ВАСИЛЬ БАРКА
ГОЛУБИНИЙ МІСТ
Стала в лазурі туча,
туча чорнокипуча.
Як корабель - загриміла, заплакала - як немовля...
спочуває їй земля.
Тим часом сонечко на небі чорні кайдани порозбивало,
порозбивало, в десять сурмок променистих заграло.
Шипшина щаслива, троянда радіє. Тільки верби зеленоволосі
в поривах печалі й досі; -
світлі краплі ронять, ронять сивий лист
на голубиний міст...
А там сизокрилі: - мир вам! - протуркотали,
пурхнули та й позникали.
От тоді-то, поправивши чорні шати,
дрозд почав чарувати.
Світиться в світі радість, як небо, велика.
Дерева славлять небо; навіть і терен-каліка.
Дитяточко переходило через міст,
узнало пісні добрий зміст.
- Люба птася! - тихо сказало,
рученькою привітало.
Голівонька русява. Одеженька - лілія рожева.
Славлять небо дерева.
Стелися в шумі клена-каштана,
над потоком піщана дорого...
О, свіжість несказанна
життя земного!