ 6 вЂкошь. Та сама стаття у списках 3, 4, 5, 6, 7: а се оурωци судебнии ωть виры 9 кунъ, а метелнику 9 вЂкошь, а соть бортноЂземли 30 кунъ а о иньхъ (8: а о ньхъ, 36, 38, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 64, 25/66, К-21, К-26, К-30, К-33, Арх., 13: а оть иньхъ, 10, 27, Вар. Кал.: а о иныхь, 15, 17, 21: а и ωныхь, 14: пропущено) о всьхъ тяжь, кωму помωгуть, по 4 куны, а метелнику б вЂкошь. Речення підкреслені в сп. 73 ... Бол. про­пущені в списках 3, 4, 5, 6, 7. Немає цих самих речень і в списках 8, 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, 25/66, К-21, К-26, К-30, К-33, Арх.. В списках 30, 31, 32, стаття ч. 107 пропущена цілком, а в списку 72 майже повністю.

 

(13) Варіянт 108: 12.

Список 80: аще братиа растяжоутся пред княземъ о задници, то А которыи дЂтьскыи Б идеть ихъ дЂлити В тому взяти гривна коунъ. А : 3, 4, 5, 6, 21, 30, 76, — немає „то”, А-В: 73 — которыи дЂлець дЂлить, 75, 76 — которыи дЂлець (75: дЂлечь) дЂлъ дЂлить. Б. 3, 6, Бол.: дЂт/ь/скии. 4, 5, 30, 43, 80, 87, К-39: дЂтьскы/и/. 31: дЂтьцки/и/. 8: дЂчькыи. 38, 48, 53, 54: дЂчьскы. 42, 58: дЂчьски. 36, 39, 41, 55, 60, 61, К-21, К-26, Арх.: дЂчьскыи. 64, 25/66, К-30: дЂч/ь/скии. 13: дЂчьскъи. 13, 17, 21, 27: дЂч/ь/скъ. 15: дЂческыи. 83, 88:дЂтескыи. 72: дитиискыи. 78: дЂцски.

 

(14) Варіянт 55: 67.

Список 72: паки будуть княжи куны то княжи куны первос А взяти а прокъ в дЂлъ.

 А: 8, 80, 82, 84, К-39 — переже. 30 — пережЂ. 27, 36, 38, 42, 48, 53, 54, 64, К-26 — прЂжде. 10, 17, 41, 43, 58, 25/66, 83, К-21, К-30, 21 — преже. 15, 31, 88, Бол., Вар. Кал. — преж/ь/. 3, 4, 5, 7, 73, 76 — первоє (4: прЂвое). 6, 87: первіе.

 

(15) Варіянт 64: 29-61.

Список 3: и паки ли господинъ не хотЂти начнеть платити за нь, а продасть и, ωтдасть же переди или за кωнь, или за волъ, или за товаръ А , что будеть чюжего взялъ  Б а прокъ ему самому взяти собь.  А-Б: списки 30, 31, 32, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 48, К-26, К-30, К-33, Арх. не мають вислову что будеть чюжего взялъ.

 

(16) Варіянт 77: 46-47.

Список 3: аже погубять сльдъ на гостиньцЂ А на велицЂ, а села не будеть, или на пустЂ, кдЂ же не будеть ни села, ни людии, то не платити ни продажи, ни татбы.

 А: 4, 5, 6 — на гостиньцЂ. 30, 36, 41, 42, 43, 48, К-26, К-30, 25/66, К-39, 80, Вар. Кал., 78 — на гостинници. 31, 32, 38, 39, 45, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, К-21, Вар. Кал., 72, 73, 75, 76, 13, Бол., 83, 87, 88 — на гости/нь/ницЂ.

 

(17) Варіянт 84: 2.

Список 21: А кто пакощами конь порЂжеть или скотиноу, то продажи 12 гривенъ, а за пагоубоу господину оурокь платити. Слово пакощами знаходиться в більшості списків. Списки 13, 14, 39, 41, 43, 45, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, К-21, К-26, К-30, Арх. — пакости дЂа. 25/66, 36, 38, 42, 48 — пакости дЂля.

 

(18) Варіянт 87: 10-15.

Списки 78, 80, К-39: а еже емлеть на желЂзо по свободных людеи рЂчи, любо  А ли зона нань будеть, ли запна не будеть  Б или прихоженіе нощное, или кимъ либо ωбразомь оже не окажется, про то мукы не платити ему. А-Б: 8 — любо запа на нь боудеть любо прохожение ночноє. 3, 4, 5, 6, 15, 17, 27, 30, 41, 42, 48, 43, 25/66, 54, К-21, К-26, 75 — ли /ю/ боли запа нань будеть, любо прохожениє нощноє. 73, 76 — любо ли запна не будеть, любо прохождение нощноє. 72 — любо ли запона в немь будеть любо прохоженьє ночноє. 4, 27, 38, 43, 53, 54, 58, 64 — запанань. 31 — запа на нем/ь/. 78 — запана нань. 72 — запона вь немь. 83, 85, 88 — любо ли запа нань будеть любо прихождение ночное.87 — любо ли запа нань боудеть ли запа не боудеть. К-33 — любо ли запа нань будеть или запна не будеть.

 

(19) Варіянт 96: 1-2.

8: А се закладаюче городъ. Так само в сп. 3, 4, 5, 6. Сп. 80, 82, 83, 84, 87, 88 К-39, 73, 75, 76, 78: а се оуроци городни/и/. Сп. 27, 41, 43, 45, 48, 53,

54, 55, 58, 60, 61, 64, 25/66, К-21, К-30: Ω оуроцЂхь что кому. 36, 38, 39, К-26, К-33: Ω оуроцЂмъ что кому. 42: Ω оуроцЂ что кому. 31: Ω закладЂ города.

 

(20) Варіянт 97: 1-3.

8: А се оуроци мостьникоу. 3, 4, 5, 6: О мостницьхъ. 30: О мостовщикЂ. 31: О мостов/ь/щинЂ. 32: О мостовЂшинЂ. 73, 75, 76, 78, 82, 83, 84, 88: А се оуроци мостнии. 80, 87, К-39:А се оуроци мостовные. 72: А мостнии оулици. 64: О оуроцЂхь же. 10, 15, 21, 36, 38, 53, 58: немає заголовка.

 

(21) Варіянт 97: 6-13.

Сп. 3, 4, 5, 6, 7, 8: помостивше мостъ, взяти ωт 10 локотъ по ногатЂ. 73, 75, 76, 78, 80, 82, 83, 84, 87, 88, К-39, Бол.: взяти /ємоу/ оть дЂла оть 10 локотъ по ногатЂ. 72: взяти ωт дЂлив ωт 10 локотъ по ногати. 36, 38, 41, 42, 43, 48, 53, 54, 58, 64, 25/66, К-21, К-26: замісць взяти ... по ногатЂ (як у попередних) маємо оть 5 локоть взяти ногата. 10, 13, 14, 17, 21, 27, 30, 31, 32: в/ь/зяти оть 10 локоть по ногатЂ.

 

(22) Варіянт 98: 1-2.

8: О задници. 3, 4, 5, 6, 7, 10, 13, 14, 15, 17, 21, 27, 32, Вар. Кал.: А се о задницЂ. 80, К-39, К-30: О задници. 43, 53, 54, 58, К-21: О задницЂ же. 82, 83, 84, 87, 88, Бол.: О задницЂсирЂчь о сьстаткЂхъ. 36, 38, 41, 42, 48, 60, 61, К-26, Арх.: О задницЂхъ. 64, 25/66: О задницы же. 72: О безадницЂ. 73: А се о безадници.

 

(23) Варіянт 98: 5.

8: аже боудоуть робье дЂти оу моужа. Сп. 3, 4, 5, 31, 36, 41, 42, 43, К-26, К-30, К-33, 72, 73, 75, 76, 78, 80, 87, К-39, Бол., Вар. Кал.: рωбьи. 30, 38, 53, 54, 55, 60, К-21, 25/66, 82, 83, 84, 88: робіи. 58: рабіи. 13, 14, 15, 17, 21, 27, Вар. Кал.: робья.

 

(24) Варіянт 99: 21.

Список 8: аже боудоуть въ домоу дЂти малы а не джися боудоуть сами собою печаловати. А мати имъ поидеть замоужь то токмо имъ ближеи А боудоуть томоу же дати на роуцЂ.

 А: 3, 10, Вар. Кал. — ближии. 15, 17, 21 — ближиіе. 4 — ближни. 31, 32, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, К-21, К-26,К-30, К-33, 25/66, 73, 75, 76, 78, 80, 82, 83, 84, 87, 88, К-39, Бол., Арх., Вар. Кал. — ближнии. 72: бляже 30 — будеть ближніи. Вар. Кал. — ближнЂе.

 

(25) Варіянт 114: 45-47.

Список 8: а боудеть посадникъ не вЂдал єro то повЂдавше ємоу пояти оу него ωтрокъ и шедъши оувязати и и дати ємоу вязебноє 10 коунъ А а переима нЂтоуть  Б аче оупоустить собЂ ємоу пагоуба а не платить вь то никтоже.

 А-Б: 73, 76 — вязебноую гривноу собЂ ємоу пагуба. 72 — вязебную грив а не платить в то никтоже. 10, 15, 17, 21, 27, 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 54, 58, 60, 61, 64, К-21, К-26, К-30, К-33, 55, Арх., Вар. Кал. — нЂтоу. 6, 31, 25/66 — нЂтъ. Сп. 72, 76, 78, 80, 83, 87, 88, К-39, Бол. — щойно на кінці речення, після никтоже мають: тЂм же и переима /ємоу/нЂть.

 

Варіянт 115: 6.

Список 8: аже кто не вЂдая чюжь холопь оусрячеть А или вЂсти дЂєть любо дьржить оу себе идеть ωт него то ити ємоу ротЂ.

 А: 3, 5, 6, 7 — /о/усрячеть. 4, 10, 13, 14, 17, 30, 72, 73, 75, 76, 78, 80, 82, 83, 84, 87, 88, К-39, Бол. — оусрящеть. (Так само в сп. 15, 21, 27, Вар. Кал.) Сп. 36, 38,39, 41, 43, 45, 48, 54, 55, 58, 60, 61, 25/66, К-21, К-26, К-30, Арх. — срячеть. 42, 64 — срящеть.

 

(27) Варіянт 117-12.

Список 8: аже кто поустить холопа въ торъ а ωдолжаєть то выкоупати єго господиноу а не   А лишиться єго.

 А: 3, 5, 6, 30 — и не. 31 — не. 36, 38, 39, 41, 42, 45, 48, 54, 55, 58, К-21, К-30, Арх., 60, 61 — али. 43, 64 — или. 25/66 — але.

 

(28) Варіянт 121: 33-34.

Список 8: Ωже боудоуть c нимь крали и хоронили то всЂхь выдали пакы ли а  А выкоупаєть господинъ.

 А: 4, 36, 42, 48, 54, К-21, К-26, 58, 25/66, 80 — пакы ли я. 3, 5, 31 — паки ли. 64 — паки ли и. 7, 30, 39, 41, К-30, 72, 73, 75, 76, 87, Бол., Вар. Кал. — паки ли. 14 — или пакы.

 

 

 

 

II.

 

Подані вище приклади, а також докладне і багато разів перевірене студіювання тексту всіх цих списків, дають мені змогу визначити кілька тез, до яких далі вже не буду повертатися, але від яких, як безперечних для мене фактів, буду постійно виходити:

(1) Текст Руської Правди розвивався і мінявся не за поодинокими статтями, як окремими цілостями, що могли свідомо опускатися й додаватися під час копіювання (хоч спорадично і це бувало), а переважно і тільки за текстом Правди в цілому.

(2) Цілість Руської Правди, як суцільного кодексу (чи твору), і встанов­лений порядок статтей, коли такий вже зформувався остаточно, та непорушність такого порядку відігравали далеко більшу ролю в процесі переписування, аніж змінювання та переставлювання окремих статтей.

(3) Зміна і переставлювання порядку статтей або опущення тої чи другої статті в цілому або в її частині, — відбувалося в наслідок лише неуважності переписувача, а не якогось свідомого редакційного акту.

(4) Свідома зміна порядку статтей, коли така робилася, завжди йшла в парі із основною редакційною або кодифікаційною перерібкою тексту, чи перерібкою поодиноких статтей. А цей свідомий акт відбувався лише тоді, коли, під впливом внутрішних завдань чисто ідеольоґічного характеру, вироблювався новий кодекс Руської Правди, як це я старався показати вияснюючи історію Скороченої Правди, або перево­дилася нова редакція якогось кодексу, про що буде далі мова.

(5) Коли-ж робилася тільки копія того чи іншого кодексу, то черга статтей залишалася непорушна; а зміни в тексті копії повставали: (і) або в спосіб чисто механічний (пропуск слів, речень); (іі) або в спосіб стилістично-коректурний; (iii) або, нарешті, в наслідок незрозуміння поодиноких слів, речень, а то й цілих періодів.

А проте головна лінія розвитку тексту Широкої Правди мені уяв­ляється дуже скомплікованою. Коли я приглядаюся до варіянтів цього тексту, особливо до тих, що я навів вище у 28 прикладах, то спостері­гаю найголовніше те, що текст Широкої Правди розвивався по двох основних лініях: по одній лінії розвивався текст Софійського Временника (сп. 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, К-39, Бол.) і давних правничих збірників (сп. 72, 73, 75, 76, 78, „Цар. V”), а по другій лінії — текст списків Мірила Правдивого (сп. З, 4, 5, 6, 7), Синодальної Кормчої р. 1282 (сп. 8, підгрупа А) і решта Кормчих Книг розпреділених мною раніше в п’ять додаткових підгруп: Б, В, Г, Д, Є.

Починаю своє текстольоґічне плетиво із другої лінії розвитку тек­сту. В першім розділі цієї частини я всі списки Кормчої Книги розбив на шість підгруп. Виходжу із підгрупи Є; це є та підгрупа від котрої я вивів повстання Скороченої Правди, себто від сп. дуже близького до 58-ого.

Коли приглядаюсь до варіянту під прикладом 21, то спостерігаю, Що ця підгрупа, разом із списком 64, підгрупи Д, є наймолодша, бо тільки їй властивий є вислів оть 5 локоть взяти ногата; тоді як у списках Мірила Правдивого і в списку Синодальному (підгрупа А) це саме місце подано: от 10 локотъ по ногатЂ (старше речення). Від цього останного речення вийшов варіянт підгрупи Б і підгрупи Г: взяти от 10 локотъ по ногатЂ; а від нього міг в свою чергу вийти згаданий наймолодший варіянт підгрупи Є (оть 5 локоть взяти ногата.)Цю саму думку, що підгрупи Є і Д є наймолодші підказує мені також варіянт прикладу 26, де вислови срячеть підгрупи Є і срящеть підгрупи Д є Досить красномовні.

Подібну хронольоґічну схему розвитку тексту я добачую у варіянтах під прикладами 22, 11, і 8. Ці варіянти показують, що старшими є підгрупи Б і Г, а пізнішими є підгрупи В, Є, Д. Така ж хронольоґічна скаля визначається і в варіянтах прикладів 6, 3, 2, 1 і т.д.

Ці всі приклади визначають таку хронольоґічну послідовність підгруп: А-Б-Г-В-Є-Д.

Необхідно все таки точніше означити розвиток тексту великої підгрупи Є і відношення її до Д і В.

Вже раніше я зазначив що підгрупа Є, на підставі варіянту під прикладом 2, розпадається на два угруповання списків. До першого належать списки: 45, 53, 54, 55, 58, 60, 61, К-21; а до другого списки: 36, 38, 39, 41, 42, 43, 48, К-26, К-30, Арх. Приглядаючись до варіянтів під прикладами 1, 2, 3, 22, і 58: 2-3, 89 я переконуюсь що друге угрупо­вання є пізніше щодо якости тексту, хоч серед нього є списки 43, 48, К-26, К-30, які в інших варіянтах наближаються до першого угрупо­вання: це показує що ці чотири списки займають місце переходове між першим і другим угрупованнями — пізніші від першого і раніші від другого.

Найпізніший список Широкої Правди, що входить до Кормчих Книг є список 64 (підгрупа Д). Він, крім уже згаданих особливостей, дає ознаки найпізнішого тексту ще й тим, що це єдиний список в кот­рому статті 29, 30, 31 (як і зазначено в другій частині цієї студії) були частинно (хоч інакше як в Скороченій Правді) поправлені на підставі правил про послухів, чим список 64 найдалі відійшов від основного тексту Широкої Правди. Він є найближчим до списків підгрупи Є звідки мабуть і був списаний. В свою чергу, списки другого угрупо­вання підгрупи Є через текст списків 43, 48, К-26, К-30, виходять із тексту типу першого угруповання, а може навіть із тексту одного із відомих його списків (К-21, 54), чи від спільного їм оригіналу.

В першім угрупованні найстарший текст із списків посідає список 58-ий, К-21-ий, або їх спільний прототип. Таку хронольоґічну послідовність підказують, крім багатьох інших, ще й такі варіянти:

 

(1) Варіянт 6: 1-3.

В списках 3, 4, 5, 6, 8 читається: Н /ъ, о/ оже боудеть оубиль. А в сп. 41, 43, 48, К-26: Ноже. Сп. 38, 53, 54, 58, К-21, К-30: И оже. А список 64: И егда. Цим варіянтом підгрупа Д цілком відходить від основного тексту Кормчої Книги.

 

(2) Варіянт 5: 33-0.

Тут списки 36, 38, 41, 42, 43, 45, К-26, К-30, гублять ціле речення основного тексту: а вь 40 гривенъ емоу заплатити из дроужины, яке інші списки цієї підгрупи (53, 54, 58, К-21 і т.д.) заховують. Цю саму хронолоґічну скалю підтримують варіянти: 11: 8-11; 16: 1-11; 20: 19-22; 29: 19; 35: 59-60; 44: 8-10; 47: 1-2; 49: 38; 56: 34 і багато інших.

 

Відносну старшість тексту списка 58 або К-21 в підгрупі Є можна доказати ще такими варіянтами:

 

(3) Варіянт 67-6.

Сп. 8: a выиметь знамени/ь/є — правдивий і найстарший вислів. В списках 3, 10, 27, 53, 54, 58, читається: вън/ь/меть. Сп. 4 (Мірило Правдиве): вь немъ. В інших списках підгрупи Є це саме слово чита­ється так: 55 — вънметь. К-21 — вь немъ єсть. 36, 38, 42, 48, К-26 — вь неи. 41, 43, 39, 61, К-30 — вне. 60 — вонметь.

 

(4) Варіянт 71: 1-2.

В списках 3, 5, 6 читається найстарший вираз: Аже кто борть разнаменаєть. Сп. 58, К-21: О разнаменании борти. Сп. 36, 38, 41, 42, 43, 53, 54, К-26, К-30: О разнамении борти.

 

(5) Варіянт 48: 4-7.

Сп 8: дасть въ коупьлю коуны (найстарший вислів). Сп. 3, 4, 5, 6, 58 викривлюють сенс: дасть куплю в/ь/ куны. Сп. 36, 38, 42, 48, 53, 54, К-21 К-26, 27: дасть куны вь куплю(недоладність попереднього варіянту виправлюють).

 

(6) Варіянт 53: 1-3.

Сп. 3, 4, 5, 6, 73, 75, 76: Оуставъ Володим/е, Ђ/рь Всеволодичя (найстар­ший вислів). Сп. 58 цей заголовок не дописує: Оуставъ Володиме.... Ця незакінченість в інших списках причинюється до вислову: Оуставъ Володимера князя (сп. 36, 38, 41, 42, 43, 48, 54, 55, 60, 61, К-21, К-26, К-30, Арх.).

 

Наведені приклади підтверджують що найстарший текст із цілої підгрупи Є заховав список 58, і почасти сп. К-21. Котрийсь із тих двох списків (або їх архетип) був можливо ориґіналом для цієї підгрупи.

Досліджуючи дальшу історію тексту Руської Правди в Кормчих Книгах мушу представити в якому відношенні текст списків 58, К-21 стоїть до тексту підгруп Б, В, і Г. Вияснення цього співвідношення покаже дорогу розвитку тексту Правди в Кормчих Книгах.

 

 

 

 

III.

 

Переглядаючи варіянти тексту в Кормчих Книгах, я спостерігаю що списки 58 і К-21 найбільше збігаються із списками підгрупи Г. Наприклад:

 

(1) У варіянті 49: 38 читається в сп. 10, 15, 17, 21, 27 (підгрупа Б) і в сп. 25/66 (підгрупа В) — благодЂялъ (старший вислів). Сп. З, 4, 5, 6: бологодЂлъ. Сп. 30, 31 підгрупи Г:бологодЂть. А сп. 53, 54, 58 і К-21: благодЂть.

 

(2) Варіянт 51: 21-23 читається у списках 8, 3, 4, 5, 6: то дадять єм/о/у. В підгрупі Б маємо то дадуть емоу. Зате в підгрупі Г: то дадяться; а в списках 36, 38, 53, 58 і т.д. підгрупи Є також то дадятся. Такий самий збіг в тексті списків 58 і К-21 із текстом підгрупи Г завважується у варіянтах 52: 21; 66: 17-18; 68: 23; 70: 1; 54: 6; 54: 55-57; 55: 68; 58: 6; 64: 33; 65: 50; 77: 40-41; 80: 1-2; 80: 7; 82: 13; 84: 1; 99: 21; 99: 69; 112: 21-22, і інш. Обильність спільних варіянтів доказує що збіг текстів не є випадко­вий, а встановлює орґанічну залежність списків 58, К-21 і цілої їх підгрупи Є від тексту підгрупи Г. Існує проте можливість що текст сп. 58, К-21 і підгрупи Є вийшли із спільного їм і підгрупі Г старшого тексту. Для остаточного вияснення походження цього останнього тек­сту необхідно приглянутись до інших варіянтів.

Варіянт 92: 6-17 статті Правди 92-гої в тексті сп. 58, К-21 й інш. підгрупи Є читається: аже кто умирая раздЂлить домъ свои дЂтемъ, на томь же стоати пакы ли без рядоу умреть, то всЂм/ь/ дЂтем/ь/, а на самого часть дати души. Підкреслене мною речення пропущене в тексті списків 30, 31, 32. Коли б текст підгрупи Є вийшов із тексту підгрупи Г, то це речення було би пропущене і в підгрупі Є. З цього варіянту виникає необхідність припустити, що обидві підгрупи Г і Є вийшли із спільного їм обом тексту, що й був для них оригіналом.

Текст підгрупи Б приводить нас до тексту громади списків Мірила Правдивого (сп. 3, 4, 5, 6, 7) у численних варіянтах:27: 15; 27: 17-18; 29: 23-24; 30: 25; 35: 31-33; 38: 1-2; 38: 45; 67: 6; 71: 1-2; 72: 11-12; 74: 37; 90: 1-2; 54: 1-2; 54: 64-65; 55: 43-46; 57: 7-9; 57: 26; 61: 1-18 і багатьох інших. До тексту цієї самої громади Мірила Правдивого приводять і численні варіянти тексту підгрупи Г: 9: 55; 31: 2; 31: 32; 55: 32 і багатьох інших. Отже виходить що текст Мірила Правдивого ліг в основу текстів двох підгруп (Б і Г) списків Кормчої Книги. Варіянти 27: 9-16; 38: 45; 40: 19-20; 49: 38; 67: 6; 107: 7-52; 55: 32 й інш. вказують що текст списків підгрупи Г є ніби молодший від тексту підгрупи Б. З другого боку, варіянт 38: 45 свідчить що текст підгрупи Г заховав дуже старий вислів (видЂ який був мабуть і в оригіналі тексту цілої Широкої Правди: див сп. 8: вЂдЂ) про що буде мова далі. М Отже треба припустити, що обидві ці підгрупи (Г і Б) вийшли із спільного тексту архетипу. 90 Коли ж взяти до уваги що текст списка 30 підгрупи Г є старший, про що свідчать варіянти 9: 76-77; 29: 49; 35: 31-33; 38: 1-2; 92: 1-10; 58: 3; 57: 33-34; 58: 35; 87: 9-10 й інш., то це доказує що текст сп. ЗО вийшов із архетипу підгруп Г і Б. Від тексту сп. 30 міг повстати текст сп. 32, а потім текст сп. 31. Така їх правдоподібна хронолоґічна послідовність.

Щодо списків підгрупи Б, то текст сп. 21 є так невдало переписа­ний і з такими помилками, що він найменше вартісний із усіх списків його підгрупи. Інші списки цієї підгрупи Б на основі варіянтів 38: 31-32; 66: 27; 107: 40 й інш. показують, що серед них текст списків 14, 15, 17 є найпізніший. Дещо старшим є текст сп. 13, а ще старшим вияв­ляється текст списків 10 і 27. Із цих останних двох списків, як свідчать варіянти 5: 25; 6: 12; 7: 26; 22: 26; 58: 10; 89: 18; 102: 41; 104: 7; 105: 11; 105: 23; 108: 12; 115: 6, правильніший є текст списка 10. Можна було б сподіва­тися, що якраз цей текст являється ориґіналом цілої підгрупи Б, але так не є. Заперечує цьому варіянт 61: 1-10 (на підставі якого видно що в тексті сп. 10 пропущене цілу речення), і варіянт 65: 6. Коли би текст сп. 10 був ориґіналом підгрупи Б, то його недокладності повторилися б і в інших списках цієї підгрупи, де фактично цих дефектів не знайдено. Отже слід припустити що серед відомих списків підгрупи Б немає ані одного що був би справжним оригіналом для цілої підгрупи. Хоч цей оригінал залишається невідомий, його треба мати на увазі, як гіпотетичний дороговказ для відшукання властивого тек­сту Правди.

Текст списків підгрупи Б показує, що їх архетип був найближ­чим до тексту списків Мірила Правдивого. Пам’ятаючи це, я повернуся до ще однієї підгрупи Кормчих, свідомо мною залишеної на боці, а власне до підгрупи В, що репрезентується поки що лише одним списком (ч. 25/66). На початку третьої частини цієї праці я вка­зував що текст 25/66-ого списка є розбитий і окремі части його в

Кормчій Книзі переставлені: кінцева частина від статті 53 („Устав Володимера Всеволодичя”) поставлена тут на перше місце, а щойно після деяких інших матеріялів міститься властивий початок (перша частина) Правди. В такім розміщенні найцікавішими є ті уступи Кормчої серед яких знаходяться окремі частини Правди. Про це вже було сказано.

Незвичайне розміщення тексту Правди в цім спискові дає мені можливість зробити слідуючий висновок: текст списка 25/66 складаєть­ся із двох окремих частин які не тільки відділені одна від одної, але й розміщені протилежним порядком у порівнянні із текстом інших списків Правди Кормчої Книги. Цікаво що якраз із таких двох виразно зазначених частин в лінії „Кормчих” списків Правди складалися: (і) два списки підгрупи Б (10 і 17)” в яких перша частина містилася під розділом 90-им Кормчої Книги, а друга — під розділом 91: перша частина тут також поміщена після слова Доротея „о 70 ученикь” і перед „Никифора патріярха Царяграда лЂтописець вскорЂ”; (ii) три списки Мірила Правдивого (3, 5, 6), в яких текст Правди так само скла­дається із двох розділів 28 і 29, і міститься після статті „о церковныхь людехь и судьхь и о десятинахь” і перед статтею церковних правил „о власЂхъ”. Вже з цього зверхного опису легко зробити другий цікавий висновок а саме: перша частина Правди у сп. 31 списана з одної із Кормчих Книг типу сп. 15 або 17 підгрупи Б, а друга частина на пер­ший погляд ніби списана з одного із списків Мірила Правдивого (типу сп. З, 5, або 6).

Розглядаючи варіянти тексту першої частини Правди сп. 25/66, видно таку саму залежність сп. 25/66 від тексту вказаних списків підгрупи Б у варіянтах 1:13; 3:14; 6:15; 6:18; 9:33; 9:35; 9:55; 10:16; 17:10; 22:36; 27:24; 29:34; 31:2; 31:32; 34:9; 36:51; 37:61; 37:68; 38:1-2; 38:45; 38:49; 39:1-2; 41:25; 43:9; 49:38; 50:12 і інш.; а у варіянтах 37:61-68; 38:1-2 легко добачити найближчу залежність в тій першій частині тексту Правди в списку 25/66 від тексту сп. 17-ого.

Трохи інша картина помітна у варіянтах другої частини сп. 25/66-ого. Багато варіянтів збігається із текстом сп. З, 4, 5, 6, 7; а ще більше варіянтів вказує на звязок тексту сп. 25/66 b підгрупою Є.

Придивляючись до схожостей тексту сп. 25/66 із текстом пооди­ноких списків Мірила Правдивого і текстом підгрупи Є, я помічаю таку картину: (і) Текст сп. 25/66 є найближчим до тексту сп. 4 у варіянтах 53:10 і 67:6; (ii) b списком 6 його лучять варіянти 67:21; 104:7; 98:4; 114:29-32; (iii) b списками 4 і 6, варіянти 74:37 і 96:48; (iv) b спис­ками 6 і К-21, варіянти 57:10 і 65:11; (v) b списком К-21 підгрупи Є, варіянти: 67:6; 101:5; 101:18; 102:7; 58:25; 64:42; 76:1; 76:3; 79:1; 81:14; 83:19; 86:19; 111:11; 114:1; 114:32; 116:19; 116:21; (vi) b списками К-21 і 17, варіянт 58:10.

Отже картина стиків тексту сп. 25/66 є дуже ріноманітна; але кидається у вічі несподіваний статистичний підрахунок, що текст сп. 25/66 найбільше збігається із текстом сп. К-21 підгрупи Є. Після такого висліду мушу звернутися до поодиноких варіянтів усіх тих списків які збігаються з текстом сп. 25/66, і розглянути їх індивідуально.

 

(1) Варіянт 67-6. (див. вище ст. 41 приклад 7).

сп. 8: a выиметь знаменьє; в тексті сп. 3 підкреслене слово читається въньметь; сп. 5: воньметь; сп. 6: возметь; сп. 4: вь немъ (вислів попсова­ний); сп. К-21 і 25/66: вь немъ єсть. В цім варіянті текст сп. 25/66 найближче єднається з текстом списків К-21 і 4.

 

(2) Варіянт 101:5.

сп. 8: а єже жена върчеться сЂдЂти по моужи; підкреслений вираз в тексті інших списків: 3 — ворчетьс; 4 — върчсться;  Н К-21 і 25/66 — порчєтся. В цім варіянті текст сп. 25/66 найближчий до тексту сп. К-21.

 

(3) Варіянт 58:25.

сп. 8, 3, 4, 5, 6: емоу господинъ велить, Сп. К-21 і 25/66: ...повелЂл/ь/.

 

(4) Варіянт 81:14.

У всіх списках: а господиноу гривна; але підгрупа Б має а господину затщину гривна (сп. 13: за т/и/шину, сп. 14: за /т/щину), і цю вийняткову ампліфікацію мають чужі цій підгрупі списки 25/66 і К-21 („затщину”).

 

(5) Варіянт 114:32.

Майже всі списки: и дати емоу вязебноє 10 кунъ. Сп. К-21 і 25/66 (випадково сп. 41) замісць 10 кунъ мають 5 кунъ.

 

Наведені варіянти яскраво показують що текст сп. 25/66 в цій другій частині Правди найближче підходить до тексту сп. К-21 Кормчої Книги і лише краєм стикається із текстом сп. 4 Мірила Правдивого.

В розділі II цієї частини я прийшов до висновку, що список 58 і К-21 є найстаршими в підгрупі Є а архетип ‘ix був оригіналом цілої підгрупи. На початку розділу III я прийшов до висновку, що архетип підгрупи Є разом із архетипом підгрупи Г вийшли із тексту типу списків Мірила Правдивого. Тепер із вищенаведених п’яти прикладів я переконуюсь що архетип підгрупи Є є також архетипом сп. 4. На мій погляд список 25/66 не був списаний ані з тексту сп. 4, ані з тексту сп. К-21 і ось чому.

Обидві частини Руської Правди списка 25/66 виступають яскраво як окремі і самостійні цілості, властиво як два окремі „устави”: (1) „великого князя Володимира” і (2) ..Судь Ярославль Володимировичь”. Отже вони були списані тільки з такого тексту, в якому ці дві частини також виступали як два окремі розділи. Я вже доказав, що перша частина Правди списка 25/66 вийшла із тексту списка 17 підгрупи Б або з його архетипу; друга частина так само мусіла мати анальоґічний прототип; але якраз до ролі такого прототипа не підходить ані текст сп. 4, ані сп. К-21-ий, бо тексти цих списків об’єднують обидві частини Правди в єдиний розділ, чи то Кормчої Книги (сп. К-21) чи Мірила Правдивого (сп. 4). 92 Отже тільки їх архетип, також зложений із двох розділів прислужився своєю другою частиною до повстання другої частини сп. 25/66.

Що причинилося до переставлення тексту обох частин Правди в сп. 25/66 Кормчої Книги? На мій погляд невиразний заголовок Уставь великаго князя Владимера другої частини Правди дав привід перепи­сувачеві припустити що це був окремий „устав” князя Володимира

Святославовича (Святого.) Цей переписувач відділив цю другу частину (статті 53-121) від тексту Правди і вмістив її після уставу св. Володимира „о церковних судах и о десятинах”, як самостійний „устав”, а „Судь Ярославль Володимеровичь”, себто Правду Руську сина Володимира Святого (статті 1-52) помістив нижче, як цілком відокремлений твір.

 

 

 

 

IV.

 

Всі підгрупи списків Руської Правди текст яких увійшов до Кормчої Книги (крім списка ч. 8 підгрупи А) привели мене до тексту Правди, що міститься в різних копіях збірника Мірило Правдиве. До цього збірника стародавних законів приводить мене ще й такий факт. Любимов, переводячи палеоґрафічні досліди над текстом Троїцького списка Правди (ч. 3) в порівнянні з текстом списків, що ввійшли до Кормчої Книги, завважив, що шість списків Кормчої Книги, у своїй другій частиш (мабуть словяно-руській?) мають такий заголовок: Сія книги мЂрило праведное. 93 Цей заголовок показує що збірник Мірило Правдиве увійшов як цілість до Кормчої Книги, а з ним очевидно і Руська Правда. Цей безперечний факт ще більше підтверджує мій висновок, що в основу тексту Руської Правди що ввійшов до Кормної Книги потрапив текст із Мірила Правдивого.

Шкода що Любимов не назвав точніше тих списків Кормчої Книги в яких міститься вищенаведений заголовок. Згідно з моїми спостереженнями найближчий текст до тексту Правди з Мірила Правдивого це текст шести списків підгрупи Б: 10, 13, 14, 15, 17, 27. Можливо що якраз вони і є ті списки Кормчої Книги в яких знахо­диться згаданий заголовок. Я радий, що висліди моїх текстольоґічних спостережень наявно збігаються із фактичними хоч дуже скупими виписками із Кормчої Книги зробленими В. Любимовим. О Це свідчить про те, що хід моїх студій ішов за варіянтами по цілковито надійній лінії. Отже, до тексту Правди у списках Мірила Правдивого я і переходжу. Почну із переліку головніших варіянтів.

 

(1) Варіянт 3:14.

3, 4: виревную. 5, 6 (і 8): в/и/,/р/ь, е/вную. 7: веревную.

 

(2) Варіянт 6:15.

3, 4, 5: верви нынЂ. 6: вервии. 8: вьрви нынЂ.

 

(3) Варіянт 13:8.

8, 3, 5, 6: ратаинЂмь. 4: рата и ли инЂмъ.

 

(4) Варіянт 15:1-2.

3, 4, 5: О ремественицЂ и о ремественицЂ. 6, 7: О ремественикЂ и о ремественицЂ. 8: О ремьсгвьницЂ.

 

(5) Варіянт 29: 1-4.

3, 5, 6: А придеть кровавъ моужь. 4: О крова†мужи. 8: Оже придеть кръвавъ моуж.

 

(6) Варіянт 29:33.

3, 5, 6, 8: видокъ. 4: видоки.

 

(7) Варіянт 29:55.

3, 4, 5: вылЂзуть послуси. 6: выидоут. 8: выстоупять.

 

(8) Варіянт 29:58.

3, 5, 6, 8: тото. 4: того.

 

(9) Варіянт 30:25.

3, 4, 5,6, 7: а. 8: то.

 

(10) Варіянт 32:1-2.

3, 4, 6: О челяди. 5: О челядіи. 7: О челядинЂ. 8: О челядЂхъ.

 

(11) Варіянт 32:3.

3, 5, 6: А. 4: Аще. 8: Аже.

 

(12) Варіянт 34:18.

3, 4, 8: въ своємь городЂ. 5: въ своємь ωгородЂ. 6: въ своей ωградЂ.

 

(13) Варіянт 36:17-18.

5: доити. 8: то ити.

 

(14) Варіянт 37:13.

3, 5, 6, 7: порть. 4: порты. 8: пърть.

 

(15) Варіянт 37:17.

4, 7: выведоуть. 8: выведеть.

 

(16) Варіянт 38:1-2.

3, 5, 7: Аже познаєть кто челядь. 6: Аже познаєть кто челядинъ. 4, 8: Ω челядинЂ.

 

(17) Варіянт 38:31.

3, 4, 5: ать. 6: а тои. 7: а ωть. 8: оть.

 

(18) Варіянт 38:45.

8: не вЂдЂ. 3, 4, 5, 6, 7: пропущено.

 

(19) Варіянт 39:1-2.

3, 4, 5: О свωдЂ же. 6, 8: О сводЂ.

 

(20) Варіянт 39:11.

8: нЂтоуть. 4: нЂту. 6: нЂть.

 

(21) Варіянт 46:3.

3: Аже (8: Оже) будуть холопы татьє судъ княжь. 6: ...соуть княжи. 4: судь княжь (початок пропущений).

 

(22) Варіянт 47:1-2.

4: О взысканиє скота. 3: Оже кто скота взыщеть. 8: А ωже...

 

(23) Варіянт 49:13.

8: нЂтуть. 3: нЂ. 4: нЂтоу. 6: нЂтъ.

 

(24) Варіянт 49:38.

3: бологодЂлъ. 7: бологодЂялъ. 8: бологодЂлъ.

 

(25) Варіянт 52:10.

8: то ити ємоу про своє коуны. 3: то ити єму про своЂ куны. 5, 7: ити єму при своє... 6: ити єму про тЂ.

 

(26) Варіянт 53:10.

8: съзвавъ. 3, 5, 6: созва. 4: съзва.

 

(27) Варіянт 56:29.

8: не роботять. 3: не робять. 4, 5, 7: не работять. 6: не ротять.

 

(28) Варіянт 66:18.

3, 4, 5, 8: не складывати. 6: не складывали.

 

(29) Варіянт 67:6.

8: выиметь. 7: воиметь. 3: въньметь. 5: воньметь. 6: възметь. 4: вь немъ.

 

(30) Варіянт 67:21.

8, 3: нЂту. 6: нЂсть.

 

(31) Варіянт 70:3.

8, 3: росЂчена. 4, 5, 6, 7: разсЂчена.

 

(32) Варіянт 71:1-2.

8: заголовка немає. 3, 5, 6: Аже кто борть разнаменаєть. 4: Ω бортіи.

 

(33) Варіянт 72:11.

3, 4, 5: перегородить межю. 6: переградить межю. 8: немає межю.

 

(34) Варіянт 74:37.

3, 5: писцю. 4, 6: пис/ь/цоу.

 

(35) Варіянт 90:1-2.

3, 5, 6: Аже оумреть смердъ. 4: О оумертвии смерда.

 

(36) Варіянт 90:6.

8: Аже оумреть смердъ. 3, 5, 6: Иже смердъ оумреть. 4: Иже смердъ оумреть без дЂтии. П

 

(37) Варіянт 91:1-2.

3, 4, 5: О задницЂ боярстЂи и о дружьнЂи. 6: ...и оружинЂи. 8: ...и о дроужиннЂ.

 

(38) Варіянт 94:22.

3, 5, 6, 8: своєи.

 

(39) Варіянт 101:1-2.

8: А се ω женЂ ωже върчеться сЂдЂти по муди. 3: О женЂ аже ворчеться сЂдЂти. 4: О женЂ. 5: Въ женЂ аже ворче сЂдЂти.

 

(40) Варіянт 101:3.

3, 5, 6: Аже. 4: Иже. 8: А єже.

 

(41) Варіянт 102:6.

3: начнуть дЂти єи. 4, 5: ...єЂ. 6: ...єя. 8: єи дЂти.

 

(42) Варіянт 102:13.

3, 4: всяко хотЂти. 8: хотЂти всяко и сЂдЂти. 5, 6: після всяко бракує и.

 

(43) Варіянт 103:15-16.

8: то. 3, 5, 6: а. 4: опущено.

 

 

(44) Варіянт 104:7.

3, 5: одиноЂ. 4: єдиноє. 6: єдинаа.

 

(45) Варіянт 105:5.

3, 8: иночима. 6: иноωтчима.

 

(46) Варіянт 105:12.

8: възворотять. 3, 4, 5: възворотить. 6: възвратить.

 

(47) Варіянт 105:15.

8: нань же. 3, 5, 6: на неже. 4: на неиже.

 

(48) Варіянт 105:17.

3, 8: вылЂзуть. 6: выидоуть.

 

(49) Варіянт 105:30.

8: дьржать. 3, 4, 5: держить. 6: дръжить.

 

(50) Варіянт 107:40.

8: а о ньхъ. 3, 4, 6: о инЂхъ. 5: инЂхъ. 7: a ωнЂх.

 

(51) Варіянт 108:12.

8: дЂчькыи. 3, 6: дЂтьскии. 4, 5: дЂтьскы/и/.

 

(52) Варіянт 108:13-15.

3, 4: идЂть ихъ дЂлитъ. 5: ...дЂлить. 6, 7: дЂлити. 8: дЂчькыи дЂти и ихъ дЂлить.

 

(53) Варіянт 109:18.

3, 6: трии. 4, 7: трехъ. 5: три. 8: треи.

 

(54) Варіянт 54:1-2.

3, 5, 6: Аже которыи купець... истопиться. 4: ...истопися.

 

(55) Варіянт 54:57.

3, 5, 6: чии то товаръ. 4, 7: чии товаръ. 8: чьє то коуны.

 

(56) Варіянт 55:10.

3, 5, 6: господь. 4: господь и. 8: гость.

 

(57) Варіянт 55:31.

3, 6: первии. 5: перви. 8: пьрвии.

 

(58) Варіянт 55:48.

3, 5, 6: первоє. 4: прьвоє. 8: пьр›.

 

(59) Варіянт 55:67.

3, 5: первоє. 4: прьвоє. 8: переже.

 

(60) Варіянт 64:25.

3, 5, 6: или что будеть ино. 4: или будеть ино. 8: или ино что будеть.

 

(61) Варіянт 64:26.

3: что будеть чюжего взялъ. 4: что будеть оу него взялъ. 8: что будеть чюжего взялъ.

 

(62) Варіянт 65:1-2.

3, 8: А се ωже (3: аже) холопъ оударить. 4: о холопЂ ударЂ. 5: А се аже холопъ ударить.

 

(63) Варіянт 85:40-43.

3, 4: и ємЂти и на желЂзо. 8: и смете.... 5: имЂти (пропущене и), 6: имЂти и.

 

(64) Варіянт 85:54.

3, 8: не обинить ли єго. 4: не обидить.

 

(65) Варіянт 87:12-15.

3, 8: запа на нь боудеть. 4: запанань.

 

(66) Варіянт 87:16-17.

3, 8: любо прохожениє. 4: ...прохождение. 7: прихоженьє.

 

(67) Варіянт 96:48.

3, 8: одину. 4, 6: єдину.

 

(68) Варіянт 97:19.

3, 5: городнЂ. 4: городни. 6: городнии. 8: городень.

 

(69) Варіянт 98-5.

3, 4, 5: рωбьи. 6: рабие. 8: робьє.

 

(70) Варіянт 99:6.

8: малы. 3, 4, 5: мали. 6: и мати.

 

(71) Варіянт 99:18-21.

8: то токмо имъ ближеи. 3: то кто имъ ближнии. 4, 6, 7: то кмо имъ...

 

(72) Варіянт 99:76.

3, 6: ростерялъ. 4, 5: растерялъ. 8: истерялъ.

 

(73) Варіянт 100:6.

3, 4, 5: всякъ. 8: всяко. 6: сякъ.

 

(74) Варіянт 110:5.

3: обельнос. 8: обьлноє. 4: обильное.

 

(75) Варіянт 110:58-60.

3: сь рядомь ли. 8: c рядомъ. 6: сь родомь ли.

 

(76) Варіянт 114:10.

3, 5: городЂ. 4, 6: грд/Ђ, e/. 8: родЂ.

 

(77) Варіянт 117:3-4.

3, 5, 6: Аже пустить холопъ. 8: Аже кто поустить холопа.

 

(78) Варіянт 121:33-34.

8, 3: паки ли а выкупаєть. 4: замісць а маємо я. 5, 7: паки ли (без а).

 

 

Переглядаючи наведені варіянти п’яти списків Мірила Правдивого і зводячи їх у систему, я приходжу до слідуючих висновків: 21 варіянти підтверджують повну єдність списків 3, 5 і 6; 14 варіянтів вказують на подібність і навіть однаковість у виразах списків 3, 4 і 5; 6 варіянтів констатують схожість списків 3 і 4; а 55 варіянтів доказують, що 3 і 5 є найтісніше між собою споріднені — один із цих двох списків являється можливою копією другого.

