Роман Бабовал
ЗА ПТАХОМ — ПТАХ
(© Сова, 1999)
(на тлі неба і моря)
Присвячую Г. і П. С.
"шукаючи той леґендарний скарб"
"поламаним крилом накреслив птах"
"а море тут чомусь пливе наліво : "
Ніби казка про ніби птаха
"по цілім вічному раю — шукай ! : "
Ніби маленький кінець світу
"за птахом — птах і ще раз птах"
* * *
шукаючи той леґендарний скарб
що (кажуть) криється
у філіґранній щілині
між небуттям і вічністю
в голизні запозиченої пам'яті
я свій найбільший сумнів приховав
(інстинкт самозбереження ?)
в найменшому із запитань :
"існую ?".
* * *
поламаним крилом накреслив птах
мов лезом викроїв чітку границю
між темносинім плесом що у вічнім коливанні
й блакитним простором що ніби нерухомий і без меж
де той початок моря
що кажуть безкінечне ?
а небо — де кінчається
якщо йому якесь зачаття ?
тоненька нитка висить між
двома світами що призначені
не дотикнутися ніколи
: її птах простягнув
від дерева до дерева
мов від початку до кінця того
що не здійснилося понині
на ній сидить
і виглядає
гіпотетичне чудо.
* * *
а море тут чомусь пливе наліво :
ніхто не знає таємниці його дрейфу —
з якого джерела тече воно
й куди ?
між хмарою і вітром заблукав останній
птах обезкрилений
що кожну хвилю моря ототожнював
з відродженням бракуючого необхідного крила
наліво відплило —
і зникло
: ніхто відтоді вже не в силі
сказати дітям шо
це значить слово — "птах".
НІБИ КАЗКА ПРО НІБИ ПТАХА
умовна — невиразна та межа
що поділила світ надвоє :
на океан і небо
забувши що земля також існує
зухвалий — птах покинув
своє гніздо і зграю і пісок
зірвався мов в останній вирій поза межу —
шукати пшеничніших просторів
злетів
й ніхто не відає понині
чи хоч до неї долетів
чи може навіть і
перелетів її
ніхто не скаже чи
добився птах туди де місця
кінець кінцем
для нього не було
ніколи.
* * *
по цілім вічному раю — шукай ! :
не знайдеш дерева що родить яблука
серед яких зло сусідує із добром
нема (коли хтось задрімав)
нагої жінки яку кременем хтось витесав
з того ребра що виявлялось зайвим
бракує змій підступний що невпинно намовляє
наївну овоч заборонений зривати
і ним ділитися — якою б не була за це ціна
не видно бога — може не існує може лиш заснув ?
не чути бога — чи ж йому доречно
когось карати потом і болотом
вигнанням і кінцевим спопелінням
за гріх якого не було й не буде ?
при брамі між водою і піском немає янголів
що з сіркою в очах з огнем в руці
всіх блудних проганяють за поріг едему
без тіл без душ без плям без тіней
безсмертні ми блукаємо від безпочатку
до безкінця безвихідної вічности
по тім раю що навіть і не наша власність
хто скаже чи щасливі ми в цім позавимірі —
коли не скуштували власними устами
ані цикути заздрости ані спокуси меду
хоч раз ?
НІБИ МАЛЕНЬКИЙ КІНЕЦЬ СВІТУ
покинув непривітний світ ікластих звуків
замешкав у п'янливій порожні мовчання
годуюсь голосними що не мають жодних барв
колючих приголосних пильно уникаю
хтось мимоволі кинув крик мов камінь —
розбилася мов шибка оболонка протизвуку
що небиткою й герметичною здавалася :
далеко поза межі світу тисячі скалок розсипались —
і не знайти ніде нікого щоб їх відшукати
а навіть хтось зібрав би —
чи
після такого апокаліпсиса
ще доживу бодай хоч день
до себе ?
* * *
за птахом — птах і ще раз птах
за ним квилить ще інший птах
подальше знову птах якийсь ширяє
і безкінечно кожен з них
по-свому оживляє непорушність неба
а ненароком в море впаде птах
то летом зморений то втративши крило —
ніхто не вчує сплеску і не зблідне плесо
на нім не викроїться жоден шрам
і зморщок стільки лишиться скільки було
цю з іншими аваріями море проковтне
як вчора — все що існувало ледь секунду чи п'ятсот століть
від неї знов зубожіє вміст неба незворушне море
ревниво буде стерегти свою нову чаклунську здобич
від берега по самий обрій —
мов від початку світу до його кінця.