Василь Бережний

Експедіція в природу

- Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили?

- Навіщо? А хто його зна... Хотілося до природи, кортіло дихнути тією... дикою атмосферою...

- Невже ви не розумієте, що півсфера над містом захищає усіх мешканців...

- ...від грізних явищ природи - це ви хочете сказати?

- Авжеж, синку. Півсфера дає...

- ...можливість підтримувати оптимальний стан повітря - найкращі фізико-хімічні й температурні характеристики. А це в свою чергу...

- Ну от, бач, ти все добре розумієш, синку, в тебе ж середня освіта, і все-таки ви наважились пошкодити цю півсферу. Це... ну, як би тобі пояснити... наче маленька дитина штрикає в долоні матері, теплі долоні, які її зігрівають. Де ваш здоровий глузд?

- Здоровий глузд... Набридло нам жити під ковпаком! Від міста до міста довжелезні тунелі.

- Так усе ж видно! І півсфера прозора, і труби-тунелі прозорі, їх просто непомітно. Хіба ми не милуємося хмарами, річками, плантаціями?

- Та воно-то видно... Але ж хочеться дихнути тією атмосферою! Відчути її в роті і в носі, обличчям і руками! Як ви, дорослі, не розумієте, що в теплиці, в оранжереї, хоч і обладнаній ідеально...

- І звідки це у вас взялося? Диво та й годі. Бач, він ще й посміхається. Добре, що нагодилися аварійники!

- Добре... Зірвався задум.

- Невже ви хотіли вискочити... туди?!

- А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак півсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лінзою так багато - не зразу б помітили!

- І ви... хотіли в пролом... у ту крижану завію? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає і падає, наче вата! Ваші дихальні шляхи одразу б замерзли! Який жах!

- Але ж, мамо, колись люди жили віч-на-віч з природою.

- Колись!.. На світанку цивілізації. А тепер... Хіба ти, синку, не розумієш, що там - стихія?!

- Отож і цікаво!

- Їм цікаво! Там же не контрольовані сили природи - вітри, бурі, дощі, снігопади, електричні розряди - усе ж це вороже людині, вороже життю. Хаос, буяння страхітливих сил, руйнація.

- Ми хотіли хоч трохи побути віч-на-віч із стихією, хотіли здійснити експедицію в природу...

- Зрозумій, сипку, що вся історія людства - це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергії незчисленним по колінням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки виділилася з природи, ізолювалась од неї, створила собі нову, другу природу, в якій виключено всякі випадковості. А ви пориваєтесь до стихії, надумали "експедицію в природу"... Ну, скажи, хіба це не хлоп'яцтво?

- Те, що ми зробили, може й хлоп'яцтво... Та певно, що хлоп'яцтво. Треба було все обміркувати серйозніше, зважити не тільки на міцність матеріалу півсфери, а й на міцність... опору дорослих. А ми експромтом. Згоден: погарячкували.

- Е, ні, синку, не цієї згоди я хочу від тебе, мене зовсім не цікавить, як ви це вчинили - добре чи ні. Я волію, щоб ти усвідомив шкідливість, абсурдність самого наміру. Чому ж ти мовчиш?

- Думаю.

- Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобі сказала..

- Мені невтямки: чому це природа ворожа людині? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лоні? Хіба людський рід виріс не в буянні тих самих стихій?

- То був первісний етап. Він закінчився дуже давно, сотні тисяч років тому.

- А хіба зараз людство не черпає в природи необхідну сировину?

- Черпаємо, беремо скільки треба, перемагаючи її опір. Ми не можемо обійтися без природи, це очевидно. Але єдність людини з природою здійснюється через протиріччя. Це єдність протилежностей. Коли ви, юнаки, усвідомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакі химерні потяги.

- Хтозна. Все незвідане вабить, дуже хвилює... Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас війнуло! Як перехопило нам подих!

- Просто дія низької температури.

- "Просто дія...". Коли б то! Тут щось інше...

- Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроці "щось інше". А подорослішаєте, і світ ніби зміниться для вас. Ось і батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його. Добре, синку? Одужуй!

- До побачення, мамо. Драстуйте, тату.

- Драстуй, сину.

- Ви теж будете говорити про хлоп'яцтво, абсурдність і здоровий глузд?

- Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький і мусиш розуміти, що для мами все це...

- Я розумію. Мама хоч і філософствувала, та весь час...

- ...залишалась насамперед мамою, правда?

- Так. А ви?..

- А я був і буду батьком. І теж скажу, що отакі вибрики - це навіть не хлоп'яцтво, а дитячість. Хто ж так готується до важкої експедиції?

- Що не одягли скафандрів? Так це ж та сама оранжерея...

- Треба виготовити теплий одяг. Розумієш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навіть очей, дихали первісним повітрям.

- Невже обходилися без скафандрів?

- Звичайно. Вже мали моря електроенергії, почали застосовувати ядерну і... виробляли зимовий одяг. А ми, точніше, наші предки, одягли місто.

- Зимовий одяг... От цікаво! А який він був?

- Одужаєш - підеш по музеях і дізнаєшся. Чого ти насупився?

- А коли ми все це вивчимо, то ви...

- Тоді я перевірю вашу екіпіровку, обміркуємо разом план експедиції, зв'язок - усе, все треба врахувати!

- І не будете відговоряти нас?!

- Робити пролом у півсфері відговорю.

- А як же ми...

- Я вас випущу через запасний вентиляційний тунель. Отам за монументом Невідомого космонавта.

- Ой, тату!

- Тільки тихо: не треба хвилювати маму...