Із решти списків найближчим до 3 і 5 є текст списка 6; але 14 варіантів показують, що цей останний список є пізніший від обох попередних і ближчий до тексту списка 3-ого (віддалена копія?). Текст списка 4 є найбільше віддалений від тексту списків 3, 5 і 6. Досить вказати на такі варіянти як ч. 5, ч. 8, ч. 22, ч. 32 і інш. щоб побачити їх дуже відмінні між собою ознаки. Наприклад у варіянті ч. 29 най­старший вислів читається так: a выиметь знамениє (сп. 8, 73, 75, 76, 80, 83, 87, 88). Список 3 має въньметь; список 5 і 7 — воньметь івоиметь; список 6 — возметь; а список 4 — вь немъ. Попсований вислів 4-ого списка дав у частині підгрупи Є Кормчої Книги (сп. 36, 38, 42, 48, К-21, К-26 і др.) — вь немъ чи вь неи. Таке викривлення почалося із збірника Мірило Правдиве, бо хоч в тексті списка 3 знаходимо ще більш-менш правильний вислів въньметь, то через вокалізацію глухого ъ в о і заникнення ь у тексті сп. 5 і 7 маємо вже викривлені воньметь (сп. 5) і воиметь (сп. 7) завдяки чому список 6, шукаючи правдивого сенсу, мусів змінити вираз сп. 3 на возметь. В тексті підгрупи Г Кормчої Книги бачимо ще більшу помилку: вонь. Зникнення ъ і вокалізація ь в інших списках дали вьнеметь чи вьнем без кінцевого -меть а в списку 4-ім дало вь немъ і т.д. Таким чином процес викривлення йшов ніби під впливом місцевої говірки „пра­вильно”, але дав такі наслідки, що сенс первісного речення цілком затемнювався. Це помилкове перетлумачування виразу відкриває нам історичну перспективу щодо способу текстуальних змін в поодиноких списках. В цій хронольоґічній скалі текст списка 4 вже є виразно пізніший.

Але поруч хронольоґічної спостерігається й інша скаля. Візьмім наприклад варіянт ч. 36. В тексті списків 73, 75, 76, 80, 83, 87, 88, 82, 84 читається такий вислів: Аще смердъ оумреть без/ъ/ дЂт/ии, еи/. В списках 8, 3, 5, 6, 7 це речення вже скорочене (Аже смердъ оумреть); а тим часом сп. 4 це речення заховує повністю (Иже смердъ оумреть без дЂтии). Цей варіянт показує що текст сп. 4 ніяк не міг вийти із громади сп. 3, 5, 6, 7. Він повстав іншою дорогою, яка тягнеться безпосередно із архетипу всієї групи Мірила Правдивого із якого оче­видно вийшов також текст списка 3-ого. Із того самого архетипу, а не із тексту сп. 3 вийшов текст сп. 5 і 7.

Історія повстання тексту відомих нам списків Мірила Правдивого (3, 4, 5, 6,7) мені уявляється такою: протоґраф X із виразом без дЂтеи й іншими поправнішими висловами, про що мова буде далі, ліг в основу тексту сп. 4 й архетипа У списків 3 і 5, 7; Ь тексту сп. З був пізніше списаний текст сп. 6. Графічно цей процес можна предста­вити ось як:

 

http://litopys.narod.ru/bilets/image001.png

 

Протоґраф X, що заховав у своєму тексті правильні вислови „безъ дЂтии”, „выиметь” і інш. без сумніву приводить мене до історичної лінії тексту, що репрезентується списками Софійського Временника і списками стародавних юридичних збірників; про цю першу лінію тек­сту Правди я вже говорив раніше. До тексту списків цієї першої лінії я і мусів би перейти. Але залишається ще невиясненою підгрупа А що репрезентується єдиним і найстаршим зацілілим списком Правди ще з року 1282, списком Кормчої Книги колишної Синодальної бібліотеки (ч. 8). До вияснення тексту цього списка я і переходжу.

 

 

 

 

V.

 

Синодальний список Руської Правди був колись найпопулярніший серед усіх списків Широкої Правди, починаючи від 1815 р. коли він був опублікований Калайдовичем і Строєвим. 94 Навколо тексту цього списку вчений спір ведеться до сьогодняшного дня із найрізноманітнішими вислідами. На підставі моєї клясифікації цей список належить до підгрупи А Кормчих Книг. Текстольоґічні студії варіянтів тексту всіх попередних списків Широкої Правди почасти зачепляли і текст цього загадкового списку, цього найстарішого діда, що протягом 5-6-ти століть стояв осторонь і не дав після себе жодного потомства. Правда свого часу Розенкампф, 95 а за ним і Калачов 96 гадали, що текст списку бувшого купця Лаптєва, а потім самого Розенкампфа (текст р. 1534 — моїм численням сп. ч. 13) є копією сп. 8, але Карський, навівши з тексту його варіянти у нераз згадуваній своїй праці, 97уможливив довести що список 13 приналежний до підгрупи Б, є посередний між списками цієї підгрупи, і досить далекий до тек­сту сп. 8.

Текст сп. 8 стояв цілковито поза увагою переписувачів та кодифі­каторів і не приваблював до себе жодного літературного зацікавлення. Він так і залишився самотнім дідом, поховавши в собі якийсь творчий процес, якийсь рух правничої думки, хоч видно що та думка чи творча редакційна праця не була реальною, життьовою, і не викликала виразного наслідування (крім одного, про що буде мова далі). Р

Найголовніше що звертає на себе увагу коли текст цього списка прирівнювати до тексту всіх інших списків Широкої Правди, це те що сп. 8 у першій частині пропустив статті 18-19 (о поклепнЂи вирЂ), а в другій частині уклав статті в зовсім іншому порядку аніж в інших списках, не змінивши притім і не переробивши основно ані одної статті (опріч деяких заголовків).

Коли до цього списка пристосувати нумерацію статтей переве­дену мною на підставі сп. З академічного видання Ґрекова, то картина переміщень статтей в тексті сп. 8 представляється так: початкові статті йдуть нормальним порядком (1-17, 20-52) але в другій частиш Правди статті чергуються інакше — 53 (54 і 55 пропущені), 56 (57-65 про­пущені), 66-74 (75-87 пропущені), 101-109, а далі слідують раніше про­пущені статті: 54, 55, 57-65, 75-87, 96-100; після такого перебігу про­пущених статтей порядок нормального чергування знова встановлюється: 110, 111, 112 і т.д. аж до 121-ої включно.

Про причини такого порядку статтей списка 8-ого в науковій літературі був спір. Перший хто пробував це зясувати був Тобін. 98 Він гадав що така неоднаковість в порядкові статтей Синодального списка в порівнянні з іншими списками Широкої Правди повстала від того що картки Кормчої, в якій був уміщений цей список, підчас переїзду його із Новгорода до Москви, а звідтіля назад до Новгорода, 99 розклеїлись і в той час коли рукопис наново зшивався, ці картки були переплутані; від такої чисто механічної причини змінився і порядок статтей.

Ці висновки Тобіна зустріли спротив із боку Н. Калачова, 100 який порадив йому (Тобінові) перед остаточним присудом, заглянути до самого рукопису і пересвідчитись там безпосередно. Справді коли Тобін переглянув рукопис Синодального списка, він від свого твердження відмовився і зазначив, що висловлений ним здогад стосується не до самого рукопису Синодальної Кормчої Книги, а до його ориґіналу. 101 Калачов не погодився з цією гіпотезою. 102 Я ж уважаю, що хоч в цілому твердження Тобіна не можна прийняти, все ж таки одне його припущення оправдане, а власне те, що сп. 8 є пізніша копія з якогось невідомого і навіть досить давного тексту Широкої Правди.

Калачов, поклавши текст 8-ого списка в основу свого видання Правди відносить його до т.зв. „другої фамілії” списків, текст яких він уважає особливо близьким до первісної або навіть основної копії Широкої Правди. Мрочек-Дроздовський пішов ще дальше. В основу історичного розвитку Правди він кладе принцип еволюційного роз­витку стародавнього руського (українського) права від звичаєвого до писаних (літературно оброблених) законів та їх кодексів. 103 В цій схемі історичного розвитку від устно-примітивних норм права через пос­тупове оброблення поодиноких статтей, їх систематизацію та кодифікацію, в цій згори визначеній скалі історичного розвитку права Мрочек-Дроздовський визначає історичну перспективу і для Руської Правди. В його схемі наш список Правди ч. 8 займає посереднє місце від Короткої Правди до Широкої, і через це саме текст його є нібито найстарший не тільки хронольоґічно але й тематично від усіх інших списків Широкої Правди. Мрочек-Дроздовський пише: „Синодальний список, відрізняючися від Академічного (Короткої Правди — Л.Б.)розширенням, є менше повний у відношенні до Троїцького, а як тип ізвода — представляє собою своєрідне вийняткове явище; він менше правильний, більше невпорядкований — в цім легко переконується прочитавши Троїцький список у вищенаведеному порядку чергувань Синодального списку. Ось і яке відношення Синодального списка до короткої Правди, представником якої являється Академічний список, і до списків розширеної Правди, представником і типом якої являється Троїцький список. Чим же вияснюються ті відношення? Або: чому Синодальний список, який безсумнівно належить до групи списків поширеної Правди, являється з таким своєрідним, тільки йому приналежавшим порядком статтей?

Спробую це вияснити. Перед нами три ізводи одної і тої ж пам’ятки; всі три ізводи відносяться до різного часу. Що це означає? Це означає що дана пам’ятка підлягала різночасно трьом редакціям. З якої причини? Безсумнівно тому, що перша і друга редакції були чи показалися незадовільними. В наслідок цього, редакції удосконалюва­лися: перша мусіла бути найбільш невдалою, третя — відносно викінченою. Забудьмо тимчасово що коротка Правда мусіла на всякий випадок вважатися старшою від розширеної, і подивімся котрий із тих трьох ізводів Руської Правди находячися в нашім розпорядженні є менше, а котрий більше вдалий. Само собою розуміється що прийоми першого редактора, чи упорядника першого ізводу, були більш примітивні, простіші, аніж прийоми його наступників в справі утво­рення Правди. Найпростіша, первісна прийома в цій справі являється безсумнівно впорядковання статтей в хронольоґічному порядку. Коротка Правда являється прикладом такого хронольоґічного ізводу. Упоряд­ник тут обмежився лише тим, що до початкового законодацтва Ярослава він прилучив три слідуючі доповнення Ярославичів. Тематичний порядок тут ще дуже слабий. Він виявився лише в тім що такси кормів і приходів не вміщені в середині системи, а віднесені до кінця ізвода. В той спосіб, коротка Правда це найдавніший ізвод як з історичного так із чисто зверхнього, редакційного погляду.” Але „заміна хронольоґічного порядку в послідовності статтей більш продуманим і відповідим тематичним, не може бути переведена відразу... матеріял що накопичився з бігом часу не відразу піддався праці впорядника який стремів його освітити думкою і звязати в об’єднанні предметів.

З другого боку слід пам’ятати, що з бігом часу Правда розширювалася; отже, особливо в більш пізних ізводах знаходяться Додатки нових статтей. Із сукупности цих рефлексій не трудно перекона­тися, що Синодальний список, будучи по своїй формі пізніший ніж Академічний, є й старший від Троїцького.

Отож із всіх трьох ізводів Правди які признаються основними, найстарший — це звід Академічного списку, відносно новий — Троїцький, а середнє місце межи ними занимає список Синодального ізвода.” 104

Відмінне становище заступає Серґеєвич. Його висновки є близькі до думок Тобіна. Говорячи про переміни в послідовності статтей, дослідник пише: „Тільки в Синодальному списку ці переставки досягають значимого розміру. Вони починаються після статті 49 (на підставі Троїцького списку виданого Калачовим) і заторкують цілі ряди статтей аж до 102-гої, С з котрою відновлюється їх спільний поря­док із іншими списками. Але і ці відступлення треба відносити до невігластва переписувача, а не до наявности пам’ятки окремої редакції.Переписувач Синодального списка мав під рукою оригінал цілком та­кого самого типа як той із якого був переписаний Троїцький список, але він перемішав послідовність статтей. Що первісна послідовність статтей є попсована в Синодальному списку а не в других виходить із того, що послідовність Синодального списку становить його особли­вість і нігде не повторюється. Навпаки, послідовність Троїцького списка повторяється у всіх списках цеї обширної фамілії з лише часами невиликими відступленнями. І це дає право вважати послідовність Синодального списка порушенням первісного порядку. “ 105

Отже висновок Серґеєвича є цілком суперечний з тим до якого прийшов був Мрочек-Дроздовський.

Василь Чернов знова підносить думку Мрочека-Дроздовського і вважає текст Синодального списка найранішим, бо його кодифікація є менше вдала. 106

Карський із свого становища теж уважає Синодальний список найближчим до первісного тексту Правди. На його думку цей список найкраще відбиває основний текст Руської Правди, що в головних своїх частинах повстає ще в XI ст. і був доповнений на початку ХП ст. Через це саме, Синодальний сп. 1282 р. є один із найважніших списків щодо вирішення різних питань, зв’язаних із Руською Правдою. Розбираючи питання, чому статті Синодального списка своєю сис­темою та порядком відріжняються від інших списків Широкої Правди, Карський не погоджується з Серґеєвичем, що вважав Синодальний список пізнішим, ані з Тобіном, який гадав, що переписувач Синодального сп. просто переплутав статті. Збиваючи думки цих дослідників, Карський прийшов до висновку що „реальний вид Руської Правди в Новгородській Кормчій 1282 р. — найстаршій рукописі — показує як при Володимирові Мономаху і після нього поступнево прибували статті до цієї пам’ятки. В повній Руській Правді Троїцького списку, ми вже маємо більш-менш кодифіковану пам’ятку XIV ст., списану з ориґінала що став основою для всіх пізніших ізводів.” 107

З порівнання цих думок дослідників видно, що в означенні давності тексту сп. 8-ого змагаються два основні погляди: (1) текст списку 8-ого є найдавніший серед усіх списків Широкої Правди і послідовність його статтей орґанічно зв’язана з процесом утворення самого списку (Мрочек-Дроздовський, Чернов, Карський); (2) текст 8-ого списку в послідовності статтей є пізнішим і повстав у наслідок переплутання карток рукопису (Тобін), або в наслідок того, що пере­писувач переплутав статті свого оригіналу (Серґеєвич). Щоб розвязати цю контроверсію, необхідно звернутися до самого тексту, і простудіювати його як найдокладніше.

Переглядаючи варіянти тексту Правди в усіх списках, я переко­нався що переважаюча більшість їх лучить текст сп. 8 із текстом списків Мірила Правдивого. Така найбільша спорідненість 8-ого списка із зазначеною групою списків доказує, що текст цього списка вийшов в своїй основі із тексту Широкої Правди вписаного до Мірила Правдивого. Ось найяскравіші приклади:

 

 

(1) Варіянт 21:12-15.

сп. 8: то ти имъ правьдоу желЂзо. Сп. З, 4, 5, 7: то ти имъ правдоу желЂзо.” 108 Сп. 73, 75, 76: томоу правда желЂзо (найпоправніший вислів).

 

(2) Варіянт 27:14-15.

Сп 8, 3, 4,5, 6, 7: или око или не оутнеть. Сп. 72, 73, 75, 76: или око или носъ оутнеть (найпоправніший вираз).

 

(3) Варіянт 47:1-2.

8, 3, 5, 6: А ωже кто скота възыщеть. 73, 75, 76: ...коунъ възыщеть. 72: Ω кунах.

 

(4) Варіянт 50:10.

8: или наставъ на медъ. 3, 4, 5, 6: или наставъ вь медъ. 73, 75, 76: или наставъ медъ.

 

(5) Варіянт 54:56-57.

8: то како любо тЂмъ чьє то коуны жьдоуть ли ємоу а своя имъ воля или продадять ли своя имъ воля. 3, 4, 5, 6, 7: різниця лише та, що замість чьє то коуны маємо чии то товаръ. 73, 76: то какъ любо чии то коуны ждоуть ли ємоу своя имъ воля продадять ли єго.

 

(6) Варіянт 87:10-15.

8: любо запа на нь боудеть любо прихожениє ночноє. 3, 4, 5, 6: майже так само, тільки в сп. 4 маємо запанань. 73, 76: любо ли запна не будеть.

 

 

Крім варіянтів що споріднюють сп. 8 із текстом списків Мірила Правдивого є ще й такі варіянти які можна вважати старшими від тек­сту списків Мірила Правдивого; є також ряд варіянтів молодших. Ось приклади поправніших і старших варіянтів: 109

 

 

(1) Варіянт 49:38.

8: ємоу бологодЂлъ и хоронилъ товаръ єго. 3, 4, 5, 6, 7: єму въ бологодЂлъ и хоронилъ товаръ того. 73, 75, 76: ємоу бологодЂялъ и хранилъ (але пропущено товаръ).

 

(2) Варіянт 66:3-7.

8: На послоушьство холопа не складають. 4: А послоушества на холопа не выкладываи. 3, 5, 6, 7: А послоушьства на холопа не складають. 72, 73, 75, 76: На послоушьство холопа не /вы/кладівають.

 

(3) Варіянт 64:7-10.

8: то господинь въ томъ. 3, 5, 6: то господинъ вь немь. 73, 75, 76: то господину въ /томъ, немъ/ не платити.

 

 

А тепер варіянти молодші і попсовані:

 

 

(1) Варіянт 3:14.

8: вирьвноую. 3, 4: виревноую. 7: веревноую. Найпоправніший вираз — вервьноую (сп. 72).

 

2) Варіянт 68:23.

8: О борти. А треба О бобрЂ.

 

(3) Варіянт 69:4.

8: Аже оукрадеть кто борть. 4, 7: Аже оукрадеть борть. 3, 5, 6, 72, 73, 75: Аже оукрадеть бобръ (правильний вислів).

 

(4) Варіянт 104:1-16.

8: Аже боудоуть двою моужю дЂти а одинои матери а о немь своєго. 3, 4, 5, 6, 7, 72, 73, 75, 76: ...а ωдинои матери то онЂмъ своєго ωтця задниця а онЂмъ своєго (правильний вислів).

 

(5) Варіянт 108:11-15.

8: которыи дЂчькыи дЂти и ихъ дЂлитъ. 3, 4, 5, 6, 7: которыи дЂтьскы/и/ идЂть ихъ дЂлитъ (правильний вислів).

 

(6) Варіянт 64:13-16.

8: нъ оже господинь индЂ налЂзоуть то заплатить переднии господинь єго. 3, 4, 5, 6, 7: но оже кдЂ и налЂзоуть...

 

 

Всі ці наведені варіянти представляють аж три катеґорії: (а) поправніші і старші, (б) споріднені із текстом списків Мірила Правдивого, і (в) молодші. Вони доказують що текст 8-ого списка Правди є найближчим до тексту Мірила Правдивого в списках 3, 5, 7; та що історія його тексту пішла по лінії тексту цих списків. Але, з другого боку, текст сп. 8 заховує в собі досить виразів поправніших, що вийшли із кращого тексту Широкої Правди і є доказом що текст сп. 8-ого не був безпосередно списаний із вищеназваних списків (3, 5, 7), бо тоді згадані поправніші вислови в тексті сп. 8 не існували б. Отже із цього всього можливий лише один висновок: текст сп. 8 є списаний із поправнішого від цих списків тексту, але дуже до них близького. Коли поглянути на ґрафічний образок (див. ст. 57), що подає історичну скалю тексту всіх списків Мірила Правдивого, то можна бачити, що ймовірним ориґіналом з якого був списаний текст сп. 8 є архетип Z, від якого вийшов текст списків 5 і 7. Що текст списку 8 не сягає далі архетипу Z себто не вийшов із архетипу У чи навіть із протоґрафу цілої цієї групи списків — X, доказується тим, що в тексті сп. 8 відсутні деякі старші властивості тексту, які має навіть сп. 4 (див. варіянт ч. 36 на ст. 53) або інші подібні поправніші властив­ості мови що наблизили б сп. 8 до тексту найстаршої групи списків Широкої Правди.

Таким чином, я вважаю що текст Синодального списка не є найстарший із всіх списків Широкої Правди, як думали Мрочек-Дроздовський, Чернов і Карський. Текст сп. 8 є досить пізний і сягає тільки до тексту тієї групи списків, що заховалась в громаді збірника Мірило Правдиве, і то лише з того тексту що був анальоґічний до тек­сту сп. Троїцького або й пізніший, хоч у всякому випадку старший від тексту списків 5 і 7.

Залишається загадковим і незрозумілим (1) чому переписувач тексту сп. 8 так вільно поводився із порядком статтей свого оригіналу, і (2) чому він додавав від себе низку новель до статтей або опускав чи змінював цілі речення, і то радше механічно. Приклади такої самовіль­ної праці незвичайно яскраві: (а) переставлення статтей проведене цілком механічно без жодної тенденції провести якусь нову їх систематізацію; (б) механічно пропущені статті 18-19; (в) механічно і самочинно укладач в статті 69 почав писати про крадіж „борті”, коли ціла стаття говорить про крадіжку бобра; (г) свавільно відрізує кінець статті 66-ої (а вь малЂ тяжє по ноуже сложити на закоупа) та механічно переносить до статті 67, як її початок, а заголовок 67-ої статті — О бородЂ — пересуває назад і ставить його перед доданою фразою із статті 66; (д) в статті 93-ій вставляє речення (то оу своихь дЂтеи взяти часть) якого не має ані один список із збірника Мірило Правдиве та Кормчої Книги. Подібні вставки й заміни є і в інших статтях (див. варіянти 41:19; 57:26; 59:6; 59:15; 64:15; 99:19-20 і інш.); (е) є також багато пропусків окремих слів і цілих речень (див. варіянти 104:9-13; 106:8-12 і інш.).

Чим пояснити оці властивості чи радше дефекти списка 8? Я вже згадував як пробували це пояснити попередні дослідники, їх пояснення не цілком задовільні. Думки Мрочека-Дроздовського абстрактні і помилкові, а Серґеєвич здається мені занадто вже знижував уважність переписувача. Слушно писав Карський: „Неприйнятне й припущення В. Серґеєвича, що переписувач пере­плутав черговість статтей. Чому ж він не переплутав початок Руської Правди? Стародавний переписувач сумлінно старався точно відтворити рукопис оригінала, разом із всіма його помилками.” А далі Карський подає і свої міркування, які дуже нагадують думки Мрочека-Дроздовського: „Для розуміння спостереженої ситуації насувається одиноке вияснення: теперішний вигляд Руської Правди в Новгородській Кормчій 1282 р. — показує як при Володимирові Мономаху і після нього поступнево і т.д. (див. вище ст. 60).” 110 Незадовольняє мене і це абстрактне пояснення Карського про пос­тупове „наростання” статтей Широкої Правди. Я старався показати, що текст сп. 8 опрацьований на підставі тексту Правди із Мірила Правдивого; отож процес складання цього тексту був виразно механічний, а не орґанічний („наростання”) як думав Карський.

Процес опрацювання тексту 8-ого списка можна вияснити при­родніше. Тут я нав’язую до думки С. Шелухіна, правда дещо побіжної але влучної і правдивої з погляду судової практики. Шелухін пише: „При вивченні Руської Правди найтяжча справа з помилками та встав­ками. Досі не встановлено й приципів, як залагодити цю справу. Одні з них виникли з нетвердої пам’яті списувача. Як XII Римських таблиць вчили на пам’ять, так Руську Правду теж вчили на пам’ять і писали з пам’яти, як збірку норм для практичних потреб.” 111

Отак з пам’яти, я в тому переконаний, працював переписувач тексту списку 8. На це існують численні докази, із яких найголовніші: (1) пропуск без жодного сліду дуже важних статтейО поклепной виры; (2) первісний пропуск статтей 54, 55, 57-65, 75-87, 96-100. Коли ж переписувач спостеріг, списуючи статтю 109, пропуск цих статтей, або, звіряючи з ориґіналом, завважив брак такої кількости статтей, то став їх негаино списувати одна за другою, і щойно опісля прийшов до статті 110, та вже тримався оригіналу аж до кінця Правди. (3) Вище­згадані зміни, додатки, пропуски, пошкодження, зустрічаються переважно в непереставлених статтях, цебто в тих (66, 67, 69, 93 і т.д.) які він первісно списував з пам’яти. (4) Помилки про крадіж „борті” замість бобра, пересунення кінця однієї статті на початок дальшої і заголовка — на цілу фразу назад, інтерполяції речень, яких зовсім не було в ориґіналі, опущення інших, це все лише свідчить про lapsus memoriae, а не mensis чи calami.

Отак зясувавши характер опрацьовання Правди у сп. 8, насувається питання: що це за дивний процес літературного оброблення твору? Чи це є акт свідомої праці? Чи в її основі лежали глибші вимоги судової прак­тики? Чи автор ставив собі якесь завдання дати новий кодекс Правди в новій кодифікаційній справі, після вимог духа його часу? Вже В. Серґеєвич вказав, що текст сп. 8 не ховає в собі глибших вимог сис­тематизації статтей, чи кращого упорядкування в порівнянні з ориґіналом. 112 Навпаки переписувач виявив повну десистематизацію; виявив відсутність будь якого критерія щодо дальшого і кращого упо­рядкування статтей. Через це саме Правда в спискові ч. 8 є кроком назад відносно кодифікаційної праці. Коли можна, і навіть необхідно текст цього списка вважати окремою редакцією, то не як наслідок якогось наперед поставленого завдання зредагувати наново текст Правди, а радше як спробу списувати текст з пам’яти, яка розгубила порядок статтей.

На тексті цього 8-ого списка закінчується наша студія щодо другої лінії тексту Широкої Правди (див. ст. 45), що заховався в Кормчих Книгах і Мірилі Правдивому. Про взаємочинність цих двох правничих збірників та їх хронольоґічну послідовність вже існує кілька поглядів. Н. Суворов, базуючись (1) на передмові до Кормчої Книги списку 8-ого, в якій зазначається що вона написана р. 1282 з наказу князя новгородського Димитрія Олександровича і на кошти боголюбивого архиєпископа новгородського Климента, та покладена ними в Софійську соборну церкву „на почитание священикомь и на послушание крестьяномь и собЂ на спасение души” 113 а також (2) на тому, що вона, ця Кормча, складена після Номоканону з XIV титулів (Номоканон Фотія) що був перекладений на словянську мову ще за Ярослава і список котрого (від ХП ст.) заховався аж до нашого часу, — вважає що ця Кормча раніше вбрала в себе статті староруського права, аніж витворився збірник Мірило Правдиве. А цей останний збірник, на думку Суворова, з’явився десь аж у XIV ст., і зміст його запозичено із Кормчої Книги т.зв. Софійської фамілії, цебто тієї фамілії яку репрезентує Синодальна Кормча, де заховався список Правди ч. 8.

На жаль Суворив не вказав джерела, з якого він зачерпнув ці відомості про Мірило Правдиве і цим показав голослівність свого твердження. 114 Я розпоряджаю іншими відомостями. Відомі археолоґи та історики, як К. Калайдович і П. Строєв зазначають, що повстання Мірила Правдивого відноситься до першої половини XII ст. 115 Це твердження вони зачерпнули із перводжерела і заснували „на автентич­них словах широкої передмови Мірил,” 116 себто на передмові в руко­писові Мірила Правдивого, звідкіля час повстання можна вивести з докладною точністю.

На підставі цих тверджень Калайдовича і Строєва, спертих на конкретних даних, я приходжу до висновку що не Мірило Правдиве вийшло із Кормчої Книги, а радше навпаки, староруська частина Кормчої повстала із Мірила Правдивого. Т Я теж переконуюсь в цьому з точного напису в деяких Кормчих, який наводить Любимов: „Сія книги МЂрило Праведное”. 117 Остаточно ж мене переконали висліди моїх студій над текстом Руської Правди, із яких видно, що текст Правди Кормчих Книг вийшов із тексту Правди Мірила Правдивого, і то аж два рази: (1) переписувач р. 1282 свій список (ч. 8) черпав з пам’яти і доправляв із невідомого тексту (архетипу списків 5 і 7); а із старшого невідомого тексту повстав окремий і кращий текст списку ч. 3. Отже хронольоґічно текст списка 8 (Синодальна Кормча) повстав із тексту списка молодшого від тексту списка 3 і 4 і старшого від тексту списків 5 і 7. (2) Другий раз текст Правди із Мірила Правдивого перей­шов у Кормчу Книгу до підгрупи Б з якої цей текст перероблювався наступними Кормчими.

Отже, зясувавши досить складні проблеми (джерело із якого пов­став текст сп. 8; його відношення до списку 3 і взагалі до тексту Правди, що ввійшов до збірки Мірило Правдиве), я переходжу до пи­тання яке тимчасово було залишене на боці при кінці розділу IV, але до якого привів мене текст сп. 4-ого, цебто питання хронольоґізації першої лінії тексту Правди, що заховався у списках стародавних збірників законів, та в списках літописної групи Софійського Временника. Почну із тексту останних.

 

 

 

 

VI.

 

Текст усіх цих списків введено до пізнішого Новгородського літопису, т.зв. Софійського Временника, або Софійського першого літопису. Цей літопис, на підставі двох списків (чч. 87 і 88) вперше був виданий П. Строєвим; 118 вдруге, на підставі шести списків був виданий Археоґрафічною Комісією під назвою Софійського першого літопису; 119 по-третє С. Юшковим, на підставі тексту 11 списків. 120

Текст Руської Правди у всіх цих списках літопису вміщено до р. 1019, після описання Альтського бою і перенесення мощів свв. Бориса і Гліба, та після слів: „И нача Ярославь вои дЂлити: старостамь своимь по 10 гривень а смердамь по гривнЂ, а новгородцемь по 10 гривень и отпустивши я вся домовь и давь имь правдоу и оуставь списавь грамоту рече: по сему ходите и держите якоже списахь вам.” Після Руської Правди слідує „Судебник царя Константина” та продовжується літопис. У відрізненні від інших списків Правди ці списки мають заголовок: Оустав великаго князя Ярослава Володимерича о соудьхъ, а перша стаття починається заголовком: Соудъ о доушегоубствЂ. 121

Але найбільша відмінність літописних списків Правди від усіх інших та, що за останньою 52-ою статтею першої частини О мЂсячномь рЂзоу добавлено аж 17 нових статтей, в яких вичислюється приплід після 12, 9, 3-ох і т.д. років в кількості штук худоби і в кунах від овець, кіз, свиней, кобил, бджіл; прибуток від жита, вівса, ячменю, сіна і т.д. Стаття 53-та, себто перша стаття другої частини Правди (Устав Володимира Мономаха) тут числиться 70-ою. Таким чином, текст Широкої Правди в цій літописні громаді списків розширюється із 121 статтей аж на 142 (правда, не у всіх списках). Вже зазначені відмінності показують, що ці списки складають окрему громаду Правди; але, крім вищенаведених, вони мають ще низку відмінних, тільки їм властивих, прикмет, які теж слід відзначити.

Всі ці прикмети дозволяють мені розпреділити списки Софійсь­кого Временника в чотири угруповання. До першого належать тексти списків 82, 84, 87, 88; в них, як і у всіх інших списках Широкої Правди, та сама кількість статтей і той самий їх порядок, хоч пооди­нокі списки мають деякі свої власні особливості. До другого угрупо­вання стосуються списки 79 і 80; в них обох бракує однієї статті (А се оуроци ротний) яка знаходиться у всіх інших списках цієї літописної громади. До третього угруповання відносяться списки 83, 85 і К-39. Найяскравіша їхня відмінність від усіх інших списків є та, що статті 72-75 перенесені й уміщені після статті 108. Четверте угруповання скл­адає єдиний список 86. Властивість його тексту є та (1) що в ньому трапилися (опріч вищезгаданої перестановки статтей 72-75) два дуже великі пропуски, не рахуючи значної кількости малих; наприклад

(а) бракують статті від кінця 67-ої аж по 71-у включно,

(б) пропускаються статті 76-106 включно; і (2) на місце першого пропуска (67-71) вставляється кінець статті 106 від слів аще ли и всЂ сынове боудоуть лиси і всю статтю 108.

На основі вказаних особливостей тексту кождого угруповання списків можна помітити певну хронольоґічну лінію їх послідовности і розвитку. Так, найближче до архетипу цієї літописної групи стоїть група списків 82, 84, 87, 88; дальше через свій пропуск однієї статті стоять списки 80 і 79; але варіянтами (про що згодом) вони стоять так само близько до архетипу, а може й ближче, як перша група. Переходовими від цих перших двох груп є списки 80 і 87, текст яких є близький до третьої групи списків, а саме до 83, 85, К-39. Від цієї’ тре­тьої групи списків міг повстати і текст списка 86-ого четвертої групи. Такою виглядає в грубім зарисі хронольоґічна скаля розвитку тексту цієї літописної громади Широкої Правди. Але для стислішого озна­чення її слід звернутися за прикладами до тих пропусків і до варіянтів що є більш характерними для поодиноких списків.

Починаю від тексту списка 86. Послідовність статтей його тексту така: 1-66 (враховуючи 17 додаткових статтей 1*-17* після ст. 52), початок 67-ої ст. (кінець 67-ої до 71-ої включно пропущені), друга половина 106-ої ст., 72-75 (76-106 пропущені), 107-121. Характером свого укладу статтей цей 86-ий список дуже наближується до тексту третьої групи (сп. 83, 85, К-39) де послідовність статтей така: 1-71 (72-75 про­пущені), 76-108, 72-75, 107-121. Найбільша схожість тексту 86-ого списка із текстом списків 83, 85, К-39 є та, що статті 72-75 слідують за статтею 108, а після них ідуть статті 107-121. Вже ця одна повна анальоґія порядку статтей у другій половині тексту показує стислу залежність сп. 86 від тексту списків третьої групи. Але текст сп. 86, чи текст того списка з якого він списувався пропустив статті: кінець 67-ої, 68, 69, 70, 71, далі 76-105 і початок 106-ої; статті 72-75 заховалися в тексті тільки завдяки тому, що були перенесеш аж по ст. 108. Подаю деякі варіянти:

 

 

(1) Варіянт 40:19. О тати.

80: ли додержать. 83, 86, 87. К-39: додержить.

 

(2) Варіянт 66:6-7. О послушьствЂ.

78, 80: не въскладають. 83, 86, 87, К-39: не вскладываи. 82, 84: не выкладываи.

 

(3) Варіянт 59:7.

80: в коупу. 83, 84, 85, 86, 87, К-39: копноу.

 

(4) Варіянт 9:32-35.

80: а коуровъ ємоу по двоє. 87: а корувъ. 83, 86, К-39: а коровъ.

 

(5) Варіянт 16:3.

85, 87, 88, Бол.: А смердіи. 83, 86, К-39: А смердеи. 80, 79: А за смердъ и.

 

(6) Варіянт 35:50-53.

80: тои же єму начнеть платити. 83, 86, К-39: то же. 85: тожь.

 

 

Варіянти 1-3 показують що текст сп. 86 стоїть найближче до тек­сту сп. 83, 85 і К-39; а варіянти 4-6 зближують текст списка 86 тільки до сп. 83 і К-39. В свою чергу текст списка К-39-ого великою кількістю інших варіянтів наближується до тексту списків 79 і 80, які мають свої особливості (цих особливостей не поділяє текст сп. 83 і 86). Ось ці варіянти:

 

 

(1) Варіянт 9:67.

86: сыпати. 80, 79, К-39: соути.

 

(2) Варіянт 28:5-6.

86: Аще перстъ оутнеть кии любо то... 80, К-39: перъсть оутнеть мечемъ кии любо боудеть.

 

(3) Варіянт 42:17-19.

86, 87: а боудеть ихъ. 80, 79, К-39: аще ли ихь будеть.

 

(4) Варіянт 46:12.

82, 83, 84, 86, 87: черньчьскыи. 80, 79, К-39: черньцевы.

 

(5) Варіянт 48:26.

86: самомоу ротЂ. 80, 79, К-39: на ротоу.

 

(6) Варіянт 52:24.

86: промиловался. 80, 79, К-39: провиновался.

 

(7) Варіянт 68:15.

86: вылЂзуть. 80, 79, К-39: влЂзуть.

 

(8) Варіянт 68:21-23.

86: а за зоубъ. 80, 79, К-39: добавлено взяти смоу.

 

 

Таким чином, текст сп. 86 є найближчим до тексту сп. 83, з якого можливо він був списаний. До тексту сп. 83 наближується і текст сп. 85. Щодо тексту сп. К-39, то його переписувач використав текст що мав властивості спільні для списків 80 і 83; ним міг бути текст-архетип цих обох списків. Існує список текст якого є поправніший і має спільні варіянти з текстом списків 79, 80, 83, 85, 86 і К-39. Це є текст списка 87 (Толстого V). Про таку властивість його тексту свідчать численні варіянти:

 

 

(1) Варіянт 16:3.

83, 85, 86, 87, 88, К-39: А смердіи. 79, 80: А за смердъ и.

 

(2) Варіянт 21:4-6.

82, 83, 85, 87, 88, К-39: а не лЂзеть. 79, 80, 84: а не налЂзеть.

 

(3) Варіянт 42:17-19. Див. вар. 3 ст. 67.

 

(4) Варіянт 46:12. Див. вар. 4 ст. 67.

 

(5) Варіянт 46:26.

87, 88: къ истьцю. 83, 86: истьцю. 79, 80: къ истцю. К-39: кь истцу.

 

(6) Варіянт 48:26. Див. вар. 5 трохи вище ст. 67.

 

(7) Варіянт 49:38.

87, 88: былогодЂялъ. 79, 80, К-39: благодЂялъ. 82, 83, 84: богодЂялъ. 85: богадЂлья.

 

(8) Варіянт 53:52.

80, 83, 87. К-39: о рЂзЂ же. 82, 85: о рЂзЂхь. 88: о рЂзахь. 84: о рЂзи же.

 

(9) Варіянт 66:6-7.

80: не въскладають. 83, 85, 87, 88, К-39: не вскладываи. 82, 84: не выкладываи.

 

(10) Варіянт 66:17-18.

86: не выкладывати. 80, 87, К-39: не въскладати.

 

(11) Варіянт 71:1-2.

82, 83, 88: О борти. 84: О бортіи. 79, 80, 87, К-39: Ωже борть разломить.

 

(12) Варіянт 90:1-2.

82, 83, 84, 85, 87, К-39: О смердіи сьстаткЂ. 88: О смердіи остаткЂ. 80: О смердьєи задници.

 

 

Всі ці приклади показують, що текст списка 87 або його архетип став ориґіналом для тексту списків 83 і К-39 або їх архетипу. Що текст його є старший від тексту третьої групи (83, 85, К-39) вказують такі приклади:

 

 

(1) Варіянт 9:32-35. В списках 72, 73, 75, 76, 78 і 88 читається: а коуровъ по двоє емоу. Список 87 має короувъ, а текст сп. 83, 86 і К-39: коровъ. Цей приклад ясно показує що вислів сп. 87 є попсований із коуров (курей) і ліг в основу дальшого викривлювання тексту списків 83 і К-39 на коровъ.

 

(2) Варіянт 108:8-9 виявляє що текст сп. 87 заховав найстарший вислів разом із списками 79, 80 і К-39, а власне заголовок „О задници” тоді як всі інші списки (83, 85 і т.д.) мають пізніший вислів „О статкЂ”.

 

(3) Найголовніший доказ давности сп. 87 є то, що він заховав усі статті Широкої Правди (крім останньої) в їхній нормальній послідовності, тоді як текст списків 83 і К-39 (про що вже була згадка), первісну послідовність статтей змінив.

 

 

Але не самий текст сп. 87-ого ліг в основу тексту сп. 83 і К-39. Основою для них послужив його архетип; бо в тексті сп. 87-ого зустрічаються вирази далеко пізніші, аніж у списках 83, 85 і К-39. Наприклад:

 

 

(1) Варіянт 57:26.

В тексті списків 83 і К-39: оть него же копоу ємлеть. В тексті списка 87 замість копоу маємо купоу.

 

(2) Варіянт 85:63-64.

Списки 83, 85, К-39 дають: за не похолопии. Список 87 і 88 має а не похолопии. 82, 84: за не по холопьєи.

 

(3) Варіянт 87:10-18.

82, 83, 84, 85, 88, К-39: любо ли запа нань будеть любо прихожениє нощноє. 87: любо ли запа нань будеть ли запа не боудеть любо прихожениє нощноє.

 

 

Ці варіянти показують що текст сп. 87 безпосередно не міг бути оригіналом для тексту списків 83, 85 і К-39. Таким ориґіналом був якийсь старший текст (а можливо його архетип), поки що невідомий.

Текст сп. 87 веде до першої групи тексту літописної громади списків (82, 84, 88), а також до другої групи (79, 80). В передмові до видання першого Софійського літопису правильно зазначувалося, що текст Софійського першого літопису в спискові 79 є точна копія тексту сп. 80. Щодо першої групи (82, 84, 87, 88), то з її чотирьох списків, текст сп. 87-ого є найпізніший. Про це свідчить щойно наведений варіянт 87-10-18; а таких прикладів є далеко більше. Текст сп. 82 є пізніший від тексту списків 84 і 88, хоч найближче стоїть до тексту списка 84. Про це свідчать варіянти 53:52 (див. ст. 68); 104:9; 108:1-2; 62:24 а особливо варіянт 79:20-24. Тут в списку 82 пропущене ціле ре­чення (а за набоиную лодию 2 гривны) яке є в списках 84 і 88.

Щодо обопільности тексту цих двох останних списків (84, 88), то варіянти 66:6-7 (ст. 68), 71:1-2 (ст. 68), 90:1-2 (ст. 68), варіянт 63:3 (прав­ильний вислів: ωбельныи; списки 83, 84, 85, 86, 87, К-39 мають ωбельмыи; сп. 79, 80 — обилныи), варіянт 85:63-64 (ст. 69), варіянт 99:8-9 (сп. 82, 83, 84, К-39: а не доужи; сп. 87, 88: и не дежи) — виразно доказують що текст сп. 84 є старший від тексту сп. 88. З цього виникає, Що в першій групі літописних списків найпоправніший текст заховався в списку 84-ім; а в другій групі найпоправнішим є текст списка 80 (популярно знаний в правничій літературі як „Карамзінський”. Владимирський-Буданов клав його в основу цілої Широкої Правди).

Залишається ще зясувати обопільності в тексті цих двох списків: 84 і 80. Які їх особливості? (1) Текст списку 84-ого зберігає всі статті Широкої Правди в нормальній послідовності, тоді як список 80-ий пропускає статтю 109 (оуроци ротнии). (2) У варіянті 87:10-18 сп. 84 заховує правильний вислів, а сп. 80 додає фразу ли зала не будеть, що явно плутає первісно намічений сенс. (3) Текст списку 80 у варіянтах 90:1-2; 90:9; 104:8-9; 108:1-2; 98:1-2 і інш. заховує старший вислів для розуміння спадщини — задница, тоді як текст сп. 84 вже переправляє його на новіший вираз сьстаток.

Вже на підставі цих трьох прикладів можна зрозуміти, що ні один із текстів цих двох списків не був оригіналом для другого бо, коли б сп. 80 був списаний із 84-ого, не було б у ньому тих висловів що ми зустрічаємо у варіянтах 90:1-2; 90:9; 104:8-9; 108:1-2; 99:18-19 і 87:10-18; з другого боку, коли б сп. 84 був списаний із сп. 80, то і він пропустив би статтю 109 прооуроци ротнии. Отже обидва списки виходять посередно із одного для них спільного тексту.

Не один раз приходилось зустрічати поруч цієї літописної громади в численних варіянтах анальоґічні до них варіянти списків 78 і Бол. В тексті сп. Бол. є переставлення статті 108 перед статтею 72, і це достатний знак що він складає у цьому одну спільну групу із сп. 85, 83 і К-39. Текст сп. 78 є розділений на дві окремі частини. Перша частина Правди міститься на листку 15 зворот.-21 зворот. Троїцького IV рукопису, а друга частина (від статті 55 до кінця) пересунена наперід і міститься на лист. 8 зв.-лист. 14 зв. Обидві частини Правди знаходяться між статтями „Судебника царя Константина”. 122 Особли­вості тексту цих списків (78, Бол.) показують що архетип тексту сп. 84 і 80 не лучиться з ними, а вийшов із іншого джерела. На правдоподібний протоґраф тексту списків 80 і 84 вказують з одного боку варіянти 59:5-8; 80:7-15; 87:10-18, а з другого варіянти 49:19-40; 90:3-9; 107:3-52; 81:28-34; 118-119:1-13. Почну з останних.

 

 

(1) Варіянт 49:19-40.

80 і 84: но ωже начнеть большимъ клепати томоу итьти ротЂ оу кого лежало. Како толко єси оу мене положилъ занеже ємоу (84: нема ємоу) благодЂяль (84: богодЂялъ) и хранилъ.

72: оже начнеть того клепати болшимъ томоу ити ротЂ оу кого лежало како толко єси положилъ оу мене за неже єси бологодЂялъ ємоу — хоронилъ.

73, 76: то аще начнеть клепати болшимъ тому иті ротЂ оу кого лежало како толко єси оу мене положилъ занеже емоу бологодЂяль и хранилъ.

8: нъ оже начтеть болшимъ кльпати томоу ити ротЂ оу кого то лежалъ товаръ а толко єси оу мене положилъ зане же ємоу бологодялъ и хоронилъ товаръ єго.

 

 

У спискові 3 ця стаття дуже попсована, але досить близька до тексту сп. 8: [но оже] начнеть большимъ клепати томоу ити ротЂ оу кого то лЂжал товаръ [а толко] єси оу мене положилъ зан [е же] ємоу въ бологодЂялъ и хоронилъ товаръ того.

Отже в цім варіянті текст статті в списках 80 і 84 є найближчим до тексту списків 72, 73 і 76.

 

 

(2) Варіянт 90:3-9.

80, 84: Оже (84: Иже) смердъ оумреть безъ дЂтии то задница (84: сстаток) князю.

73, 76: Аще смердь оумреть безъ дьтии то задница князю.

8: Аже оумретъ смердъ то задница князю.

3: Аже смердЂ оумреть то задницю князю.

 

 

І в цім варіянті текст списків 80 і 84 є найближчим до тексту списків 73, 76.

 

 

(3) Варіянт 107:3-52.

80, 84: А се оуроци судебнии отъ виры 9 коунъ а металникоу 9 вЂкошь а оть борътнои земли 30 коунъ а металникоу 12 вЂкошь а оть рольиныя (80: ролеінои) земли також/ь, е/ а оть свободивше (80: освободивше) челядина 9 коунь а металникоу 9 вЂкошь а оть иныхъ оть всЂхъ тяжь комоу помогоуть по 4 коуны а металникоу по 6 вЂкошь.

