УРОК 12
Тема. Юрій Яновський. Огляд життя і творчості письменника.
Мета: ознайомити старшокласників з біографією та творчим шляхом письменника; довести, що романтичний тон вічної молодості та любові — визначальний в усій творчості митця.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет Ю. Яновського, різні видання творів, епіграф.
I. Організаційна частина.
II. Перевірка засвоєних знань.
Питання для учнів.
1. Який зміст вклав В. Барка в символічну назву роману "Жовтий князь"?
2. Доведіть, що твір закінчується оптимістично.
III. Повідомлення теми і мети уроку.
Епіграф уроку:
Йому властивий піднесений романтичний тон вічної молодості, любові, доцільної праці і мудрості людської. Ці мотиви є основними і визначальними в усій його мистецькій творчості
(Г. Костюк).
IV.Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.
Матеріал для вчителя.
Знайомство з Ю. Яновським розпочнемо зі слів самого письменника. Коли він читав книжку і хотів її оцінити, то питав себе: "Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи поклав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там, у торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба з цибулею, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?" У словах цих не тільки естетична програма письменника: в них — досвід його життя.
Народився Юрій Яновський 27 серпня 1902 року в селі Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області. Родина Яновських була дружною і працьовитою. Сіяли жито, гречку, льон, садили картоплю. До землі ставились, як до святині, тому невипадково назвали новонародженого Юрієм, що означає хлібороб, сівач.
Змалку хлопець вбирав у себе любов до природи, до невичерпних скарбів народної творчості, яку прищеплювали йому мама та два дідусі.
Хлібороби, чабани, ковалі, теслі, музики були першими Юрковими вчителями. Початкову освіту здобував у церковнопарафіяльній школі. Мав хорошу пам'ять, був старанним і сумлінним учнем.
Дуже вразила Юрка несподівана смерть улюбленого діда, що став прототипом образу Данилкового прадіда в романі "Вершники". У серпні 1911 року Юрій Яновський вступив до Єлисаветградського реального училища. Навчався на відмінно. Закінчивши реальне училище із золотою медаллю, Ю. Яновський вступає до механічного технікуму. Навчання поєднує з роботою в різних установах. У серпні 1920 року бере участь у всеросійському перепису. Працює на різних посадах: інструктором у статистичному бюро, інструктором повітової робітничо-селянської інспекції. Жадібними і спостережливими очима молодого художника вбирає в себе Яновський усі барви того буремного часу, які згодом забуяють в його поезіях та оповіданнях.
У 1922 році Ю. Яновський успішно складає вступні іспити до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет. Навчається в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів С. Корольовим, бере активну участь у роботі літературної студії інституту, організовує на факультеті випуск стіннівки, стає її редактором.
1 травня 1922 року Яновський дебютує під псевдонімом Георгій Ней в київській газеті "Пролетарська правда", надрукувавши вірш російською мовою "Море". Основних літературних успіхів митець досягне в майбутньому на ниві прози та драматургії, але вірші писатиме протягом усього життя.
Юрій Яновський навчання не завершив. Від диплома інженера-конструктора його відокремлювали лише два роки. Чому ж так сталося? На початку двадцятих років лагідного і працьовитого Юркового дядька звинуватили у вбивстві фінагента. Справжні вбивці розгулювали на волі, а безневинний хлібороб постраждав, і не тільки він. Звістка про Петра Яновського — "вбивцю" — дійшла до Київського політехнічного інституту: Юрія виключили з комсомолу, кохана дівчина відсахнулась від нього. Згодом було встановлено, що Петро Яновський не вбивав фінагента. Справжніх убивць заарештували. Ю. Яновський вузу так і не закінчив, але Київ притягував його. Працював у театрі імені Михайличенка. Зі спостерігача і глядача Ю. Яновський став помічником режисера. У лютому 1924 року в газеті "Більшовик" з'явився вірш "Дзвін". Це був перший твір письменника, написаний українською мовою. Перший прозовий твір — новелу "А потім німці тікали" Ю. Яновський опублікував у газеті "Більшовик" 2 березня 1924 року. Більшість ранніх новел Ю. Яновського, що входили до збірки "Мамутові бивні" (1925), створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни і присвячені проблемі духовного оновлення людини та суспільства в революційну епоху.
З 1923 року 10. Яновський працює на Одеській кінофабриці сценаристом. У 1926 році він разом з режисером П. Долиною екранізує повість М. Коцюбинського "Fata morgana".
