ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ   

 Забрівши у хащі, закутаний у вітер,   

 накритий небом і обмотаний піснями   

 лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом   

 і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.   

 Рослинних рік підноситься зелена повінь,   

 годин, комет і листя безперервний лопіт.   

 Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,   

 і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.   

 Прокотяться, як лява, тисячні століття,   

 де ми жили, ростимуть без наймення пальми,   

 І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,   

 задзвонять в моє серце джагани в копальні.   

 («Книга лева», 1936)