73, 76: А се оуроци соудебнии оть виры 9 коунъ а метьникоу 9 вЂкошь а бортьноє земли 30 коунъ а метникоу 12 вЂкши а оть ролЂинои земли такожде а ωсвободивше челядинъ 9 коунъ а митникоу 9 вЂкошь а оть иныхъ ωть всЂхъ тяжь комоу помогоуть по 4 коуны а метникоу 6 вЂкошь.

8: А се оурочи соудебнии ωт виры 9 коунъ а мятелникоу 9 вЂкошь а ωт бортьнои земли 30 коунъ a онЂхъ всЂхъ тяжь комоу помогоуть по 4 коуны а метелникоу 6 вЂкошь.

3: А се оуроци соудебнии оть виры 9 коунъ а метелникоу 9 вЂкошь а оть бортноЂ земли 30 коунъ а о инЂхъ о всЂхъ тяжь комоу помогоуть по 4 коуны а метелникоу 6 вЂкошь.

 

 

І в цій статті текст сп. 80 і 84 ближчий до тексту 73, 76. Так само споріднений текст цих списків (80, 84, 73, 76) ł в варіянті 81:28-34.

 

 

(4) Варіянт 118-119:1-13.

80, 84: Ωже кто коупить чюжь холопь /а/ не вЂдая то первому господиноу холопъ пояти а ономоу коуны имати ротЂ ходивше яко не вЂдая есмь коупилъ вЂдая ли боудЂть коупилъ то коунъ емоу лишеноу быти ωже холопъ бЂгая добоудеть товароу то господиноу холоиЂ и долгы господиноу же и товаръ...

73, 76: Аще кто коупить чюжь холопъ не вЂдаа то первому господиноу поняти холопъ а ωномоу коуны имати ходивше ротЂ како не вЂдаа коупилъ есмъ вЂдаа ли боудеть коупилъ то коунъ ємоу лишеноу быти аще холопъ бЂгаа добоудеть товара то господиноу же и долгъ господиноу и товаръ а не лишитися его.

8: Оже кто крьнеть чюжь холопъ не вЂдая то пьрвомоу господиноу холопъ пояти а сономоу коуны имати ротЂ ходивше яко не вЂдая єсмь коупилъ... господиноу же и товаръ а не лишатися его. 3: так як в сп. 8, себто з пропуском після підкресленої фрази.

 

 

Ото ж із усіх цих яскравих прикладів видно, що старший текст Широкої Правди із першого Софійського літопису у списках 80 і 84 найстисліше наближається до тексту списків 73 і 76. Для остаточного зясування цього питання слід навести ще кілька варіянтів.

 

 

(5) Варіянт 93.

73, 76: Аще жена сядеть по моужи то дати на ню чясть аще на ню что моужь възложилъ томоу же єсть госпожа а задниця еи моужня ненадобЂ.

8: Аже жена сядеть по моужи то оу своих дЂтеи взят часть а что на ню моужь вьзложитъ тъ томоу госпожа єсть а заднича єи моужня ненадобЂ.

 

(6) Варіянт 59:1-15.

80, 84: Оже господинъ приобидить закоупа оувЂдеть враждоу u оувередить цЂноу а введеть в коупоу (84: копноу єго) его или ωтарицоу то то емоу все воротити.

73, 76: Аже господинь приобидить закоупа a въведеть копоу его или отарици то /то/ емоу все воротити.

3: Аже господинь переобидить закоупа а оувидить купу его ілли отарицю то то ємоу все воротити.

8: Аже господинъ переωбидить закоупа a оувЂдить враждоу єго или отарицю то то ємоу воротити.

 

(7) Варіянт 80.

80, 84: Аще кто посЂчеть (84: пересЂчеть) верею или вервь перетнеть вь перевЂсЂ то 3 гривны продажи а господиноу за верею и за вервь гривна коунъ.

73, 76: Аще кто посЂчеть верею въ перевЂсЂ то 3 гривны продажи а господиноу гривъна за верею.

8: Аже перетнеть вьрвь въ перевесЂ то 3 гривне продаже а за вьрвь грив­на коунъ.

3: Аже кто пωдотнеть вервь в перевЂсЂ...

 

 

В останних наведених трьох варіянтах помітне цікаве явище, а власне — текст списків 80 і 84 контамінує з одного боку текст списків 73 і 76, а з другого боку текст сп. 8. Факт такої комбінації свідчить що автор коли він заносив копію Широкої Правди з тексту списків 73, 76 чи їх архетипу, або архетипу одного із них до першого Софійського літопису, мав під руками список Правди ч. 8; і деякі вислови що незадовольняли його в тексті сп. 73 чи 76 він корегував відповідними доповненнями із списка ч. 8. Цей факт контамінації проливає світло на час повстання тексту літописної групи Широкої Правди, а власне, що текст її не міг утворитися раніше часу повстання тексту сп. 8, себто раніше 1282 року.

Докази такої контамінації я бачу і в інших місцях тексту списків 80 і 84, особливо у варіянті 87:10-18. Цей варіянт вкупі із варіянтами 90:1-2; 90:9; 104:8-9; 108:1-2; 98:1-2 і інш. (див. ст. 69-70 приклад 2) пока­зує, що текст списка 80 є ближчий до архетипа списків 80 і 84 та краще передає їх оригінал; а цей останний засновується на тексті типу списків 73 і 76.

Останні списки (73, 76), а також списки Мірила Правдивого, зокрема списки 3, 4 (а особливо протоґраф X всієї цієї громади 3, 4, 5, 6, 7, який, можливо є також один із основних джерел тексту най­старшої громади всіх списків Широкої Правди) — приводять до тексту ще не перевіреної громади списків Широкої Правди, а саме до тексту збірників стародавних законів в списках 72, 73, 75, 76, 78, Бол., „Ц.V”. Вивчання цього тексту, його стосунок до студійованих вже списків є темою наступного розділу.

 

 

 

 

VII.

 

Вже в попереднім розділі із цієї громади списків Широкої Правди були вилучені списки 78 і Бол. Слід тут додати, що до тексту списка Бол. треба ставитися з великою обачністю. Цей список видано Болтіним ще року 1792, а вдруге р. 1799; отже праця була зладжена ще тоді, коли про принципи наукового видання тексту старої пам’ятки не сперечались, бо то були лише початки науки взагалі. Видавці не тільки не передавали тексту до друку таким яким він був у рукописові, а навіть змінювали його, ніби то виправляючи, а властиво той текст нівечели, бо рукописи читали і розбирали погано, без знання палеоґрафічних основ; а ще й до того невідомо з якого оригіналу цей текст списували; так що не існує можливости це видання перевірити. 13 Дубенський, наприклад, гадав що видавці копіювали текст Правди для свого видання із тексту сп. ч. 72. 124 Після моїх спостережень до тексту згаданого списка (72) виданий текст не має жадного відношення; його радше можна приє­днати до редакції тексту Софійського літопису; коли ж ми не маємо його оригіналу, то тяжко про виданий текст щось певного твердити. Через це саме текст списку Бол. можна долучити до текстольоґічних міркувань тільки в крайнім випадкові, як деяка варіяція в числі інших списків далеко поправніших.

Необачно було би судити і про текст списка „Царського V”, бо з тих нечисленних варіянтів які наводить Н. Калачов у свойому звідному тексті, дуже тяжко вивести якісь висновки щодо історії його тексту. 125 Таким чином, щодо найстаршої громади списків тексту Широкої Правди доступні мені залишаються тільки списки: 72, 76, почасти 73, 75, 78. До них відносяться дальші помічення.

Ці списки, для улегчення їх студіювання можна поділити на три групи: (1) сп. 72; (2) сп. 78 і (3) сп. 73, 75, 76. Серед останних списків текст сп. 75 здається наймолодший. Це доказують слідуючі варіянти:

 

 

(1) Варіянт 1:12-13.

73, 76: братоу чяд(ьъ). Підкреслена форма старша, 126 а сп. 75 має: братоу чада.

 

(2) Варіянт 36:8.

73: Аще боудеть въ єдиномъ градЂ, то цсца тоу до конца того свода.

75, 76: ...то ищють...

Правильний вислів знаходиться в списку ч. 72: Аще боудеть вь єдиномъ городЂ, [то ити] истьчю до конца того свода.

З цього прикладу видно, що текст списків 75 і 76 найдалі відходить від первісного вислову.

 

(3) Варіянт 41-45:1-22.

73: Аще крадеть скотъ въ хлЂвЂ или клЂть то аще боудеть єдинъ то платити емоу 3 гривны и 30 коунъ а боудеть ихъ много то всЂмъ по 3 гривны и по 30 коунъ платити. О тадбЂ. Аще крадоуть скотъ на полЂ или овци или козы или свиньи то 60 коунъ боудеть ли ихъ много то всЂмъ по 60 коунъ. Аще крадеть гоумно или животъ въ ямЂ то колико ихъ боудеть было то всЂмъ по 3 гривнЂ u по тридесяти коунъ. А у него же погыбло аже боудеть лице лицемъ възметь а за лЂто по полоугривнЂ възметь пакы лиця не боудеть а боудеть княжь конь то платити за нь 3 гривнЂ а за инЂхъ по д†гривнЂ. Підкреслений уступ в тексті списка 75 пропущений; це доказує що текст цього списка дефектний і тим самим пізніший. 127

 

(4) Варіянт 76:8.

В списку 73 читається: боудеть ли ωлекотъ то 5 коунъ, а на марґінесі дотичного місця в рукописові подається пояснення слова олекотъ: — гнЂздо. Це пояснення сп. 73 на полях окремо від слова в тексті в списках 75 і 76 вже вноситься до самого тексту: олекъ рЂкше (76: рекше) гнЂздо. Така інтерполяція в тексті можлива тільки як пізніша стадія в розясненні незрозумілого слова.

 

 

Гадаю що й цих прикладів досить щоб переконатися що текст сп. 75 є пізніший від тексту сп. 73. А приклади 2 і 4 свідчать про те, що і текст списку 76 є пізніший від тексту сп. 73, хоч дуже йому близький, а може навіть і копія з нього. Зате текст сп. 75 не є пряма копія із тексту сп. 73; доказом тому є варіянт 64:3-10 тексту сп. 73: Иже закоупъ выведеть что то господинъ въ немъ. В такому вигляді це ре­чення перейшло до великої кількості списків Софійського літопису, деяких списків (3, 5, 6) Мірила Правдивого, і всіх списків Кормчої Книги. Текст сп. 75 передає це речення правильно: Иже закоупъ выведеть что то господиноу въ томъ не платити. Про деякі поправніші речення в тексті сп. 75 свідчить також варіянт 45:74-76. Отже я переко­наний, що текст списків 73 і 75 вийшов із третього тексту спільного їм обом архетипа Б.

Між архетипом Б і текстом списка 75 був дещо пізніший архетип В, з якого вийшов текст Г, що посередньо спричинився до повстання з одного боку тексту сп. 78, а з другого — архетипу цілої групи списків 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, К-39, Бол. — себто тексту громади списків першого Софійського літопису, а зокрема архетипу списків 79 і 80. Що це так було, показує варіянт 93:6-10, що на підставі списка 73 читаєть­ся: то дати на ню чясть, a в тексті сп. 75 читається: то дати еи часть. Речення сп. 75 читається в списках 80, 87, К-39, а списка 73-ого у списках 78, 83, 84, 86, 87, 88, 82, Бол. Далі, варіянт 64:3-10 читається у сп. 73, як вже було зазначено: Иже закоупь выведеть (78: оуведеть) что то господинъ въ немъ; і це речення перейшло до тексту списків 78, 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, К-39, Бол., хоч правильне речення находить­ся в списку 75. Таким чином, був якийсь інший текст що причинився до повстання як тексту Софійської громади, так і тексту сп. 78. Той текст є архетип Г, що ввійшов в основу архетипу Д і тексту списка 78. Від архетипу Д міг вийти архетип Є і текст списка 80. Від архетипу Є повстав текст списка 84, від якого пішли списки 82, 87 і архетип З списків 83, 88, і Бол., а від 83-ого списка — текст списків 85 і К-39.

Чому я вводжу низку архетипів як переходові до тексту дальших списків? Попросто тому, що інакше не можна пояснити дальший етап розвитку тексту цих списків. Коли б не припустити архетип Д, а виво­дити текст сп. 78 і всіх інших безпосередно із Г, то тоді не можна б вияснити чому всі інші списки не пішли за текстом сп. 78, який є розбитий на дві частини, переставлені в середину Судебника царя Константина. Позатим текст сп. 78 в варіянтах 21:12; 31:2; 38:1-2; 91:1-2; 107:19 і інш. є далеко старший від тексту всієї Софійської громади списків. Це доказує що між ним а списками 80 і 84 було ще якесь проміжне кільце (один чи навіть кілька текстів, що до нас не дійшли або ще не віднайдені). Особливо почувається необхідність припустити проміжні і переходові тексти т.зв. архетипів коли взяти до уваги що в тексті сп. 78 немає тих 17 нових статтей щодо почислення приплоду худоби, збіжжя, сіна і т.д. які є у списках Софійської літописної громади і які ввійшли до цього тексту як нова і орґанічна складова частина. 128 У Таким чином, через відсутність тексту дійсних, ще не віднайдених проміжних списків, треба припускати їх існування, бо на це вказують очевидні факти в тексті тих списків якими розпоряд­жається. Тільки віднайдення нових відповідних списків спроможне замінити специфіку цієї робочої гіпотези.

Ті самі варіянти (93:6-10; 59:5-8; 80, див. ст. 71-72) які свідчать про те, що текст списків 80 і 84 повстав у наслідок контамінації тексту сп. 8 і тексту-архетипу від Д й Є — знаходяться також в тексті сп. 78. Це свідчить в свою чергу про те що вони (ті варіянти) були і в його архетипі Г, який належав до тієї самої громади списків (72, 73, 75, 76, 78). Отже процес контамінації відбувся тоді коли текст Софійської літописної громади ще не існував.

О. Шахматов вважає, що Широка Правда вже читалась в літопис­ному ізводі 1448 р., хоч тільки поки що в додатках до нього. В самім же тексті цього ізводу містилась Коротка Правда, Із цього літописного ізводу Коротка Правда, записана під роком 1016 попала до тексту Новгородського 1-ого літопису 2-гої редакції — до списків Академічного, Толстовського і Комісійного, а в додатках до літопису містилася Широка Правда. 129 В іншім місці своєї студії, Шахматов зазначує: „В Новгородськім ізводі 1448 року за словами „давь имь прав­ду и уставь, списав грамоту, рече: по сему ходите и держите, якоже списахь вамь”, словами віднесеними на кінець р. 6527 (1019), читалася Руська Правда”; а в примітці (1) до цих слів Шахматов додає: „звідсіль висновок, що в ізводі 1448-ого року, в статті р. 6527 (1019), читався той самий текст Руської Правди що і в Комісійному та Академічному списках; а Софійська 1-а літопись замінила цей текст іншим, з додатком ще інших статтей позичених із прилогів до ізводу 1448 р.” А перед щойно цитованими словами в тій самій примітці дослідник пише: „Пор. Софійську 1-у літопись, де до Руської Правди приєднані Судебник царя Константина та інш.” 130 Ще в іншім місці, Шахматов цю саму Думку передає такими словами: „Упорядник Софійської 1-ої літописи замінив невдалий, на його погляд, текст іншим, взятим із додаток до ізводу 1448 р., і переписав після Руської Правди також і інші статті Цих додаток. Пор. ці статті в додатках до Комісійного списку, який Доповнив і в цих статтях текст Софійського Временника на підставі ізводу 1448-ого року”. 131

Думки Шахматова про текст Правди в 1-ім Софійськім літопи­сові, цебто в сп. 80, 84 і інш., що вийшов із літописного ізводу 1448 р., підтверджують гіпотезу про архетип Д, яким, за його думкою, і є текст Правди що був вписаний у додатках до літописного ізводу 1448 р. Але сама контамінація тексту Правди повстала раніше, може й негайно після повстання сп. 8, цебто після 1282 р. Про це свідчать деякі ви­слови і терміни (як нпр. метельникь в сп. 78, тоді як у списку 80 і інш. 1-ого Софійського літопису — метальникъ) далеко старіші аніж у 1-ім

Софійським літописові, у списках 80, 84 і інш. Потреба в такому тексті Правди виявилась тому, що текст сп. 8 не задовольняв сучасних йому високих осіб міста Новгорода і через це саме був зладжений новий поправніший текст — контамінований на підставі тексту сп. 8 й архетипу В. Текст архетипу Г це той перший контамінований текст з якого повстав текст Д літописного ізводу 1448 р. Його компонування відбулося десь при кінці ХIII-ого або на початку XIV-ого ст.

Текст списків 72 і 73 в цілому не однаковий. Це свідчить про те, що згадані списки повстали незалежно один від одного із якогось невідомого тексту — А. Цей останний текст був протоґрафом тексту Широкої Правди, або дуже близький до нього. Котрий із списків 72 і 73 краще затримав читання свого оригіналу? Варіянти 1:12-13; 21:12-13; 90:1-2; 80; 87:10-18 показують поправніший текст в списку 73; а варіянти 6:15; 20:22; 38:1-2; 38:45; 45:74-76; 90:6; 91:1-2; 64:3-12; 77:5-8; 77:9-16; 77:47; 85:27-30; 97:6-13 показують, що поправніший є текст списка 72. Отже текст списка 72 поправніших варіянтів має більше, і вони є яскравіші і характерніші. Ось декілька їх прикладів:

 

 

(1) Варіянт 6.

73: Аже боудеть оубилъ или свадилъ или въ пироу явленъ то тако емоу платити по верви нЂнЂ иже ся прикладывають вирою.

72: Оже боудеть оубилъ или въ свадЂ или вь пироу явленъ то тако емоу платити по верві иныи же ся прикладываєть вирою.

В тексті сп. 72 виявляється сенс цілого уступу, і слова та речення як въ свадЂ, по верві иныи же ся прикладываєть — є зрозумілі і не попсовані.

 

(2) Варіянт 38:45.

73: А то єсть не скотъ нелзЂ рЂчи не вЂдаю оу кого есми коупиль.

72: А то єсть не скотъ нилзЂ рЂчи не видЂвъ оу кого купилъ єсмь.

8: А то єсть не скотъ нельзЂ рЂчи не вЂдЂ оу кого єсмь коупилъ.

30, 31, 32: ...не видЂ оу него єсмь коупилъ.

В цім прикладі в тексті сп. 72 є попсований вираз не видЂвъ; але він піддаєсться реституції текстом сп. 30, 31, 32 не видЂ, а особливо на підставі вислову сп. 8 не вЂдЂ. Вже Є. Карський звернув увагу в примітці до цього слова, що аорист не вЂдЂ є первісний вислів. Дослідник пише: „“вЂдЂ” — стара, рідкісна форма perfecti (оіда): знав. Як показують варіянти, в XIV і слідуючих ст. вона вже не була зрозуміла переписувачам”. 132 Мало зрозумілою вона була і для того переписувача що замінив її на пізнішу форму теперішного часу (рresens) —вЂдаю, в якій вона дійшла до нас через текст списків 73, 75, 78, 133 і всієї літописної громади списків (80, 84 і інш.). Оця старша форма вЂдЂ пробивається виразно в тексті списка 72.

 

(3) Варіянт 45:74-76.

73: Оуречи съмердомъ ωже платять княжю продажю.

72: За коровьє молоко 6 ногатъ то ти оуроци смердомъ оже платять княжю (діялект. від: князю) продажю.

В цім прикладі видно і без пояснень поправніший і цілком зрозумі­лий вислів оуроци (від оурок: грошева покута) у сп. 72, та затемнений і незрозумілий оуречи в списку 73.

 

(4) Варіянт 90:6.

73: Аще смердъ оумреть безъ дЂтии то задница князю.

72: Аще смердъ оумреть безажю то князю задница.

8: Аже оумреть смердъ то задница князю.

Про безажю правильно висловився ще Дубенський, розуміючи під тим словом потомство.”  134 Цей вислів він поставив поруч із словами „безадщина”, „беззадше”, „беззадщина”, як слова одного пня й одного значіння. Мрочек-Дроздовський концепцію „безадщина”, „безотщина”, ставить поруч термінів „отуморщина”, „отмерщина”, і протиставить її як звичайну маєткову спадщину „по ряду” спадщині тестаментовій, цебто свавільному відпису маєтка за життя власника. 135 Ту саму інтерпретацію висуває Владимирський-Буданов. 136 Про слово безажю Карський у примітці до нього писав, що юно є „недописане і попсо­ване”. 137 М. Максимейко гадав, що „тут маємо до діла з попсованим тек­стом: просте та ясне значіння ориґіналу (якого? — Л.Б.) тут перекру­чено вкрай та затемнено”. 138 Що розуміє дослідник під оригіналом”? Із всього видно, що таким оригіналом у нього є Синодальний список (ч. 8); справді трохи вище Максимейко пише: „якщо взяти за підвалину для наших висновків список Синодальний та інші з ним однорідні, то доведеться визнати, що за Руською Правдою діти померлого смерда спадку по ньому не діставали, а майно його переходило до князя”. Далі Максимейко шляхом анальоґій із пізніших часів Московщини доказує, що так дійсно і було. Отже найновіші дослідники (Карський і Максимейко) не розслідивши самого терміну залишили його не зясованим (Карський) або допустились таких гіпотез з історії правного становища смердів які зовсім не випливають із дійсности (Максимейко).

Як пояснити слово безажю? В церковнім уставі кн. Ярослава чи­тається: „беэатщина ихъ (людей церковних і монастирських) єпископу идетъ”. А в другому спискові Ярославого уставу читаємо: „А что ся диеть въ манастирьскыхъ людехь и въ церковныхъ и въ самЂхъ монастырехъ, да не вьступается князь ни волостель в то, да вЂдають ихъ митрополичи волостими, a безьзадщина ихъ поидеть къ волостелю митрополичю.” 139 В тексті списку 72 Руської Правди два рази читається як заголовок статті: О безадници/Ђ/. 140 В Судебнику царя Константина маємо: „Иже брату даси. Аще брату нищу взаемь даси не буде тощь его, ни зажи роста.” 141 В Тверському літописі читається: „а коли розмирье... a тогды ихь (жителей — Л.Б.) въ безадщину не ставити.” 142

З цілої низки прикладів виходить, що до слів безажю, зажи можна ще навести такі: безадница, задница, беззадже, безатщина, безадщина, безьзадщина. В усіх цих висловах один і той самий пень: зад. Отже всі ці слова є споріднені й однієї родини, хоч із цілої групи безперечно первісними є зажю, зажи, а перший відмінок зажя (із Kzadja) жіночого роду, основа на а/іа/. Що це поняття означає? Деякі списки Руської Правди літописної громади (нпр. сп. 84) в деяких статтях замінюють слово задница іншим словом: сстатокъ, яке значить — маєток, маєткова спадщина. Знаходяться теж вислови: безадница і безадщина Перший вислів це заголовок до статті сп. 72 і означає що стаття має на меті пояснити хто спадщини не одержує: дружина при дітях; сестра при братах, діти від рабині, мати дітей коли виходить замуж вдруге і т.д. Трохи інше значення має слово безадщина. Воно означає маєток що немає прямих потомків, себто — „безспадкоємщина”, маєток без спадкоємців. Від цього терміну маємо безпосереднє перехід до безажю, первісно безажя (орудний відмінок однини). 143Аще смердь оумреть безажю то князю задниця, себто — „коли смерд помре безпотомним, то спадщина його князеві”; як в церковних уставах князів в подібнім випадку спадщина переходить на монастир. Це значить: коли смерд помре і не буде мати синів, тоді і т.д., бо про дочок гово­риться в дальшім уступі тої самої статті.

Отже термін безажю філольоґічна аналіза вияснує цілком задовільно і в наслідок цього кидається нове світло на правниче становище смердів у їх спадковім праві. Видно що в XIV-XV ст. цей термін уже не був зрозумілим для переписувачів Правди й одні (сп. 73, 75, 78, 79, 80, 82, 83, 84, 86, 87, 88, К-39, Бол.) замінили його виразом безъ дЂтей, а другі (сп. 3, 4, 8, 10, 21, 30, 53, і т.д.) цілком його вики­нули і тим чином дійсний правно-спадковий стан смердів викривили. Лише переписувач сп. 72 заховав первісний вислів, і тим текст сп. 72 залишився вірним до оригіналу і старшим від аналоґічного тексту сп. 73, хоч загалом текст цих двох списків є найближчим до прото­ґрафу А.

Текст списків 73 і 75 вміщено як додаток до Новгородського літопису 2-гої редакції; а текст сп. 72 вміщено до збірника що був самостійним твором, незвязаним із літописом. Це промовистий доказ за тим, що протоґраф А теж знаходився у збірникові який не був звязаний із літописом, а містив у собі „судні і безсудні” грамоти, що відігравали ролю законів стародавньої доби.

До цього тексту Правди, що містилась у юридичних збірниках також сходить текст архетипа X згадуваної збірки Мірило Правдиве. Коли я вияснив (за Калайдовичем) що Мірило Правдиве повстало на початку ХII ст., то мушу послідовно прийняти, що текст Правди із первісного збірника юридичного повстав ще раніше — або в другій половині XI ст., або на самім початку XII ст. Про це докладніше буде далі.

Отже історія тексту Широкої Правди уявляється в загальнім зарисі ось якою:

(1) Текст кодексу Широкої Правди повстав у збірникові законів подібного до типу якого видрукував Дубенський, і в нього Руська Правда містилась на першому місці.

(2) Від цього збірника у XII ст. повстала нова колєкція законів — збірник Мірило Правдиве.

(3) Від Мірила Правдивого повстав текст Правди сп. 8 р. 1282, що ввійшов до Кормчої Книги.

(4) Збірник Мірило Правдиве увійшов як цілість до тексту Кормчих де знаходиться підгрупа Б того рода списків Руської Правди.

(5) Текст цієї підгрупи поширився на всі інші Кормчі, даючи дальші підгрупи Руської Правди — В, Г, Є.

(6) Від першого кодексу типу юридичного збірника, до якого ввійшов текст Правди сп. 72 (А), повстав і текст Правди літописної групи (В). Дещо раніший архетип Б остаточно дав текст що ввійшов до першого Новгородського літопису і др. (сп. 73, 75, 76).

(7) Від архетипу В з бігом часу повстав контамінований текст архетипу Г; від нього ж утворився архетип Д (що ввійшов до літописного ізводу 1448 р- як додаток) і текст сп. 78.

(8) Від архетипу Г→Д з бігом часу вийшов текст Правди що долучився до 1-ого Софійського літопису (сп. 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, К-39).

В такій історичній послідовності уявляється мені розвиток тексту Широкої Правди уцілілих списків. З цього виникає, що цей текст розвивався разом із змінею тексту тих збірників в яких Широка Правда містилася. Внутрішний розвиток тексту Правди йшов у парі з долею самого рукопису в якому перебував і текст Правди.

Вже в Кормчих Книгах можна спостерегти три різновиди Широкої Правди: одна редакція містить у собі аж чотири підгрупи Б, Г, Д, Є списків Кормчих Книг; друга редакція — текст списка 25/66 (підгрупа В); відмінну редакцію складає текст підгрупи А (сп. 8). Всі три редакції вийшли із збірника Мірило Правдиве.

Побіч цих трьох редакцій Кормчої Книги витворилися дві додат­кові редакції Широкої Правди, але вже в іншій площині. Одна редак­ція створилася шляхом контамінації тексту редакції сп. 8 із текстом редакції збірника 1-ого Новгородського літопису типу сп. 73, 75. Оригінал цієї контамінованої редакції в її найстаршім тексті ще не знайдений. Можливо що текст її ввійшов до Софійського Временника 1423 р. а звідся (у формі Д) до літописного вводу 1448 р. Пізний вияв редакції, що повстала від цієї контамінації є текст Правди який заховався у списку 78. Інша редакція, доповнена 17-ми новими статтями про приплід худоби, надбавку збіжжя й сіна і т.д. це текст що ввійшов до 1-ого Софійського літопису і репрезентується списками 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, К-39. Редакції Мірила Правдивого і контамінована літописна ведуть нас до найранішої редакції, текст якої (протоґраф А) був ориґіналом кодексу Широкої Правди. Цей ориґінал частинно заховався в збірниках законів і репрезентується текстом списків 72, 73, 75, і 76.

Отже, підводячи підсумки щодо історії самого тільки уцілілого тексту Широкої Правди (про ідеольоґічні аспекти правової свідомости буде далі), то можна зазначити такі хронольоґічні етапи редакційних перемін.

(1) Перша редакція кодексу Широкої Правди найкраще заховалась у правничих збірниках типу збірника Пушкінського XIV-ого ст. (сп. 72), У списку Археоґрафічної Комісії XV-ого ст. в додатках до Новгородського 1-ого літопису 2-гої редакції (сп. 73), і в літописові Авраамки 1495 р. Повстала вона не пізніше 1118 р.

(2) Друга редакція, Мірила Правдивого, заховалася (хоч в дещо попсова­ному вигляді) в списках Троїцькому XIV ст. (сп. 3), Московської Духовної Академії XV-ого ст. (сп. 4), Синодальному II-му XV-XVІ ст.

(сп. 5), Синодальному IIIІІ-му кінця XVI ст. (сп. 6), і в списку Петербурґської Публичної бібліотеки XVП ст. (сп. 7). Повстала вона приблизно в 30-их чи 40-их роках ХII-ого ст. До цій редакції посередню долучуються тексти списків 10, 13, 14, 15, 17,21, 27, і списків 30, 31, 32, а в пізнішій стадії також і тексти всіх Кормчих Книг (сп. 36, 38, 39, 41, 42, 43, 45, 48, 53, 54, 55, 58, 60, 61, 64, К-21, К-26, К-30, К-33, Арх.)

(3) Третя редакція, Синодальної Кормчої 1282 р. (сп. 8) повстала з наказу Новгородського князя Димитрія Александровича і на кошти Новгородського архиєпископа Климента, і була перерібкою тексту збірника Мірило Правдиве.

(4) Четверта редакція була вислідом контамінації раніших текстів, але без нових 17-ти статтей про приплід худоби і т.п. Архетип цій редак­ції (Г) повстав при кінці XIII-ого або на початку XIV-ого ст. Він увійшов до Софійського Временника 1423 р. з якого потім повстав літописний ізвод 1448 р. Текст списку 78, хоч і розрушений перестав­ленням статтей, найближче підходить до цієї редакції.

(5) П’ята редакція, не тільки „контамінована”, але із додатком 17-ти нових статтей про приплід і т.д. безсумнівно вийшла із 4-ої, її архетипом був текст Д, що включився до літописного ізводу 1448-ого р. Репрезентують цю редакцію тексти списків b 1-ого Софійського літопису (сп. 79, 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, К-39).

(6) Шоста редакція, це текст Кормчої Книги, що репрезентується єдиним списком ч. 25/66. Ф

 

Частина Четверта

ПЕРШІ КРОКИ УТВОРЕННЯ І РОЗВИТКУ ШИРОКОЇ ПРАВДИ

 

 

І.

 

Як утворилася Широка Правда?

З попередних міркувань можна вже запримітити, що за вийнятком поодиноких статтей, текст Правди від початку аж до кінця має вигляд суцільного твору, який складається із двох частин: 1-а частина (статті 1-52), і 2-га частина (статті 53-121). Тільки п’ята редакція тексту цій Правди на прикінці першої частини розширилася на нових 17 статтей, але й ці статті не були ставлені відокремлено, а радше суцільно вміщені між першою і другою частинами твору.

Що ці дві частини Правди вважалися окремими підрозділами доказують: (1) редакція 6-а і текст сп. 78, де текст Правди якраз у межах цих частин є переставлений: на місці першої частини стоїть друга і навпаки; (2) велика кількість списків першої і другої редакції в яких кожна частина Правди стоїть під окремим розділом із окремим їх почисленням; (3) в кожнім спискові всіх редакцій кожна частина міститься під окремим заголовком: для першої Правда Роусьская або Роуская — а для другої частини: Оуставъ ВолодимЂрь Всеволодичя абоА се оустави Володимир чи Оустав Володимера князя і т.д. Не див­лячись не це, Широка Правда протягом всієї своєї історії оставалась постійним і незмінним твором у поодиноких статтях, їх послідовності, кількості, порядкові і характерові статтейного формулювання. Виходячи з цього, я вважаю її кодексом суцільним, b самого початку витвореним в тій самій кількості статтей (крім 5-ої редакції) і в основі в тім самім порядкові. Через це саме, припущення про якесь „нарос­тання статтей”, як про це гадали Мрочек-Дроздовський, Карський, а за ними і В. Чернов, не може бути переконливе.

Щодо самого повстання Широкої Правди, то майже всі дослідники ставили її утворення в залежності від Короткої Правди. Але, поставивши їх обі поруч себе, неоднаково виводили їхню ґенезу. Деякі, як Еверс, Поґодін, Тобін, Калачов, Мрочек-Дроздовський, Серґеєвич, Владимирський-Буданов, Максимейко й інші вважали що Широка Правда ґенетичне вийшла із Короткої, яка своєю чергою походить від Правди Ярослава. Інші дослідники, як Карамзін, Розенкампф, Дубенський, Ключевський, Соболевський, Карський і т.д. — навпаки, Коротку Правду вважали пізнішою пам’яткою, що була витворена b Широкої Правди, як її скорочення. Нарешті В. Чернов підносить третю гіпотезу що обидві Правди, Коротка і Широка, пов­стали незалежно одна від одної, та вийшли від якогось третього джерела їм обом спільного.

Отже маємо три різні а то й протилежні теорії. Якже ж тоді бути історикові права? Якого погляду йому притримуватися? Безперечно, та теорія є сильнішою яка збудована на тривкіших підвалинах. На жаль жодна із вищенаведених позицій не спирається формально на міцних підвалинах конкретного доказового матеріялу, критично провіреного. В тайм випадку історик права мусів би суб’єктивно вибирати цю чи ту гіпотезу, та на її підставі відтворювати історичну реальність чи дійсний стан правової свідомости стародавних часів. Наукова система яка збудована в цілості на суб’єктивних підвалинах рідко відтворює історичну правду чи дійсний стан минулого, а тільки здогадний якщо не фальшивий. Доказом цього є фіктивна реконструкція правового життя українського народу у княжих часах збудована М. Максимейком в його численних студіях про Руську Правду; ця реконструкція обезцінюється помилково припущеними підвалинами. Щоб уникнути зайвих гіпотез, треба критично переглянути всі три згадані теорії, пос­тавивши перед собою завдання їх перевірити на основі самого тексту Правди. Починаю з найдалі йдучої гіпотези, ц. що Руська Правда Коротка й Широка утворились незалежно одна від одної, вийшовши із третього їм спільного джерела. Для вирішення цієї проблеми треба виділити всі спільні статті обох Правд і порівняти, зіставивши поряд статтей з Короткої — їм відповідні статті з Широкої. Такий порівняль­ний підхід у цьому питанні є безпрецедентний в науці.

 

 

 

КОРОТКА ПРАВДА

(список Академічний)

ШИРОКА ПРАВДА

(список Синодальний)

1. Правда Роськая. Оубьеть моужь моужа то мьстить братоу брата или сынови отца любо отцю сына или братоучадоу любо сестриноу сынови аще не боудеть кто мьстя то 40 гри­венъ за головоу аще боудеть роусинъ любо гридінъ любо купчина любо лбетникъ любо мечникъ аще изъгои боудеть любо словенинъ то 40 гри­венъ положити за нь

1. Правда роусьская. Ажь оубьєть моужь моужа то мьстити братоу брата любо отцю любо сыноу любо браточадоу любо братню сынови оже ли не боудеть кто єго мьстя то положити за головоу 80 гривенъ аче боудеть княжь моужь или тивоуна княжя аче ли боудеть роусинъ любо гридь любо коупець любо тивоунъ боярескъ любо мечникъ любо изгои любо словенинъ то 40 гривенъ положити за нь

2. Или боудеть кровавъ или синъ надъраженъ то не искати емоу видока человЂкоу томоу аще не боу­деть на немъ знаменіа никотораго же то ли пріидеть видокъ аще ли не можеть тоу томоу конець оже ли себе не можеть мьстити то взяти емоу за обидоу 3 гривнЂ a лЂтцю мьзда

29. Оже придеть кръвавъ моужь.

Оже придеть крьвавь моуже на дворъ или синь то видока ємоу не искати нъ платиті ємоу продажю 3 грив. Или не боудеть на немь знаме­ния то привести ємоу видокъ слово противоу слова а кто боудеть началъ томоу платити 60 коунъ аче же и кръвавъ придеть или боудеть самъ почалъ a выстоупять послоуси то то ємоу за платежь ωже и били

3. Аще ли кто кого оударить батогомъ любо жердью любо пястью или чашею или рогомъ или тылеснію то 12 гривнЂ аще сего не постиг­нуть то платити емоу то тоу конець

25. Аже кто кого оударить батогомь любо чашею любо рогомь любо тылЂснию то 12 гривнЂ

26. Не тьрпя ли противоу томоу оударить мечемь то вины ємоу в томь нЂтоуть

4. Аще оутнеть мечемъ а не вынемъ его любо роукоятью то 12 гривнЂ за обидоу

23. Аже кто оударить мечемь не вынезъ єго или роукоятью то 12 гривне продаже за обидоу

5. Оже ли оутнеть роукоу и ωтпадеть роука любо оусохнеть то 40 гривенъ

6. Аще боудеть нога цЂла или начьнеть храмать тогда чада смирять

27. Аще ли оутнеть роукоу и ωтпадеть роука или оусъхнеть или нога или ωко или не оутнеть тъ полъ виры 20 гривенъ а томоу за вЂкъ 10 гривенъ

7. Аще ли перстъ оутнеть которыи любо 3 гривны за обидоу

28. Аже пьрстъ оутнеть кыи любо то 3 гривны продаже а самомоу гривна коунъ

8. А во оусЂ 12 гривнЂ а въ бородЂ 12 гривнЂ

67. Ω бородЂ. А кто поръветь бородоу a выиметь знаменьє a вылЂзоуть людьє то 12 гривнЂ продаже аже безъ людии а въ поклепе тω нЂтоу продаже.

9. Оже ли кто вынезь мечь а не тнеть то тьи гривноу положить

 

24. Оже ли вынезъ мьчь а не оутнеть то гривноу коунъ

30. Аже оударить мечемь а не оут­неть на смерть то 3 гривны а само­моу гривна за раноу

10. Аще ли ринеть моужь моужа любо ωт себе любо к собЂ 3 грівнЂ а видока два выведеть или боудеть варягъ или колбягъ то на ротоу

 

3. Аще ли кто кого оударить батогомъ любо жердью..

31. Или пьхнеть моужь моужа любо к собЂ любо ωт себе любо по лицю оударитьили жердЂю оударить а видока два выведоуть то 3 гривны продаже оже боудеть варягъ или колбягъ тЂ полная видока вывести и идета на роту

11. Аже ли челядинъ ськрыется любо оу варяга любо оу кольбяга а его до три дни не выведоуть а познають и въ третіи день то изымати ємоу свои челядинъ а 3 гривнЂ за обидоу

32. О челядЂхъ. Аже челядинъ съкрыється а закличють и на тьргоу а за три дни не выведоуть єго а познаєти и третии день тъ свои челя­динъ пояти а ωному платити 3 гривны продаже

12. Аже кто поЂдеть на чюжемъ конЂ не прошавъ єго то положити 3 гривнЂ

33. Оже кто въсядеть на чюжь конь. А оже кто въсядеть на чюжь конь не прашавъ то 3 гривны

13. Аще поиметь кто чюжь конь любо ωроужіе любо портъ а познаеть въ своемь мироу то взяти емоу свое а 3 гривнЂ за обидоу

34. Аче кто конь погоубіть или ороужиє или портъ а заповЂсть на тьргоу и послЂдь познаєть въ своємь городЂ своє ємоу лицемь взяти а за обидоу платити ємоу 3 гривны

14. Аще познаєть кто не ємлеть его то не рци ємоу мое нъ нци емоу тако поиди на сводь гдЂ єси взялъ или не поидеть то пороучника за пять дніи

15. Аже гдЂ възыщеть на дроузЂ проче а ωн ся запирати почнеть то ити ему на изводъпред 12 человЂка да аще боудеть обидя не вдалъ боудеть достоино емоу свои скотъ а за обидоу 3 гривнЂ

35. Аже кто познаєть своє что боудеть погоубилъ или оукрадено оу него что или конь или портъ или ско­тина то не рьци се моє нъ поиди на сводъ кдЂ єси възялъ съведитеся кто боудеть виноватъ на того татьба снидеть тъгда онъ своє възметь а что боудеть съ нимъ погыбло тоже ємоу начнеть платити

16. Аще кто челядинъ пояти хощеть познавъ свои то къ ономоу вести оу кого то боудеть коупилъ а тои ся ведеть ко дроугомоу даже доидеть до третьего то рци третьемоу вдаи ты мнЂ свои челядинъ a ты свосго скота ищи при видоцЂ

36. О сводЂ. А оже боудеть во ωдиномь городЂ то иті истьцю до конца того свода боудеть ли съводъ по землямъ то ити ємоу до третьяго свода а что боудеть лице то томоу платити третьємоу платити коунами за лице а съ лицемь ити до конца сводоу а истьчю жьдати прока a кдЂ снидеть на конечняго то томоу все платити и продажю

17. Или холопъ оударить свободна моужа a бЂжить въ хоромъ а госпо­динъ начнеть не дати єго то холопа пояти да платить господинъ за нь 12 гривнь а за тымъ где єго налЂзоуть оудареныи тои моужь да бьють єго

65. А се ωже холопъ оударить. Аже холопь оударить свободна моужа а оубЂжить въ хоромъ а господинь єго не выдасть то платиті за нь господиноу 12 гривнЂ а за тЂмъ аче кдЂ налЂзЂть оудареныи ть своєго о истьча кто же єго оударилъ то Ярославъ былъ оуставилъ и оубити нъ сынове єго оуставиша по ωтци на коуны любо и бити розвязавше или взяти гривна кунъ за соромь

18. А иже изломить копье любо щитъ любо портъ а начнеть хотЂти ero деръжати оу себе то пріати скота оу него а иже єсть изломилъ аще ли начнеть примЂтати то скотомъ емоу заплатити колько далъ боудеть на немь

122. 145 Ω копьи. Иже изломить копьиє другу любо щитъ любо портъ да аще оу себе начнеть дер­жати то прияті скота оу него иже что єсть изломилъ аще ли начнеть скотомъ примЂтати єму заплатити предъ чадию или начнеть вЂдати колко будеть далъ на немь

Правда оуставлена роуськои земли єгда ся съвокоупилъ Изяславъ Всеволодъ Святославъ Коснячко ПеренЂгъ Микыфоръ Кыянинъ Чюдинъ Микула

19. Аще оубють огнищанина въ обидоу то платити за нь 80 гривенъ оубыици а людемъ не надобЂ а въ подъЂздномъ княжи 80 гривенъ

2. По Яросла†же пакы съвъкоупивъшеся сынове єго Изяславъ Святославъ Всеволодъ и моужи ихъ Къснячько ПеренЂгь Никифорь и ωтложиша оубиєниє за головоу нъ коунами ся выкоупати а ино все яко же Ярославъ соудилъ тако же и сынове єго оуставиша

20. А иже оубьють огнищанина в разбои или оубиица не ищоуть то вирноє платити в неи же вири  144 голова начнеть лежати

3. Ω оубииствЂ. Аже кто оубиєть княжа моужа въ разбои а головника не ищоуть то вирьвноую платити въ чьєи же вьрви голова лежить то 80 гривенъ паки людинъ то сорокъ гривенъ

21. Аже оубіють огнищанина оу клЂти или оу коня или оу говяда или оу коровьЂ татьбы то оубити въ пса мЂсто а то же поконъ и тивоуницю

40. О татьбЂ. А оже оубьють кого оу клЂти или оу которои татьбы то оубьють въ пса мЂсто оже ли и додьржать свЂта то вести и на княжь дворъ...

