ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли

ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені

ідемо до людей у вінках недоспілих олив

у простертих долонях несемо гріхи як окрушини



ми останні пророки в країні вчорашніх богів

ми останні предтечі великого царства диявола

ми зчиняємо галас і це називається гімн

ми сякаємось в руку і це називається правила



а дівки на мітлі це наложниці втрачених вір

це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться

в божевільній труні долілиць повертається вій

матюкається сич ремигає зашумлена хортиця



табунами блукають отари і несть їм числа

по найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі

по незвіданих нетрищах душі виходять на злам

і спалахує небо червоною мічене пастою



розенкранце зі сцени старий канделябр забирай

гільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту

покоління майстрів відчиняє ворота у рай

а старий азозелло веде під вінець маргариту