Роман Бабовал
ВІРШІ ІЗ ЦИКЛУ "ЗГОРЯЮТЬ ОСТРОВИ"
(© Сучасність, 1972)
"Усмішка ця моя — звичайний міст закинений між двома снами"
"у міст моїх великі очі наче у драконів"
"згоряють острови"
"між двома кольорами моря — спочиваєш"
"пошліте голубів по запах літа"
"на морі : кораблі казкові мов широкі рани"
"для тебе"
"у моря — гадки розтяглі мов зелені гади"
"межи двома міражами для нас готує море"
"в жоржинах"
"щодень / за поколіннями дерев … "
"дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба"
"під в'ялим листям родяться надії міста і щоразу довші"
З останнього інвентаря
* * *
Усмішка ця моя — звичайний міст закинений між двома снами
Під шкірою мигтять краплина неба і жнива дощів
На дні моїх очей вигадує новіші дрейфи море
Моя душа — звичайний мертвий час що між двома потопами
* * *
у міст моїх великі очі наче у драконів
твої шляхи ведуть
під землю вогняну —
а жоден не виводить
дерева проросли крізь небо й винесли сірчаний спомин
тихіше від античних каменів
вмирають розчаровані птахи
зненацька виросли посеред неба випуклі
(грибами) хмари
і ти лягаєш на папір
із кожним запахом свого розпеченого тіла
* * *
згоряють острови
і море родить попелясте птаство
тяжіють овочі десь сонце достигає неохайно
пожежа котиться крізь жмути водоростей
(в твоїх очах згоряють острови)
дерева засинають непомітно і
неначе трохи боязливо
десь серед неба вибухають жовті квіти
(в твоїх очах вмер віщий птах)
* * *
між двома кольорами моря — спочиваєш
і зберігаєш зграї теплих бджіл
під шкірою
вночі
вихоплюються вірні янголи з долонь
десь небо непомітно тане пахнуть десь
твої уста мов неочікуваний дощ
і мліє сад
серед
комах що пильно розгризають спеку
між двома кольорами моря — спочиваєш
* * *
пошліте голубів по запах літа
побачите :
вони не вернуться і дні проходитимуть
солом'яніші
і заніміє море — відгомін продавши за десяток
перлових скойок
зів'януть по криницях місяці пласкі і з-поза часу принесуть
комахи
зерна опію
пошліте голубів по запах літа
* * *
на морі : кораблі казкові мов широкі рани
під морем : з водоростей спомини течій сплітає тиша
над морем : тануть меви й перехрещуються долі
за морем : острови бредуть найстарші в передсмертному зусиллі
без моря : гинуть табуни осліплих коней
* * *
для тебе
Із сну в сон пропливають чародійні ріки
Злетів крізь краску обрію птах зліплений
з червоної землі В твоїх очах
згоріли форми мрій і літо тріскає Ростуть десь по ляґунах
з корала зуби мертвим велетням
І потопають феєричні каравели
для тебе
* * *
у моря — гадки розтяглі мов зелені гади
і безліч язиків що назрівають серед сну
у моря — ім'я що пахне спілими лісами
куди ховаються сполохані припливами джмелі
у моря — сумління звите з теплих водоростей,
з вулканів вивержена лють і пам'ять піскова
* * *
межи двома міражами для нас готує море
страшні кошмари з піни і майстерні згуби
межи двома вулканами у густині землі настроюється відгомін
і душі крушаться немов застигла лява
межи двома шаліннями зненацька визріває твоя шкіра
і ти вмираєш таємничо мов отруйне зілля
* * *
в жоржинах
животіють янголи що ломлять літо без зусилля
восени
проснулася із шепоту лісів ріка що подорожніх потруїла
в калюжі неба вітряки надвоє ділять табуни вітрів
земля вигадує нові жнива, години — нову подорож
і на своїй корі рахує дерево нові останні зморшки
восени
в жоржинах
родяться птахи що граються в зів'яле листя
* * *
щодень
за поколіннями дерев вмирають покоління комашні
і граються в грозливі гураґани незаможні діти
тканини неба в'януть щораз поважніше, десь вода
переливається з очей птахів що повернулися із вирію
у пам'ять моря
і засідає за пустелями на нас конечна повінь сарани
щодень
* * *
дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба
із тінню мертвих лицарів пускаються млини в двобій
в калюжі топляться морські імперії, поля всі попеліють між
двома пожежами роси а місто — мов пристрелений вночі
і раннім ранком невпізнанний птах
у павутинні вітру твоє тіло — дощова нова погроза
* * *
під в'ялим листям родяться надії міста і щоразу довші
шляхи крізь час
дерева перемінюються серед тьми в нічні потвори
і чародійні янголи спускаються крізь душу ранених птахів
спричинюючи землетруси
тоді десь сивина торкнеться голубів
як тільки зійдуть
нові дощі мов свіжі водорості
і ми замкнемося в нестиглому горісі щоб ніколи вже
не знати смерти
З ОСТАННЬОГО ІНВЕНТАРЯ
забуті книги мудреців забуте божевілля магів
забуті відстані між пустирями і сумління найсивіших рік забуте
забуті спопелілі острови немов у мозку моря спогади аварій
забуті цілі неугавних подорожей і забута смерть цикади мовчазної
одні лиш не забуті в овочах : коловороти зерен мов танки насичених комах