22. А въ княжи тивоунь 80 гривенъ

23. А конюхъ старыи оу стада 80 гри­венъ яко оуставилъ Изяславъ въ своем конюсЂ єго же оубилЂ Дорогобоудьци

11. О княжи отроцЂ. Аже в княжи ωтроцЂ или въ конюсЂ или въ поварЂ то 40 гривенъ

12. А за тиоунъ за огнищный и за конюшии то 80 гривенъ

24. А въ сельскомъ старостЂ княжи и в ратаинЂмъ 12 гривнЂ

25. А в рядовници княжЂ 5 гривенъ

13. А въ сельскомъ тиоунЂ въ княжи или в ратаинЂмь то 12 гривнЂ

14. А за рядовича 5 грив тако же и за боярескъ

26. А въ смердЂ и въ хопЂ 5 гривенъ

16. А за смердии холопъ 5 гривенъ а за робоу 6 гривенъ

27. Аще роба кормилица любо кормилицъ 12

17. А за кормилица 12 грив и за кормилицю хотя си боуди холопъ или роба

28. А за княжь конь иже тои c пятномъ 3 гривнЂ а за смердЂи 2 гривнЂ за кобылоу 60 рЂзанъ а за волъ гривноу а за коровоу 40 рЂзанъ а третякь 15 коунъ а за лоньщиноу полъ грівнЂ а за теля 5 рЂзанъ за яря ногата за боранъ ногата

45. Пакы ли лица не боудеть а боу­деть былъ княжь конь то платиті за нь 3 гривны а за инЂхъ по д†гривнЂ. А се оуроци скотоу. Оже за кобылоу 60 коунъ а за волъ гривноу а за коровоу 40 коунъ а за третьякоу 30 коунъ а за лоньщиноу полъгривны а за теля 5 коунъ а за свинью 5 коунъ а за порося ногата а за овьцю 5 коунъ а за боранъ ногата а за жере­бець ωже не всЂдано на нь то гривна коунъ а за жеребя 6 ногатъ а за коровиє молоко 6 ногатъ то ти оуроци смьрдомъ соже платять князю продажю

29. А оже оуведеть чюжь холопъ любо робоу платити ємоу за обидоу 12 гривнЂ

 

30. Аще же пріидеть кровавь моужь любо синь то не искати ему послоуха

38. А князю продаже 12 гривне въ челядинЂ или оукрадьше

31. А иже крадеть любо конь любо волы или клЂть да аще боудеть єдинъ кралъ то гривноу и тридесятъ рЂзанъ платити емоу или ихъ будеть 18 то по трі гривнЂ и по 30 рЂзанъ платити моужеви

41. Аже крадеть кто скотъ въ хлЂвЂ или клЂть то же боудеть ωдинъ то платити ємоу 3 гривны и по 30 кунъ боудеть ли ихь много то всЂмъ по 3 гривны и по 30 коунъ платити

32. A въ княжЂ борти 3 гривнЂ любо пожгоуть любо изодроуть

75. А се ω борти. Аже борть подътнеть то 3 продаже а за дерево полъ гривнЂ

 

71. Аже разнаменаєть бърть то 12 гривнЂ

33. Или смердъ оумоучать a безъ княжа слова за обиду 3 гривны a въ огнищанінЂ и в тивоуницЂ и въ мечници 12 гривьнЂ

78. О смЂрдЂ. Оже смердъ моучить смьрда безъ княжя слова то 3 гривне продаже а за моуку гривна коунъ аже ωгнищанина моучить то 12 гривне продаже а за моукоу гривна

34. А иже межоу переореть любо перетесъ то за обидоу 12 гривнЂ

72. Аже межю перетнеть борътьноую или ролЂиноую розореть или дворноую тыномь перегородить то 12 гривнЂ продаже

35. А оже лодью оукрадеть то за лодью платити 30 рЂзанъ а продажи 60 рЂзанъ

79. Аже лодью оукрадеть то 7 коунъ продаже а лодию лицемъ воротити а за морьскоую лодью 3 гривны а за набоиноую 2 гривне а за челнъ 8 коунъ а за строугъ гривна

36. А въ голоубЂ и въ коуряти 9 коунъ а въ оуткЂ и въ гоусЂ и въ жера†и въ лебеди 30 рЂзанъ а продажи 60 рЂзанъ

81. А за голоубь 9 коунъ а за коуря 9 коунъ... а за оутовь 30 коунъ а за гоусь 30 коунъ а за лебедь 30 коунъ а за жеравь 30 коунъ

37. А оже оукрадоуть чюжь песъ любо ястребъ любо соколъ то за обидоу 3 гривны

81. Аже кто оукрадеть въ чеєи перевесе (сп. 72: чии песь) или соколъ или ястрявъ то продаже 3 гривны продаже а господиноу гривна

38. Аще оубьють татя на своемъ дворь любо оу клЂти или оу хлЂва то тои оубитъ аще ли до свЂта дер­жать то вести его на княжь дворъ а оже ли оубьють а люди боудоуть видЂли связанъ то платити в немь

40. О татьбЂ. А оже оубьють кого оу клЂти или оу которои татьбы то оубьють въ пса мЂсто оже ли и додьржать свЂта то вести и на княжь дворъ оже ли оубиють и а оуже боудоуть видЂли людиє сьвязана то платити в томь 12 гривне

39. Оже сЂно крадоуть то 9 коунъ а въ дровехъ 9 коунъ

82. А в сенЂ и въ дровЂхъ 9 кунъ а господиноу колико боудеть возъ оукрадено то имати ємоу по 2 ногатЂ за возъ

40. Аже оукрадоуть овъцоу или козоу или свинью а ихъ боудеть 10 одиноу овьцоу оукралЂ да положать по 60 рЂзанъ продажи а хто изималъ томоу 10 рЂзанъ

42. О татьбЂ же. Аже крадеть скотъ на поли или овци или козы или свиньє 60 коунъ боудеть ли ихъ много то всЂмъ по 60 кунъ

41. А ωт гривни е мечникоу коуна а в десятиноу 15 коунъ а князю 3 гривны а ωт 12 гривноу ємъцю 70 коунъ а в десятиноу 2 гривнЂ а князю 10 гривенъ

42. А се поклонъ вирныи вирникоу взяти 7 вЂдоръ солодоу на недЂлю тъже ωвенъ любо полотъ или д†ногатЂ а въ средоу рЂзаноу въже сыры в пятницю тако же a хлЂба по колькоу моугоуть ясти и пшена а куръ по двоє на день конЂ 4 пос­тавити и соути имъ на ротъ колько могоуть зобати а вирникоу 60 гри­венъ и 10 рЂзанъ и 12 вЂверици а передЂгривна или ся пригоди в говЂніе рыбами то взяти за рыбы 7 рЂзанъ тъ всЂзъ коунъ 15 коунъ на недЂлю а борошна колько моугоуть изъясти до недЂли же вироу вироуть вирници то ти оурокъ Ярославль

9. А се покони вирьнии. А се покони вирнии были при Яросла†вирьникоу взяти 7 вЂдеръ солодоу на нелЂлю оже ωвьнъ любо полоть или 2 ногатЂ а въ средоу коуна оже сыръ а въ пятничю тако же а коуръ по двоє на день a хлЂбовъ 7 на недЂлю а пшена 7 оубороковъ а горохоу 7 оубороковъ а соли 7 голважень то то вирникоу съ отрокомъ а кони 4 конемъ на ротъ соути ωвьсъ вирни­коу 8 гривенъ а 10 коунъ перекладьная а метелникоу 12 векши а съсадная гривна

10. О вирахъ. Аже боудеть вира въ 80 гривенъ то вирникоу 16 гривенъ и 10 коунъ и 12 вЂкше а переди съсадная гривна а за головоу 3 гривны

43. А се оурокь мостниковъ. Аще помостивше мостъ взяти ωт дЂла ногата а ωт городници ногата аще же боудеть ветхаго моста подтвердиті нЂколико доскъ или 3 или 4 или 5 то тое же

97. А се оуроци мостьникоу. А се мостникоу оуроци помостивъше мостъ взяти от 10 локотъ* по ногатЂ аже починить моста ветхаго то коли­ко городень починить то взяти ємоу по кунЂ ωт городне а мостьникоу єхати самомоу сь ωтрокомъ на двоу коню взяти 4 лоукна ωвса на недЂлю a Ђсти что можета

 

* — сп. 73: Взяти ωт дЂла от 10 локотъ по ногати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II.

 

Із такого наочного поставлення спільних статтей обох Правд поруч себе і сконстатування в конкретнім прикладі повторення тієї самої статті в обох Правдах до деталів і навіть специфічно-однакових висловів, як наприклад: то оубьють въ пса мЂсто (статт. 40 Широкої Правди) — то оубити въ пса мЂсто (статт. 21 Короткої Правди), або: то не рчи се моє но йди на сводъ гдЂ єсть взялъ (статт. 35 Широкої Правди за сп. 72) — то не рци ємоу моє нъ рци ємоу тако поиди на сводь кдЂ єси взялъ (статт. 14 Короткої Правди); до однакового повторення всіх чисель грошових і інш.; до повторення ймен: Коснячко, Переніг, Микифор і т.д. в статтях 18-ій Короткої і 2-гій Широкої Правди, — із всього цього я пересвідчуюсь у найстислішім розумінні, що тексти обох Правд стоять у генетичному звязку і безпосередній залежності між собою. На моє повне переконання В. Чернов свою гіпотезу не тільки не вивів із текстольоґічного студіювання Правди, але навіть і не продумав своєї тези до кінця, щоб бути за неї відповідальним. Коли два факти тяжко піддаються дослідженню ґенетичного звязку і причинової залежности між собою а дослідникові не бажається починати довготривалу аналізу, то в такому випадкові найлекше довільно припустити якийсь невідомий „X”, щоб ним прикрити свою недоведену позицію. Таким невідомим ні в історії, ні в стародавній письменницькій традиції джерелом забрукував свою хистку позицію В. Чернов, і вона просто валиться коли підійти до неї з конкретним матеріялом.

Але, коли відносно легко збити погляд В. Чернова щодо ґенези тексту Короткої і Широкої Правди, то далеко тяжче це зробити з двома дальшими тезами між собою цілковито протилежними: (а) Широка Правда вийшла із Короткої; (б) Коротка Правда вийшла із Широкої. Спробую тепер критично розібратися в цих двох протилежних твердженнях. Почну із перегляду систематизації спільних статтей в обох теоріях: (1) чи існує в них основна система в слідуванні статтей одна за одною? (2) Коли існує, то за яким принци­пом у тексті кожної Правди? (3) Яка їх взаємочинність?

Про систему в послідовності статтей обох кодексів докладно писав Мрочек-Дроздовський, що визнав історичну систему „наростання” статтей в Короткій Правді і систему ЇХ упорядкування за принципом: від більшої ваги злочину до меншої та від більшої вартости об’єкту, що ліг в основу тої чи другої статті; але в основі принцип розпреділення матеріялу по статтях в обох кодексах однаковий, і в ньому помітно що кодекс Широкої Правди в головній частині йде за текстом Короткої Правди: статті 1-65 викладаються головним чином за Правдою Ярослава (перша частина Короткої Правди), а статті 72-96 містять у собі Правду Ярославичів (друга частина Короткої Правди). 146

Сергеєвич відкидає будь яку систему в кодифікації Правди. Він вважає що складач Правди не систематизував права в залежності від цих чи тих його родів, ґатунків і т.п.; раз так, то даремно шукати в ній якоїсь системи. 147

Максимейко, навпаки, визначає стислу систему в Широкій Правді. На його погляд статті слідують за собою в такому порядкові: (1) інтереси особи (порушення особистих інтересів людини); (2) рухомі речі (з боку посягання на них; з боку цивільних угод); (3) нерухоме майно (земля, сільсько-господарські угіддя); (4) родина (батьки і діти, подружжя, опіка); (5) рабовласництво і його правні основи. 148

З цього бачимо, що й про систему Правди існують два проти­лежні погляди. З них найбільшої уваги заслуговує погляд Максимейка, бо він оснований на фактичнім студіюванні Правди.

Із визначення спільних статтей обох кодексів я бачу, що кодекс Короткої Правди за вийнятком трьох статтей (19, 30, 41) цілком покривається із відповідними статтями кодексу Широкої Правди — себто всі статті Короткої Правди містяться і в Широкій Правді. Отже наростає проблема узгляднити систему Короткої Правди в цілому: а вона полягає в тому, що ховає в собі властиво дві окремі системи: (1) хронольоґічну: перша частина старша, бо містить ніби то „Правду Ярослава” (статт. 1-18); друга частина молодша, бо містить ніби то „Правду Ярославичів” (статт. 18-43); (2) предметну, і то в кождій зокрема частині Короткої Правди. В першій частині (Правда Ярослава): карне право — статті про (а) вбивство, (б) пошкодження тіла (каліцтва), (в) образу особи, (г) втечу холопа, (ґ) крадіж рухомого майна, (д) злочини проти прав на майно, (е) попсовання річей; в другій час­тині (Правда Ярославичів): (і) карне право — (а) вбивство, (б) крадіж рухомого майна, (в) порушення прав на нерухоме майно й покарання злочинця, (г) останні статті перебиваються статтею з (іі)цивільного права: про переорання межі (ст. 34); (ґ) від ст. 41 до 43 йдуть статті, що стосуються до всієї Короткої Правди і повязують обидві частини між собою, — це статті про карні грошеві покути (віри) і податки (уроки).

Для наочного порівнання системи послідовности статтей в Широкій Правді виписую їх в тому порядкові, як вони слідують за собою в самім тексті Широкої Правди (лише ті, що покриваються з статтями Короткої Правди), а над ними ставлю числа відповідних статтей з Короткої Правди:

 

Коротка -

1

18

20

42

42

22

23

24

25

26

27

9

Широка -

1

2

3

9

10

11

12

13

14

16 17

17

23

24

Коротка -

3

5

7

2

9

3,10

11

12

13

14,15

16

29

21

Широка -

25

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

38

40

Коротка -

38

31

40

28

17

8

34

32

33

35

37, 36

39

43 18

Широка -

40

41

42

45

65

67

72

75

78

79

81

82

97 122

 

В послідовності статтей Широкої Правди я бачу ту саму систему, Що й у кожній частиш Короткої Правди, а власне: (а) статті про вбив­ства (1-3, 11-14, 16-17); (б) про пошкодження тіла й образи (23-31); (в) про крадіж (32-35, 36, 38, 40-42, 45); (г) далі статті, як і в другій час­тині Короткої Правди йдуть мішані: спочатку про відповідальність рабовласника за вчинки челядина (ст. 65), про образу особи (67), з Цивільного права про переорання межі (72), про пошкодження речей (75), карні вчинки смерда (78), знова про крадіж (79, 81). Але є й різниця: (1) стаття про різні оплати: судові налоги, штрафи (кари) і т.д. в Короткій Правді вміщені наприкінці її (статті 41, 42, 43), а в Широкій Правді розміщуються після кожного відповідного відділу, як вира (карна грошова покута за вбивство: ст. 9, 10), як продажа (карна покута за каліцтво), урок (всі інші карні відшкодовання): статті 45 і 97. (2) Відомо, що Коротка Правда в кожній частині заховує окрему сис­тему послідовності статтей, а обидві її частини між собою повязуються

(а) хронольоґічною послідовністю статтей (старша хронольоґічно час­тина йде першою, а пізніша — за нею), (б) статтями про судові й карні оплаті, що перенесені на кінець, як обов’язкові для Короткої Правди в цілому: цей порядок статтей що таксують різні оплати в Широкій Правді пересистематизовується, і містяться вони після кожного відповідного відділу статгей — віри (9, 10) містяться після статтей про вбивство, продажі (ст. 45) містяться після інших карних учинків; уроки (ст. 97), на кінці Правди. Той самий порядок статтей Короткої Правди в Широкій пересистематизовується: статті про вбивство з обох частин Короткої Правди збираються до однієї громади і складають перший відділ статтей карного права про вбивство (ст. 1, 20-27 Короткої Правди), інші карні статті першої частини Короткої Правди (ст. 2-7, 9-16) виступають аж після 27-ої і т.д. Таким переміщенням заховується той самий принцип що спостерігається в розміщенні статтей в середині кожної частини Короткої Правди.

Вже цей зверхний перегляд порядку статтей дає мені можність запримітити деяку залежність тексту Широкої Правди від тексту Короткої. Власне Широка Правда, пересистематизовуючи плян двох рядів (хронольоґічного і предметного) Короткої Правди, йде глибше у своїй клясифікації статтей, надає їй одного, вищого, принципу, і цим робить дальший крок в ґенезі своєї внутрішної системи. Подивімся на нього ближче.

Друга частина Короткої Правди починається заголовком: Правда оуставлена роуськои земли єгда ся съвъкупилъ Изяславъ Всеволодъ Святославъ Коснячко ПеренЂгъ і т.д. Широка Правда, переміщуючи статті другої частини Короткої Правди на початок свого кодексу, переносить цей заголовок, надавши йому нової стилізації, ніби вони вдруге збиралися вже для нових законодатних цілей: По Яросла†же пакы совокоупишася (знова зібравшись) сыно†сго Изяславъ Святославъ Всеволодъ и моужи ихь Коснячко Перенигъ Никифоръ і т.д. Х

Інший приклад: стаття 42-га Короткої Правди А се поконъ (помилково: поклонъ) вирныи закінчується — то ти оурокъ Ярославль; таке саме привязання цієї статті до імені Ярослава заховується і в Широкій Правді, але знов таки відповідно стилізується вже в минулім часі: а се поконы вирнии были при (інш. сп.: по) Яросла†(стаття 9). Така перестилізація цих історичних екскурсів в Широкій Правді свідчить, що наслідування відбулось власне від Короткої Правди до Широкої, а не навпаки.

Цих прикладів ще не досить, щоб лише на них будувати тезу походження Широкої Правди із Короткої. Необхідно звернутись до тексту формулювання самих статтей. Для цього беру такі додаткові приклади:

 

(1) Стаття 2-га Короткої Правди починається: Или боудеть кровавъ или синъ надъраженъ то не искати ємоу видока человЂкоу томоу. Стаття 30 в другій частині цієї самої Правди повторює цей початок 2-гої статті: Аще ли приидеть кровавъ моужь или синь то не искати ємоу послоухь, і на цьому ця стаття 30-а кінчається. В Широкій Правді в статті 29 чи­тається: Аще придеть кровавъ моужь на дворъ или синь то видока ємоу не искати. Вдумуючись в конструкцію 29-ої статті Широкої Правди, я прийшов до висновку що ця остання стаття контамінувала обидві статті з Короткої Правди — початок із ст. 30, а кінець із статті 2-гої.

 

(2) В статті 10-ій Короткої Правди читається: Аще ли ринеть моужь моужа любо оть себе любо кь собЬ З гривнЂ а видока два выведеть. А в статті 3-ій тої самої Правди маємо: Аще ли кто кого оударить батогомь или жердью. В статті 31 Широкої Правди знаходеться слідуюче ре­чення: Яже попхнеть моужь моужа любо кь собЬ любо ют себе а любо по лицю оударить а видока два выидоуть али жердью оударить то 3 гривны продажи. (сп. 72). Щоб зрозуміти конструкцію цієї статті, яка містить у собі два суперечні моменти: (а) лише боротьби і (б) бійки, наведу ще такі статті:

 

ст. 3-я Короткої Правди — Аще ли кто кого оударить батогомь или жердью или пястью или чашею или рогомь или тылеснию... (сп. Арх.) Ст. 25-а Широкої Правди: Аже кто кого оударить батогомь любо чашею любо рогомь любо тылеснию (сп. 3). З останного прикладу видно що Широка Правда із ст. 25-ої випускає слова жердью і пястью, переносячи їх до статті 31 як нові вислови цієї статті (по лицю оударить і жердью оударить). Це показує що стаття 31 Широкої Правди є контамінована з двох статтей Короткої Правди — частково із 10-ої, як теж із 3-ої, і збудована недоладно. Зате із 25-ої статті Широкої Правди наведені поняття взагалі випускаються як непотрібні. Отже в цих статтях (25-а, 31-а) процес запозичення відбувся лише від Короткої Правди до Широкої а не навпаки.

 

(3) Стаття 21-а Короткої Правди подає: А иже оубиють огнищанина оу клЪти или оу коня или оу говяда или оу коровьи татбЬ то оубити за (сп. Акад. въ) пса мЪсто. (сп. Арх.) Далі в 38-ій ст. Короткої Правди напи­сано: Аще ли оубиють татя на своємь дворЂ или оу клЂтЂ или оу хлЂва то той оубить й єсть аще пакы держать єго до свЬта то вести єго на княжь дворь сице ли оубиють єго а люди видЪли связана то платити вь немъ. (Арх. сп.)

 

До цих обох статтей Короткої Правди є в Широкій Правді пари­тетна 40-а стаття: Иже кого оубють оу клЂти или оу которои тадбЂ то оубьють во пса мЂсто оже ли додержить свЂта то вести на княжь дворь ожи ли оубити и а оуже боудеть людьє видили связана то платити вь немь 12 гривни. (сп. 72). Текстольоґічна аналіза яскраво підтверджує Що 40-а стаття Широкої Правди витворилася із об’єднання 21-ої і 38-ої статтей Короткої, синтетизуючи а навіть узагальнюючи їхні дані: конкретне конь, говяда, і корова ранішої пам’ятки передані словом которои („яка небудь” крадіж).

Хоч цих прикладів було б досить для вияснення залежности Широкої Правди від Короткої, проте для остаточного переконання не від речі навести ще й протилежний приклад, представляючи ніби то контамінацію однієї статті Короткої Правди із двох статтей Широкої. Цей протилежний приклад міг би, на перший погляд, привести до твердження що так само легко довести походження Короткої Правди із Широкої, як це вже доводили деякі дослідники й навіть великі авторитети (Соболевський, Ключевський, Карський). Тут мова про статтю 42 Короткої Правди, що покривається із статтями 9 і 10 Широкої.

Про ці статті в їх паралєльній сукупності писав свого часу Владимирський-Буданов, у примітці своєї Хрестоматії: „Стаття 42-га цілковито попсована переписувачами; правильніші цифри щодо кар находяться в 7-ій статті У Карамзінського списку.” 149 А до статті 9-ої Карамзінського списку (ч. 80) той же дослідник додав: „Ця стаття пояснує 42-гу статтю Академічного списку. Хоч обі статті передають один і той самий „закон” Ярослава, вони виявляють деякі різниці. Грошеві кари на користь „вірника” такі: від звичайної віри (40-гривенної) йому належалося 8 гривень, від подвійної віри (80 гр.) — 16 гри­вень (гл. наступну ст. /себто 10-ту — Л.Б./) В тому чи другому випадку вірник після приїзду в місто чи волость діставав 1 гривню „приїздну”, а при від’їзді 10 кунь „від’їздних”. Опріч вірника від кожної віри (і звичайної і подвійної) метельник отримував 12 вікшів. В статті 42-гій Академічного сп. місце про грошеві платності вірникові попсоване переписувачами (замість 16 маємо 60 гривень; не вказані платності із подвійної віри) і укладене скорочено: не вияснене значіння 10 різань (в Карамзінському сп. — кунь), себто „від’їздної” платности, і 12 вівериць (вікшів), себто платности в користь метельника”. 150

На мою думку, стаття 42-га Короткої Правди не є попсована, як гадає Владимирський-Буданов; навпаки, речення побудовані пра­вильно, думка передається ясно і послідовно, висловлена протоколярно-короткими реченнями без деталів і розяснень. Зі всього видно що той, хто її складав, добре собі давав справу про податки й налоги і висловлювався короткою і зрозумілою фразою. Для переписувача ця стаття також не викликала жадних сумнівів, хіба що число 60 гривень в одних списках і 6 гривень у інших приводило до деяких вагань. Це число легко встановлюється у всіх списках спілним числом 6, яке було в оригіналі Короткої Правди і читалось „6 гривенъ” а не „16 гривенъ” як гадає Владимирський-Буданов, бо в Короткій Правді подвійної віри ще не існувало. Якже ж ця стаття переломилася в думці автора ко­дексу Широкої Правди?

Перш за все, автор розширив цю статтю ампліфікаціями, і здеталізував та розяснив по своєму призначення гривень, різань та „вівериці”. Коли в Короткій Правді всі 6 гривень и 10 рЂзанъ и 12 вЂверици йшли на користь вірника, то в Широкій Правді 6 гривенъ були підвищені до 8 гривень, а 12 вЂкши призначались для „метель­ника”, а 10 коунъ перекладьная.Зміст статті 42-гої не змінився, а скорше заплутався недоладною складністю речень. Отже, щоб думка була яснішою і навернена до її попереднього сенсу в ст. 42-гій Короткої Правди, автор додає нову статтю О вирахь (10-ту), в якій розцінює податок вірний на подвійну віру в 80 гривень (як вже зазначувалося, цієї подвійної віри Коротка Правда ще не знала); і тоді подвоюється з 8 гривень на 16 тільки самої покути. Всі інші датки (10 кунь, 12 вікшів) залишаються ті самі, але метельника вже немає. Що це значить? А значить що все йшло до рук вірника, так як було і в Короткій Правді. Таким чином в ст. 42-гій не видно контамінації, а стаття 10-а, навпаки, навертає до попередного сенсу і змісту ст. 42 те, що було порушено в статті 9-ій. Процес розбиття ст. 42 Короткої Правди на дві статті в Широкій показує, що стаття 42 Короткої Правди є первісна, а статті 9 і 10 Широкої Правди вийшли тільки від неї. Ще один доказ цього останного є те, що вираз Короткої Правди (вирникоу взяти 7 вЂдоръ солодоу на недилю тоже ωвень или полоть) став менше зрозумілим в Широкій Правді через заміну слова тоже на оже (сп. 8, 72, 73), на да (сп. 80 і ін.), на же (списки Мірила Правдивого і Кормчих Книг), або через механічне його попсовання (опущенням т). При свідомій зміні повстає льоґічна помилка: тоже — лучний додаток (також); заміна його на оже (дієприкметник із значінням „коли”) викривлює попередний сенс речення.

Коли би треба було дальших прикладів на доказ, що текст ко­дексу Широкої Правди вийшов із Короткої, то можна вказати на такі статті (перше число-стаття Короткої, друге — Широкої): 28 — 45; 20 — 3; 14 і 15 — 35; 24 і 25 — 13 і 14; 37 — 81; 43 — 97 і інш. Крім того, вже наведених прикладів досить щоб пересвідчатись, що основне ядро ко­дексу Широкої Правди творилося із майже всіх статтей (за виключенням 19, ЗО, 41) Короткої Правди. Ці статті були скореговані і пересистематизовані на підставі подібного принципу, але не в послідовності двох частин в злуці, а радше в пляні нового суцільного кодексу Широкої Правди.

Наведу останний приклад — 18-а стаття Короткої Правди і 122-га стаття списка 72-ого Широкої. 151

 

 

18. А иже изломить копиє ли щитъ или портъ а начнеть хотЂти єго держати оу себе то прияти скота оу него а иже єсть изломилъ аще ли начнеть примЂтати то скотомь ємоу заплатить колко далъ (Л.Б. — долг) боудеть на немъ (Арх. сп.)

 

 

122. Ω копьи. Иже изломить копьиє дроугоу любо щитъ любо портъ да аще оу себе начнеть держати то прияти скота оу него иже что єсть изломилъ аще ли начнеть скотомъ примЂтати ємоу заплати предъ чадию или начнеть вЂдати колко боудеть далъ на немь

 

 

 

Ця стаття в Короткій Правді складає орґанічну цілість її першої частини у всіх списках. В тексті Широкої Правди ця стаття міститься в самім кінці її й то тільки в однім її спискові Пушкінськім (сп. ч. 72), текст якого на підставі мого текстольоґічного вивчення виявляється разом із текстом сп. 73 — найстарший. Отже ця стаття була в ориґіналі Широкої Правди, в тексті першої її редакції, хоч мабуть не у всіх списках. Ця стаття від Широкої Правди відпала дуже рано і вже з нею не звязувалася. Нелегко зрозуміти як ця стаття могла попасти до Короткої Правди і стати її орґанічною частиною після того як її виключено із Широкої Правди, якщо остання справді старша від Короткої. Долю цієї статті можна пояснити тільки тим, що текст Широкої Правди є пізніший і стаття 122-га в тексті цієї Правди скоро стала зайвою.

Та коли прирівняти самий текст цієї статті в обох Правдах, то дається помітити, що текст Короткої Правди є старший і непопсований, а Широкої — пізніший. В другій частині сенс речення явно викривлений. Аще ли начнеть примЂтати то скотомь смоу заплатити колко долг боудеть на немь — цей ясний і зрозумілий вислів Короткої Правди став менше зрозумілий та непотрібно розширений в Широкій Правді: Аще ли начнеть скотомъ примЂтати. Ємоу заплати предъ чадию или начнеть вЂдати колко боудеть даль на немь.

Цей приклад додатково підтримує моє основне твердження, що тільки Широка Правда вийшла із Короткої, а не навпаки. Отож погляд тих дослідників які вважали, що старшою є Широка Правда помилковий, і з тексту Правди не випливає. Ш Натомість правдивою є теза тих учених котрі вважали (хоч і без достатних доказів) що старшою є Коротка Правда, а Широка Правда орґанічно вийшла з неї. Ця теза підтверджується всім текстольоґічним матеріялом Правди.

 

 

 

 

III.

 

Після устійнення, що головне ядро Широкої Правди вийшло з Короткої Правди, виникає чергове питання: як із основного тла Короткої Правди нова кодифікація збільшилася до розмірів Широкої Правди, за найраніший текст якої можна вважати вміщений в правни­чих збірниках типу збірника Пушкінського XIV-ого ст. (сп. 72). Про повстання Правди взагалі, а зокрема Широкої Правди серед дослідників переважає думка, що вона складалась поступнево, розростаючись через додавання поодиноких статтей. Вже Розенкампф вважав, що Правда складалась в різні часи; богато статтей на його думку ніщо інше як приговори і постанови судів княжих, владичних та боярських. „Ці статті”, розяснує автор, „були витворені не тільки княжею волею, але й загальним голосом народнього правосуддя; вони були відомі усім верствам, зберігалися у пам’яті заприсяжених людей та інших членів суспільства; переходили вони таким чином і без письма від одного до другого в своїм точнім виді, а в Кормчу ввійшли в той час коли духовенство брало участь в судівничій владі. Тоді, при чинності церковних судів, тіуни і дяки списували приговори один від другого в міру того як вони ставали відомі. Все це виходить із самих списків Кормчих Книг, писаних наказом князів і за благословенням владик”. 152

Приблизно ту саму думку що й Розенкампф висуває й Полевой: (1) Руська Правда — збірник законів складених в різні часи і з різних джерел різними людьми; (2) Руська Правда це є збірник складений у Новгороді різними посадниками в різні часи; (3) цей збірник доповнювався і змінювався, але основа його дуже давна. 153 До цих догадок Розенкампфа і Полєвого приєднується й Калачов, вислов­люючи свої власні погляди докладніше в зв’язку із своєю критикою Поґодіна: „Вся ця Правда (мова про Синодальний список 1282 р.) видається нам також збірником, утвореним, можливо, з допомогою інших попередних того самого рода збірників, які складалися із різних законодавчих постанов, звичаїв і практичних випадків, не тільки часів Ярослава, Ізяслава і Мономаха, але з одного боку — старших, а з дру­гого — новіших; останні через відмінність їхнього змісту (відносно первісних) зайняли місце переважно у другій половиш цієї Правди”. 154 Думку поступневого творення Широкої Правди підтримував Мрочек-Дроздовський, а Карський, як вже згадувалося, цього переконання був і в році 1930-ім. 155

Крім погляд про т.зв. хронольоґічне напластування Правди були ще інші здогадки. Нейман припускав поступневе творення тільки Короткої Правди. Щодо Широкої Правди, то цей автор висунув такий здогад:

„Після збірників статтей, об’єднаних в порядкові тільки хронольоґічнім, стали братися до складання збірників в порядкові змісту чи річевім, де до головного означення першого закону додавали також пізніші постановки, що стосувались до того самого об’єкту. Правда, строго-систематичної форми в нім не притримувались; навпаки, як нові означення предметів, що ще не підійшли до погляду зако­нодавців, так і постанови, що до тих предметів відносились, і які раніше означувались тільки почасти, а не вповні -, ці обидві катеґорії статтей містили однаково одну біля одної в порядкові хронольоґічнім без усякого змістового розподілу одних і других на основі родових і ґатункових тямок. Такий власне збірник складає так звана Правда XIII ст. (наш список ч. 8 — Л.Б.)”. 156

З іншого становища розбирає це питання Серґеєвич: „стаття 4-я, 157 говорячи про інший, після смерти Ярослава, з’їзд його синів, і 65-а визначаючи час (смертю князя Святополка) створення уставу Володимира Мономаха щодо процентів — направляє на домисел, що автори цих статтей були сучасниками згадуваних у них подій. Виникає питання — чи це були окремі особи, чи одна й та сама? Однакове окреслення часу подій смертю попередного князя в 4-ій і 65-ій статтях, дає підставу думати, що обидві статті написані однією рукою. Та чи можливо таке прийняти? Крайний реченець коли міг відбутися другий з’їзд Ярославичів це рік 1072-1073-ий. Перший рік коли, після смерти Святополка, Володимир міг скласти свій устав щодо процентів, це 1113-ий. Обидві події на які відсилається Правда розділені 40-літним промежутком. Це такий час, якого легко може обняти пам’ять одної людини. Якщо б авторові Правди в 1073-ому р. було 25 літ, то в 1113-ому він би їх мав лише 65; він міг би бути свідком обох подій і сам записати свої спогади. Таким чином не існує і найменшої невідповідности приписувати авторство Широкої Правди, праці одної і тої самої людини. Проте немає потреби думати що вона працювала над цим впродовж цілого свого життя від 25-ліття аж до похилої старости. Богато вірогідніше припустити, що цей чоловік приступив до своєї роботи в уже поважному віці, після смерти Святополка. Узброєний досвідом многих літ, він захотів доповнити старі Правди. В цій праці йому не раз доводилось звертатися до подій своєї молодости.” Про це свідчать статті 4 і 88. Щ „Та і ввесь кінець Широкої Правди в жодний спосіб не можна розуміти як нове право, що виринуло в XII ст. Напримір, ми там знаходимо статтю про то що сестри не можуть бути спадкоємницями якщо брати їхні ще живуть. Це, очевидно, споконвічний народний обичай. Такими ж є і многі правила щодо рабів вміщені на самім кінці Правди. Стаття про спадковість, позичена із Еклоґи також не новість XII ст.; візантійське право було предметом запозичення ще від Володимира Святого, і записана в Правді практика це, очевидно, практика ХІ-ого віку. Утворення Широкої Правди мусить бути віднесене до самого початку XII-ого ст.; а новий матеріял включений до неї, поза невиликими вийнятками, ніяк не молодший XI ст. В 20-их і 30-их роках XII-ого ст. ориґінал Правди міг уже вступити в обіг, і стати предметом пере­писування.” 158

Щоб вирішити котрий із викладених трьох припущень найближче підходить до дійсности, треба точніше проаналізувати це питання, не спускаючи з ока конкретний матеріял тексту Правди.

В третій частині своєї праці я старався довести, що текст Широкої Правди який ввійшов до збірника законів Пушкінського типу є най­старший, представляючи читання близькі до ориґіналу Широкої Правди, і заповнюючи собою перші сторінки збірника. Разом із Правдою і безпосередно після неї йдуть статті т.зв. Судебника царя Константина (відомий теж як „Закон судний людемь”); за Судебником йде стаття „о городскыхь мостехь...поплата” а за останною витяг із законів Мойсеєвих, т.зв. „Избрание отъ закона богомь даного израильтяномь Муисеомь о судЂ и о правдЂ”. Всі ці старі закони поруч Руської Правди вміщені тут у відмінних редакціях в порівнянні із текстом най­старшої „славяноруської” Кормчої Книги. Цей факт поновної редактор­ської праці цілого збірника свідчить про якусь законотворчу ревізію всього дотогочасного юридичного матеріялу, крім церковних уставів Св. Володимира і Ярослава Мудрого. 10 На думку Розенкампфа, вже за часів Ярослава був створений найстарший збірник законів, до якого ввійшли обидва вищезгадані церковні устави, перекладні статті, а серед останних і Судебник царя Константина. 159 Це був перший збірник законів, але в нім Руської Правди ще не вміщено.

Сам факт про який свідчить Розенкампф (хоч мабуть не всі вичислені подробиці) цілком можливий, бо часи Ярослава в куль­турнім і державно-творчім розумінні були незвичайно продуктивні. Про це згадують літописи, всі історичні студії про Ярослава і його добу, та досліди над літописами й над цілою тогочасною літератур­ною спадщиною, а особливо роздуми Істріна про хроніку Георгія Амартоля, 160 чи Карського в передмові до свого видання Руської Правди. 161

Анальоґічним культурним і державно-творчим піднесенням визначалась доба Володимира Мономаха. Історик цієї епохи пише: „Вступлення Володимира до Києва видвигало дім (рід) Всеволода на перший план з великою силою, тому що до своїх володінь Володимир тепер прилучив також і всю „Київську волость”, себто Київське і Турівське князівство. В тому ж році Володимир береться до впорядковання в Київській землі церковних справ...” 162 В іншому місці той самий дослідник зазначує: „Під кінець свого життя Володимир міг споглянути на положення свого роду в Руській землі з почуттям сильного вдоволення. Йому належали кольосальні простори..” 163 За його князівства вся церковна політика була в його руках; в територіяльнім смислі князь робив великі переміщення єпископських катедр. Наприклад „до Переяславської катедри, як це вже показувалось вище, тяжіла тепер щодо церковної адміністрації вся колишня Ростовська катедра, і ще не відкрита Смоленська, і це виразно видно із уставної грамоти Ростислава Мстиславовича”. 164 „Розміщення катедр представлялося б нам”, пише той самий автор, „в моменті смерти Мономаха, у слідуючім виді: на півночі Новгородська катедра, на сході — Переяславська, на заході — Володимирська”. 165

Про політику Володимира Мономаха М. Грушевський писав так: „У внутрішній політиці Мономаха найбільш інтересний факт це його закони, заведені до Руської Правди. Завдячуючи київський стіл економічним розрухам, він звернув на сю справу увагу на початку свого князювання. В Руській Правді ширшої редакції читаємо: Мономах по Святополку скликав свою дружину на Берестовім, між ними тисяцьких — київського, білгородського й переяславського, був відпоручник і Олега Святославича, і тут постановили закон, що при дуже високих процентах капітал немає звертатись. Про третинний (чотиромісячний) процент ухвалено: коли хто позичає гроші на третинний процент, то як кредитор візьме відсотки два рази, може взяти назад свій капітал; коли ж хто візьме три рази відсоток (за третю третину) то не може жадати капіталу”. 166 Тут автор має на увазі статтю 53 (на підставі Троїцького списку). „Друга постанова”, пише М. Грушевський далі, „уставляла нормальний річний процент — 10 кун від гривни (хто бере річно 10 кун на гривну, має право на самий капітал); звичайно, рахуючи 50 кун на гривну, достають 20 — процентовий нормальний відсоток, але монетна система давньої Руси досі не вияснена докладно”.

„Отже сі закони”, продовжує М. Грушевський, „звернені проти надужить капіталістів. Припускають, що Мономаху належать також закони про банкротів... і про закупів.. Се має свою правдоподібність”, додає вчений, „бо сі закони наступають по законі про проценти в великій масі кодексів і мають з ним певні внутрішні звязки: вони нормують претенсії до банкротів і ограничують відповідальність закупів перед їх кредиторами, взагалі беруть їх в оборону від несправедливих претенсій кредитора — „господина”. В сих законах проявляється теж — коли не печаливість про інтереси суспільносте, то уважливість на її бажання й нарікання, що взагалі характеризує Мономаха в його поглядах на адміністрацію, як він їх подав у своїй науці дітям: не позволяйте „сильним” нищити людей, самі розсудіть справу вдовиці; своєю заслугою він уважає тим що „не позволив сильним скривдити ані худого смерда, ані вбогої вдовиці”. «Переїздячи по своїх землях”, радить він, „не позволяйте своїм служащим (отрокам) кривдити ні своїх, ні чужих, ні в селах, ані на полях, аби вас не кляли”. В його науці дітям є певна гуманність, особливо напр. в забороні убивати „хоч невинного, хоч винного, ані самому убивати, ані казати убити... Але ще більше тут сеї уважливості, котрою каптував Мономах суспільність”. 167

Щодо законодавчої діяльності Володимира Мономаха, то ще в 40-их роках XIX ст. підносились голоси вчених про те, що ціла друга частина Широкої Правди є „устав” князя Володимира. 168 Про це точніше буде далі, але ми справді не маємо закидів проти законо­давчої діяльности цього князя; навпаки, все говорить про його велику ініціятиву в усіх ділянках державного управління.

Доба Володимира Мономаха, бурхлива політично з внутрішного і міжнародного становища, була насичена тенденціями реформ, організаційних плянів, нормативних взаємовідносин, з’їздів князів, князя та його дружини, тенденціями все централізувати, всім керувати самому, навіть церковним життям, що після церковних уставів попередних князів, було автономним, на все класти свою печатку: на відносини до монастирів, до владик, до митрополита. Навіть літопи­сання (друга редакція „Повісті временних літ” створена у Видубицькім монастирі, а не в Печерській лаврі за традицією попередних часів) творилося під знаком і печаткою політики Всеволодовичів та династії Володимира Мономаха; все життя Мономахового правління йшло під знаком „науки дітям”, що пронизувала всю психіку цього великого князя — вихователя свого народу.

Зовнішня політика Мономаха виявилась на найстислішім зближенні його дому з домом Грецького імператора; культура, політика, законодавство, церковне керівництво — все це було насичено візантійськими взірцями.

Найкраще поставити державно-орґанізаційне життя можна перш за все через реформу законодавства. Устав князя Володимира Святого не був у дусі глибокого централіста Володимира Мономаха. Руська Правда Коротка вже не відповідала духові часу; вона потребувала основної ревізії статтей, нової, кращої, системи і великого поповнення та поширення на інші ділянки суспільного життя. Хоч печатка діда Ярослава мала великий авторитет для внука, який толєрував традицію свого роду, — все таки його законодавче діло з доповненнями синів, серед яких був і батько Володимира Мономаха, Всеволод, вже не в силі було служити потребам напруженої, ненастанної реорґанізаційної та реформаторсько-войовничої політики Володимира. Таким чином, дух його правління вимагав нового збірника законів, розширеного і централізаційного, то зокрема нового кодексу Правди. Ініціятива була дана самим князем на з’їзді у Берестовім після смерти Святополка разом із дружиною і тисяцькими. Був заслуханий голос з місця і був зроблений початок законодавчої праці до унормування взаємовідносин сильних і богатих до бідних і підлеглих (економічно і соціяльно). Були почуті потреби місцевих представників влади і населення — лише треба було це все опрацювати, об’єднати найважніше з того, що санкціонувалося адміністративною і судовою практикою.

Так у всіх ділянках державної роботи — в зовнішній політиці, в боротьбі з ворогами (Половцями) і в унормовуванні внутрішнього життя: (1) князь подає ініціятиву нового освітлення його політики і відносин до князів його попередників — твориться новий текст „Повісті временних літ” з переглядом і переоціненням діяльности як предків так і сучасників династії Мономаха, в прихильному дусі до неї, і ця тенденція доводиться до 1116-ого року, до князівства самого Володимира, і в тому сенсі продовжується далі. Цей новий дух політичної ідеольоґїї підносить ігумен Видубицького монастиря

Сильвестр. 169 (2) Князь перенесенням мощів свв. Бориса і Гліба вдруге, щоб заслонити перше перенесення попереднього князя (противного роду), вибудуванням церкви цим свв. братам „на ЛЂтЂ” „идеже св. Бориса кровъ пролЂяна бысть”, дає ініціятиву уваги до своїх предків-мучеників. Внаслідок цього з’являються аж три твори про Бориса і Гліба: (а) проложне сказаніє, (б) житійний переказ, і (в) паремійне чтеніє. Особливо яскравим є житійне сказаніє, дуже позитивне супроти Мономаха і його роду. В усіх нових творах відчувається виразна тен­денція їх протиставити знаменитому Чтенію преподобного Нестора. (3) Нарешті, через започаткування князем на з’їзді в Берестові нових законів, підсказаних самим життям, подається Ініціятива до перегляду цілого законодавства часів Володимира, Ярослава та Ярославичів — твориться новий збірник законів, в якому оновлений кодекс Руської Правди знаходиться в найстислішім поєднанні із Судебником царя Константина, та витягом із книг Мойсеєвих, що унормовують церковне життя. Визначається якась потайна чи символічна гармонія світського українського із церковним візантійським, що так ішли в парі через усе володіння Володимира Мономаха. Правда в тім збірникові законів займає найчільніше місце. Так повстає за дозволом князя та може і з благословення владики (Володимир протягом всього свого князювання був у доброзичливих взаєминах з митрополитом Миколаєм, Никифором, Микитою — по національності греками) ко­декс Широкої Руської Правди в злуці з поширеним Судебником царя Константина. 170 Якже ж ця нова кодифікація Руської Правди була переведена?

 

 

 

 

IV.

 

Твердження деяких дослідників про поступневе напластування статтей як процес творення кодексу Широкої Правди — я вже відкинув. Широка Руська Правда не є вислідом якогось несвідомого народно-культурного розвитку. Після докладного студіювання тексту Широкої Правди, я переконуюся, що цей кодекс Руської Правди був актом свідомо творчим,наслідок ініціятиви однієї людини і акт опрацювання одного інтелєкту та однієї волі в дусі нової доби, такої піднесеної і творчої якою була доба князя Володимира Мономаха.

Ініціятива до такої законодавчої кодифікації безперечно вийшла від самого князя Володимира. Розроблена вона була у Київі, а може навіть Я у Видубицькім монастирі, під проводом і доглядом такого високого інтелєкту яким був інтелєкт ігумена Сильвестра. Він міг у дусі нової моральної і політичної ідеольоґічної лінії спонукати до опрацювання збірника законів і зокрема Правду. В його оточенні легко могло повстати стремління пересистематизувати схему Короткої Правди внісши туди всі статті самого князя, доповнивши його початок перегляду правничих норм у новім кодексі ще його політично-моральним духом, ставши на захист інтересів найупослідженіших: холопів, закупів, смердів, дітей сиріт, удовиць і т.д.

Коли я в третій частині своєї студії зазначив, що Широка Правда повстала в кінці XI або на початку XII ст., то цим я не суперечав теперішньому твердженню. Автор нового кодексу не брав нові статті із голови, не творив їх в час кодифікації, а брав із попередних судових рішень та попередньої судової практики, притягаючи для своєї праці судові протоколи та постанови. Але з того всього він вибирав і стилізував наново лише те, що було найнеобхіднішим у сучасності і що їй не суперечило. Отже поодинокі статті у свої концепції вироблюва­лись з практики в процесі карного й цивільного права ще задовго до кодифікації; але сама кодифікація, вибір і стилістичне опрацювання цих поодиноких статгей відбулися на самім початку XII ст. Року 1118, ігумен Сильвестр вже був єпископом Переяславським, і правив катедрою в найулюбленішій і найбільшій волості князівства Володимира Мономаха. До цієї катедри Володимир приєднав нові територіяльні частини: бувшу катедру Ростовську, та майбутню Смоленську. Ці величезні простори та нові землі потребували великого хисту в їх переорґанізації та управлінні. Посилаючи туди Сильвестра, свого найбільшого прихильника і найкращого співробітника, Володимир Мономах видно був певний в орґанізаційних і керівничих здібностях нового єпископа. Його певність базувалась на великих здібностях Сильвестра як адміністратора, орґанізатора тих підвалин держави Мономаха, які йому були найбільш потрібні, а такими здібностями були: його інтелектуальний авторитет, адміністративна активність живого політика та орґанізаційно-судова творчість. Все це в особі Сильвестра об’єднувалось. Новий збірник законів став такою підвалиною до скріплення в одне ціле великих територій Володимирової великодержави та заведення в ній порядку і спокою.

Що нового вніс кодифікатор до основного мною вже визначеного кістяка з Короткої Правди? Незвичайно багато. На сорок статгей із Короткої Правди новий кодекс розрісся майже втроє, до 122 статгей. Перш за все автор доповнює рядом статгей карний відділ: статті 4-8, що розяснували різні випадки коли платиться т.зв. „дика віра”; ст. 15 визначувала грошову покуту за вбивство ремісника чи ремісниці, про яких у попередньому кодексі і не згадувалось — вона поставлена на чолі цілої низки подібних статгей (15, 16, 17). Статті 18-19 визначали дійсний судовий процес у карних справах, коли злочинець не був захоплений на місці злочину; визначалась кількість свідків, порядок подавання коли свідків не було, інших доказів. Стаття 20 розяснує, що обидві сторони мусять платити однакові судові витрати, бо суд працює для них обох. Статті 21 і 22 вносять ідею вищого суду коли немає свідків, або коли злочин такий великий, що присяга (рота) чи вода не є достаточними; тоді вводиться іспит желізом. У судових справах проти порушення права власности вводяться способи доказів відповідно до ціни судової позви: менше двох гривень — рота; від двох гривень до пів гривні золотом — вода; вище пів гривні золотом — желізо. Реліґійний характер Божої кари (суду Божого) в цій статті яскраво показаний. Новою є частина статті 35-ої про поток для конокрада: конокрадство й тоді рахувалось в українському населенні найтяжчим злочином. Цілком зрозуміла й кара — викинення злочинця із його суспільства. Статті 38 і 39 доповнюють статті про звід. Стаття 43 трактує про крадіж хліба чи пашні. Ст. 46 — про холопів-злодіїв, що не є відповідальні за свої вчинки, бо є несвобідні. На цьому кінчається карне право.

Стаття 47 розяснує порядок судового процесу проти того хто позичив гроші, і не віддає. Ст. 48 вказує на те, що між людьми купецького стану при позиках договора не потрібно; обмежується лише присягою. Ст. 49 визначає порядок переховування чужого майна. Статті 50, 51, 52, 53 трактують про проценти і найкоротші терміни позик (не менше як на 4 місяці). Статті 54 і 55 — про банкротів і боржників: беруться у захист від експлуатації та надужить. Статті 56-62 і 64 присвятуються унормуванню відносин між землевласником і закупом. Ст. 66 трактує що свідками можуть бути лише свобідні особи. Статті 68-71 — про грошові покути за вибиття зуба, крадіж бобра, про сліди злодійства, про крадіж чи знищення знаків власности борті. Ст. 72 цілковито перероблена із статті 34 Короткої Правди; вона деталізує різні випадки порушення межі; про це і в статті 73. Ст. 74 трактує збори продажі, тоді як у Короткій Правді нормувалися лише збори віри; додається новий тип грошових покут. Ст. 76 унормовує бджолярство. Ст. 77 визначає порядок переслідування злодія. Ст. 80 доповнює статті про крадіж птиці. Ст. 83, кара „на поток на грабеже дом его” за підпал току і хати. Ст. 84 — кара за поранення коня або іншої скотини. Ст. 85 розяснує всі строгості кари, коли свідки є свобідними; холопи за свідків не виступають; а коли й виступають, то лише для того, щоб розпочати суд. Статті 86-87 розяснують уроки від присяги залізом і такси їх для різних службових осіб.

Стаття 88 урівнює перед судом жінку, за вбивство якої та сама відповідальність, що і за вбивство чоловіка. Ст. 89 трактує убивство холопа, як і інше рухоме майно власника. Статті 90-95, 98-106, 107 трактують про спадщину після смерти батька, мужа і т.д. Тут визначаються статті найголовніші із спадкового права і родинного; відокремлюються вони лише статтями 96, 97, 108 про різні оплати „городнику”, „мостнику” і судові, та про оплати з присяги, як карні, так і судові.

Останний цикль статтей (110-121) трактує про холопство; що спричинюється до холопства (ст. 110), коли не зможе відробити борг (із закупа), про втечу холопа і різні пільги під час його розшуків, про переховування втікачів-холопів; які наслідки коли другою стороною при договорі — холоп; про крадіж втікачем-холопом, і т.д. Про ранно відпалу статтю 122-гу вже говорилося (див. ст. 93).

Всі додані статті Широкої Правди розподілюються у дві категорії: одні доповнюють або розяснують статті що перенесені із Короткої Правди; другі — цілком оригінальні. Серед останних, найцікавіші ті що підносять нові форми правного життя і свідомости: з цього становища заслуговують особливої уваги статті про закупів, смердів, і холопів. Коли перші цілком підлягають судовій і правній охороні їх особистих і маєткових інтересів і прав, та виявляється тенденція полегшити їх становище, то холопи трактуються майже нарівні з рухомим майном власника. З цього можна бачити, що інститут рабства тоді ще вповні був діючим і правна та моральна свідомість не стояла ще на тій висоті, щоб і холопів уважати за людей. Така була ситуація не лише в Україні, але і скрізь в Европі.

В новім кодексі підноситься також цікавий і важний інститут спадкового права, зокрема спадкового права смердів (селян), які все таки трактуються нарівні з іншими свобідними верствами. Цікаво ще й те, що конокради і палії, як злочинці, трактуються майже нарівні із убивцями; сильною є й охорона приватного майна. Особливо яскраво в новім кодексі виявляється тенденція визначення такси різних оплат службових осіб, та грошових покут і податків до державної скарбниці, чи скарбниці князя. Видно, що адміністративно-судова орґанізація і законодавство йшли впарі з налогами та державними податками, як доходи князя й його адміністративного апарату. Це був другий нерв (перший: охорона спокою, майна, захист інтересів підданих) державного будівництва на чисто феодальних основах — попасу князя та його урядників і слуг з добробуту смердів. З цього боку Широка Правда: (1) тіснішим кільцем законів охоплює населення, щоб його в своїх інтересах краще підбити під свою владу; (2) глибше проникає у всі закутки соціяльного життя; (3) вище підносить ідею правового устрою; (4) яскравіше висвітлює морально-правні відносини; (5) визначає вище і розглядає докладніше обопільні права і обов’язки громадян до себе і до державного княжого апарату. Цим усім Широка Правда є незрівняно вищий і дальший крок у розвиткові староукраїнського права і правної свідомости, аніж була в ту пору Коротка Правда.

Підводячи підсумки всього визначеного, я підкреслюю слідуючі з них як найголовніші:

(1) Кодекс Широкої Правди є твір одного автора і був утворений на основі кодексу Короткої Правди.

(2) 3 Короткої Правди автор цілком взяв аж 40 (із 43) статтей, що скла­ли головне тло Широкої Правди.

(3) До цього тла автор додав багато нових статтей, що або доповнювали і розяснували статті, запозичені з Короткої Правди, або визначали нові правові норми, маєткового, родинного і спадкового права.

(4) Ця Правда була виготовлена з ініціятиви Великого Київського князя Володимира Мономаха, і в дусі його політики.

(5) Головним її духовим творцем був ігумен Сильвестр, що був правою рукою Мономаха.

(6) Час утворення Широкої Правди припадає перед 1118-им р., коли Сильвестр ще не був єпископом Переяславським.

(7) Широка Правда носить на собі печать централізаційної політики Великого Князя.

(8) Нові статті були запозичені переважно із звичаєвого права та судово-адміністративної практики того часу.

(9) Широка Правда була видатною появою на ті часи, і визначала високий рівень законодавчої творчости і правової свідомости її творців. АА

Частина П’ята:

ВИЯСНЕННЯ КОДЕКСУ КОРОТКОЇ ПРАВДИ Й ПИТАННЯ ПРО ЯРОСЛАВОВУ ГРАМОТУ

 

 

I.

 

Кодекс Широкої Руської Правди привів мене до Короткої Правди, до вивчення якої я і переходжу.

Із списків цієї Правди для науково-текстольоґічних студій відповідають лише два: (1) список Академічний; (2) список Археоґрафічної Комісії, або, за термінольоґією Шахматова — список Комісійний. Щодо варіянтів наведених Татіщевим із невідомого Ростовського літопису, то вони остільки відмінні від загального тексту, що при такій малій кількости вони не дають уявління про цілий текст списка. Такі ж сумнівні для мене є дві копії (одна з Ермітажної Петербурґзької бібліотеки, друга — із збірки Поґодіна) з копії Татіщева з якогось (невідомо якого!) рукопису. Вони викликають сумнів тим, що хоч нібито скопійовані з одного рукопису, а ховають у собі великі різниці в тексті; це свідчить про те, що списувались вони дуже неточно і через це саме є слабим джерелом для стислого і докладного студіювання тексту. Ці копії можна мати на увазі лише в крайному випадкові.

Історію тексту за списками Короткої Правди в головних рисах визначив О. Шахматов. До своєї розпорядимості він мав списки Академічний, Археоґрафічний і список Толстого з Петербурґзької публичної бібліотеки. Текст списка Толстого Шахматов признав точною копією списка Академічного. Щодо взаємин тексту списків Академічного і Археоґрафічного, то спочатку був тої думки, що текст сп. Археоґрафічного теж є копія із списка Академічного, але потім від Цієї думки відмовився і признав, що „обидва вони близькі до недійшовшого до нас оригіналу другої редакції Першої Новгородської літописи молодшого ізвода”. 171 До цієї схеми Шахматова щодо історії тексту Новгородського літопису, а тим самим і Правди, я додам, що текст списка Новгородського літопису, копія якого переховувалася в Румянцевськім Музеї в Москві, є також копією Академічного списка. Таким чином, в розгляді я оперував текстом Короткої Правди тільки на підставі списків Академічного і Археоґрафічного.

Ці списки входять у Новгородський літопис виданий Археоґрафічною Комісією під назвою Новгородського Першого. Вставлена Правда після короткого опису під р. 1016 війни Ярослава із Святополком. В цій війні і перемозі Ярослава Новгородці виявили велику допомогу своєму князеві, і літописець додає: „Ярослав иде къ Киеву, сЂде на столЂ отца своего Володимира, нача вои свои дЂлити: старостомь по 10 гривень, а смердомь по гривнЂ, а Новгородцемь по десяти гривень всЂмь и отпусти ихь всЂхь домовь, и давъ имь правду и уставъ списавъ, глаголав такс: по сей грамотЂ ходите, якоже писахь вамь такоже держите”. 172 Після цього ідуть слова ,А се есть” і далі заголовок: „Правда Роськая”, після якого і самий текст Правди. За ним, починаючи з р. 1017 продовжується самий літопис.

Складається Правда із двох частин. Перша, за 5-ма виданнями Н. Калачова, 173 Лазаревського й Утіна, 174 Н. Аристова, 175 Г. Іречека, 176 Владимирського-Буданова, 177 складається із 17-ти статтей, що їх дослідники приписують кн. Ярославові; а друга, починаючи від статті 18, має свій окремий заголовок: „Правда оуставлена Роуськои земли і т.д.”. Далі за цим заголовком слідують останні статті (19-43).

Ніодна стаття цієї Правди не має заголовку; в рукописові вони йдуть одна за одною без перерви і без виділення в окремий рядок. Виділені лише окремі частини Правди: (1) Ярославова Правда (статті 1-18) і (2) Правда Ярославичів (статті 19-43). При початку кождої час­тини на марґінесі зліва в Академічному списку стоїть замітка” „зри”.

Ориґінал Археоґрафічного і Академічного списків разом із 2-гою редакцією Новгородського першого літопису молодшого ізводу, за студіюванням Шахматова, вийшов із першої редакції Новгородського 1-ого літопису молодшого ізводу, з доповненнями із літописного ізводу 1448-ого р. Ця перша редакція, на його думку, вийшла із Софійського Временника 1423-ого р., 178 який у свою чергу вийшов з ізвода 1333-ого р., що репрезентується Синодальним списком Новгородського 1-ого літопису. 179 В основу цього останного зводу 1333 р. був покладений літопис Германа Вояти, священника новгород­ської церкви св. Якова, писаний в році 1169, а ориґіналом цієї перерібки Вояти був другий новгородський літописний звід скла­дений за теорією Шахматова р. 1167-ого при дворі новгородського владики. 180 Щодо першого Новгородського літопису, то він, на думку Шахматова, був зложений р. 1050 на підставі розпорядження Новгородського владики Луки і Новгородського князя Володимира Ярославича в пам’ять збудування нової церкви св. Софії. Цей звод мав вийти із найдавнішого Київського зводу 1039-ого р. і з місцевого нов­городського літопису, початого 1017 р. і закінченого 1036 р. 181 До цього новгородського літопису мала бути вперше вписана новгородським єпископом Іоакимом — Ярославова грамота. ББ

 

 

 

 

II.

 

Всі дослідники тексту Короткої Правди констатують дві його час­тини, і звязують повстання першої (статті 1-18) із іменем князя Ярослава. Повстання ж другої частини Короткої Правди (статті 18-43), звязують вони із синами князя Ярослава згідно із заголовком 18-ої статті.

Щодо обопільностей обох частин, то в визначенні їх змагаються дві думки: (1) Неймана — що друга частина це лише доповнення до першої; (2) Татіщева, Еверса і Поґодіна _ що Правда Ярославичів це самостійний збірник законів. Першу думку обстоюють Тобін, Калачов, Мрочек-Дроздовський, Владимирський-Буданов і інш., а другу — Ланґе,

Серґеєвич і інш. Щоб самому свідомо і критично розібратися в цім питанні, мушу розглянути текст Короткої Правди і обидві її частини порівняти між собою. В основу тексту Короткої Правди кладу текст списка Археоґрафічної Комісії, бо вважаю що він є найпоправніший.

 

 

 

 

Перша частина

ПРАВДА РУСКАА

Друга частина

ПРАВДА ОУСТАВЛЕНА РОУСКОИ ЗЕМЛИ

1. Оубиєть моужь моужа то мьстЂть брату брата любо сынови ωтца а любо ωтцю сына любо братоучада любо сестриню сынови аще не боудеть кто мьстя то 40 гривенъ за головоу аще ли боудеть роусинъ или гридЂнь любо коупцЂ или ябетникъ или мечьникъ а ще ли изъгои боудеть любо словенинъ то 40 гри­венъ положити за нь

19. Аще оубиють огнищанинъ въ обидоу то платити за него 80 гривенъ оубоици а людемъ не надобЂ а въ єздовомъ княжЂ 80 гривенъ

20. Аще же оубиють согнищанина в разбои а оубіица не изыщоуть то вирноє платитЂ в неи же вЂрнЂи голова начнеть лежати

21. А иже оубиють согнищанина оу клитЂ или оу коня или оу говяда или оу коровьи татьбЂ то оубити за пса мЂсто а тои же поконъ и тивоуницю

22. А во княжи тивунЂ 80 гривенъ

23. A конюхъ оу стада старыи 80 гри­венъ яко оуставилъ Изяславъ въ своємъ конюсЂ єго же оубилЂ Дорогобоудьци

24. А в сельскомъ старостЂ княжи и в ратаинЂмъ 12 грьвнЂ

25. А в рядовницЂ княжи 5 гривенъ

26. А въ смердьи в холопЂ 5 гривенъ

27. Аще роба кормилица или кормиличиць 12 гривнЂ

28. А за княжь конь иже c пятномъ 3 гривны а за смердіи 2 гривнЂ за кобылоу 60 рЂзанъ а за волъ гривноу а за коровоу 40 рЂзанъ а третьякъ 15 коунъ а за лоньщиноу полъ гривнЂ а за теля 5 рЂзанъ за яря ногата за баранъ ногата

2. Или боудеть кровавъ или синь надражень то не искати ємоу видока человЂкоу томоу аще не боудеть на немъ знаменіа никоєго же аще ли приведеть видокъ а ωнъ не можеть ино тоу тому конець аще ли себе не можеть мьстити то взяти ємоу за обидоу 3 гривнЂ а личьцю мьзда

3. Аще ли кто кого оударить батогомъ или жердью или пястью или чашею или рогомъ или тылеснию то 12 гривнЂ аще cero не постигноуть то платити ємоу то тоу томоу конець

4. Аще оутнеть мечемъ а не вынезъ єго любо роукоять то 12 грЂвнЂ за обидоу

5. Аще ли оутнеть роукоу и ωтпадеть роука любо оусъхнеть то 40 гривны

6. Аще ли будеть нога цЂла а начнеть храмати тогда чадь смирять

7. Аще ли пръстъ оутнеть кои любо 3 гривны за обидоу

8. A въ оусЂ 12 гривнЂ а въ бородЂ 12 грЂвнЂ

9. Аще кто вынемъ мечь а не тнеть то гривноу положить

10. Аще ли ринеть моужь моужа любо ωт себе любо к собЂ 3 гривнЂ а видока два выведеть аще боудеть варягъ любо колбягъ то на ротоу

11. Или челядинъ ськрыється любо оу варяга любо оу колбяга а єго за три дни не выведоуть а познаєть и въ третіи день то изимати ємоу свои челядинъ а три гривнЂ за ωбидоу

30. Аще ли пріидеть кровавъ моужь или синь то не искати ємоу послоух

 

 

12. Аще кто поидеть на чюжемь конЂ не прошавъ єro то положити 3 гривны

13. Аще поиметь кто чюжь конь любо ωроужьє или портъ а познаєть въ своємъ миру то взяти ємоу своє 3 гривны за обиду

31. Аще ли крадеть конь или волы или клЂть да аще боудеть єдин кралъ то гривноу и 30 рЂзанъ пла­тити ємоу или ихь боудеть 18 то по 3 гривЂнЂи по 30 рЂзанъ платитЂ мужеви

14. Аще познаєть кто не ємлеть єго то не рци ємоу моє но рци ємоу тако поиди на свод кдЂ єси взялъ или не поидеть то пороучника за 5 дніи

 

38. Аще ли оубиють татя на своємъ дворь или оу клЂтЂ или оу хлЂва то тои оубить и єсть аще пакы держать єго до свЂта то вести єго на княжь дворъ сице ли оубиють єго а люди видЂли связана то платити в немъ

40. Аще ли оукрадоуть овцю любо козоу или свЂнью а ихь боудеть 10 ωдиноу ωвцю оукралЂ да положать по 60 рЂзань продажи

32. A въ княжи бортЂ 3 гривны или пожьгоуть или издероуть

34. Аще кто межю переωреть любо сопретесь то за ωбидоу 12 гривнЂ

35. Аще ли лодью оукрадеть то за лодью платитЂ30 рЂзанъ а продажи 60 рЂзанъ

36. А в голоуби и в коуряти 9 коунъ а въ оутки и въ гоуси и в жера†и в лебедЂ 30 рЂзанъ а продажи 60 рЂзанъ

37. Аще оукрадоуть чюжь песъ или ястребъ или соколъ то за обидоу 3 гривнЂ

39. А хто сЂно крадеть то 9 коунъ а в дровЂх 9 коунъ

15. Аще гдЂ взыщеть на дроузи проче а ωнь ся запирати начьнеть то ити ємоу на изводь пред 12 моужа да аще боудя обидя не вдаль достоино ємоу свои скот а за собидоу 3 гривнЂ

16. Аще кто челядинъ поняти хощеть познавъ свои то ко ωномоу вести и оу кого то боудеть коупилъ а тои ся ведеть къ дроугомоу даже и доидеть до третьяго то рци третьємоу въдаи ты мнЂ свои челядинъ a ты своєго скота ищи при видоци

29. Аще оуведеть чюжь холопъ или робоу платитЂємоу за собидоу 2 гривнЂ

17. Или холопъ оударить свободна моужа a оубЂжить в хоромъ а госпо­динь начнеть не дати єго то холопа пояти да платить за него господинъ єго 12 гривнЂ а за тимъ гдЂ єго налЂзоуть оудареныи тои моужь да биють єго

33. Или смердь оумучать a безъ княжа слова за ωбидоу 3 гривны a въ ωгнищанинЂ и в тиоунЂцЂи в мечницЂ 12 гривнЂ

18. А иже изломить копиє ли щитъ или портъ а начнеть хотЂти єго держати оу себе то прияти скота оу него а иже єсть изломилъ аще ли начнеть примЂтати то скотом ємоу заплатитЂ колко далъ боудеть на немь

42. А се поконъ вирныи вирникоу взяти 7 вЂдоръ солодоу на недилю тоже ωвенъ или полоть или д†ногатЂ а въ средоу рЂзаноу а в пятницю тако же a хлЂба по колкоу могоуть изъясти и пшена a куръ по двоє на день кони 4 поставити и сыпати имъ на конь колко могоуть зобати а вирникоу 60 гривенъ и 10 рЂзанъ и 12 вЂверици а переди грив­на или ся пригодЂ в говЂніс рыбами то взяти за рыбы 7 рЂзанъ то всЂх коунъ 15 коунъ на недЂлю а борошна колко могоуть и ясти до недЂли же вироу сбероуть вирници то ти оурокъ Ярославль

41. А кто изималъ томоу 10 рЂзанъ а ωт гривнЂмечьникоу коуна а в девятиноу 15 коунь а князю 3 гривнЂ а ωт 12 гривноу емьчю 70 коунъ а в десятиноу 2 грЂвнЂ а князю 10 гривенъ

43. А сеи оурокъ мостъником аще помостивше мостъ взяти ωт дЂла ногата а ωт городници ногата аще ли боудеть ветхаго моста потвердити нЂколико доскъ или 3 или 4 или 5 то тоє же

 

 

 

 

 

 

 

 

III.

 

Коли придивляємось до цих обох частин Короткої Правди, то бачимо, що між ними є богато спільних моментів у тексті. Перш за все в заголовкові обох частин є повна анальоґія; лише в другій частині той самий заголовок інакше стилізований. Далі, теми деяких статтей першої частини повторюються в другій (статті: 1 — 19, 21-28; 12-14 — 31, 38, 40; 16 — 29; 17 — 33; 42 — 41). Є й різниця: статті з першої частини, що не викликають жодних сумнівів в тематиці і стилістичних формулюваннях у другій частині не наводяться. Лиш одна 2-га стаття повторена в 30-ій, і то тільки її початок (за вийнятком слова видок, що замінене словом послоухь), бо стаття 30 цим першим реченням і обмежується, тоді як стаття 2 розвиває інші випадки, передбачає при­суд і кару чи покуту. Це, на мою думку, показує, що автор другої час­тини Короткої Правди, коли запримітив що юна дослівно повторює 2-гу статтю першої, припинив своє переписування. Це саме завважив і Владимирський-Буданов, коли писав у примітці до ст. 30: „це є коротке повторення 2-гої статті Академічного списку”, а далі його висновок що це повторення „показує що Правда дітей Ярослава є збірник окремий від Правди Ярослава”. 182 Таким чином, заголовок і 2-га і 30-а статті — це є все, що свідчить про близьке повторення статтей першої частини в другій. Більше такого повторення не помічається. Далі слідують статті, що або цілком перероблюють і доповнюють статті першої частини Короткої Правди, або їх пропускають, хоч між ними є дуже важні, пізніше уведені навіть до Широкої Правди (значить не стратили реального сенсу й чинности). Нарешті вводяться теж нові статті, яких у першій частиш взагалі не було.

Перша стаття першої частини перероблюється в слідуючий спосіб. Ця стаття складена лише в загальному формулюванні, не пере­даючи деталів і окремих випадків; статті ж 19-27, перероблені на основі першої, перераховують типи вбивств, і деталізують умови при яких ті вбивства відбуваються. Вбивства розпреділюються в дві кате­горії: (а) вбивства свобідних людей і княжих відпоручників (огнищанина, тіуна, конюха і т.д.); (б) вбивства несвобідних (холопів, рабів), різні роди худоби. У першій категорії (ст. 19-23) визначаються карні штрафи-віри, а в другій (ст. 24-28) — винагорода князеві за знищення його власности. Це показує, що статті в другій частині не тільки розкривають і подрібно деталізують загальний зміст 1-ої статті першої частини, цебто розяснують її, але й доповнюють (ст. 22-28) випадками знищення рухомого майна, чого перша стаття не передбачала.

Статті 13-14 знайшли відгук у другій частині в статтях 31, 38 і 40. В цих останних проводиться перерібка статтей першої частини в трьох напрямах: (а) перераховуються об’єкти крадіжі і визначується розмір покути, коли крав один чи більше злодіїв, а також міра відповідаль­ності одного злодія чи більше; (б) передбачуються випадки самосуду над злодієм і визначаються випадки коли такий самосуд можливий, а коли за нього паде відповідальність на того хто такий самосуд учинив; (в) нарешті самі статті інакше формулюються й опрацьовуються. Таким чином, процес перерібки йде в напрямі розяснення, допов­нення до статтей 13-14, і стилістичного виправлення.

Стаття 16 відбивається в ст. 29-ій другої частини, але упрошуєть­ся і доповнюється новим об’єктом злочину (уведенням рабині). Стаття 17 першої частини основно перероблюється в ст. 33 другої частини: (а) характер формулювання цілком змінюється; (б) розяснується об’єкт злочину і розкривається вираз оударить свободна моужа; (в) замісць одного типу покути визначаються два.

До першої частини Короткої Правди майже всі дослідники зараховують статтю 42, що мала нібито бути статтею 19-ою. Це цілком можливо, на що існують арґументи: (1) в кінці статті зазначається то ти оурокъ Ярославль; (2) в статті 9-ій кодексу Широкої Правди на самім її початку читається: а се поконы вирнии были по (інш. сп.: при) ЯрославлЂ; (3) стаття 41 другої частини Короткої Правди є ніщо інше як стаття, що зформульована на основі й за зразком статті 42; коли би ця остання стаття мала бути органічною приналежністю другої час­тини, то вона була б уміщена перед 41-ою статтею, а остання сліду­вала б за нею, як її перепрацьовання. Але стаття 42 опинилась після 41; а це сталося тоді, коли треба було і для другої частини писати за­кони вірнії, як важну частину кождого кодексу, бо вона забезпечувала князівську скарбницю. Автор, не маючи на меті її переробити, просто переніс із першої частини до другої після того як стаття 41 була вже написана.

Другий вид нововпроваджених статтей — це зарядження не включені до першої частини, але втягнені до другої за вимогою життя. Тут йдеться про статті: 32, 34, 35, 36, 37, 39. В них перераховуються нові злочини, першою частиною не передбачені, а власне про пошкодження й крадіж іншого рухомого майна. Ці статті мають своєю метою доповнити й поширити кару та покуту на інші випадки. Новою є і стаття 43-я про оурокь мостников, за помощення та направу мосту.

Нарешті, третий вид статтей, що в другій частині в цій чи тій формі не повторюються і залишаються лише в першій, це статті: почасти 2-га, 3-11, 15, 18. Можна було би думати, що ці статті не відбиваються в другій частиш тому що вони вже віджили і життя само їх відкинуло з обігу; але це не так. Вони всі ввійшли до Широкої Правди. Отже, не тому вони не ввійшли до другої частини Короткої, що вже не були потрібні, а навпаки, заховались незмінними тому що вони були найпотрібніші і стилістично та правниче найліпше відповідали духові часу.

Таким чином, із всього вище розглянутого виникає лише один висновок: друга частина Короткої Правди не була самостійним кодек­сом законів синів Ярослава, як думали Татіщев, Еверс, Серґеєвич і інш.; а тільки доповненням до першої частини Короткої Правди. Її завданням було: пояснити ті статті, формулювання яких було вже застарілим, і потребувало нового оформлення чи доповнення; та ввести нові статті яких судова практика вимагала. Я не підтримую вищенаведеного твердження Владимирського-Буданова що „Правда дітей Ярослава є збірник окремий від Правди Ярослава”; та й сам автор змінив своє рішення, бо в Обзорі він говорить зовсім щось інше, а власне: „Правда Ярославичів є збірник доповнюючий до Правди Ярослава”. 183

Цікаво що Серґеєвич в одній і тій самій праці на другу частину Короткої Правди висловлює два протилежні погляди. На протязі п’яти сторінок автор доводить, що друга частина Короткої Правди є цілком самостійний твір, так само як і перша, і як кодекси Широкої та Скороченої Правди, 184 а на дальшій сторінці доказує, що Ярославичам із другої частини належуть не більше 5-ти статтей. 185 В іншім місці, коли він розбирає Правду з боку її змісту, на підставі кожного кодексу Правди окремо, то першу і другу частину Короткої Правди трактує не як самостійні кодекси, а як єдиний збірник законів карного права і процесу. 186 Навіть поділ на статті він робить не кожної частини Короткої Правди окремо, як два різних і самостійних кодексів, а як єдину кодифікаційну цілість поділену на 50 статтей. Це показує, що дослідник сам не був переконаний у своїм твердженні про два окремі кодекси Руської Правди.

Отже остаточно приймається, що Коротка Правда, це єдиний ко­декс законів, хоч не відповідно скодифікований бо коли окремі частини провели в собі більш-менш послідовну і річеву систематизацію, то обидві частини у своїм повязанні з’єднані так, що перша є головною, а друга — додаткова, неспоєна належно з першою як орґанічна цілість, а лише приписана з кінця, як розяснуючий додаток, до головної час­тини. Це свідчить, що особа якя складала Коротку Правду поставилася до першої частини з пієтизмом, або не виявила сміливости та вміння стисліше і глибше обидві частини на рівні повязати.

Є ще один момент в змісті і концепції другої частини Короткої Правди, що підказує цілий ряд думок щодо повстання її і відно­шення до першої частини. Кодекс Широкої Правди, поперше, підкреслює що по Яросла†же пакы совокоупишася сынове ero... u отложиша оубиєньє за головоу но коунами ся выкоупати а иио все якоже Ярославъ соудилъ такоже и сынове єго оуставиша (стаття 2, за сп. 3 і 72); по-друге, визначає то Ярославъ былъ оуставилъ оубити и но сынове его по отци оуставиша на коуны любо бити и розвязавше любо ли взяти гривна коунъ за соромъ (стаття 65, за сп. 3).

В цих заявах я бачу підтвердження попередньої думки, що зак­они Ярославичів лише доповнювали першу частину Короткої Правди, а не мали наміру її замінювати. Інший аспект цих пояснень є той, що в них також означаються причини появи цих доповнень до кодексу Ярослава: статті другої частини Короткої Правди (ст. 19-28) відмінюють і касують головний нерв звичаєвого права і Ярославого законодавства: кріваву помсту; але про це в статтях другої частини прямо не говорить­ся. Це вказує на якийсь глибший сенс заміни помсти без декларації чи рескрипту: всі статті другої частини цю можливість пропускають і говорять лише про грошеву покуту. Така заміна кровавої помсти на грошеву покуту, це крок законодавства величезної моральної і політичної ваги, рівний теперішній заміні смертної кари; але цю ве­лику законодавчу подію реформатори на письмі не заманіфестували. В такому акті можна догадуватися багато причин:

(1) Культурний рівень країни в той час був ще такий низький, негра­мотність і темнота народу та сила звичаєвого права в реальних відносинах була ще така значна, що для переведення в життя цієї нової ідеї потрібний був великий судовий і адміністративний апарат та авторитет суду і церкви, бо не одні заборони мусіли б мати силу, а повна зміна морального і карного світогляду. А ми знаємо з джерел, що не скрізь в народі і навіть серед інтеліґенції та вищих верств були переконання на відповідній висоті.

(2) Нові закони та рішення не розголошувалися і не деклярувалися, бо для цього не було відповідного засобу, а периферія була велика і по всіх закутках землі цього зробити було й неможливо; але по тих судових інстанціях де переводилися ці постанови в життя, по церквах і на площах у головніших центрах проголошення про відміну кровавої помсти напевне відбувалися.

(3) Був ще один мотив фактичного замовчування крівавої помсти при вбивствах і каліцтвах та образах чести. Про скасування помсти широко не оголошувалося тому, що цей карний інститут найчастіше викорис­товувався якраз у князівських родинах; цей факт ясно показав Мрочек-Дроздовський. 187 У високій князівській політиці право крівавої помсти, як звичаєве право (право сильного по принципу: око за око, зуб за зуб) — було найпотужніше. Через це саме, на мою думку, ті що відміняли Це право загалом, менше всього думали про відміну його в себе і для себе. ВВ

Коли цей додаток до першої частини Короткої Правди був вирішений? Сама Правда про це нотує, що коли ся совокоупилъ Изяславъ Всеволодъ Святославъ і інш., — тоді правда оуставлена; а це було тоді, коли ці три сини Ярослава жили в мирі. Так було зараз же після смерти Великого князя їх батька — цебто зараз після 1054-ого року. В звязку з цим напрошується ще одна думка. Може й старалися сини Ярослава відмінити кроваву помсту, що найбільше роз’їдала і нищила князівські родини т.зв. міжусобицями, але в той самий час кожний князь думав своє: один точив меч на другого (Святослав), а другий сіяв мир (Ізіяслав) в глибокій і наївній вірі, що він переробить вовчу натуру свого брата, такого ж як і він, феодала.

Після створення цього додатку він, як новий розділ відміни крівавої помсти, розяснень і доповнень був приложений до першої частини Короткої Правди і в такім вигляді та механічнім повязанні став кодексом карного права й процесу в кожнім суді.

Дійшов він і до Новгорода, де був 1167-ого р. вписаний (в канцелярії владики) у другий новгородський літописний ізвод. Звідти, як було показано у першім розділі цієї частини, перейшов через усі ізводи там перераховані і ввійшов до другої редакції першого новго­родського літопису, що заховався в списках 1-2 та інш. Цей кодекс і є Коротка Правда.

 

 

 

 

IV.

 

Тепер звернемося до останнього кільця того великого процесу формування карного й цивільного кодексу судових та адміністратив­них законів — до першої частини Короткої Правди, чи до Правди Ярослава, як її називають майже всі дослідники. Зазначую, що цю думку заперечив Серґеєвич. Він гадав, що ця частина Короткої Правди, хоч і повстала за часів Ярослава, але не була творена ним самим. Якихось 200 років вона ходила по руках тодішних суддів та інших представників законности, порядку чи суспільного спокою, і попала до рук новгородського літопису просто як „Правда роуськая” і нічого більше. Разом із цією останною попала і друга — Ярославичів, і цей літописець (на основі того, що друга Правда дійсно в самім заго­ловкові приписується синам Ярослава) сам звязав першу з Ярославом, склавши нібито ті слова які проголосив Ярослав до Новгородців коли дав їм Правду й наказав „по ній” ходити. Так, на думку Серґеєвича склалася леґенда про Правду Ярослава. 188

Шкода що дослідник, перевидаючи вчетверте р. 1910 свої „Лекції і дослідження” з поправками й доповненнями, не поцікавився пере­глянути важну працю О. Шахматова видану 1908-ого р. Коли б дослідник Руської Правди розгорнув і переглянув „Розшуки” Шахма­това, то він на сторінці 215 прочитав би ось що: „В Комісійному списку, який, як відомо, починаючи з кінця 6523 (1015) року, доповнює текст Софійського Временника (тотожний у відповідному місці із Синодальним списком), на основі Новгородського ізвода 1448-ого року, ми знаходимо під р. 6524 (1016) (зайві в порівнянні із Синодальним списком) слова: „и давь имь правдоу, и оуставь списавь, тако рекши имь: по сей грамотЂ ходите, якоже списахь вамь, такоже держите”; а за ними, „а се есть Правда Рускаа” і потому текст Правди. Не сумніваюсь в тому, що і ці слова ł текст Правди попали в Комісійний список з ізводу 1448 р.; в ізвод 1448 р. вони внесені із загальноруського ізвода, а в цей останний із новгородської єпис­копської літописи, частково з вводу 1167 р., що був її основою, хоч можливо, що в Новгородськім джерелі загальноруського ізвода читався не текст Руської Правди, а текст Ярославової грамоти”. А коли б Серґеєвич поглянув дальше, то довідався б слідуюче:

„Із попереднього видно з якою докладністю були списані в Новгородській літописі події 1015-1016 років (боротьба Ярослава із Святополком за Київський князівський стіл, надгорода Ярослава Новгородців за допомогу в перемозі над Святополком, вищенаведені слова Ярослава, зверенені до Новгородців і наділення їх Правдою — Л.Б.) При розвязанні питання про походження цього запису (про наділення Правдою — Л.Б.), необхідно мати на оці дальші дві обста­вини. По-перши, відмічую ту ґрунтовну частину записи, яка в найясніший спосіб свідчить про те, що вона не може бути віднесена до часу скілько небудь віддаленого від подій 1015-1016 рр... 189 По-друге, зупиняюся на тих суперечних міркуваннях на які наводить все це новгородське оповідання про події 1015-1016 рр. (Чому власне літописець замовчує всі інші події того часу, другу боротьбу Ярослава із Святополком за Київ 1019 р. і також за допомогою Новгородців і т.п. — Л.Б.)... Отже, бачимо спрямований інтерес новгородського літописця якраз до подій 1015-1016 рр. Чому ж його інтерес знизився після повідомлення про Любецьку битву і повернення Новгородців до дому? Ми дамо відповідь на це питання, перемінивши його: чому ж новгородський літописець виявив таке зацікавлення до подій 1015-1016 рр.? Чи шукав він у них сюжет для цікавого оповідання, чи при тому зацікавлювала його діяльність Ярослава, чи підкреслював він ту поміч яку Новгород виявив своєму князеві? Сумніваюся. Наступні події були не менш драматичні, наприклад появлення Ярослава в Новгороді „сам четвертий” після поразки коло Волиня; боротьба Ярослава за Київський престіл продовжувалася у ще більше напружених розмірах у двох наступних роках; своєю повторною допомогою Новгород заслужив ще більшу вдячність від Ярослава який на Півдні стратив усе: Ці міркування примушують мене визнати, що головною спонукальною причиною для Новгорода внести до літопису події 1015-1016 рр. було щось інше; йому було важно закріпити вміщення у літопис той „установчий акт” що його подарував Новгородові Ярослав коли він відпускав із Києва тих Новгородців які посадили його на велике князівство”. 190

Після того дослідник зазначує:

„Ми маємо повну підставу думати, що Ярославова грамота була вміщена в Новгородську літопись і перейшла звідти в Новгородський ізвод ХІ-ого ст. (цебто до першого ізводу 1050 р. — Л.Б.) Перед нами ясне свідчення про то, що в Новгородському ізводі 1448 р. за словами „давь имь правду и оуставь списавь грамотоу рече: по сему ходите и держите, якоже списахь вамь”, словами перенесеними до кінця статті 6527 (1019) р., читалася Руська Правда. 191 Текст Руської Правди був поміщений в ізводі 1448 р. в такій редакції яка могла появитися тільки в другій половині ХІ-ого ст. при синах Ярослава; отже, тим текством замінена інша пам’ятка часів Ярослава; супроти того, що перед тим була згадана Ярославова грамота, ми вважаємо, що такою пам’яткою в Новгородському літопису і правдоподібно також ще у

Новгородському ізводі XI ст. була та сама грамота, що визначала ті або інші вольності новгородські; 192 ця грамота (разом із іншими такого змісту див. нижче нн. 279 і 282) зберігалися у Новгороді як святість; в 1230-ім році Ярослав Всеволодович, покликаний Новгородцями „на всеи воли Новгородьстыи”, цілував св. Богородицю „на грамотахь на всЂхь Ярославлихь”; в 1229-ому році Михайло Всеволодич (чернігів­ський) цілував хрест „на всЂи воли новгородстЬи и на всЂхь грамотах Ярославлихь”.

Вписуючи до літопису важний політичний акт (продовжує Шахматов) укладач літопису вирішив дати також історію його походження; ця історія мала показати, що акт Ярослава не був випад­ковою його милістю, а заслужений Новгородцями пролитою за Ярослава кровю й зібраними для його справи грошима...” 193 І Шахматов: „Попереднє дослідження приводить мене до наступного висновку. В 1017 р. Новгородська влада на чолі з посадником і єписко­пом рішили вписати Правду новгородську (яка очевидно називалася Ярославова грамота) до літопису; здійснення цього рішення прийняв на себе єпископ Іоаким. Так виник перший новгородський літопис: він на початку коротко повідомляв про хрещення Новгорода прибувши тут Іоакимом, побудування церков, посадження Вишеслава, прикликання на стіл Ярослава, а опісля подробно говорив про події 1015-1016 рр.; на кінець була поміщена Ярославова грамота...” 194

Отже дійсні слова князя Ярослава звернені до Новгородців, заховались. Коли ж заховались ці слова Ярослава, то мусіла б захова­тись і дійсна грамота його. Шахматов вважає, що то була жалована грамота про привілеї та про вольності новгородські в подяку за службу; але такий погляд суперечить двом фактичним даним:

(1) словам Ярослава: „по сему ходите, и държите, якоже списах вамь”;

(2) коли 1229 р. Михайло Всеволодович присягав Новгородцям, то окремо присягав про заховання непорушними вольності новгородські, а окремо присягав „и на всЂхь грамотах Ярославлихь” (цебто його зако­нах). Що це значить? А значить те, що грамота Ярослава було щось одне, а вольності — друге, і вони не складали щось спільне, суцільне і нерозділиме в одній грамоті Ярослава. Слова Ярослава „по сему ходите и дьржите” свідчать, що його грамота визначувала норми їх поступовання, цебто права й обов’язки супроти влади князя, нормувала звичаї Новгородців — з одного боку, а з другого — оберігала Новгородців від сваволі посадника Константина Добринича: „бЂ же тогда Ярослав НовЂгородЂ лЂть 28 и идя КЂеву посади НовЂгородЂ Костянтина Добрынича” 195 якого, за порушення новгородських і княжих прав та за свавільство Ярослав скинув і покарав навіть смертю: „Костянтинь же бяше тъгда НовЂгородЂ и разгнЂвася на нь Ярослав и поточи и Ростовоу на прежне лЂто повелЂ убити и МуромЂ на ОцЂ рЂцЂ”. 196 Отже грамотою Ярослава, на мій погляд, безперечно була перша час­тина Короткої Правди, що мала на меті регулювати відносини між громадянами і взагалі правове життя Новгородців, забезпечувати спокій і давати основи суду. Стаття 42, що була останньою в першій частині Правди, визначала „поконы вирнии” цебто права посадника та Право збирати податки та оплати, що поступали до князевої скарбниці.

Ця грамота р. 1017 була вписана до першого, найдавнішого Новгород­ського літопису, якого текст Шахматов визначає і приводить повністю у своїй праці, крім тексту Ярославової грамоти, на місці якої в дужках зазначає „за тим йшов текст не дійшовшої до нас Ярославової грамоти”. 197 На мій погляд вона дійшла, як перша частина Короткої Правди: а власне статті 1-18 і 42. ГГ

В свою чергу ця грамота Ярослава була списана з Правди, що діяла в Київі. ҐҐ

Ще до приходу князя Ярослава у Київ р. 1016 на території влас­тивого Київського князівства суспільні і персональні відносини вже реґулювалися певними правовими нормами, витвореними звичаєвим побутом і традиціями, релігійними обрядами, впливами візантійського законодавства та певним етичним світоглядом. З цього такого різноманітного конгломерату відносин та розпорядків влади, відстоювалися та відсіювалися найчастіше практиковані судово-адміні­стративні рішення, приговори, що ставали, входячи у психіку насе­лення, реґулятивно-правними нормами, загальними і для всіх обовязковими. Ці норми прибиралися в найкоротші та найстисліші правові формули і в цілокупності своїй називались: „правда”, „обычай”, „поконь”, „законь”.

З приходом князя Ярослава до Київа на велике князівство і стремління його водностайнити свої судово-адміністративні відносини до населення своєї попередної державної території, князь, призначив­ши до Новгорода посадника Константина Добринича, наділяє його, як свого представника в Новгороді, грамотою, що реґулювала би ці відносини між поодинокими членами населення та їхніми родами, і також устійнила б збори дані, віри, продажі й уроків. Тенденція князя в першу чергу була чисто централізаційно-адміністративна, а щойно потім регулятивна. В основу своєї грамоти князь Ярослав кладе Правду вже вироблену практикою, регламентовану і складену в певну кількість правових норм карного права і процесу та збору податків і судових оплат, як віра, продажа, урок, дань і т.д.

В такий спосіб списується з певними, мабуть корективами, діючий у Київі кодекс правових норм і вкладається не в форму „жалованої” грамоти як думає Шахматов, а скорше уставноїграмоти, що передаєть­ся до рук новгородського посадника, про що і повідомляється Новгородців: „тако рекь: „по сей грамотЂ ходите якоже списахъ вам такоже дьржите”. Грамота грамотою, а централізація і стисліше підпорядкування земель під Київську владу князя стояло на першім місці навіть всупереч новгородським вольностям. Перший літопис у Новгороді, як пише Шахматов, творився з найвищої волі новгород­ської влади: посадника і владики — ставлеників і відпоручників Київського князя. Через це саме вони були прихильниками і сторонниками князя; тому й інтерес та виключна увага до цього акту в літописові був такий природний.

Грамота Ярослава відбиває в собі той перший і найстарший кодекс законів, діючих у Київі ще далеко до приходу князя Ярослава і з іменем Ярослава фактично незвязаний. На жаль самий цей кодекс до нас не дійшов; до нас дійшла лише Ярославова грамота, призначена для Новгородців, що була списана з найстаршого кодексу, і заховалася в кінці XV ст. вже в пізнішім тексті, а проте на підставі моїх текстуаль­них студій вповні відбиваючи первісний і найстарший кодекс, т.зв. ембріон стародавньої української кодифікації законів. ДД

Частина Шоста

МОВА РУСЬКОЇ ПРАВДИ

 

 

 

І.

 

Студіювання мови Руської Правди в цілому ще й не починалось. Наукова увага фільольоґів до цієї пам’ятки не йшла далі спора­дичного цитування окремих слів і то тільки з тексту найстаршого списку Синодальної Кормчої Книги 1282 р. Найбільш уваги цьому спискові присвячував О. Шахматов у своїх загальних працях з історії т.зв. „русскаго языка”, 198 а зокрема в студії про новгородські грамоти. 199 Такі самі приклади з Руської Правди подибуємо і в О. Соболевського, 200 В. Яґіча, 201 Б. Ляпунова, 202 О. Потебні 203 й інш. Але з цих спорадичних і випадкових прикладів дослідник не може мати жодного уявлення про мову пам’ятки навіть і вищезгаданого списка Синодального.

На мову Руської Правди в стислому розумінні перші звернули увагу видавці та коментатори цієї пам’ятки. І серед таких, не студій, а спроб, тільки визначаються палеоґрафічно-фільольоґічні коментарі Калайдовича і Строєва, 204 Лубенського. 205 Варта уваги і праця Дієва 206 і правника Мрочека-Дроздовського. 207

Але вперше з науково-фільольоґічним критерієм до мови Руської Правди підійшов О. Соболевський. 208 Правда, то не була спеціяльна моноґрафічна студія мови пам’ятки в цілому, то була тільки рецензія на фільольоґічні розяснення Мрочека-Дроздовського. А проте це вже був науковий трактат визначного мовознавця, що вказував уже нові перспективи в освітленні деяких мовних особливостей пам’ятки. О. Соболевський у цій праці обмежився розясненням тільки тих слів, що зустрічаються в тексті окремих списків Правди: господа, мятельникь, поконъ, сути, скотъ, тивуничь, тыльснь, олекъ, нова й інш. Тому це не була всебічна студія мови пам’ятки, а тільки екскурси в семантику поодиноких слів, і лише в деяких випадках з’ясовував і питання фонетики чи морфольоґїї слова.

Другим ученим мовознавцем, що студіював і мову Руської Правди, був Є. Карський. Я маю на увазі дві праці вченого: (1) „Особенности языка и письма рукописного сборника XV в., именуемаго лЂтописью Аврамки”, 209 (2) Русская Правда по древнЂйшему списку, Ленинград 1930. Вже із самих назв його праць бачимо, що вченого цікавила мова Руської Правди не в усіх її списках, як пам’ятки в цілому, а тільки мова окремих її списків: Синодального 1282 р. й Авраамки 1495 р. Перша наведена праця Карського, крім того, не уяв­ляє спеціяльну студію списку Руської Правди, а є студією цілого літопису й тим самим мова Правди займає принагідне місце. Вже важнішою є друга праця Карського, яка опрацьовує мову Синодального списка Руської Правди (найстаршого). Складається вона із двох частин: (1) із принагідних приміток до окремих слів самого тексту списка, що розяснують деякі малозрозумілі поодинокі слова тексту Синодального списка Правди з погляду фонетичного чи мор­фолоґічного; (2) із студи мови списка в цілому. Ця остання частина в передмові до видання тексту Руської Правди обіймає всього п’ять сторінок; тому вона є дуже побіжна й складається в найзагальнішім зарисі із палеоґрафічних заміток про самий список, його фонетику, морфолоґію і складню; а в кінці студії додається й короткий словни­чок тих слів, що могли б викликати деякий сумнів у значенні слова. Не буду спинятись на деталях вищезгаданих праць, на їх поодиноких філолоґічних спостереженнях, бо це все роблю тоді коли обговорюю окремі питання з мови пам’ятки.

Оце і вся наукова література, що виучувала й розробляла мову Руської Правди. ЕЕ 3 цього огляду роблю той висновок, що ця література є дуже обмежена числом і неповна обсягом; властиво це тільки початок студіювання мови Руської Правди і не скоро воно буде в такім стані, щоб можна було сказати, що мова Руської Правди є досліджена. А без такого докладного дослідження мови пам’ятки неможливо вести дальші студії Руської Правди, щодо інтерпретації окремих статтей її, сенсу їх та правного розуміння. Коли дослідники і брались за ці останні студії, то натикались на величезні перешкоди, бо, не бувши філолоґами, ставали перед непереможними труднощами об’єктивного зрозуміння й витлумачення того чи іншого вислову й вирішували цілком суб’єктивно на основі тільки персонального розуміння чи зверхного навіть особистого враження. Через це саме маємо дуже багато різних поглядів та інтерпретацій окремих статтей Правди, які одна другу навіть виключають. А це все випливає з того, що мова тексту Руської Правди ще не є вивчена й не досліджена. ЄЄ

Процес розвитку тексту Руської Правди був дуже довгий і склад­ний; він відбувався протягом восьми століть. Цей процес творення тек­сту Руської Правди особливо цікавим був до XIII стол.: Ярославова грамота, текст Короткої й Широкої Правди творився й викінчувався в Київі й на Київській землі, і тільки потім вже готовий переходив до Новгороду, де тільки законсервовувався. Коли ж у Новгороді виникала тенденція самостійно витворити свій текст Руської Правди, то виникла нещаслива третя редакція. На великий жаль текст Руської Правди з Київської землі не заховався. Бурхлива історія України не зберегла ні одного рукопису з текстом Руської Правди. Старший текст дійшов до нас тільки в новгородських списках із новгородськими діялектичними прикметами мови. Тому цілком природньо повстає важне питання, чи є в існуючим тексті списків сліди київської староукраїнської мови із усіма прикметами її мовних особливостей? А це питання можна вирішити тільки при синтетичнім огляді якнайбільшої кількости списків Правди, взявши на увагу найхарактеристичніші прикмети тексту всіх списків і редакцій та кодексів пам’ятки. На великий жаль, тепер такої аналізи мови перевести ще неможливо, бо правдиве вивчення мови тексту кожного списку фактично тільки почалось; тоді як тільки після такого переведення аналізи палеоґрафічної та мовної тексту Руської Правди можливий повний синтетичний огляд мови Руської Правди в цілому і в її найстарших мовних прикметах, що характеризують мову оригіналу кожного кодексу Руської Правди. Тому природньо і мій огляд не буде ані всебічний, ні вичерпуючий. Я питання тільки ставлю, як гіпотезу.

 

 

 

 

II.

 

Неповноголосі чи редуковані як нескладові ъ і ь, так і напівкороткі ъ, ь в тексті всіх списків Руської Правди знаходяться в стані повного занепаду (упадку), починаючи від тексту списків XV в. аж до кінця XVIII в. З цього становища особливо таким занепадом ъ і ь відзначається текст списків Скороченої Правди: 210 мстити, кто, мстя, князю, что, мертвецЂ, всядеть, сводъ, пса, много, истцу, истопится, огнь, ждуть, начнуть, иноземцу, ртЂ, свободными, правду, отчимъ, задницею, меншему, о холопст†і багато інших, як у пні слова, так і в наростках і закінченнях. В кінці слова ъ і ь хоч ставляться послідовно, але тільки по традиції, відзначаючи тільки ствердлість чи мягчення цього чи того приголосного. Той самий процес констатують і списки XVII і XVIII ст. Широкої й Короткої Правди, і списки XVI і XV вв. Наприклад голважнь у багатьох списках навіть XV в. у тексті списків XIII і XIV вв. читаємо: голважень (сп. 3, 8) чи голваженъ (сп. 72); ω свержении, свержеть (майже всі списки), а в списку ч. 8 (Синодальний 1282 р.) читаємо: съвержеть (стаття 20); всядеть(навіть такі списки: 3, 72, 75), а в списку ч. 8: въсядеть; ждати (сп. 3, 72, 73 й інш.), а в сп. 8: жьдати; оукрадше (майже всі списки), а сп. 8: оукрадъше; оуведше (майже всі списки), а в сп. 73: оуведъше; ω татбЂ (всі списки), а в сп. 8: ω татьбЂ; о взыскании, взыщеть (всі сп.), а в сп. 8, 73: възыщеть.

Із численних прикладів я спостерігаю, що чим ближче до первісного тексту Широкої Правди (1-а редакція), а також чим самий список старший, тим яскравіше помічається первісна сонантність ъ і ь; наприклад: вервьноую, що читаємо в переважаючій більшості списків XIV і XV вв., у списках XVI в. маємо вервеноую або веревную; і цей факт свідчить про те, щоь був напівкороткий сонант в тексті старших списків XIII, XIV і XV вв. Те саме я спостерігаю і в вислові: вирьвноую (сп. 8 — ХIII в.), виревноую (сп. 3 — XIV в. і сп. 4 — XV в.); і тільки в пізнішім тексті списків XVІ-XVII вв. читаємо або вировноую, або вирное, вирную — себто з повним викривленням значення терміну вервьноую від вьрвь чи вирьноую відвира, із заникненням ь або повним проясненням його. Ще такі приклади: по вьрви нынЂ (сп. 8), а всі інші списки: по верви нынЂ; за ремьствьника, о ремьствьницЂ (сп. 8), а всі інші: за ремественика, о ремественицЂ, лише в однім спискові XV в. (ч. 5) читаємо: а за ремствика — такий вислів я пояснюю тим, що переписувач викривав значення слова, а цим самим і його форму.

Єсть в Широкій Руській Правді два варіянти, 211 на які я особливо звертаю увагу. Перший: 212 мене (сп. 72 XIV в., 80 XV в. і інш. старші сп.), мьнЂ (сп. 8 ХIII в.), мнЂ (сп. 3 XIV в.),мнЂе (XV в.), мнЂе (XV, XVI, XVII вв.), мние (XVI в.), мЂне (XV-XVІ вв.), а решта списків це слово просто опускають. Другий варіянт: 213 мене (XIV, XV, XVI, XVII вв.) — в найбільшій кількості списків; мьнЂ (сп. 8 ХIII в.), мЂне — в тих самих списках, що й перший варіянт; меньши (сп. XVI в.), менти (сп. XV-XVI вв.) З цих прикладів видно, що в найстаршім спискові ХIII в. читаємо мьнЂ, зате мене в сп. ХІV-XVII вв., а далі мЂне (два сп. XV в. й один XVI в.), мнЂ” (читати: мный, XV в.), мнЂе (XV-XVII вв.): але ці самі списки цих двох останних варіяцій у другім варіянті мають менши, а список Троїцький XIV в. перший раз ужив форми мнЂ, а другий раз мене. Із цілої низки цих приклади я спостерігаю як поруч себе розвивались дві форми: (1) мьнЂ (x мьнє — mbnje) 214, мнЂ — мнЂ” — мнЂе — мние; (2) із тої стародавньої форми, але чоловічого роду: мьнь, 215 коли ьставав складовим поруч форми мнЂ (сп. 3 XIV в.), в якій ь заник, розвинулась друга форма: мене, яка прищепилась у найбільшій кількості списків і трималася найдовше, а з неї в деяких старших списках під впливом кінцевого j або змягченого н повстала форма мЂне; в деяких списках поруч мнЂе повстала форма мьньши, що через вокалізацію складового ь і втрату нескладового ь дало форму: меньши і менши. 216 Появу цієї останньої можна пояснити тим, що уламок мнЂи стародавньої мьнє почав уже відмирати за рахунок: мьньши, що запанувала в пізнішій і сучасній мові. Таким чином, форми мьнє і мьнь є форми старословянські і навіть прасловянські, що мали місце в стародавній київській мові і в оригіналі Широкої Правди.

 

 

 

 

III.

 

В тексті найстаршого списка Руської Правди зустрічаю тъгда  217 і тогда. 218 Всі інші списки мають тільки тогда. Повстає питання, яка форма є основна в Руській Правді, а яка пізніша і в наслідок якого процесу (чи тільки фонетичного) сталась заміна однієї форми другою. Над виясненням цього питання застановлявся і Б. Ляпунов, 219 правда з іншого приводу і в іншій пам’ятці. На думку цього останнього дослідника ці дві форми: тъгда і тогда існують поруч і в старословянських пам’ятках: в Марийському, Зоґрафському, Остромирському євангеліях та інш. Далі, Ляпунов, сконстатувавши, що ці обидві форми заховують і всі інші словянські мови, як чеська, польська, словінська, болгарська й інш., приходить до висновку, що ці обидві форми існували і в прасловянській мові. Таке твердження Б. Ляпунова доповнюється розясненнями О. Шахматова, 220 який виходить із того положення, що в словах слабонаголошених ъ і ь могли випадати ще в загальнословянську добу. Так, на думку останнього дослідника, пояснюються форми tъgDA і tоgDA, що вийшли безпосередньо із tъgъDA.

Отже, О. Шахматов обидві форми зводив до однієї старшої (з прасловянської доби) від якої вони повстали фонетично.

В пізнішій добі староукраїнських пам’яток, себто в ХП-ХШ вв. переважала форма тьгда і тільки пізніше запанувала форма тогда. Це дає привід Б. Ляпунову поруч поставити і друге твердження, що пізніша форма тогда повстала тільки із старшої тъгда; а в 4-ій примітці стор. 51 знов твердить, що староруська мова знала ці обидві форми: з ъ і з о. 221 У двох учених три різні погляди. Не входжу в розгляд їх, а особливо в занадто теоретичне припущення О. Шахма­това. Вважаю, що найправдоподібніше, як свідчать і старословянські пам’ятки, припустити обидві форми, але в староукраїнській мові пануючою була форма тъгда. Руська Правда у своїм найстаршім спискові перевагу цієї форми і зафіксувала, заховавши її і в ориґіналі Широкої Руської Правди. 222 Коли ж у пізніших списках запанувала форма тогда, то це вплив тієї новгородської мовної традиції, в якій текст Широкої Руської Правди законсервувався.

Та сама доля виявилась і в історії частки й показового заїменника тъ і то та частки нъ і но в Короткій і Широкій Руській Правді. Може ні в одній стародавній українській пам’ятці не вживається цих енклітик так часто, як у Руській Правді з огляду на її спеціяльний стисло-правничий стиль та призначення. Так, наприклад, найстарший хронолоґічно список Синодальний вживає тъ 15 разів, нъ — 25 разів, а то аж 149 разів; но — немає зовсім. Список Пушкінський (ч. 72 XIV ст.) то вживає 137 разів, тъ — немає зовсім, a нъ — лише один раз, зате но аж 20 разів.

 

Список Троїцький XIV в. (ч. 3): то — 175 разів; но — 27 разів; тъ — 1 раз.

Список Археоґрафічної Комісії (ч. 73): то — 150 разів; но — 18 разів; тъ — 1 раз.

Список Карамзінський (ч. 80): то — 186 разів; но — 31 разів; тъ і нъ немає зовсім.

 

Всі інші списки Руської Правди знають тільки то і но.

Б. Ляпунов ще року 1892-ого 223 вважав форму то старшою від тъ і пояснював останню впливом тъгда. В пізнішій нераз уже згадуваній праці 224 той самий учений вже переконаний, що тъ є окрема форма поруч то, як окремою є нъ поруч но. Дослідник вважає, що в таких односкладових частках як тъ і нъ, ъ не переходив в о мабуть завдяки їх проклітичному вживанню без наголосу, але ъ і не зникав тільки тому, що ці частки все таки займали самостійне становище в мові, як напри­клад займенники. Ця більша їх самостійність, на думку вченого, і при­вела до того, що в пізнішу добу нъ прояснилось в но. І в цім питанні, як і в попереднім, Б. Ляпунов не вийшов із суперечного погляду: з одного боку — окремі, паралєльні форми тъ і то; нъ і но, а з другого — ъ прояснюється в о (фонетичний процес, а не заникнення форми з ъ і поширення форм з о).

Катеґоричніше твердження є О. Шахматова, 225 який твердив, що в односкладових словах, як наприклад тъ, нъ, нь, сь, — ъ і ь з огляду на те, що на них падав наголос, пізніше переходили в о, е.

Щодо долі цих форм в Руській Правді, то факт заникнення в пізніших списках тъ і нъ я не вважаю явищем чисто фонетичним, як наслідок прояснення ъ в о, тільки заміною одної форми (тъ, нъ) Другою (то, но), які справді від найдавніших часів могли існувати поруч навіть і в ориґіналі Ярославової грамоти, Короткої Руської Правди і в Широкій Руській Правді, і то з перевагою форм з ъ над формами з о. Тільки з часом, під впливом іншої мовної традиції (нов­городської) в пізніших списках переважила форма з о, перед якою пос­тупились до повного зникнення форми з ъ.

 

 

 

 

IV.

 

В дальшім загальнім огляді ъ і ь маю можливість ствердити, що чим старші списки тексту Руської Правди, тим сильніше в них відбивається мова київського ориґіналу її. Вже списки не тільки XVII, XVI вв. але й XV стол. констатують з одного боку повний занепад нескладових ъ, ь, але й вокалізацію півкоротких ъ, ь і тільки в рідких випадках можна зустрінути стародавню (ХІ-ХII вв.) форму цього чи того слова. Так наприклад, у Карамзінськім спискові XV в. знаходжу: оусъхнеть, въсядеть, възметь, съзва, възяль, въскладають,сътворити, въсхощеть, татьбы, лоньськыхъ, боярська, дворьскаго, начьнуть, холопь­ство, тиоуньство, лоньщина, києвьскаго. В спискові Археоґрафічної Комісії теж XV-ого в. цих прикладів вже трохи більше, бо текст його належить до першої редакції Широкої Руської Правди: сътворити, събрашася, вервьноую, съсадная, гривьнЂ, истьця, оусъхнеть,попьхнеть, оуведъше, възметь, въсЂдана, холопье, боярськыи, възыщеть, въ гостьбоу, съзвавь, воиньскыи, людьстии, коньчавъше, възмогуть, хътя, тиунъство. Приблизно стільки прикладів знаходжу і в Троїць­кому спискові XIV-ого в.: мьстити, мьстя, головничьство, съсадная, истьця, истьцю, лоныцину, гостьбу, киевьского, тысячьского, бЂлогородьского, переяславьского, послушьство, въньметь, бортьную, межьныи, подътнеть, възложить, холопьство, тивуньство, а въдачь, по придатъцЂ. Ту саму картину бачу і в тексті списка Пушкінського XIV-ого в.: неповиньнаго, безаконьно, страньнолюбечь, мьзды, истиньны, корчьмьствоують, вервьную, къто, истьця, попьхнеть, черньци, гостьбу, въведеть, обьльнии, усътавиль, послушьство, боярьска, дворьскаго, възложить, възьмуть, въда, шедъше, приємьлеть.

Оглядаючи ці рештки давних форм, констатую такі їх мовні прикмети:

 

(1) Півголосні ъ і ь у пнях слів попадаються дуже рідко: оусьхнеть, попьхнеть, оуведъше, коньчавъше, къто, мьстити, въньметь, черньцы, мьзды, обьльнии, усътавиль, начьнуть і інш.

(2) Найбільше заховалось давніх форм із приїменниковими прирост­ками: въз-, вън-, съ-, въ-: възметь, възяль, въскладають, въсхощеть, възыщеть, възмогоуть, въньметь, съзва, съзвавь, сътворити, съсадная, въдачь, въведеть, въсядеть.

(3) В закінченнях ъ і ь після приголосних залишаються постійно й показують мягчення чи ствердіння його; щодо наростків, то ъ постійно заховується в дієприслівниках минулого часу перед ш: оуведъше, коньчавъше, шедъше й інш.; в наростках -ьб-: гостьбы, татьба; -ьн-: бортьную, межьныи, вервьную, обьльнии, начьнуть; в наростках -ьск- ь заховується послідовно і в складовому, і в нескладо­вому положенні: боярьска (складова позиція), див. боярескь кілька разів у тому самому спискові Пушкінському; дворьскаго, воиньскыи, києвьского, тысячьского, бЂлогородьского, переяславьского; заховується ь і в наросткові -ьств-: холопьство, тиоуньство, головничьство, послоушьство й інш.; і в цім випадкові складовість ь була різна, і наближався він до повного сонанту, коли перед ним стояв шипучий ж, ч, ш. Можна зустрінути ь і в словах із наростком -ьц-: истьця, истьцю, черньци, коньчавше й інш.

Але найяскравіше сонантність ъ і ь визначається в тексті списку Руської Правди XIII-ого ст. (список Синодальної бібліотеки 1282 р.) Наприклад у пневій позиції: търгоу, поръвЂть, върти, бърть, дъчери, кърмилъ, кърмить, дължьбити, плъдь, роусьская, мьстити, вьрвь, вьрви, ωвьнъ, ωвьсъ, ремьствьницЂ, -ка, -ницю, кльпалъ, истьца, начьнеть, правьдоу, потьнеть, пьхнеть, рьци, жьдати, додьржать, лоньщиноу, овьцю, смьрдомъ, оупьлю, кльпати, ωльгова, трьтьяго, кръвь, пьрвои, вьсе, дьржать, чьє, жьдоуть, обьль, ωтьцимъ, задьницею, ωтьнь, мьншемоу, крьнеть і інш.

В приїменникових приростках: сь-, въ-, въз-: съвъкоупивъшеся, съсадная, съвержеть, съметная, въсядеть, съведитеся, възметь, съводъ, съвязана, въсЂдано, възищеть, съзвавъ, възложить, възмогоуть, въземьши, възворотять, въженеть, съроубять, сърЂзить і інш.

В наросткових складах чи в кінці слова ъ і ь залишаються окрім приїменників в, при якому в п’ятьох випадках ъ немає; при е і при к — по одному випадкові.

В орудному відмінкові в кількох випадках ь замінюється ъ; таких випадків у всьому тексті останнього списку я відзначив лише десять. В решті випадків стоїть правильно ь аж 23 рази; так само правильно стоїть ь в місцевому відмінкові. Таке назверх поплутання ъ і ь в ору­дному відмінкові, на думку дослідників, 226 є дуже давне; спорадична заміна в орудному відмінкові ь на ъ (мь на мъ) зустрічається в давних старословянських пам’ятках: Зоґрафське євангеліє, Савина книга, Марийське євангеліє, Ассеманова євангеліє, Супрасльський збірник, Синайська псалтир, й Остромирова євангеліє. Із цього факту деякі дослідники 227 виводять твердження, що більша кількість цих пам’яток вказує на вимову ближчу до -мъ ніж давнішу до -мь, або що ці дві форми зредукувались в один середини сонант під впливом губного приголосного м, що дуже рано почав був лабіалізуватись 228 і таким пізніше прийшов майже до всіх словянських мов. І така лабіалізація м пізніше передалась майже всім словянським мовам. Це свідчить про те, що звук м почав був лабіалізуватись найраніше від усіх губних приголосних, може навіть у добу загальнословянську. Але поруч із лабіалізованим -мъ існував і попередній мягкий -мь; тому повної його затрати не було, а -мь і мъ вживались поруч ще перед розділенням на окремі словянські мови, правда при певних умовах: в залежності від наголосу, від звуків, перед яких стоїть -мь і від положення слова в ре­ченні. 229 І оця давня прикмета, яка безперечно мала місце і в староукраїнській київській мові, прикмета тільки спорадичної і неорґанічної лабіалізації -мь мусіла відбитись і в ориґіналі Короткої і Широкої Руської Правди і, як прикмета оригіналу, відбилась у най­старшому спискові його.

В інших наросткових складах ъ зустрічається в дієприслівниках минулого часу перед ш: съвъкоупивъшеся, оукрадъше, коупивъше, въземъши, погоубивъши, помостивъше й інш. В наростках -ьб послідовно затримується ь: татьбы, -ьба, гостьбоу, дължьбити. В наросткові -ьд: правьда, -вьдоу. В наросткові -ьн: вирьникоу, ремьствьниць, -ьника, -ьницю, потьнеть, клЂтьныи, конечьняго, борътьноую, межьныи, начьноуть, начьнеть, бортьнои, домашьнымь, обьльныи, свободьными, но свободьнымь, мостьникоу (3 рази), съ задьницею, до полоугривьны, гривьнЂ й інш. В наросткові -ьск: роусьская, кыєвьского, бЂлогородьского, переяславьского, боярьского, дЂтьчьскомоу.

В цих наросткових позиціях ь можна відзначити властиво дві його позиції: складову і нескладову. Першу можна бачити в таких прикладах, де він прояснився, наприклад -ьн: помоченого, гривенъ; -ьск: боярескъ 230 аж два рази; щодо ь нескладового, то він підтверджується в таких прикладах: вирникоу, правдоу, начнеть; сюди я відношу і такі приклади, як дЂчькыи і дЂтьчьскомоу. На останньому прикладі спинюсь: коли я приглядаюсь до цього слова в тексті інших списків, то бачу: дЂтьскомоу (11 списків), дЂтьскии (9 списків),дЂцьского (З списки), дЂцьскомоу, дЂцки, дЂчьскии (13 списків), дЂчьскомоу (4 списки), дЂческыи, дЂтескыи. В цих прикладах первісний наросток: *тьск → цьск зглядно новгородський чьск — ческ, нарешті -дЂцки. Цей асиміляційний процес (із *тьск через -цьск в -цк) на думку О. Потебні міг відбуватись у звязку з ь, 231 а це могло статись тільки тоді, коли ь в дальшім розвиткові цього наростку зовсім занепадав. 232 І це останнє я спостерігаю в тексті найстаршого списку: дЂчькыи із дЂцькыи; тут ь означав тільки зм’ягченість приголосного, а не складовість; у другім прикладі (дЂ/ть/чьскомоу) міг визначати напівскладовість. З цього всього випливає, що ця форма ориґіналу Широкої Правди заховалась не в найстаршім спискові XIII в., а в пізніших списках, починаючи від списка Троїцького XIV в. Іншими словами, коли ь був повноскладовий сонант, то тоді була така форма: дЂтьскыи;коли ж ь був напівскладовий, то -цьск (-чьск); повний занепад півголосного сонанту ь давав -цк-. Той самий процес розвитку ь я бачу і в слові: -тысячького (-цьк-).

В наросткові -ьств-: головничьство, ремьствьницЂ, -ьвствьника, — ьвствьницю, о послушьствЂ, — шьства, холопьство (3 рази), тиоуньство й інш. В наросткові -ьц: истьца, -ьцю, черньчи, коупьць, коупьцю, чюжеземьць і інш. Отже сонантна прикмета ъ і ь властива київській староукраїнській мові відбилась уповні і в ориґіналі Руської Правди.

 

 

 

 

V.

 

У звязку з неповноголосними ъ і ь спинюсь на окремих словах Руської Правди, які потребують окремого вияснення.

Український видатний мовознавець О. Потебня, спостерігаючи живу українську мову, завважив, що на меч у ній поруч живе дві назви: меч і міч. Український дослідник із цих двох форм за основну вважав форму мечь, у залежність від якої поставив форму міч; але разом із тим Потебня з’ясував на прикладах, що в українській мові існує й форма меч, як пізніший рефлєкс форми мьчь. Таким чином Потебня визнав, що обидві сучасні форми меч і міч повинні мати, окремо кожна й свою праформу: *мьчь і *мечь. 233 Коли останню (*мечь) на підставі численних пам’яток ученому можна було довести легко (*мечь → мЂчь → міч) то першу (*мьчь), якої староукраїнські пам’ятки не знають, дослідникові прийшлось припустити на підставі тільки глибоких спостережень та інтуїтивних здогадів.

О. Соболевський пізніш констатує теж дві відмінні форми цього слова (мьчь і мечь), але підкреслює, що староруській мові питома тільки форма: мечь. 234

Ці самі дві форми констатує й Облак, і вказує на те, що вони обидві запозичені словянами із старонімецької мови; на його думку німецька форма (ґотськ. mêkja, acc. mâki) ближча до словянської форми мечь. Вияснюючи історію цього слова, Облак, крім словінської форми та інш. словянських мов, зазначає й українську форму міч та білоруську — міеч. 235

О. Шахматов гадав, що ці останні форми (укр. міч і білор. міеч) в порівнянні з такими формами, як піч із основної форми печь, пізнішого походження. Так само О. Шахматов уважав пізнішою й форму мЂчь давньоукраїнських пам’яток та Іпатієвого Літопису. 236

На цім питанні докладніш спиняється Б. Ляпунов. Спинившись на фактах староруських пам’яток, починаючи від Остромирського євангелія, дослідних констатує, що всі ці пам’ятки знають тільки одну форму, — мечь. Але форми інших відмін цього слова свідчать про те, що е ніяк не можна виводити із ь (цебто із форми мьчь), бо цьому суперечить не тільки присутність е в інших відмінах: меча, мечЂ, мечемь і т.д., але й факти давних пам’яток чеських, польських і старословянських (Марийська євангелія, Зоґрафська євангелія й інш.). Правда, Б. Ляпунов, за порадою М. Халанського, звернув увагу й на форму мьчь із найстаршого списка Руської Правди; 237 але вчений не повірив у те, що ця форма правдива, — він уважав її за друкарську помилку, й через це саме її відкинув. Звернувшись же до давних сербських пам’яток, дослідник натикається на цю саму форму мьчь в сербській Троянській притчі: мьчьнъ і в сербськім словникові Данічіча: мьчь, мьчоу прЂдаше. В сербській мові Б. Ляпунов знаходить і другу форму: мечь.

Згадаю ще, що й проф. І. Огієнко на 148 ст. своєї „фонетики церковно-словянської мови” 1927 р. подає дві форми для церковно-словянської мови: мечь і мьчь, чому в українській відповідають міч і меч. Огієнко подає цілу низку таких подвійних форм.

Таким чином, узявши на увагу проникливу вказівку О. Потебні про рефлекс форми мьчь тільки в українській мові, Б. Ляпунов приходить до висновку, що форма мьчь питома тільки українській і сербській мові, а форма мечь властива всім словянським мовам. І вони, Ці обидві форми існували одночасово від найдавніших часів. 238

Але форма мьчь у найстаршому спискові Руської Правди, після фотомеханічного опублікування її Є. Карським, 239 вже не є друкарська помилка, а безперечний факт. І Шахматов вважає її формою оригіналу Руської Правди, що була занесена до неї з живої київської мови XI ст. 240 Цей факт повністю підтверджує глибоке помічення О. Потебні про те, що ця форма є споконвічного староукраїнського походження.

Ну, а форма мечь? W. Vondrák зазначає, що ця форма теж старословянська, що існувала поруч форми мьчь. 241 В найстаршому спискові Руської Правди поруч мьчь маємо також:мечемь, мечникъ. Всі інші списки Руської Правди знають тільки мечь, мечемъ, мечникъ; в інших пам’ятках поруч цих маються ще форми: мЂчь, 242 мЂчьнымь. 243

Коли думка Облака правдива, що форма мечь запозичена з німецької мови (ґотськ. mêkja, а сучасна німецька мова, зазначу від себе, знає metzeln — рубати, тяти мечем), то тим самим і з’ясовується її повстання в загальнословянській мові та в усіх окремих словянських мовах, почавши від давньоцерковно-словянської (чи староболгарської) мови.

Форма мечь (х-mekjb) в староукраїнській мові дала форму мêчь (під час заникнення ь — вузьке здовжене е), що пізніш дала дифтонг іе: міечь (мЂчь), а ще пізніше міч, що жива й тепер. 244

Щодо форми мьчь, то згідно з думкою О. Потебні, вона дала в українській мові спочатку мечь, а після заникнення ь в кінці слова в сучасній мові — меч. Так я уявляю собі ґенезу цих обох форм: мечь і мьчь в історичній перспективі розвитку української мови. Обидві вони в пам’ятках вийшли із прадавньої живої народньої мови, обидві пере­терпіли в ній відповідно до її законів розвитку певні зміни й обидві дали два рефлекси (міч і меч) в сучасній українській мові, що й доте­пер живуть одна поруч одної в народній і літературній мові.

 

 

 

 

VI.

 

Переходжу до вияснення іншого слова. У спискові XIII в. є ім’я Къснячько. Це ім’я так само висловлено і в багатьох списках, крім Троїцького (ч. 3), де читаємо: Коснячько, а в списку Археоґрафічної Комісії (ч. 73): Коснячьско, в списку Пушкінському (ч. 72): Коснячко, в списку ч. 5: Коснячек, в сп. ч. 6: Костячко. В 1-ім Новгородськім літо­пису (Синодальний список XIII в.) це ім’я читаємо: Къснятинъ, Къснятина, Къснятине, й інш. 245 Цю саму форму з пнем Къснят- зустрічаємо і в старословянській пам’ятці, в Супраслськім збірнику: въ Къснятини градЂ; КъснятинЂ града епискоупъ; Къснятинь градъ. 246 Отже в такій формі основа цього імени є дуже давня й сягає аж до самих початків словянської і староукраїнської мови. Паралельно до цієї основи існувала ще й друга основа цього імени: в Остромирському євангелії читаємо: Костянтиня града. Цю останню форму імени Ляпунов виводить із латинського імени Constantinus. 247 Кульбакін із більшим правом виводить із грецької мови: κωσταντινος. 248 З цього випливає, що къ- найстаршого списка Руської Правди вийшло із ко- але не фонетичною дорогою, а через зміну під впливом давньої української народної фонетики (порівняти дієслово: КъснЂти). 249 Таким чином, Къснятинъ є форма пізніша від Костянтин і повстала вже на словянському, скорше, на староукраїнському мовному ґрунті, коли разом із В. Вондраком уважати, що Супрасльський збірник, найстарший із усіх пам’яток, де зустрічається форма Къснятинъ, був списаний із болгарського оригіналу українцем.  250 Це твердження видатного славіста я приймаю і тому форму Къснятинъвважаю витвором староукраїнської мови. Це своє твердження підпираю цілим рядом подібних форм цього імени з Іпатієвського літопису: Кснятинъ (два рази), Коснятину, Ксняткоі Ксняткови, Коснячь, Коснячьковъ. А коли ще взяти й назву міста в Галичині: Снятин із Къснятинъ і Снятиньскии, а ці назви зустрічаються в галицькій грамоті від 1398 р., 251 то все це для мене є безперечним доказом, що всі ці слова вийшли із живої староукраїнської мови, де ім’я власне з грецького Костятинъ під впли­вом народної фонетики: КъснЂтиперетворилось у Къснятинъ. Цілком природньо це ім’я власне під впливом інших здрібнілих імен на -о, а також через основу Кьснят- і Късняч- ставало здрібнілим і давало майже одночасно дві форми імени власного: Къснятко і Коснятко, Къснячько і Коснячько. І це останнє ім’я: Къснячько найшло своє місце в ориґіналі Широкої Руської Правди і в найстаршім (XIII в.) списку її, а Коснячько в тексті всіх інших редакцій і списків Руської Правди. 252 Тим більше, що здрібнілі ймення на -ко, на думку Кульбакіна і В. Сімовича є найстарші з усіх здрібнілих імен на -о. 253

Ще є одне слово в Широкій Руській Правді, що також є звязане із долею неповноголосних ъ і ь, котре і тепер ще не є в науці зясоване. Я маю на увазі слово обьль, обель, обиль... В найстаршому спискові Синодальної бібліотеки ХШ в. цей вислів є написаний ось як: ωбЂль, 254 обьль, 255 ωбЂльныи, 256 ωбьльныи, 257 ωбьлноє. 258 В спискові Пушкінськім XIV ст.:обель, обьлнии, обельныи, обелноє; в Троїцькім списку XIV в.: обель, обелныи, обелныи, обелноє; у списках від XV в. до XVII в. в переважній більшості: обель, крім одного списка XVI в., в якому: обле, 259 в інших обель, обиль (сп. 73, 75), обильнии (переважно XV в.), ωбелмыи, й об/е, Ђ/л/ь/ныи, обильноє, обелмоє, інш. сп. обелноє. Отже це слово зводиться до таких основних його варіянтів: обьль, обель, ωбЂль, обель, обле; а як прикметник, то — ωбьльныи, обьлнии, обел/ь/ныи, обил/ь/ныи, обелмыи.

Цей вислів І. Срезневський 260 виводив із обьло — σφαιφα — шар, куля; наприклад у Івана Єкзарха Болгарського: плать обьла — півкуля, небо; у збірнику Святослава 1073 р.:качьство єсть... бЂлота, чрьнота, обьло... Далі обль у І. Срезневського — в повну власність: обьлЂ -нав­коло: глаголють небеси обьлЂ — обходити землю и объносити (Іоанн Єкзарх Болг.). Нарешті у Срезневського: обьлыи — круглий, цілковитий, повний; повний раб.

Те саме тлумачення (круглий, товстий, повний) наводить і Даль. 261 Таке тлумачення приняли всі дослідники та інтерпретатори Руської Правди: Мрочек-Дроздовський, 262 В. Серґеєвич,  263 Владимирський-Буданов, 264 Дьяконов, 265 Максимейко й інші правники. Не заперечив такого тлумачення й О. Соболевський в рецензії на працю Мрочека-Дроздовського. 266 Але останним часом заперечив таке тлумачення цього слова С. Шелухін. 267 Останний дослідник із фаху правник, не заглиблюючись у філолоґічні студії над цим висловом, впрост із плеча відкинув тлумачення Срезневського й усіх згаданих істориків права, що пішли за Срезневським, і визначив для цього слова інший пень: бЂл-, біл- та інше значіння, а власне: (1) обілений, чистий, свобідний від зобов’язань (від основного прикметника: білий; 268) (2) обільний від обільє (чеське obili) в значенні — хліб, багацтво. 269 Коли ж я, автор цих рядків, на одному із наукових засідань правничого факультету Українського університету в Празі виступив із гострою критикою такої інтерпретації проф. С. Шелухіна і в доказ навів низку грамот, які до того С. Шелухінові не були відомі, й котрі цілковито його поглядам заперечували, то шановний опонент, списавши в мене ці грамоти, в новому докладі -відповіді на насту­пному засіданні, а потім і в друкові, 270 ще категоричніше настоював і в опублікованій праці настоює на своєму попередньому твердженні. Це примушує мене докладніше розглянути це питання із філолоґічного становища, не вдаючись у полємику із автором нової теорії.

Правда, одне лише зазначу, що проф. С. Шелухін зіґнорував основну форму цього терміну: обьль, обель, обЂль і заснував свою теорію тільки на прикметниковій формі: обельныи, обЂльныи, обильныи, залишивши основу, як суто правничий термін доби оригіналу Широкої Правди, без уваги. До цього додам, що Є. Карський у своїм словнику, доданому до своєї студії мови Руської Правди, тримається зовсім погляду і тлумачення Ізм. Срезневського. 271 Карський там наводить: „обьль, обьльнымъ — цілком, в повне рабство, цілковитий”. Щоб бути вичерпуючим, наведу з цього приводу інтерпретацію Дубенського: 272 „обель, ежели по Синодальн. сп. правильные: обЂлъ, то корень етому слову — бЂл-, откуда: бЂлыи, бЂлити, ωбЂлити; выраженіе — бЂлая земля в отношеніи к владЂльцу — значит крЂпкая господину: обЂлъ или обЂльныи холоп — полныи; по Судебнику и Уложенію — докладныи или крЂпостной, крЂпкій господину, холопъ”. 273 Далі, на думку Дубенського рабъ, обель, челядинъ це є сіноніми. 274 Нарешті обель це є той закуп, якого „господинь обманом передаеть в раби,” видавши його за свого холопа. 275 „Холопъ обьлныи” це є „холопъ обЂльныи”, себто повний, закріпощений, інш. словом „паробокь”. 276 Німецький дослідник Л. Ґец, спираючись на інтерпретацію Ізм. Срезневського, а за цим останним на Серґеєвича, 277 Ясінського, 278 зазначає, що обель „значить повний невільник у проти­лежність до напівневільника”. 279

Отже всі дослідники не з’ясовують саму мовну структуру слова, а визначають тільки його значення. Я зверну увагу головно на форму слова в його історичнім розвиткові. З цього становища необхідно розглянути: обьль, обель, обелъ, обЂль, обле. Щоб вияснити, яка з цих усіх є форма найстарша, бо дослідники брали різні: Срезневський — обьль, Дубенський — обЂль, Серґеєвич, Ясінський і Ґец — обель, С. Шелухін — обильний, то розгляну ці всі форми. У формі обЂль Ђ, на мій погляд, не може бути основною, бо тоді не була б зрозуміла форма обьль, а особливо форма обле. А на основі цих двох останних форм: обьль і обле роблю той висновок, що найстаршою є форма обьль, із якої послідовно й орґанічно виводяться форми: обель, в якій ь в закритому складі прояснився в е й обле, в якій ненаголошений ь скоротився до нескладового, а на його місці прояснився кінцевий ь. Форма ж із Ђ пояснюється або помішанням із е (на півночі), або вийшло із ь через е, що в закритому складі звузилось і здовжилось із нахилом до і, 280 тому маємо: обиль і обЂль. Так само пояснюється і прикметникова форма обельныи, обильныи і обЂльныи. Отже, із істо­ричної перспективи найстаршою формою можна вважати лише одну форму: обьль, із якої повстали чи шляхом фонетичним, чи діялектичним усі інші форми, як похідні і тим самим пізніші. І ця форма обьль є і формою ориґіналу Широкої Руської Правди.

Але Ізм. Срезневський у своєму історичному словнику не з’ясовує, чому із обьло могла повстати форма обьль, учений тільки цю залежність останньої від першої констатує, правда в досить неясній формі. Справді, цю залежність їх безпосереднє вивести тяжко, але, все таки, деякі прикмети показують, що вона є. Так Вондрак визначує форму облъ із індогерманського оb-vlъ, що значить круглий (“rund”) vgl. lit ар-vаІùb  281 із таким розясненням: in der komposition verliert auch die präposition объ (обь) regelmäszig den Halbvokal vor b. welches selbst verloren gent обладати (об-ьл...); облакъ (об-ъл...) 282 У Лескіна про це висловлено коротше: „група -bv- втрачає другу складову частину; найчастіше це буває підчас сполуки з приїменником об-, наприклад: ob-velko obelko, ст. -болт.: облЂко; ob-volko. obolko, ст. болг.: облако”. 283 Кульбакін про цей самий процес ще коротше: „При объ (обь), быть может, еще в прасл. было об-, почему в др. -ц. -сл. пам’ятниках находим ...об-лЂко (ob-vl.. .) 284

Таким чином усі вищезгадані славісти для прасловянської доби констатують дві паралєльних форми: объ і обь, які в ту саму прасловянську добу ъ або ь перед v втрачають; але так само випадає і v. Цей самий процес, видно, має місце і в нашім слові: обьль, або, як показує В. Вондрак: -обл. Незрозуміла в цій формі лише поява ь в обьль Руської Правди. Але цю наявність ь в обьль можна пояснити тільки теорією Ф. Фортунатова 285 в той спосіб, що в певній позиції в слові ь або ъ стають нескладовими і навіть зникають; але таке слово із заниклим ь, ъмогло бути перенесене в інше положення, де таке заникнення неповноголосних ь, ъ (сонантів) фонетично не було оправдане. Такі форми з рухомим ь і ъ були особливо можливі в приїменниках: об-, от-, въз- із обь, оть, възъ. В тих випадках ь і ъ набирали характеру скла­дового сонанту. Оцей останний процес і вбачаю я в тексті оригіналу Широкої Руської Правди в формі обьль у найстаршу київську добу розвитку української мови.

Підсумовуючи свої замітки і спостереження тільки в однім пи­танні про неповноголосі (редуковані) ъ і ь в Руській Правді, я приходжу до висновку, що:

(1) чим старший текст Руської Правди або чим старший список її, тим текст їх стисліше заховує основну, сонантну властивість цих редукова­них звуків;

(2) чим текст Руської Правди або список її пізніший, тим сильніше втрачає він сонантну властивість цих звуків, тим яркіше ці останні заникають і тим виразніше текст Руської Правди прибирає в вимові тих звуків або тих, що на місці їх повстали, місцевих новгородських діялектичних властивостей (або інших, московських);

(3) сонантна природа ъ і ь в найстаршім тексті або спискові його зовсім відповідає природі цих неповноголосих звуків, яка панувала в староукраїнській мові XI-XII ст.

(4) цей факт свідчить про те, що чим ближчий є текст Руської Правди До ориґіналу чи найстаршого тексту її, тим природа неповноголосих ъ і ь сильніше наближає текст Руської Правди до староукраїнської мови київської княжої доби.

На закінчення своєї студії, подаю головний висновок, що випливає із моїх дослідів і спостережень над текстом Руської Правди.

Руська Правда, одне із найвидатніших явищ української куль­тури, права й української правосвідомості. В усіх її кодексах вона була чинним і діючим правом більше як 700 літ, і переросла всіх суча­сників в стародавнім письменстві: і літописи, і Четьї-мінеї, і Слово о Полку Ігореві, і навіть найпопулярніший Патерик Печерський.

І це вона зробила не красою своїх образів, картин чи стилю, а лише ідеєю втілення своєї Правди і справедливости в реальні відносини життя, яке вона орґанізувала, виховувала і навчала та підносила до ідеалу народнього правосуддя. Такою була Руська Правда протягом цілої своєї історії і розвитку.

Світить своєю правдою вона й тепер, як зразок для нової української Правди, що ляже в основу українського державного відродження, так як в основу дальшого державного розвитку за часів Ярослава, а особливо Володимира Мономаха, лягла стара й вічно нова Руська Правда.

Прилога

ТЕКСТ ШИРОКОЇ РУСЬКОЇ ПРАВДИ

 

 

Подаючи текст Широкої Правди, в основу я поклав всупереч традиції не текст Синодального списку 1282 р. (ч. 8), чи Троїцького XIV-ого ст. (ч. 3), а текст Пушкінського списку (ч. 72). Таку зміну я роблю тому, що текст Синодального списку має цілком відмінний порядок статтей який не повторюється ані в одному спискові Широкої Правди; по-друге, що текст його, як і Троїцького списка (не мова!) є в богатьох місцях дуже попсований і далеко пізніший аніж текст списка Пушкінського. Текст останнього є далеко поправніший і найстарший зі всіх відомих мені списків: себто його текст і порядком статтей і їх формулованням є найближчий до ориґіналу тексту Широкої Правди. Не претендую на абсолютну точність. Такої точності вже не може бути тому що я брав текст не безпосередно із рукопису, якого, очевидна річ, я не міг у Празі чи у Вінніпезі використати, а із текстів уже друкова­них, за точність яких я не можу відповідати. Не дивлячись на це, основна лінія змін і розвитку тексту була мені ясна, і ті можливі дрібні порухи не можуть вплинути на вияснення історії тексту і клясифікації списків по редакціях, що я перевів у своїй студії цієї поважної староукраїнської пам’ятки.

Л.Б.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАВДА РУСКАЯ

 

1. Оже оубьєть мужа то местити брату брата любо отчю любо сыну любо брату чада любо братню сынови оже ли не будеть хто єго местя то положи за голову 80 гривенъ ачи будеть ли мужь княжь или тіоуна княжа ачи будеть горожанинъ 1 либо 1 гринь 1 любо купечь любо тиоунъ боярескъ любо мечникъ изгои либо словЂнинъ то 40 гривенъ положи зань

2. По Яросла†же пакы совокупишася сыно†єго Изяславъ Святославъ Всеволодъ и мужи ихь Коснячко Перенигъ Никифоръ и ωтложиша оубьєньє за голову кунами ся выкупять а ино все якоже Ярославъ судилъ тако и сынови єго оуставиша

3. О оубоиствЂ. Аще оубьєть княжа мужа в розбои а боєвника 2 не ищють то вервьную платити въ которои верви голова лежить то 80 гривень пакы ли одинъ  3 40 гривенъ

4. Которая ли вервь начнеть платити дЂкую вЂру колико лЂтъ за то платять вину за нюже без головника имъ платити

5. Будет ли головникъ ихъ въ верви того зане к нимъ прикладывають того дЂля помогати имъ головнику ли в дикую вину но сплатити имъ во опчи 40 гривенъ головницьство а то самому головнику а в сороци гривенъ заплатити ему из дружини свою часть

6. Оже будеть оубилъ или въ свадЂ или в пиру явленъ то тако ему платити повервіины иже ся прикладываєть вирою

7. Ωже станет/ь/ за розбоі. Будет ли сталъ на разбои безъ всякоя свады за разбоиника людьє не платять но выдадять всего c жоною и з дЂтми на потокъ и на разграбленьє

8. Аже кто не вложи в дикую вину и виру тому людьє не помогають но самъ платить

9. А се покони вирнии были по  4 Яросла†вирнику взяти 7 вЂдеръ солоду на недЂлю оже овенъ любо полоть любо д†ногати а в среду куна оже сыръ а в пятницю тоже а куровъ по двоє єму на день a хлЂбовъ 7 на недЂлю а пшона 7 оубороковъ а гороху 7 оубороковъ а соли 7 голваженъ то то вЂрнику co отрокомъ а кони 4 конемъ на воротъ всути овесъ вЂрнику 8 гривенъ а 10 кунъ при­кладная а метелнику 12 вЂкши а ссадная гривна

10. Ω вирах. Иже будеть вира вь 80 гривенъ то вЂрнику 16 гривнъ и 10 кунъ и 12 вЂкши а переди сьсадная а за голову  5 гривны

11. Ω отроцЂ. А се о княжЂ отроци или о конюсЂ или о поварЂ то 40 гривенъ

12. И за тиоунъ огнищнии и за конюшии 80 гривнъ

13. А в сельскомъ куни  6 княжЂ или в ратаинемъ то 12 гривнЂ

14. А за рядовича 5 гривнь такоже и за боярескъ

15. Ω ремественицЂ. А се о ремественичи за ремественика и за ремественичи то 12 гривнЂ

[16. А за смердии холопъ 5 гривенъ а за робоу 6 гривенъ

17. А за кормилца 12 гривне]  7 и за кормилицю хотя будеть холопъ буди роба

18. О поклепЂ. Аще буть оу кого клєпная вЂра тоже будеть послуховъ 7 то то идуть виру пакы ли варягъ или инъ кто то два

19. А в костехъ и по мертвецЂ не плати верви оже имени не вЂдають ни знають єго

20. Ω сверженьи. Аже сверже виру то гривна сметная кунъ отроку а къто клепалъ а тому дати другая гривна а ωт вири помоцного 9 кунъ

21. Искавше ли послуха и не налЂзуть а истець начисть головою кле­пати то имъ правду желЂзо

22. Такоже и во всихь тяжахъ в тадбЂ и в поклепЂ оже не будеть исть-

ца тогда дати єму желЂзо из неволи до полугривны золота оже ли мене то на воду али въ двою гривну аще ли мене то ити єму по свои куны

23. Аще кто оударить мецемь. Аще кто оударить мецомъ вынезъ єго или рукоятъю то 12 гривнЂ продажи за обиду

24. Оже ли вынезъ меть [а не оударить то гривна кунъ

25. Оже кто кого оударить]  8 батогомъ или цяшею любо рогомъ любо тылеснию то 12 гривни

26. Не терпя противу тому оударить мечемъ то вины єму в томъ нитъ

27. Ачи ли оутнеть руку а отпадеть рука или оусхнеть или нога или око или носъ оутнеть то полувЂрьє 20 гривенъ а то за вЂкъ 10 гри­венъ

28. Аже оутнеть мечемъ  9 кыи любо то 3 гривны продажи а самому гривна

29. Аще придеть кровавъ мужь. Аще придеть кровавъ мужь на дворъ или синь то видока єму не искати но платити продажа 3 гривны аще ли не будеть на немъ знаменья то привести єму видокъ слово противу слову кто ли будеть почалъ то тому платити 60 кунъ аще ли кровавъ придеть или будеть самъ почалъ а вылизу 10 послуси то то єму платежь оже и билъ

30. Оже ли оударить мечемъ а не потнеть на смерть то 3 гривны продажа а самомоу гривна за рану оже личе  11 потнеть или на смерть а вира

31. Яже попхнеть мужь мужа любо к собЂ любо ωт себе а любо по лицю оударить а видока два выидуть али жердью оударить то 3 гривны продажи оже ли будеть варягъ или колбягъ то полная видока вывести и идеть на роту

32. Ω челяди. А челядинъ кроєтся  12 а заклюти  13 и на торгу а за три дни не выведуть єго а познають єго на третин день то свои челядинъ поимуть а оному платити 3 гривны продажи

33. Ω конЂ. Аще кто всядеть на чюжь конь не прошавъ то 3 гривны

34. А се кто погубить конь или портъ или оружьє a заповЂсть на торгу а последи познають вь своємь городЂ своє єму личемь взяти а за обиду взяти 3 гривны

35. Оже кто познаєть своє что будеть погубили или оукрали оу него что или конь или портъ или скотина то не рчи се моє но иди на сводъ гдЂ єсть взялъ сведет ли ся хто будеть виноватъ на того тадба снидеть тогда своє возмет и что будеть c нимъ погыбло тожь єму начнеть платити ачи будеть коневои тать а выдати и князю на потокъ паки ли будеть кльтныи тать 3 гривни платити єму

36. Ω сводЂ. Аще будеть в одиномь городЂ истьчю до конца того свода. Будеть сводъ по землямъ то ити єму до третьєго свода а что

будеть личе то тому третьєму платити за личе кунами а с личемъ ити до конча а истьчю ждати прока a гдЂ снидеть на конЂчнаго то тому все платити и продажа

37. Ω тадбЂ. Пакы ли что будеть купилъ татебно на торгу конь или портъ или скотину то вывести свободна мужа два или мытника аже начнеть незнати оу кого купивъ то ити по немь тимь видокомъ на роту а истьцю своє личемъ взяти а что c нимъ погибло а того єму желЂти а оному желЂти своихь кунъ зане не знаєть оу кого купивъ познаєт ли на долзЂ оу кого купивъ то свои єму куны и сему платить что оу него будеть погибло а князю продажа

38. Ω челядинЂ. Оже кто познаєть челядь свою оукраденую а поиметь и то оному вести по кунамъ до третьєго свода пояти же челядинъ въ челядина мЂсто а оному дати личе да ть идеть до конечного свода а то єсть не скоть ни лзЂ рЂчи не видЂвъ оу кого купилъ єсмь но по языку ити до конча a гдЂ будеть конечнеи тать опять вороти челядина а свою поиметь и проторъ тому же платити а князю продажи 12 гривни в челядини или оукрадше или оуведше

39. Ω сводЂ. А изъ своєго города в чюжю землю свода нЂтъ но такоже вывести єму послухы любо мытника перед кимъ купивше то истьчю личе взяти а прока єму желЂти что c нимъ погыбло а оному своихь кунъ желЂти

40. Ω тадбЂ. Иже кого оубьють оу клЂти или оу которои тадбЂ то оубьють во пса мЂсто оже ли додержить свЂта то вести на княжь дворъ оже ли оубити и а оуже будеть людьє видили связана то платити в немь 12 гривни

41. Оже краде скотъ вь хлЂвЂ или клЂть то оже будеть одинъ то платити єму 3 гривны и 30 кунъ будеть ли ихь много то всимъ по 3 гривны и по 30 кунъ платити

42. Ω тадбЂ. Иже ли крадеть скотъ на полЂ или овчи или козы или свиньи 60 кунъ [будеть ли ихъ много то всЂмъ по 60 кунъ]  14

43. Оже крадеть гумно или жито вь ямЂ то колико ихъ будеть было а всимъ по 3 гривны и по 30 кунъ

44. А оу него же погыбло оже будеть личе личемь поиметь а за лЂто возметь по полугривны

45. Или пакы лица не будеть а будеть былъ княжь конь то платити за него 3 гривны а за иныхъ по 2 гривны а се оурочи скоту иже за кобылу 60 кунъ а за волъ гривна за корову 40 кунъ а за третьякъ 30 кунъ за лонщину полъгривны за теля 5 кунъ 15 за боранъ ногата за жеребець оже 16 будеть 16 всЂдано 16 нань 16 то гривна кунъ а за жеребя 6 ногатъ за коровьє молоко 6 ногатъ то ти оуроци смердамъ оже платять княжо продаж

46. Ω холопЂ. Иже будеть холопи татьє или княжи или боярьскии любо черньци ихъ же князь продажею не казнить зане суть не свободны то двоицю платити истьцю за обиду

47. Ω кунах. Иже кто взищеть кунъ на друзи а онъ ся начнеть запи­рати тоже нань послуховъ выведуть то ти поидуть на роту а онъ возметь свои куны занеже не даль єму за много лЂтъ то платити єму за обиду 3 гривны

48. Аже купЂць кто в куплю дасть куны или в гостьбу то купцю предъ послухи кунъ не имати послухы єму не надоби но ити єму самому ротЂ оже ся начнеть запирати

49. Ω поклажаі. Иже кто поклажаи кладеть оу кого любо то ту послуха нЂтуть оу кого тои лежить товаръ оже начнеть того клепати болшимъ тому ити ротЂ оу кого лежало како толко єси положилъ оу мене занеже єси бологодЂялъ єму хоронилъ

50. Ω разЂ. 17 Аже кто дасть куны в рЂзы 18 или жито в присопъ то послухы єму ставити како ся будеть рядиль тако єму имать

51. О мЂсяньнем. A мЂсяцныи рЂзы оже за мало то имати єму а заидут ли ся куны до того же года то дадять єму кунъ треть a мЂсячныи рЂзЂ поринути

52. Послуховъ не будеть а будеть кунъ 3 гривнЂ то ити єму про свои куны ротЂ будет ли боле кунь то речи єму тако промиловалса єси оже єси не поставилъ послуховъ

53. Оуставъ Володимира князя. Се оуставилъ Володимиръ Всеволодичь по СвятополчЂ созвавъ дружину свою на БерестовЂмь Ратибора києвьского тысячкого 19Станислава переяславьского тысячкого Монислава Иванка Чюдиница Олгова мужа оуставили до третьяго рЂза оже ємлеть вь треть куны аже кто возметь два рЂза тому взяти исто паки ли возметь 3 рЂзЂі то иста єму не взяти аже кто ємлеть по 10 кунь (от льта того не ωтметати

54. О купцЂ. Аще которои купець шедъ гдЂ любо c чюжими кунами истопится любо рать возметь любо огнь то не насилити єму ни продати єго но како любо начнеть мочи платити ωт лЂта такоже платить понеже пагуба ωт Бога єсть а не виноватъ єсть ожели пропьєтся  20 а въ безумьи чюжь товаръ испроторить то како любо тЂмъ чьи куны ждут ли єму своя имъ воля продати лі своя имъ воля

55. Ω долзЂ. Аже кто многимъ долженъ будеть а пришодъ гостъ из ыного города и 21 за 21 чюжеземець а не вЂдая запустить товаръ за нь а опять начнеть не дати гостю кунъ а первии долъжници начнуть єму не дати запинаюче куны то вести на торгъ продати же и дати первоє гостины куны а домашнимъ что ся останеть кунь тЂмь ся подЂлять паки будуть княжи куны то княжи куны первоє взяти а прокъ в дЂлъ аще кто много рЂза ималъ тому не имати

56. Аже закупъ бижить ωт господы то обель идет ли искать кунъ а явлено ходити или ко князю или к судьями бЂжить обиды дЂля своєго господина про то не роботить єго нъ дати єму правду

57. Ω закупЂ. Ажь оу господина родныи  22 закупъ а погубить воискои  23 конь то не платити єму єже даль єму господинъ плугъ и борону ωт

него же копу ємлеть то то погубивше єму платити аще ли господинъ єго ωтшлеть на ино 24 орудьє а погинеть без него того єму не платити

58. Аще изъ забоя вьшедуть закупу того не платити но оже погуби на полЂ и въ дворъ не вьвезеть и не затворить [гдЂ єму господинъ велить] 25 или орудья своя дЂя а то погубить то єму платити

59. Аже господинъ приобидить закупа а въведеть копу єго или отарицю то то єму все воротити а за обиду платити єму 60 кунъ

60. Пакы ли прииметь на немъ кунъ то опять воротити єму куны что будеть приялъ а за обиду платити єму 3 гривны продажи

61. Продасть ли закупа господинъ обель то наимиту свобода всЂхъ кунахъ а господину платити за обиду 12 гривенъ продажи

62. Аже господинъ закупа бьєть про дЂло то без вины єсть бьєть ли без ума пьянъ a вины не будеть то якоже вь свободнемъ продажа тако и в закупЂ

63. Аже холопъ обьлнии выведеть конь ции любо платити зань 2 гривны

64. Ω законЂ. 26 Аще закупъ выведе что то господину в томъ не платити но оже гдЂ налЂзуть то переди заплатить господинъ єго конь или что будеть взялъ а ему холопъ обелныи пакы ли господинъ не хотЂти начнеть платити за него а продасть и ωтдасть же преди или за конь или за волъ или за товаръ что буде цюжего взялъ а прокь єму взяти собЂ

65. Ω холопЂ. Иже холопъ оударить свободна мужа a вбЂжить в хоромы а господинъ єго не выдасть то платити за нь господину 12 гривенъ и за тЂмь аци гдЂ налЂзеть оудареныи своєго истьця кто оударилъ то Ярославъ былъ оуставилъ оубити но синови по отци оуставиша на куны любо бити розвязавше любо взяти гривна за соромъ

66. Ω послушьствЂ. На послушьство холопа не кладывають 27 сложити на боярьска тиоуна на дворьскаго а на иныхь не складывати а в малЂ тяжЂ по нужи сложити на закупа

67. А кто порветь бороду a выиметь знаменьє a вылизуть послуси то 12 гривни продажи а без людии в поклепЂ то нЂть продажЂ

68. Ω зубЂ. Иже выбють зубы a кровь видять во рти оу него а людьє вылЂзуть то 12 гривенъ продажЂ а за зубъ гривна

69. Аже кто оукрадеть бобръ то 12 гривенъ

70. Аже будеть росЂчена земля или знаменьє им же ловлено или сЂть то по верви искати въ собЂ татя любо платити продажю

71. Ω борти. Аще знаменуєть борть то 12 гривенъ

72. Аще межю перетнеть бортную или ролеиную розореть или дворную тыномъ перегородить межю то 12 гривенъ продажи

73. Аже дубъ потнеть знаменьныи или межныи то 12 гривенъ продажи

74. А се наклади 12 гривенъ отроку 2 гривны и 20 кунъ а самому Ђхати сь отрокомъ на двою коню судити же на роть овесъ а мясо дати овенъ любо полоть инЂмь кормомь что имать черво возметь писцю 10 кунъ перекладного 10 кунь за мЂхъ 2 ногати

75. Ω борти. Аще борть потнеть то 3 гривны продажи за дерево полгривны

76. Аще пчелы нелажены 10 кунъ будет ли олЂкъ 5 кунъ аще пчелы выдреть 3 гривны продажи

77. Не будеть ли тать то по следу женуть аже будеть слЂдъ к селу ли к вару 28 а не ωтсоцять ωт себе слЂду ни идуть на слЂдъ или ωтбьються то тЂмъ платити тадбу и продажю слЂдъ гнати c чюжими людми и c послухы аже погубять слЂдъ на гостиницЂ на велицЂ жела не будеть или на пущи гдЂ не будеть ни села ни людии то не платити тадбы ни продажи

78. Ω смердЂ. Аже смердъ мучить смерда безъ княжа слова то 3 гривны продажи а за муку гривна аже огнищанина мучити то 12 гри­венъ продажи а за муку гривна

79. Аже лодью оукрадуть 60 кунъ продажи а лодью личомъ воротити не будеть лица то за морьскую лодью 3 гривны а за боиную 2 грив­ни за челонъ 8 ногать а за стругъ гривна

80. Ω перевЂсЂхъ. Аще кто посЂчеть верею перевЂсную 3 гривны продажи а господину гривна за верею

81. Аще кто оукрадеть чии песъ или ястребъ или соколъ 3 гривны продажи а господину гривна за голубъ 9 кунъ за куря 9 кунъ за оутовъ 30 кунъ за гусь 30 кунъ за лебедь 30 кунъ 29

82. А в сЂнЂ и въ дровехъ 9 кунъ а господину колько будеть возъ крадено имати єку по 2 ногати за возъ

83. О гумнЂ. Аще зажьжеть гумно то на потъ 30 и на грабежь домъ єго переже пагубу исплативше а въ процЂ князю поточити и такоже кто и дворъ зажьжеть

84. Кто пакощами конь зарЂжеть или скотину за то 12 гривенъ а за пагубу господину оурокъ платити

85. A ты тяжи вси судять c послухы свободными будет ли послухъ холопъ то холопу на правду не вылазити но оже хощеть истець или именитии а ркя тако по сего рЂци ємлю тя но язъ ємлю тя а не холопь ємлеть и на желЂзо аже обинить и то ємлеть и на немь своє не обинити ли єго а платити єму гривна за муку зане холопьи рЂчи ялъі

86. Ω желЂ/зном/. A желЂзного платити 40 кунъ а мечнику 5 кунъ а полъ гривны дЂчному то ти желЂзныи оурокъ кто се в чемъ ємлеть

87. [А єже ємлеть] 31 на желЂзо по свободныхъ людии рЂци любо ли запона в немь будеть любо прохоженьс ночноє или кимь любо образомъ аже не ожьжется то про мукы не платити єму но одино желЂзноє кто будеть ялъ

88. Ω женЂ. Аще кто оубьєть жену то тЂмь же судомъ судити якоже мужа ажь буде виновата 32 то полъ виры 20 гривень

89. А в холопЂ и в робЂ нЂтуть виры но оже буде без вины оубьєны то за холопъ оурокъ платити или за робу а князю 12 гривенъ продажи

90. Ω смердахъ. Аще смердь оумреть безажю то князю задница аще будуть доцери оу него дома то даяти часть на нЂ аже будуть замужемъ то не даяти имъ части

91. Ω безадници. Аще в боярьстЂ и дружини то за князя задниця не идеть но оже не будеть синовъ ино доцери возмуть

92. Аже кто оумирая раздилить домъ свои дЂтемъ на томъ стояти паки без ряду оумреть то всимъ дЂтемъ и самои  33 часть дати души

93. Аже жена сядеть по мужи то дати на ню часть аже что мужь възложить то мужю єсть госпожа а задниця єи не надоби мужня

94. [Будуть ли дЂти то что первоє жены то то възьмуть дЂти матери своєи любо си на жену будеть възложилъ]  34 обаче матерь свою възмуть

95. Аже будеть сестра в дому то тои задниця не имать но ωтдадять ю замужь по силЂ братня

96. Оуроци городнии. А се оуроци городнику закладаючи городню куна взяти а кончавши ногата а за коръмъ и за вологу и за мясо и за рыбы 7 кунъ на недЂлю 7 хлЂбовъ 7 оубороковъ пшона 7 луконь овса на 4 кони имати же єму доколЂ срубять а солоду одиною дадять 10 луконъ

97. А мостнии оулици. Помостивше мостъ взяти ωт дЂливь ωт 10 локотъ по ногати ажи почини моста ветхого колко городень починить то взяти єму по куни ωт городнЂ а мостнику Ђхати самоу другу c отрокомъ на двою коню а овса 4 лукна на недЂлю a Ђсти чьто мога

98. A бЂзадницЂ. Аже будуть робьи дЂти оу мужа то задницЂ не имати имь но свобода имь c матерю ЖЖ

99. Аже будуть в дому дЂти малы а не почнуть сами собои печаловати а мати ихъ поиде замужь то кто имь ближе будеть тому дати на руцЂ и c добыткомъ и з домомъ донелЂ же возмогоуть а товаръ дати предь людми а что срЂзить товаром тЂмь пригостить тому собЂ а истыи товарь воротить им а прикупъ собЂ зане кормиль и печаловалси аже ωт челяди плодъ или ωт скота то то все поимати лицемъ что ли будеть ростерялъ то то єму все платити дЂтемъ тЂмь а 35 чюжеи  35 ωтчимь приємьлеть c задницею дЂти то такоже єсть имъ рядъ

100. А дворъ без дЂла отнь всякому меншому сынови

101. Ω женЂ. Аже жена вречется по мужи сЂдити а ростеряєть добытокъ и поидеть замужь и то платити єи все дЂтемъ

102. Не хотЂти ли начнуть дЂти еи ни на дворЂ а она начнеть всяко хотЂти сидЂти то творити еи всяка воля a дЂтемъ не дати волЂ но что єи далъ мужь c тЂмь же єи сЂдити или свою часть вземше сЂдити же

103. А матерня часть дЂтемъ не надобЂ кому мати дасть тому взяти даст ли всимъ да вси роздЂлять безъ языка ли оумреть то оу кого будеть на дворЂ была и кто ю кормиль то тому взяти

104. Аже будуть двою мужю дЂти а одинои матери то онЂмь своєго отца задница a онЂмь своєго

105. Будет ли потерялъ своєго иночима что онЂхъ отча а оумреть то возворотить брату на неже людьє вылЂзуть что будеть єго отець истерялъ иноцимля а что єму своєго отца то дерьжить

106. А матерь которои будеть єи сынь добръ первого ли мужа другого ли тому же дасть своє ачи си вси сынови будуть лиси и доцери можеть дати кто ю кормить

108. Ω задницЂ. Аже братя ростяжутци передо княземъ о задницЂ то которыи дитиискыи идеть ихъ дЂлить то тому взяти гривна кунъ

107. Оуроци судний. А се оуроци судний [оть виры 9 кунъ а метьнику 9 вЂкошь а бортнос земли 30 кунъ а метнику 12 вЂкши а ωт ролЂинои земли такожде а освободивше челядинъ 9 кунъ а мит­нику 9 вЂкощь а ωтъ иныхъ ωт всЂхъ тяжь кому помогуть по 4 куны а метнику 6 вЂкошь

109. Оуроци ротний. А се оуроци ротний]  36 ωт головы 30 кунъ а ωт бъдрънои 37 землЂ 30 кунъ безъ треи кун такоже ωт ролеинои землЂ а от свободны 9 кунъ

110. Ω холопьствЂ. А холопъство обелноє троє оже кто купи хотя до полугривны а послухъ поставить а ногату дасть предъ самым холопомъ и послухъ поставить а не без него а второє холопъство поиметь робу без ряду и поимет ли ся c рядомъ то како ся будеть рядилъ на том же стоить [а се третьєє холопьство тиунъство без ряду c рядом ли то какося будеть срядилъ на том же стоить] 38

111. A въда цЂну не холопъ ни по хлЂбЂ роботять ни придатцЂ но оже не ходить года то вороцати ємлеть ωтходит ли то не виноватъ єсть

112. Аже холопъ бижить a заповЂсть и господинъ аже слышавъ кто или зная и вЂдая оже [холопа] 39 дасть єму хлЂба или оукажеть ємоу путь то платити єму за холопъ 5 гривенъ кун а за робу 6 гривенъ кун

113. Аже кто переиметь чюжь холопъ и дасть вЂсть господину єго то имати ему переємъ гривну не оублюде ли то платити єму 4 гривны кунъ за холопь а пятая переємная єму а будеть роба 5 а шестая переємная єму ωтходить

114. Аже кто самъ своєго холопа досоцится въ чьємъ любо городЂ а будеть посадникъ не вЂдалъ єго повЂдавше єму поняти иже оу него отрокъ и щедъше оувязати и и дати єму вязебную гривну  40 [собЂ єму пагуба]  41 а не платить в то никто же тЂм же и переима нЂтуть

115. Аже кто невЂдая чюжь холопъ оусрящеть или повЂсти дЂєть любо держить оу себе а идеть ωт него то ити єму ротЂ яко не вЂдалъ єсмь оже єсть холопъ а платьже в томь нЂтуть

116. Аже гдЂ холопъ куны вылжеть а онъ буде не вЂдая далъ [то господину выкупати а не лишатися вЂдаа ли будеть далъ]  42 а куны єму лиху быти

117. Аже кто пустить холопа в торгъ а одоржаєть то воскупати госпо­дину а лишитися єro нЂлзи

118. Аже кто купить чюжь холопъ не вЂдая то первому господину холопъ пояти а оному куны имати ротЂ ходивше яко не вЂдая єсми купилъ вЂдая ли будеть купилъ то кунъ єму лиху быти

119. Аже холопъ бЂгая будеть добудеть товара то господину долгъ господину же и товаръ а не лишітися сго

120. Аже хто бЂжа поиметь сусЂдне что или товаръ то господину платити оу кого что будеть кралъ

121. Аже холопъ крадеть кого любо то господину выкупати любо выдати c кимъ будеть кралъ a женЂ не надобЂ ни дЂтемь но ωже будеть c нимь кралЂ и хоронили и то всихь выдати пакы ли выкупаєть господинь аже будеть свободныи c нимь крали или хоронили то князю въ продаж

122. Ω копьи. Иже изломиль копьиє другу любо щитъ любо портъ да аще оу себе начнеть держати то прияті скота оу него иже что єсть изломилъ аще ли начнеть скотомъ примЂтати єму заплати предъ чадию или начнеть вЂдати колко будеть далъ на немь

 

 

 

 

 

 

ПРИМІТКИ

 

1. 3: русинъ или гридь. 8: роусинъ любо гридь. 73: горожанинъ.

2. 3, 8: головника. 73: оубоиника.

3. 3, 8, 73: людинъ.

4. 3, 8: при.

5. 3, 8, 73: додано 3.

6. 3: тивунЂ. 8, 73: тиоунЂ.

7. В Пушкінському списку бракує ст. 16 і початок 17-ої. Наведено тут із тексту сп. 8.

8. Фраза в дужках пропущена в списку 72 і доповнена із тексту списка 73.

9. 3: перстъ. 8: пьрьстъ.

10. 73: вылЂзоуть.

11. 73: лЂцебноє.

12. 73: съкрыєтся. 3: съкрыєгь. 8: съкрыється.

13. 73: закличю. 3, 8: закличють.

14. Взяте в дужки пропущене в списку 72 і внесене тут із тексту списка 73.

15. 3, 8 і ін.: додано а за свинью 5 коунъ а за порося ногата а за овьцю 5 коунъ

16. 3, 8 і ін.: ωже не въсЂдано на нь.

17. 3, 8: рЂзЂ. 73: рЂзи.

18. 3: додано или наставъ в медъ. 8: додано или наставъ на медъ. 73: додано или наставъ медъ.

19. 3, 8, 73: додано Прокопия тысячьского бЂлогородского.

20. 3, 8, 73: додано или пробьється.

21. 3, 8, 73: или.

22. 3, 8: ролЂиныи.

23. 79: своискы.

24. 3, 8, 73: своє.

25. Пропущено в списку 72; додаємо із тексту списка 73.

26. 3, 8: о закоупЂ.

27. 3, 8, 73: додано но ωже не боудеть свободнаго то по ноужи

28. 3, 8, 73: товароу.

29. 3, 8: додано а за жеравь 30 коунъ.

30. 3, 8, 73: потокъ.

31. Додано із списка 73.

32. 3, 8: виноватъ.

33. 3, 8, 73: на самого.

34. Цього уступу нема в тексті списка 72. Подаю його із тексту списка 73.

35. 3, 8, 73: аще же/и/.

36. Уступ в дужках пропущений в списку 72. Тут подаю текст із списка 73.

37. 3, 8, 73: бωртьнои.

38. Текст списка 72 пропустив цю статтю. Наводжу її за текстом списка 73.

39. Слова в дужках відсутні в списку 72 і внесені тут із списка 73.

40. 3, 8: додано а переима нЂтоуть аче оупоустить /и гоня/.

41. Пропущене в тексті списка 72. Вміщене із тексту списка 73.

42. Уступ в дужках пропущений в списку 72. Передаю текст із списка 73.

ПРИМІТКИ АВТОРА

 

1. П. Мрочек-Дроздовский, ИзслЂдованіе о Русской Правде, вып. II, Москва 1885, ст. XXXIX.

2. Н. Калачов, Предварительнія юридическія свЂденія для полнаго объясненія Русской Правды, Санктпетербург (СПБ) 1846. Друге видання: СПБ 1880.

3. В. Сергеевич, Лекціи u изслЂдованія по древней исторіи русского права: Русская Правда. 4-е изд., СПБ 1910, ст. 50.

4. Калачов 1880, ст. 72.

5. E.S. Tobien, Sammlung Kritisch bearbeiter Quellen der Geschichte des Russischen Rechtes. B.I.: Die Prawda Russkaia, Dorpat 1844.

6. H. Калачов, Текст Русской Правды на основаній 4-х списков разных редакцій, Москва 1846, ст. 43-48.

7. Мрочек-Дроздовский, ст. ІХ-ХII.

8. Там же, ст. ХIII-ХXVII.

9. Там же, ст. ХXVII-ХХХII.

10. Сергеевич, ст. 60-74.

11. Там же, ст. 60.

12. Там же, ст. 61.

13. Там же, ст. 62.

14. Там же, ст. 63.

15. Там же, ст. 64.

16. Там же, ст. 64, примітка 1.

17. Там же, ст. 65.

18. Там же, ст. 66.

19. Там же, ст. 71.

20. Там же, ст. 80-86. Цю класифікацію списків та історію тексту Руської Правди зовсім прийняв до своєї капітальної студії Leopold K. Goetz. Див. Dos Russische Recht, t.I, Stuttgart 1910.

21. Я наводив погляди лише тих істориків права, що Руську Правду досліджували спеціально. Загалні курси Исторіи русского права я свідомо обминав, бо вони, як лише підручники, не подають нічого нового з історії тексту Руської Правди, а засновують свою інформацію на більш оригінальних студіях. Варта було ще навести позиції таких учених як (1) Н. Дювернуа,Источники права u суд в древней Россіи, Москва 1869; (2) R. Hube, “Historyja formowania Prawdy Russkoj”, як додаток до першого тому його Historyja prawa karnego Russkiego; , (3) M. Максимейко, Опыт критическаго изследованія Русской Правды, вип. I, Харьков 1914; але я цих студій у Празі не знайшов.

22. Калачов 1880: Введеніе, уступ II, ст. III-VIII.

23. Мрочек-Дроздовский, Передмова, ст. III.

24. В. Данилевич, „Слово перевесь в Русской Правды”, Сборник статей в честь граф. П.С. Уваровой, Москва 1916, ст. 116.

25. А. Соболевский, „Д†редакцій Русской Правды”, там же, ст. 17-23.

26. Н. Карамзин, Исторія государства российского, т. II, Санктпетер­бург 1818, ст. 46-65 (і примітки до них на ст. 65-108.)

27. Г. Розенкампф, ОбозрЂніе Кормчей книги, СПБ 1839, т. 141-159.

28. Д. Дубенский, Русскія достопамятности, т. II, Москва 1843, Передмова.

29. В. Ключевскій, Курс русской исторіи, т. І, Москва 1904, ст. 277.

30. Соболевский, ст. 20.

31. Там же, ст. 21.

32. Там же, ст. 22.

33. Е. Карский, Русская Правда по древнейшему списку, Ленинград 1930.

34. Списки: Троїцький, Пушкінський, Археоґрафічної Комісії, Кормчої збірника Ф. Толстого, Карамзінський.

35. Карский, ст. 8.

36. Там же, ст. 10.

37. М. Максимейко, „Система Руської Правди в її поширеній редак­ції”, Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права, вип. II, Київ 1926, ст. 50-73; „Про смердів Руської Правди”, Праці Комісії..., вип. ПІ, Київ 1927, ст. 59-82; „Інтерполяції в текстові поширеної Руської Правди”, Праці Комісії..., вип. VI, Київ 1929, ст. 1-34; „Закупы Русской Правды”, Наукові записки науково-дослідної катедри історії української культури, Н. 6, Харків 1927, ст. 27-48.

38. М. Владимирский-Буданов, Обзор исторіи русскаго права, изд. 5, Киев 1907. Він же, Христоматія исторіи русскаго права, изд. 5, Киев 1899.

39. В. Чернов, „До питання про редакції Руської Правди”, Науковий збірник, т. ХХХII, Київ 1929, ст. 3-19.

40. Чернов, ст. 18.

41. Там же, ст. 19.

42. В. Любимов, „Палеографическія наблюденія над Троицким списком Русской Правды”, Доклады АН СССР, Н. 6, Ленинград 1929, ст. 109-114.

43. С. Юшков, Руська Правда, Київ 1935, Сторінка наголовку.

44. Там же, ст. III.

45. В. Любимов, „Списки Правды Русской”, у Б.Д. Греков, гол. ред., Русская Правда, т. І, Москва-Ленинград 1940, ст. ЗО.

46. Сюди належать: (а) Текст і варіянти 50-ти списків, що зібрані в праці Калачева (ст. 79-138 першого видання 1846-ого р.; ст. 127-230 другого видання 1880-ого р. Див. прим. 2.) (б) Три нові списки Мрочека-Дроздовського — Румянцевський, Чудівський і Бєляєва, видані ним 1885-ого р. (див. вище, прим. 1). (в) Чотирнадцять нових списків видані Карським 1930-ого р. (див. прим. 33). Крім цих основних видань тексту Руської Правди, я користувався ще виданнями поодиноких списків: (1) К. Калайдович і П. Строев, Русскія достопамятности,т. І, СПБ 1815. (2) П. Строев, Софіевскій Временник, Москва 1820. (3) Д. Дубенский (див. прим. 28). (4) Н. Калачов (див. прим. 6). (5) B. Лазаревский і Я. Утин, Собраніе важнЂиших памятников по исторіи древняго русс­кого права, СПБ 1859. (6) Новгородская лЂтопись по Синодальному харатейному списку, СПБ 1888. (7) Полное собраніе русских лЂтотсей,томи VI і XVI (видання Археоґрафічної Комісії). (8) М. Владимирский-Буданов Христоматія..., (див. прим. 38). (9) Б. Никольский, Христоматія по русской исторіи. (10) Р. Лащенко,Академічний список Руської Правди, Прага 1925. (11) Б. Греков (див. прим. 45). (12) С. Юшков (див. прим. 43). (13) М.Н. Тихомиров, Пособие для изучения Русской Правды, Москва 1953.

47. Цей список найраніше став об’єктом видань і наукових студій, і вважається неоправдано найдавнішим (що заховав найпоправніший текст) і найпопулярнішим у науці. Його вперше відкрив російський історик Татіщев у Новгородському літописові і р. 1738 подав ориґінал до Російської Академії Наук. Щойно р. 1767 його вперше опублікував Шлєцер, і спричинився до того, що він став об’єктом наукових студій аж до найновішого часу. Див. Греков ст. 67-73.

48. Раніше видання: П.И. Савваитов, ред., Новгородская лЂтопись по Синодальному харетейному списку, СПБ 1888. Тепер див. Греков, ст. 77-81.

49. Після Синодального сп. 1282 р. найпопулярніший серед видавців і дослідників був Троїцький список. Вперше був виданий Н. Калачовим (Текст Русской Правды, 1846). Після Калачова з його видання передруковували майже всі історики права (крім Владимирського-Буданова) і автори хрестоматій; але палеоґрафічний опис його вперше подав В. Любимов р. 1929 (див. прим. 42). Тепер, див. Греков, ст. 89-117.

50. Цей старинний список давно приваблював до себе особливу увагу видавців і дослідників. Вперше його текст був виданий р. 1815 К. Калайдовичем і П. Строєвим (Русскія достопамятности, т. І); потім перевидавали його: A. Kucharski, Pomniki Prawodawstw slowianstich, Warszawa 1838; J. Ph. Ewers, Das dlteste Recht der Russen, Dorpat 1826. Крім того з рукопису передрукував, змодифікував і доповнив варіянтами Н. Калачов у часто згадуваній праці. Позатим див.: І. Срезневский, Палеографический снимок текста Русской Правди по Новгородскій Кормчей книги XIII в., СПБ 1888; Мрочек-Дроздовский (див. прим. 1); Владимирский-Буданов 1899 (див. прим. 38); Карский (див. прим. 33); Юшков (див. прим. 43); Греков, 121-133 (найкраще видання).

51. Цей список був надрукований у ПІ томі Продолженіе древней российской Библіофики (1788, ст. 16-45). Автор В. Крестінін переписав його b Кормчої книги написаної „стародавним гарним уставним письмом” але не визначив точніше часу. Список переховувався спочатку в Благовіщенській церкві Сольвичегодська, потім у приватного мешканця міста Архангельська. Тепер в Москві, рукопис ч. 798 Державного Історичного Музею: див. Греков, ст. 57,.

52. Текст цього списка був виданий Дубенським (див. прим. 28), з докладним і добрим на ті часи коментарем, примітками і варіянтами відомих йому списків Правди. Тепер див. Греков, ст. 277-292. Список покладений мною в основу тексту Руської Правди: див. Прилога.

53. Цей список дуже збігається із списком виданим Археоґрафічною Комісією в т.зв. „Додатках” до Новгородської літописи (див. прим. 46). В цім виданні і в праці Карського (прим. 33) подаються різні сторінки рукопису, в якім список Правди знаходиться і різні значки під якими вони групуються в каталозі. Я вважаю ці обидва списки за один і той самий. Див. Греков, ст. 295, 299-317.

54. Це один із найпопулярніших списків серед учених і дослідників Руської Правди. Вперше опублікував його Калачов (Текст 1846) і він уміщується майже в кождій хрестоматії з історії російського права. У Грекова (ст. 345-362) подані лише варіянти цього списка.

55. Список Оболенського вперше був опублікований Н. Калачевим (Текст 1846). Поодинокі статті з цього списка Калачов подає пара­лельно до свого звідного тексту Правди (див. примітка 2: 1846, 1880). Див. Греков, ст. 267-268, і варіянти на ст. 269-272.

56. Ч. 29 у Калачова. 30-тя стаття Грекова відповідає 24-ій ст. Калачова.

57. Калачов, Текст 1846.

58. Калачов 1880, ст. 193.

59. Там же. Списки що в Калачова зазначені числами 33 і 34, я тут і дальше зазначую числами: 70 і 71.

60. У Калачова 23-я (Текст 1846). В Троїцькому спискові Широкої Правди в цім виданні статті числяться Калачовим арабською нумерацією.

61. Нумерація звідного тексту в студії Калачова (1846, 1880) переве­дена римськими числами.

62. В цім прикладі я навів статтю із Синодального списка на підставі видання Грекова (ст. 124-125), щоб уникнути звідні модифікації в праці Калачова.

63. Калачов 1880, ст. 221.

64. Наводжу текст з видання Грекова, ст. 125. Див. також ст. 248 (і примітки 24, 30), ст. 269.

65. Після продажи додано на полі: бесчестіе емоу платити (див. Греков, ст. 248, примітка 25).

66. Греков, ст. 248, примітка 30.

67. Греков, ст. 269.

68. Розенкампф, ст. 151-152.

69. Греков, ст. 242.

70. Калачов, Текст 1846.

71. Розенкампф, ст. 151-152.

72. Калачов 1880, ст. 251.

73. Там же, ст. 220.

74. Греков, ст. 231, 262-263.

75. На жаль, Кормча Книга з текстольоґічного становища ще недосліджена; текст її ще не опубліковано в усій повноті. Студія Г. Розенкампфа із 1839, хоч єдина але так застаріла, що про Кормчу Книгу не дає потрібного уявлення, особливо щодо її тек­сту, змісту, та про порядок статтей. Отож тяжко щось більше ска­зати не мавши доступу до сховищ рукописів.

76. Мрочек-Дроздовский, ст. 2-31: Про слово Правда. Староруське поняття щодо права в його різних проявах. Правда — це право, правомірність, справедливість.

77. Тихомиров 1953, ст. 25-26.

78. Див. про це: (1) Н. Загоскин, Уставныя грамоты ХІV-XVІ ст., вип. I-II, Казань 1875-1876; (2) Владимирский-Буданов 1907, ст. 217-222; (3) М. Дьяконов, Очерки общественного u государственного строя ДревнейРуси, СПБ 1908, ст. 207-215.

79. Н. Павлов-Сильванский, Феодалізм у древней Руси (Сочинения, т. III), СПБ 1910, ст. 192.

80. Згадані праці Владимирського-Буданова і Дьяконова (див. прим. 78).

81. А. Сергеевич, Русскія юридическія древности, т. І, СПБ 1902, ст. 99-169, 179-189, 190-204, 205-272. Павлов-Сильванский 1910. Н. Павлов-Сильванский, „Людие кабальные и докладные”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1895 р., н. І.

82. Про давніші грошові розміри, див. Тихомиров 1953, ст. 22, 24, 82.

83. Калачов 1880, ст. 93-116.

84. Калайдович і Строев 1815, ст. 20 сл. (Передмова Калайдовича). Див. Греков, ст. 121-122.

85. Греков, ст. 137-147.

86. Там же, ст. 163.

87. Калачов 1880, ст. 97-103. Греков, ст. 146, 242.

88. Дубенский, ст. 3-4.

89. Я наводжу лише деякі варіянти, щоб не перевантажувати надмірно цю студію текстом із Правди.

90. Я тут розумію під архетипом найстарший текст тих багатьох ще для науки не знаних списків Правди. Свого часу, Строєв нараховував до 300 таких списків (Греков, ст. 15). Коли вони дійсно існують в архівних сховищах, то багато кілець цілого ланцюгу розвитку Правди ще залишаються невідкритими; але правдоподібне місце цих списків можна відгадати під час студіювання тексту.

91. Греков, ст. 142.

92. Там же, ст. 100.

93. Любимов 1929, ст. 112.

94. Див. прим. 46.

95. Розенкампф, ст. 7.

96. Калачов 1880, ст. 96.

97. Карский, ст. 21.

98. E.S. Tobien, Die Prawda Russkaja, das älteste Rechtsbuch Russlands, S. Petersburg 1844, pp. 23-24.

99. Переписано цей список у Новгороді з наказу князя новгород­ського Димитрія Александровича засобами архиєпископа новго­родського Климента і покладено в Софійській соборній церкві 1282 р. Після завойовання Новгорода 1471 р. цей список опинився в Москві, і вже в часи великого князя Василя Івановича останний вручив його архиєпископові Макарію коли його відпустив до Новгорода 1526 р. наказавши цей список знова покласти в Софії.

100. Калачов 1880, ст. 65-66.

101. Tobien 1844.

102. Калачов 1880, ст. 66.

103. Мрочек-Дроздовский, ст. ХХХШ-ХХXIV.

104. Там же.

105. Сергеевич 1910, ст. 64.

106. Чернов, ст. 8.

107. Карский, ст. 21.

108. В списку 3 в дійсності написано так: то ти имь, а зверху дописано гда да і тоді виходило тогда дати имь (див. Греков, ст. 106, примітка (2а) 3 цією припискою Калачов прийняв цей вислів до свого тексту, як найпоправніший; так само прийняли і всі інші дослідники; але Любимов 1929 р. розкрив (див. прим. 42), що приписка гда да дуже пізнього часу (XVШ-ХІХ ст.). Первісний вислів сп. З тотожний із сп. 8.

109. Покищо не пояснюю, чому я вважаю їх старшими; про це докладніше буде далі. Загально: старший варіянт є той, що пра­вильно передає сенс статті Правди, і заховує кращу і старшу форму мови.

110. Карский, ст. 8-9.

111. С. Шелухін, До вивчення Руської Правди, Прага 1930, ст. 1.

112. Сергеевич 1910, ст. 82, примітка 1.

113. Розенкампф, ст. 56.

114. Н. Суворов, Учебник церковного права, изд. 5, Москва 1913, ст. 172-173.

115. К. Калайдович, П. Строев, Законы великого князя Іоанна Васильевича, Москва 1819, ст. XI, ХП, і примітка. Див. також Тихомиров 1953, ст. 17.

116. К. Калайдович, П. Строев, Словесный указатель для обозрЂнія Московской Синодальной (Патріяршей) библіотеки архиєпископа Саввы, ст. 212.

117. Любимов 1929, ст. 56.

118. Софійский Временник, Москва 1820.

119. Полное собраніе русских лЂтописей, т. V і VI.

120. Юшков 1935. Це його т.зв. 3-тя редакція: див. вище, ст. 24. У Грекова див. ст. 343-391.

121. Греков, ст. 347, 371.

122. Калачов 1880, ст. 114-115.

123. Заголовок: „Правда Русская, или законы Вел. кн. Ярослава Владимировича и Владимира Всеволодовича Мономаха сь преложенімь древнєго оных нарЂчія на употребительныя нынЂ, и сь обьясненіем словь и названій, изь употребленія вышедших”, СПБ 1792 г. Оцінку цього видання дав Н. Калачов (1880, ст. 5-6).

124. Дубенский 1843, ст. 120-121. Там же на стор. ХІ-ХII Дубенський дав оцінку видання Болтіна.

125. Калачов 1880: варіянти тексту „Царського V” під звідним текстом Правди. Див. Греков, ст. 13, примітка 6, і ст. 61.

126. Див. студію О. Соболевського, „Язык Русской Правды”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1886, IV, ст. 374-375.

127. Цей пропуск у тексті сп. 75 ввів Є. Карського в блуд і є доказом, що вчений не досить уважно лагодив текст Правди до видання. В тексті сп. 8, в цій самій статті якої кінець я навів у 3-ім прикладі читається: то платити ємоу 3 гривны и по 30 коунь а оу него же погыбли (див. Греков, ст. 126, примітка /в/) боудеть ли ихь много то всЂмь по 3 гривны и по 30 коунь платити. Підкреслений мною вислів Карський бере в дужки й у відповідній примітці додає: „взяте в дужки А...погыбли перекреслене в оригіналі переписувачем; нема цього і в інших списках... (3, 4, 82, 45 — Л.Б.); одначе в А (себто в списку 75 — Л.Б.) мається і то в розши­реній формі а у него же погыбло аже будеть лице лицемь вьзметь а за лЂто пополугривнЂ возметь... і т.д., Карський наводить дещо із статті 45. А далі автор додає: „очевидно при кодифікації Руської Правди в матеріялах були дані для подібної вставки”. В дійсності, ніякої вставки в тексті списку 75 немає і в матеріялах ніяких даних у переписувача 75-ого списка не було, а сталось ось що. Переписувач тексту сп. 75 пропустив статті 42, 43 і дещо статті 44 аж до вислову а оу него же погыбло то оже боудеть лице. І тоді він цей кінець 44-ої статті, починаючи з вищенаведеного вислову прилучує до статті 41-ої; звідси стаття 41 з кінцем статті 44-ої склали ніби розширену статтю, яку Карський і прийняв за статтю 41 поширену новою вставкою, не завваживши, що там у тексті сп. 75 бракувало майже при статті (42, 43, 44). Так від неуважности дослідника повстають нові теорії і гіпотези з при­воду нових „даних для подібної вставки”. Див. також у Трекова, ст. 305 і примітка 29.

128. Див. про це докладну студію С. Шелухіна, До вивчення Руської Правди, зшиток 2-гий, Прага 1935, ст. 2-57.

129. А. Шахматов, Разысканія о древнЂиших русских лЂтописных сводах, СПБ 1908, ст. 215-216, 380-382.

130. Там же, ст. 507.

131. Там же, ст. 216, примітка 1.

132. Карский 1930, ст. 36, примітка до тексту.

133. С. Юшков цілком помилково текст списка 78 приплів до Пушкшського; тоді як він є вже контамінований, а в варіянтах є посередний між текстом списків 73 і 80, 84. Див. Греков, ст. 58, 323-341.

134. Дубенский 1843, ст. 120.

135. Мрочек-Дроздовский, ст. 163-164.

136. Владимирский-Буданов 1899, ст. 71-72, та примітки 134, 135, 136.

137. Карский 1930, примітка до тексту.

138. Максимейко, „Про смердів Руської Правди” (див. прим. 37), ст. 71-72.

139. Новгородская лЂтописъ по Синодальному харатейному списку, СПБ 1888, ст. 459.

140. Статті 91 та 98. Див. нижче ст. 138.

141. Новгородская лЂтопись... 1888, ст. 484.

142. Полное собрание русских лЂтописей, т. XV, 1885, ст. 141-142.

143. С. Кулбакин, Грамматика древного церковнославянского языка, Харьков 1918, ст. 187. Приклади у нього: доушя; ноуждя.

144. Поправлено із первісного вЂрнЂи. Див. Греков, ст. 71, примітка л.

145. Ця стаття міститься у всіх списках Короткої Правди і лише в одному спискові (ч. 72) Широкої, як остання його стаття.

146. Мрочек-Дроздовский, цит. праця.

147. Сергеевич 1910, ст. 99.

148. Максимейко, „Система Руської Правди в її поширеній редакції”, 1926, ст. 52.

149. Владимирский-Буданов 1899, ст. 35, примітка 22.

150. Там же, ст. 39-40, примітка 14.

151. Див. прим. 145.

152. Розенкампф, ст. 149-150.

153. Н. Полевой, Исторія русского народа, т. І, Москва 1830, ст. 256-257, 271-272; т. II, ст. 191.

154. Калачов 1880, ст. 55.

155. Карский, ст. 8-9.

156. J. Ph. Ewers et al., Studien żur gründlichen Kenntniss der Vorzeit Ruslands, Dorpat 1830.

157. За розподілом Грекова на статті, це буде стат. 2-га, а пізніше 53-я. Серґеєвич числить за своїм власним розподілом статтей Правди.

158. Сергеевич 1910, ст. 62-63.

159. Розенкампф, ст. 141-151.

160. Г. Истрин, Хроника Георгия Амартоля, Тт. І-II, Ленинград 1922-1923.

161. Карский, ст. 20.

162. М. Приселков, Очерки по церковно-политической исторіи Кіевской Руси Х-ХІІ вв., СПБ 1913, ст. 324.

163. Там же, ст. 330.

164. Там же, ст. 332.

165. Там же, ст. 335.

166. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. II, вид. 2-ге, Львів 1905, ст. 118.

167. Там же, ст. 119.

168. Про це докладно: (1) О. Попов, Русская Правда в отношеніи к уголовному праву, Москва 1841; (2) Е. Tobien, Die Prawda Russkaja, das älteste Rechtsbuch Russlands, S. Petersburg 1844.

169. Про це докладніше у Приселкова, ст. 318-327. Див. також А. Шахматов, Повесть временных лЂт, т. I, СПБ 1916.

170. Див. про це працю Т. Флоринського, „ДревнЂиший памятник болгарского права”, Сборник статей по исторіи права, посвящ. М.Ф. Владимирскому-Буданову, Киев 1904, ст. 404429.

171. Шахматов, Разысканія..., ст. 381.

172. Новгородская лЂтопись... 1888, ст. 83.

173. Калачов, Текст, ст. 1-5.

174. Лазаревський і Утін (див. прим. 46), ст. 47-51.

175. Н. Аристов, Христоматія по Русской исторіи, Варшава 1870, ст. 691-695.

176. H. Irechek, Zvod zakonuv slovanskich, Praha 1880.

177. Владимирский-Буданов 1899, ст. 23-35.

178. Шахматов, Разысканія..., ст. 380.

179. Мову цього списку дослідив Б. Ляпунов, ИзслЂдование о языкЂ Синодального списки 1-ей Новгородской лЂтописи, СПБ 1900. Про цю працю я часто згадую в шостій частині своєї студії. Автор у ній обмежився лише фонетикою і то тільки про ъ і ь в різних позиціях у слові.

180. Шахматов, Разысканія..., ст. 379-380.

181. Там же, ст. 515.

182. Владимирский-Буданов 1899, ст. 32, примітка 9.

183. Владимирский-Буданов 1907, ст. 96.

184. Сергеевич 1910, ст. 56-60.

185. Там же, ст. 61.

186. Там же, ст. 88-89.

187. Мрочек-Дроздовский, цит. праця.

188. Сергеевич, ст. 58-59.

189. Шахматов, Разысканія..., ст. 505.

190. Там же, ст. 506-507.

191. Там же, ст. 507. Див. теж його примітку ч. 1.

192. Там же, ст. 508. Див. теж примітку ч. 1.

193. Там же, ст. 507-508.

194. Там же, ст. 508-509.

195. Там же, ст. 619.

196. Там же, ст. 620.

197. Там же, ст. 616-620.

198. (a) “Beiträge zur russischen Grammatik”, Archiv für Slavische Philologie, VII (1884); (б) ИзслЂдованіе в области русской фонетики, Москва 1894; (в) K исторіи звуков русского языка,СПБ 1903; (г) Очерк древнЂишего періода исторіи русского языка, Петроград 1915.

199. „ИзслЂдованіе о языкЂ новгородских грамот”, ИзслЂдованіе по русскому языку, т. І. СПБ 1885.

200. (а) ИзслЂдованіе в области русской грамматики, Варшава 1881; (б) Лекции по исторіи русского языка, изд. 4, СПБ 1907.

201. (а) Критическія замЂтки по исторіи русского языка, СПБ 1889; (б) “Litauisch te: Slavisch тъ, ать”, Аrchive für Slavische Philologie, VI (1882).

202. Див. прим. 179.

203. K исторіи звуков русского языка, тт. І-II, Харьков 1876-1880.

204. Русскія достопамятности, т. І, Москва 1815.

205. Див. прим. 28.

206. „Изьясненіе нЂкоторых выраженій Русской Правды”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1839, кн. V.

207. Див. прим. 1.

208. „Язык Русской Правды”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1886, кн. IV, ст. 374-382.

209. Цей список Руської Правди надрукований у XVI т. Полное собрание русских лЂтописей. Студія Є. Карського друкувалась у Варшавские университетские известия, 1899, III, ст. 1-44.

210. Текст цій Правди вперше надрукував Н. Калачов: Текст Русской Правды, Москва 1846; потім С. Юшков: Руська Правда, Київ 1935, ст. 169-173; а тепер Греков, ст. 269-272.

211. Варіянти 22.27 і 22.37.

212. Варіянт 22.27. Див. Греков, ст. 283, 348, 124, 106, 150, 302.

213. Варіянт 22.37. Див. Греков, там же.

214. Див. Кулбакин (див. прим. 143), ст. 147; А. Лескін, Грамматика древне-болгарского (древне. церковно словянского) языка, друге видання в перекладі Н. Петровського, Казань 1915, ст. 176-177; W. Vondrak, Altkirchenslavische Grammatik, Zweite auflage, Berlin 1912, ст. 448-449.

215. Лескін, ст. 176, н. 99; ст. 173-174.

216. Яґіч (1899, ст. 32-33) ці обидві форми мьнє і мьнь, що давали дві форми в пам’ятках, ставить поруч жерца і жреца — від жрець, четца і чтеца — від чтець і т.д.; поруч дни (віддень) вживалась і денью, льжає і легчає і т.д., хоч інші дослідники такого зістав­лення не роблять (див. Соболевський, Шахматов, Ляпунов і інш.).

217. Варіянт 35.41. Див. Греков, ст. 125.

218. Варіянт 22.16. Див. Греков, ст. 124.

219. Ляпунов 1900, ст. 50-52.

220. Шахматов, Очерк... (див. прим. 199 г), ст. 19.

221. Таких суперечностей у праці Б. Ляпунова буде більше.

222. Ця форма є також і в Житії Теодосія Печерського XII ст., в пам’ятці, що повстала майже одночасно із оригіналом Широкої Руської Правди.

223. Сборник Харьковского историко-филологического общества, 1892, т. 4, ст. ХП.

224. Ляпунов 1900, ст. 53-54.

225. Шахматов, Очерк..., ст. 255-256, н. 396.

226. В. Ягич, “Studien uber das altslov.-glagol. Zographer Evang.”, ст. 88-89, 93; В. Щепкин, „Разсужденіе о языкЂ Саввины книги”, ИзвЂстіе Академии Наук, т. III, кн. 2, ст. 452-458; В. Ягич, „Маріинское Четвероевангеліе”, ст. 426, 430-431; М. Козловский, „О языку Остромирова євангелія”, ИзслЂдованіе по русскому языку, т. І, ст. 40, 116-118; W. Vondrak, Altkirchen-slavische grammatik, 1912, ст. 400-401, 413-414, 419.

227. Ляпунов 1900, ст. 223.

228. Ляпунов 1900, ст. 224.

229. Ляпунов 1900, ст. 229-230; Шахматов (див. прим. 199), ст. 180-181; А. Кримський, Українська граматика, т. І, вип. 1, 1907, ст. 107-108; т. П, вип. 1, ст. 102. Цікаве помічення Міклошича, що вважає -мь в орудному відмінкові властивістю і для руських і для паннонських пам’яток, а не -мь: Сравнительная морфология словянских языков, рос. переклад, 1884, вип. 1, ст. 17.

230. В цьому випадку Потебня бачить не розяснення ь в е, а слоговий ь (АГ исторіи звуков русского языка, ст. 37).

231. Там же, ст. 37.

232. Ляпунов 1900, ст. 86-87, 103-105.

233. А. Потебня, ЗамЂтки о малорусскомъ нарЂчіи, 1870, ст. 68-69.

234. А. Соболевский, Очерки изъ исторіи русского языка, 1882, ст. 91.

235. V. Oblak, “Die Halbvokale und ihre Schicksale...” Аrchiv für Slavische Philologie, XVI, ст. 170 і далі.

236. А. Шахматов, ИзслЂдованіе дь області* русской фонетики, Варшава 1893, ст. 113.

237. Р. 1282.

238. Ляпунов 1900, сг. 65-70.

239. Карский 1930 (лист. 617 зворот, рукопису). Див. Греков, ст. 124 (варіянт 24.4).

240. Шахматов, Очерк... 1915, ст. 211.

241. W. Vondrak, Altldrchenslavische grammatik, ст. 83.

242. Соболевский 1882, ст. З, 21, 27, 90; Шахматов, Очерк...,ст. 300.

243. Шахматов, Очерк..., ст. 299.

244. Там же, ст. 5-6, 299-300.

245. Ляпунов 1900, ст. 58; Шахматов, Очерк..., ст. 117.

246. С. Северьянов, Супрасльская рукопись, т. І СПБ 1904, ст. 36.

247. Ляпунов 1900, ст. 58.

248. С. Кулбакин, Исторія русского языка, ч. І, „краткая фонетика”, Харьков 1909/1910, ст. 19.

249. А. Соболевский, Статьи по славяно-русскому языку, 1883, ст. 31; Ляпунов 1900, ст. 59; Соболевский, Лекции по исторіи русского языка, 1907, ст. 145.

250. “Altslovenische Studien”, див. Sitzungsberichte, 1900 p. т. 122. Про це також позитивна згадка в С. Кульбакіна (праця цит. у прим. 143), ст. 42. Міклошіч гадає, що Супрасльський рукопис довго переховувався „в Россіи”, і поправлений „безсомнЂнія русской рукой”: див. Сравнительная морфология словянских языков, 1884, в. 1, ст. 17.

251. Соболевский, Лекиии... 1907, ст. 113.

252. Про здрібнілі ймення на -о див.: (1) С. Смаль-Стоцький і Т. Ґартнер, Grammatik D.Ruthen. (Шг.) Sprachе, Wien 1913, ст. 215; (2) А. Кримський, Украинская грамматика, т. II, вип. І, 1907, ст. 53-57; (3) А. Шахматов, Курс исторіи русского языка, т. Ш, літер, вид., 1910/11, ст. 65.

253. С. Кулбакин, Украинский язык, краткий очерк исторической фонетики u морфологіи, Харків 1919, ст. 50. Ту саму думку заступає і В. Сімович: „Українські іменники чоловічого роду на -о в історичнім розвитку й освітленні”, Науковий збірник Українського Вищого Педагогічного Інституту, т. І, Прага 1929, ст. 311-312. А. Кримський заступає іншу думку: найстарші є форми Павло і Петро (Нариси з історії української мови, ст. 102). Цей погляд підтримують: (1) їв. Огієнко, Курс украинского языка, Київ 1918, ст. 169; (2) К. Німчинов,Український язик у минулому і тепер, Харків 1926, ст. 62.

254. Греков, ст. 127. Варіянт 56.7.

255. Греков, ст. 130. Варіянт 61.5.

256. Там же. Варіянт 63.3.

257. Там же. Варіянт 64.30.

258. Греков, ст. 132. Варіянт 110.5.

259. Греков, ст. 223, примітка 9: списки Троїцький III, Музейський І, і Забєлінський.

260. Ізм. Срезневский, Матеріяльі для словаря древне-русского языка.

261. В. Даль, Толковий словарь живого великорусского языка.

262. Див. прим. 1.

263. Русскія юридическія древности, т. І, СПБ 1902, ст. 99.

264. 1907, ст. 407; 1899, ст. 60.

265. Очерки... (див. прим. 78), ст. 102-104.

266. Див. прим. 208.

267. До вивчення Руської Правди, Прага 1930, ст. 34-44.

268. Там же, ст. 34.

269. Там же, ст. 37.

270. До вивчення Руської Правди, зшиток П, Прага 1934, ст. 56-63.

271. Карский 1930. Див. його словник Руської Правди.

272. Див. прим. 28.

273. Дубенский, ст. 85, примітка 158.

274. Там же, ст. 86, примітка 161.

275. Там же, ст. 89, примітка 178.

276. Там же, ст. 89, примітка 184.

277. Русскія юридическія древности, 1902, т. І, ст. 99.

278. „Закупы Русской Правды и памятников западно-русского права”, Сборник в честь М. Владимирского-Буданова, Киев 1904, ст. 10.

279. Leopold K. Goetz, Das russische Recht, t. III, Stuttgart 1912, ст. 270.

280. Ягич 1889 (див. прим. 201 а).

281. Vondrak 1912, ст. 279.

282. Там же, ст. 185.

283. Лескін 1915 (див. прим. 214), ст. 104, н. 51. VIII. Див. там же, ст. 216-217, н. 137.

284. Про це також Ягич 1889, ст. 67; Соболевский, Лекции..., ст. 143, 147-148.

285. Лекцій по фонетикЂ старословянского языка, 1888, ст. 201-202; також Ляпунов 1900, ст. 172-174, 286-287.

ПРИМІТКИ РЕДАКТОРА

А. За академічним виданням Ґрекова, це стаття ч. 53.

Б. У Ґрекова: стаття ч. 110.

В. У Ґрекова: стаття ч. 52.

Г. У Ґрекова: перші 18 статтей.

Ґ. „Нарешті р. 1935-ого... ...розбору цієї проблеми в наступних

відповідних розділах.” — Текст дописаний 1949-го р. Л.Б. прочи­тав поправлений варіянт Першої Частини своєї студії (ст. 15-25) на закритій академічній сесії УВАН, 23-го вересня 1949-го р.: див. Книга протоколів Української Вільної Академії Наук 1949-1953, ст. 51 (Архів УВАН у Канаді).

Д. Пізніша праця Юшкова грішить подібною довільністю: див. Русская Правда, Москва 1950, ст. 16-18 і сл. ІV-та редакція 1935-го р. тут числиться V-тою (а V-та — VІ-тою). „Пушкінський звід III-тої редакції” (за схемою 1935-го р.) перетворюється в окрему редакцію — ІV-ту, до якої теж зараховується список Троїцький IV (ч. 78 у Ґрекова).

Е. За остаточним пляном автора, тут мали бути додані короткі пере­гляди й оцінки новіших совєтських праць про Руську Правду: Б.Д. Греков, ред., Правда Русская, тт. І, П, Москва-Ленинград 1940-1947; М.Н. Тихомиров, Исследование о Русскоп Правде, Москва-Ленинград 1941; Л.В, Черепнин, Русские феодальные архивы ХІV-XV вв., Москва-Ленинград 1948; С.В. Юшков, Русская Правда, Москва 1950; М.Н. Тихомиров, Пособие для изучения Русской Правды, Москва 1953. Л.Б. високо оцінив джерелознавче значіння академічного видання текстів Руської Правди виконане колек­тивом совєтських науковців, що його очолив Б. Ґреков. Див. лист Білецького до Шевельова 27-го липня 1954-го р.: „Сьогодні вислав Вам Ґрекова „Правда Русская”. Кожний том окремо і кожний том заасекурований на $100.00. Може запізнився на кілька день, то сердечно прошу Вас вибачити. І половини не використав, бо дуже багато матеріялу. Але й за цю Вашу неоцінену услугу глибоко Вам дякую. Якби я міг дістати в продажі то з останнього купив би щоб мати в себе під руками. Але, мабуть, це неможливо. Якби Вам випадково вдалося в Ню Йорку де наглянути, зараз би Вам вислав гроші. ...” (Архів Ю. Шевельова в Колюмбійському університеті, Ню Йорк).

Одночасно, Л.Б. виявив сильний сумнів щодо наукової вартости совєтських текстольоґічних і історичних інтерпретацій Руської Правди. Див. лист Шевельова до Білецького 27-го червня 1954-го р.: „Про текстологію в СССР маєте рацію. Взагалі філологічні методи там у повному занепаді...” (Архів Л. Білець­кого в посіданні п-ні К. Лазор, Торонто).

В записках літа 1954-го р., Л.Б. відмітив неточність і недос­коналість клясифікації списків Руської Правди переведеної В. Любимовим для академічного видання Ґрекова.

Є. Точніше: 110-ти (до липня 1954-го р.) В академічному виданні Ґрекова надруковано (повністю або у формі вибраних варіянтів) 39 додаткових списків Широкої Правди. Більшість цих списків вже згадувалася (й варіянти частинно передавалися) в праці С. Юшкова 1935-го р. За клясифікацією Білецького, 34 із цих списків належать до головних угруповань тексту Руської Правди Кормчих Книг: 19 до групи Є, 12 до групи Б, і 3 до групи Г. Один список (Роґожський, XVІ-го стол.) представляє текст перехідний до груп Софійського Временника, хоч і включений до Кормчої Книги. Інші списки відносяться до угруповань Софійського Временника (два), і до окремих законодавчих збірників (також два). Всі ці новонайдені списки (як і подальші спорадичні відкриття) належать до пізнішої епохи в еволюції Руської Правди (XV-XVII стол.), і їхні варіянти цілком підтверджують основну правильність текстольоґічної схеми Білецького.

Ж. Числа списків всюди подані мною за системою академічного видання Ґрекова, що згідне з остаточним наміром Л.Б., який до 1954-го р. користувався в своїм рукописі старшою нумерацією Калачова і др.

З. Апарат варіянтів тексту Широкої Руської Правди (в цьому апараті Л.Б. вмістив не менше як 1129 звідних приміток різночитань), був підготовлений автором 1932-1934 рр. на підставі усіх опубліко­ваних до того часу матеріялів, як основна прилога до його текстольоґічної студії. Хоч цей апарат затримав герменевтичну вартість донині (особливо щодо найстарших рукописів ХШ-XV стол.), він являється формально неповний, бо автор не встиг втягнути до нього текстольоґічні інформації подані в працях Юшкова (1935) і Ґрекова (1940, 1947), які значно розширили джерельну базу дос­тупних пізних варіянтів тексту Широкої Правди. Зрештою, новіші текстольоґічні дані Юшкова, Ґрекова і інш., є цікаві перш за все для російськихправників і фільольоґів. Вони відносяться до даль­ших перерібок і перекручень нашої пам’ятки на російськім ґрунті, під впливом російських правно-політичних установ і реалій. Вони взагалі не заторкують важніші висновки Л.Б. про раніші контек­сти існування Руської Правди. Тому, що первісний апарат автора залишився формально недоповнений в рукописі, я вирішив його зовсім не друкувати, а замінити наведення варіянтів в праці простішою системою. Отож замість нпр. оригінального виразу „варіянт 178” рукопису Л.Б., що відсилав до примітки різночитань ч. 178 в приложнім апараті, подається „варіянт 29.22” і т.п. Перше число („29”) відноситься до 29-ої статті Пушкінського списка Широкої Правди (див. нижче ст. 133). Друге число („22”) відно­ситься до 22-го слова цієї статті (гривны) з яким Л.Б. узалежнював ідентифікацію цілого варіянта в своїм апараті, прикріпивши якраз до цього слова вищезгадане число „178”. Різночитання з інших рукописів, подані Л.Б. в своїм приложнім апараті (але не все в основному тексті студії) треба шукати у відповідних паралельних контекстах видань Юшкова чи Ґрекова. Букви рукописних текстів передаються мною за системою новіших студій про Руську

Правду: Зіміна (1965, див. нижче прим. х), Черепніна (1965, див. нижче прим, аа), Щапова (1984, там же), і Свердлова (1988, там же). І. „Повстав новий кодекс... ...московського суспільства”. - Текст дописаний 1954-го р.

Й. 3 цього всього випливає... ...або на півночі”. — Текст дописаний

1954-го р.

К. Див. Н. Максимейко, „Московская редакция Русской Правды”, Проблеми источниковедения, сборн. З, Москва-Ленинград 1940, ст. 162. Стаття Є. Количевої („Русская Правда и обычное право о полных холопах XV-XVІ вв.”, Исторические записки 85 (1970), ст. 268-306) в основному теж підтверджує пізнє, московське походження Скороченої Правди (див. там же, ст. 271-272). Дослідниця не запримітила текстуальні особливості списка ч. 58, які уможливили Білецькому його точніше датування. Зате подала вона цікаву думку щодо причини відмирання статті ч. 65 в мос­ковській державі XVІ-го стол.: „бійка була до такої міри звичайним суспільним явищем, що суд не надавав її жодного значіння, і не розглядав її як образу, навіть якщо удари завдавав холоп”, (ст. 275)

Взагалі правильність Празької аналізи Білецького була в короткому часі остаточно підтверджена. Совєтський дослідник В.П. Любимов віднайшов пізний список Руської Правди, т.зв. Никифорівський II. Цей список, ферапонтівського виду за клясифікацією Любимова, відповідає Кормчим „типу 58-го списка”, а точніше підгрупі Є Кормчих за клясифікацією Білецьк­ого, і датується Любимовим не раніше 60-их рр. XVІ-го стол. або першою половиною XVII-го („Новые списки Правды Русской”, у Ґрекова, т. П, 1947, ст. 859). Цікаво, що в Никифорівськім тексті Правди взагалі не було статті аще придеть кровавъ мужь, а тільки відсилач до окремої глави Кормчої „о послухах” (там же, ст. 844, 853-854). Цим відсилачем повністю вияснюється творча робота автора Скороченої Правди у статтях 2-4 своєї праці.

Л. „Йду прямою..... .Скороченої Правди”. — Текст дописаний 1954-го р.

М. Див ст. 76.

Н. С. Юшков, 1935, ст. 95 примітка 6.

О. Чи не криється тут якесь непорозуміння? В описах списків академічного видання Ґрекова вислів сия книги мЂрило правед­ное зазначений тільки в зв’язку з рукописами чч. 3-7, цебто з відомими п’ятьма списками Мірила Правдивого. Поза тим зано­товано ще відносно т.зв. розенкампфського виду Широкої Правди (за Білецьким, пізнішого виду підгрупи Є), що його „списки заховалися в складі Кормчих Книг об’єднаних з Мірилом Правдивим” (Ґреков, т. І, ст. 203), і таких списків вичисляється не шість, а сімнадцять. Властивий Розенкампфський список (ч. 35 у Ґрекова, невідомий Білецькому 1932-го р.) „представляє собою другу частину Кормчої, починаючи із 68-ої глави” (там же, ст. 204), але заголовок згаданий Любимовим в 1929-ому році (хоч не в 1940-ому р.!) редакторами цього списка в академічному виданні Ґрекова (М. Тихомиров, Ґ. Ґейерманс) не подається. Отже це питання можна розяснити лише після повної перевірки всіх рукописів Кормчих Книг в дотичних місцях. На всякий випадок треба підкреслити, що аргументація Білецького спирається на власних текстольоґічних підставах, цілком незалежних від правильности чи неправильности нотатки Любимова.

П. Додаток без дЂтии не віднотований ані в Юшкова (ст. 89), ані в Ґрекова (ст. 114).

Р. Див. ст. 72, 76, 79.

С. У Ґрекова: 110-ої. Див. вижче, примітки редактора 1 і 2.

Т. Теорія С. Юшкова про суздальське походження цього правничого збірника (в рр. 1250-1274: Русская Правда 1950, ст. 151-152) являєть­ся довільною і недоказаною комбінацією, хоч пізніше перепису­вання й доповнування збірника Мірило Правдиве не лише можливе але й правдоподібне. Сам Юшков признає, що матеріяли збірника почали складатися в першій половині 12-ого століття (там же, ст. 34-37, 150, 344-345). Подібну думку висунув пізніше М. Тихомиров (Мерило праведноє по рукописи XIV века, Москва: изд. АН СССР, 1961), пробуючи її доказати тим, що мов­ляв, частина матеріялу яка ввійшла до Мірила Троїцького списка (нпр. „Слово” Симеона Тверського) повстала щойно при кінці ХШ-го стол. Очевидно, Тихомиров не взяв до уваги правдоподіб­ність різних редакцій Мірила Правдивого.

У. Примітка Білецького відноситься до першого (рукописного) варіянту праці Сергія Шелухіна. Цей другий зшиток До вивчення Руської Правди мав друкуватися щойно 1935-го р. Суперечка про термін обель яка виринула між ученими весною 1934-го р. приспішила процес друку праці Шелухіна: див. нижче, ст. 127. Ф. Мабуть не окрема „редакція”, а припадкова комбінація текстів типу Б (перша частина) і Є (друга частина): див. у Ґрекова, т. І, ст. 146, 242. Такі комбінації виявлені і в інших пізних списках Широкої Правди: див. у Ґрекова, т. І, ст. 144-145 і 242; ст. 183 і 296.

Х. Не зрозумівши стилістичну суть цього паки, совєтський дослідник А. Зімін викомбінував фантастичну теорію про зако­нодавчу діяльність молодих Ярославичів ще перед смертью їхнього батька: див. А.А. Зимин, „Феодальная государственность и Русская Правда”, Исторические записки, 76 (1965), ст. 248-249, 254-255. Стаття Зіміна (він же відповідальний редактор I-го тому серії Памятники Русского Права — головний редактор серії: відомий С. Юшков — I-ий том, п.н. „Памятники Права Киевского ґосударства”, виданий у Москві 1952-го р.), не дивлячись на ряд помилок та неухильне російське шовіністичне забарвлення, містить цікаві, хоч мабуть і несвідомі, потвердження богатьох наукових позицій Білецького.

Ч. У Ґрекова: стаття ч. 9.

Ш. Архаїчність мови Короткої Правди в порівнанні до мови Широкої Правди переконливо, хоч і з помітною дозою російського

шовінізму, довів C. Обнорський: див. його Очерки по истории русского литературного языка старшего периода, Москва-Ленинград 1946, ст. 30.

Щ. У Ґрекова: статті чч. 4 і 65.

Ю. Новіші дослідники схиляються до думки, що властивий Пушкінський збірник був уформлений в Новгороді не раніше другої половини ХIII-го стол., і що ширша рецензія Судебника Царя Константина (т.зв. .Закон Судний Людям”) яка знаходиться в цьому збірнику, це витвір монгольської доби: див. нпр. С. Юшков, Русская Правда, 1950, ст. 42-43, 109-110; М. Тихомиров, ред., Закон Судный Людем, пространной u сводной редакций, Москва: изд. АН СССР 1961, ст. 6-9; Я.Н. Щапов, Византийское u южнославянское правовеє наследие на Руси в ХІ-ХІІІ вв., Москва: Наука 1978, ст. 154-155. Ці уточнення не порушують правдоподіб­ність основної теорії Білецького. Існування більшости матеріялів Пушкінського збірника в раніших рецензіях часів Мономаха цілком ймовірна.

Я. „...у Київі, а може навіть...” — Текст поправлений 1949-го р., після обговорення справи авторства Широкої Правди з професорами Оглоблином (Прага, 1944) та Окіншевичем (Мюнхен, 1948). Обидва професори спочатку ставилися досить критично до теорії Л.Б. про авторство Сильвестра. В своїх архівних записках, Білецький віднотував такі завваги: „проф. Окиншевич: не погоджується з авторством Сильвестра. Переконано мовив, що Сильвестр не міг бути. Дуже сумнівно, щоб церковний діяч став на місце світської влади. Особа самого князя Володимира Мономаха. — проф. Оглоблін: про Сильвестра бракує біоґрафічних даних і доказів. Бракує спеціяльної праці. Порівняти Широку Правду і Повість Временних Літ Сильвестра. Сильвестр: духовна особа. Цікаво би було порівняти в Широкій Правді Сильвестра як церковного діяча. Варта би було пошукати світського діяча біля Володимира Мономаха як кандидат для кодифікатора.” (Рукопис Руської Правди, ст. 135 звор., запис 1954-го р.) Цікаво, що проф. Окіншевич дуже скоро злагіднив свою первісну критику концепції Білецького. Див. його Вступ до науки про право і державу, Мюнхен: УВУ 1987 (передрук видання 1949 р.), ст. 174: „Руська Правда, як ми вже мали нагоду вказати, була написана якоюсь приватною особою чи приватними особами (можливо з духівництва)...” (підкреслення моє — Ю.К.)

АА. При кінці травня 1954-го р., простудіювавши нові матеріяли подані російським дослідником М. Тихомировим (Пособие для изучение Русской Правды, Москва 1953), Білецький вирішив доповнити четверту й п’яту частину своєї праці ширшою кри­тичною аналізою „новгородської теорії” походження Руської Правди. Деякі елементи наміченого проєкту збереглися в його архівних записках. Л.Б. підкреслював, що хоч Тихомиров спочатку признавав, що остаточне вирішення проблеми місцепоходження Короткої Руської Правди можливе тільки після лінґвістичних і історичних студій, то „все таки далі Тихомиров бере Новгород вже як реальний факт”. Отже Л.Б. вважав, що совєтський історик висунув свою концепцію голослівно, і не зумів її належно доказати. Дальшу думку Тихомирова, що гіпотеза про новгородське походження Широкої Правди має право на існування поки не виясниться факт неприявности Руської Правди в тексті пам’ятків неновгородських, Л.Б. окреслив як „дивний спосіб доказу”, і очевидно науково неприйнятний. З пізніших важніших дослідників Руської Правди, Л.В. Черепнін підтримав „новгородські міркування” Тихомирова, хоч мусів признати, що матеріяли Широкої Правди які „остаточно” редаґувалися в Новгороді були переважно українського походження (див. його „Общественно-Политические отношения в древней Руси и Русская Правда”, в В.Т. Пашуто, Л.В. Черепнин, ред.,Древнерусское государство u его международное значение, Москва: Наука 1965, ст. 141 і сл.) Натомість А. Зімін об’єктивно погодився з основними тезами Білецького про місцепоходження Широкої Правди (= Київ, близько 1116-го р. Див. його вищецитована стаття в примітці x, 1965, ст. 262-3). Нещодавно, теорія новгородського походження Короткої і Широкої Правд була рішучо й остаточно відкинена російськими текстольоґами: див. Я.Н. Щапов, „Русская Правда — Введение”, в В.Л. Янин, ред., Законодательство Древней Руси,Москва: изд. Юридическая литература 1984, ст. 38-43; М.Б. Свердлов, От Закона Русского к Русской Правде, Москва: изд. Юридическая литература 1988, ст. 32, 166, 172-173.

ББ. Деякі новіші дослідники поставили під серйозний сумнів, або й взагалі відкинули теорії Шахматова про існування новгородських літописів першої половини ХI-го стол. Див. М.Х. Алешковский, Повесть временных лет, Москва: Наука 1971; А.Г. Кузьмин, Начальные етапы древнерусского лет описання, Москва: изд. Московского университета 1977.

ВВ. Теорія Білецького вимагає деякого уточнення. Кодекс Короткої Правди списків Академічного і Археоґрафічного це безперечно твір староукраїнський, але твір дуже своєрідний, підготовлений у київській великокнязівській канцелярії близько 1078-го р. для вжитку у судах новгородської провінції, де вже діяла раніше прийнята Правда Ярослава. Отже це по суті документ української імперіяльної адміністрації. В ньому нема згадки про відміну крівавої пімсти тому, що цей давшій інститут, скасований на центральних українських землях,продовжував своє існування на васальних територіях іньшонаціональної периферії, тоді ще справді культурно нижчої (Новгород, Суздаль, та інш.) Леґальність крівавої пімсти в Новгороді припинилася щойно з прийняттям Широкої Правди незадовго після 1116-го р.

ГГ. Час прийняття Правди Ярослава в Новгороді остаточно ще не вияснений. Новгородська традиція середини XV-го стол. не мала надійних інформацій про цю подію і вагалася між суперечли­вими датами (рр. 1016, 1019, 1036); див. G. Knysh, Rus and Ukraine in Меаіаеval Times, Winnipeg: Ukrainian Academy of Arts & Sciences in Canada 1991, p. 34 note 44.

ҐҐ. Питання найстаршого писаного кодексу староукраїнських законів постійно обговорюється в науковій літературі, і залишається до нині спірне. З новіших дослідників, Л. Черепнін признавав, що писаний київський збірник існував вже з початку 10-го стол., і що цей збірник цитувався в українсько-грецьких договорах (Древнерусское государство..., ст. 143). А. Зімін говорив про писані закони київських князів першої половини 10-го століття, і давав цінні текстолоґічні вказівки відносно ранних переробок деяких статтей („Феодальная государственность...”, ст. 231-234). Противно, М. Свердлов сумнівався в існуванні писаних київських правничих текстів „дохристиянської доби”, і хоч був готовий визнати стародавність .зак­ону руського” з 9-го стол., то уявляв собі його існування лише у формі усного а не писаного права (От Закони Русского..., ст. 81). Думку Свердлова можна легко опрокинути вже самим фактом, що християнство ширилося в Україні на найвищому державному рівні задовго до тзв. „офіційного хрещення” Києва Володимиром. А з християнством співіснували і церковне письменство і певний вид адміністративно-державної грамотности. Ця грамотність виявлялася не лише в староукраїнській (словянській) мові, і не лише в недавно імпортованих глаголицьких і кирилицьких азбуках. Спиралася вона теж на сильні місцеві іранські та (почасти) жидівські культурні традиції, вирощені в контактах з потужними цивілізаційними цент­рами хозарського каґанату. „Руські письмена” (іраномовна та іраноформна літературна стихія) залишили певний слід в українсько-грецьких договорах і в старих українських епічних піснях. Простежується цей слід також і в старому українському праві. Текстолоґічна аналіза першої (найцікавішої, найстаршої, і найбільш скомплікованої) статті Короткої Правди виявляє співіснування цілого ряду історичних нашарувань:

Убьеть мужь мужа, то мьстить брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братучаду, любо сестрину сынови; аще не будеть кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изьгои будеть, любо словенин, то 40 гривен положити за нь. Остаточна редакція цієї статті напевно була оформлена задовго до її перепису в Короткій Правді кінця ХІ-го стол., і походить на думку величезної більшости дослідників від „Правди Роської” Ярослава Володимирича. Ціла стаття природно складається з двох частин. У першій мається до діла з правом на пімсту чи грошеву компенсацію чітко визначених членів староукраїнської політичної громади (убьеть... за голову). У другій (аще будеть русин ... положити на нь) устійнюється право княжої каси до отримування додаткової фінансової компенсації у випадках вбивств певних осіб. Всі назви перелічені у другій частині відносяться до адміністративно-військового апарату держави. Найпізніша вставка: аще изьгои будеть вказує на т.зв. утікачів з „общини”, які служили в спеціяльних мілітарних загонах для оборони Києва (та інших міст центральної України) проти печенізьких нападів, починаючи з доби Володимира Великого.

Існування цих загонів і їхня важна державна роля при Ярославі підкреслювалася в праці німецького історика Дітмара з Мерзебурґу (помер 1018-го р.)

Раніша вставка перелічувала співробітників київського князя в справах судових, фінансових, та охорони його особистої безпеки: їх вбивство вважалося особливо шкідливим для інтересів держави. Скандинавські корені деяких функцій (гридин, ябетник) спрямовують увагу дослідника на часи помітних впливів таких елементів в Україні. Повість минулих літрозповідає про широке вживання скандинавських пришельців Володи­миром Великим у державній адміністрації, як перед так і після „офіційного хрещення”, згадуючи з підкресленням про його київські „гридниці”. На можливого автора довшої вставки: любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, вказує ще й таке помічення. Грошева скрута яка примусила Володимира відкликати новозаснований (за порадою візантійських церковників) інститут смертної кари, і відновити традиційну українську „виру” („закон отця і діда” за висловом Повісти), могла також його спонукати до подрібного вичислення державних службовців вбивство яких автоматично інтересувало княжу касу. Без такої вставки відновлений закон міг і не прос­тягатися до функцій вищезгаданих службовців. У первісній формі закон установлював: аще будеть русин любо словенин, то 40 гривен положити за нь. Терміни „русин” і „словенин” означу­вали в тих часах (9-10 стол.) „вижчу” і „нижчу” аристократію військову київсько-української держави. В тотожному розумінні ці терміни вживалися в синхронній давним законам епічній дружинній поезії, нпр. в славній пісні про Олегів похід на Константинопіль. Я вже натякнув в іншій праці (див. Таємниця початкової Руси в Києві,Вінніпег: УВАН 1991) про тісний зв’язок термінів „русь”, „русин” тощо, з іранською політичною лексикою хозарського каґанату, що її перенесли до ранного Києва адміністративні представники цього багатоетнічного імперіяльного комплексу. Цю лексику перебрали й присвоїли скандинавські династи які з допомогою місцевих сил (іранських і словянських) захопили верховну владу київської землі в середині 9-го стол., та утворили тут фундамент української середновічної великодержавности. Багато статгей і точок т.зв. „закону руського” (про який згадують українсько-грецькі договори 911-го і 944-го рр.) напевно появилися у висліді державної діяльности цієї нової київської „руси” (панівної аристократії). Але дещо напевно успадкувалося нею від давнішої ірано-хозарської „руси”. В політичній поезії Київщини збережена пам’ять про знаменну подію: а саме, що якраз ця первісна „русь” мала принести спокій і порядок ворогуючим родам „великої і обильної землі”. Якщо звернеться увагу на цікаву точку першої статті Короткої Правди, де строго обмежувалося хаотичне родове право крівавої пімсти („війна всіх проти всіх” Повісти), то легко зрозуміється що київська епічна пісня мала реальну історичну підставу. За реконструкцією Зіміна, найстарша форма першої частини першої статті Короткої Правди могла бути така: убьеть мужь мужа то мьстить брату брата или сынови отца любо отцю сина или братучада любо сестрину сынови; аще небудеть кто мьстя ту тому конець. Хозарські „руси” мали своє письмо. Отже існує можливість а навіть правдоподібність писаного а не лише усного ранного київського законодавства. Еволюція правових відносин (під впли­вом скандинавців?) скоро дійшла до „грошевої альтернативи” (40 гривень за голову). Тому що Грекам було потрібно знати точні норми „руського закону” затвердженого як інтернаціональне право в їхних договорах з Києвом (починаючи від загубленого договору 866-го р.), мусимо прийняти очевидну й невідкличну закономірність писаних варіянтів „закону руського” задовго до появи новгородської грамоти князя Ярослава. Питання точнішої дати установлення підставової форми другої частини першої статті Короткої Правди (аще будеть русин і т.д.) залишається відкрите. Можна припустити, що існувала певна проблема в реальному житті, яка спонукала княжу адміністрацію видати такий „урок” населенню Київщини. Перша Новгородська літопис затримала скупе повідомлення про велике повстання „Уличів” (правдиве історичне ім’я київських „Полян”) проти адміністрації Ігоря приблизно в рр. 945-948. Чи не звязана постанова тяжкої додаткової 40-гривенної „вири” за вбивство княжих воїнів обох катеґорій (русин, словенин) якраз із цією подією? На всякий випадок, треба прийняти, що цей додаток ввійшов до діючого писаного кодексу.

ДД. Останний розділ 5-ої частини рукопису Білецького („Висновки”) появився друком ще перед 2-гою світовою війною (п.н. „Руська Правда та її історія”: див. Наша Культура, 1935, кн. VII, ст. 553-562). „Висновки” були поновно читані Білецьким на закритій академічній сесії УВАН 30-го вересня 1949-го р.: див. Книга прото­колів Української Вільної Академії Наук 1949-1953, ст. 53. Л.Б. мав намір ґрунтовно поправити й переробити ці раніші позиції на підставі власних новіших міркувань. Кінцеві параґрафи первісних „Висновків” подаються нижче: див. ст. 130.

ЕЕ. Шовіністична праця С. Обнорського („Русская Правда, как памятник русского литературного языка”, Иэвестия Акаделши Наук СССР: отделение общественных наук, 1934, ст. 749-776) залишилася поза увагою Білецького. Обнорський мусів визнати наявність українських мовних рис в Синодальному списку Широкої Правди 1282-го р. (див. цит. праця, ст. 757, 758, 759, 763, 772, 773). Він це пояснив тим, що первоосновна „русская” Руська Правда, яка нібито виникла в Новгороді в 10-ому столітті, була дещо пізніше перереда\ована в Києві, де й набула ряд мовних українізмів. Список 1282-го р. мав би походити з цього київського „украинского” варіянту, який все таки затримав „русскую” первооснову тексту. Наукова голослівність і безпорадність такої конст­рукції цілком очевидна. Вона не була підтримана навіть більшістю російських істориків і текстолоґів.

ЄЄ. Пор. подібну оцінку текстолоґії Руської Правди, вижче, ст. 24.

ЖЖ В своїм апараті варіянтів, Л.Б. залишив таке важне помічення: „(Списки) 4, 58, 6, К-21, 54, 41, 64, К-30, 43, 78, 61, 60, 55, 7 — замість сь матерью є смерт/ь/ію, а список 4 замінив первісний вислів сь матерью пізнішою „поправкою” смртью. У списку ч. З первісний вислів смртью змінений пізнішим почерком на смтрью (див. Любимов, 1929, ст. 113.)” Всупереч палеоґрафічній аналізі Любимова, Я.Н. Щапов представив c матерью як первісне читання (!) Троїцького рукопису (див. В.Л. Янин, ред., Законодательство Древней Руси,1984, ст. 71). Таке явне фальшу­вання джерел пояснюється мабуть „політичною” потребою оборонити за всяку ціну первозначність мнимого суздальського варіянту Руської Правди. Щапов пише, що всі відомі рукописи Широкої Руської Правди походять від „північно-східної редакції старого київського тексту кінця XII-початку XIII стол., редакції яка збереглася у володимиро-суздальській, новгородській, і московській рукописній традиції” (цит. праця, ст. 43.) Троїцький список XIV-го стол. (ч. 3 у Грекова), за Щаповим, „добре зберіг архетипний текст”. Щапов нігде не пояснує чому Новгород, який мав власну традицію Руської Правди отриману безпосередно від Києва, і далеко ранішу від суздальської, потребував текстолоґічного посередництва „Північно-Східної Руси” в цій справі.

 

 

 

 

Юрій Книш

 

Вінніпеґ. 1 січня 1993 р.