Письменник професійно перекладає прозовий твір мовою кінематографії. Ю. Яновський творчо співпрацював з О. Довженком і створив титри до його фільму "Сумка дипкур'єра".
У 1927 році в журналі "Вапліте" була надрукована повість "Байгород", в якій романтика партизанської боротьби часів громадянської війни "пропускається" крізь внутрішній світ людини, її психологію. У цьому ж році виходить збірка оповідань Ю. Яновського "Кров землі". До неї увійшли такі твори: "Історія попільниці", "Мамутові острови", "Роман Ма", "Туз і перстень", "Рейд", "Байгород", "В листопаді".
Своє покликання Юрій Яновський бачив у звеличенні мужності героїв революції в дусі справжньої, світлої романтики, яка відповідала піднесеній атмосфері боротьби за нове життя. Романом "Майстер корабля" (1928) завершувався перший пошуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка твору критикою 20-х — початку 30-х років була неоднозначною. Роман визнали непролетарським, а це, у свою чергу, викликало небезпеку для автора. Дику силу звульгаризованої критики Ю. Яновський відчув після опублікування роману "Чотири шаблі" (1930).
Цей твір — одна з найромантичніших сторінок в історії української пореволюційної літератури. Півстоліття після опублікування він залишався предметом найбезглуздішої критики, був, по суті, вилучений з літературного процесу. За Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі "націоналістичної романтики". У 1983 році "Чотири шаблі" нарешті повернуто читачеві.
За оспівування анархії, отаманства і націоналізму перші видання "Чотирьох шабель" потрапили до спецфондів, митця змусили виправдовуватися за переклади роману за кордоном чеською та німецькою мовами, а невдовзі привселюдно каятися.
У романі "Чотири шаблі" Яновському вдалося з великою експресією художнього вираження передати могутню стихію визвольного селянського руху в Україні під час революції, а також по-своєму осмислити його трагічні наслідки.
У романі національна ідея має потужну оптимістичну перспективу, яка перетворюється в далекосяжну романтичну мрію, більшовицька ж — компрометує себе, утвердившись в реальному житті. На такий своєрідний ідеологічний контекст "Чотирьох шабель" вплинули національно комуністичні переконання близького товариша Яновського Миколи Хвильового, тодішнього загальновизнаного "кумира" всієї української інтелігенції, одного з основних рушіїв літературної дискусії 1925—1928 pp., засновника ВАПЛІТе.
Структура "Чотирьох шабель" — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. Критики обурювались, що у творі не показано боротьби з куркульством, націоналістичними арміями. Кожен розділ може вважатися окремим викінченим твором. Ю. Яновський започаткував в українській літературі новий жанровий різновид — роман у новелах. Роман "Чотири шаблі" був останнім твором перед трагічним згасанням неоромантичного таланту Юрія Яновського, бо в час панування тоталітарного режиму й методу соціалістичного реалізму вільна творчість абсолютно унеможливилася. Його індивідуальний стиль, що поєднав традицію національного романтизму XIX ст. з класичним неоромантизмом англійців та американців, не міг послідовно, художньо і достойно витримувати штучні перетворення соціалістичного реалізму.
У 1935 році був надрукований роман "Вершники", що по-своєму продовжував "Чотири шаблі". У "Вершниках" кожен герой отримав точну політичну характеристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик).
Доля вберегла Ю. Яновського від ГУЛАГу, але існує документ НКВС, в якому зазначено, що він "активно розробляється" (1937 p.).
Письменника болісно вражали атаки критиків, і він намагався досягти довершеності, поривався до нездійсненного у подальших творах: романтичній трагедії "Дума про Британку" (1938 p.), збірці "Короткі історії" (1940) та ін., що призводило до зниження художнього рівня його творів.
В роки війни Яновський евакуювався до Уфи. Там він редагував журнал "Українська література". Після завершення війни митець повернувся в Україну, відвідав хутір Надія на Херсонщині. Війна відгукнулася в душі письменника тяжким болем.
Він вирішує написати твір, що покаже велич людини в мирній праці й коханні. Твір було названо "Жива вода". Меч критики був облудним і безжальним: роман визнано шкідливим через "згущення темних барв", "спотворення радянської дійсності". Минуло півроку після розгрому "Живої води", і Ю. Яновського змусили надрукувати у "Літературній газеті" лист, в якому "визнавав" і свою "відірваність од життя", і "формалістичний задум роману", і "шкідливі деталі" в ньому. Невдовзі письменник почав "враховувати зауваження" критики й готувати нову редакцію твору. Роман побачив світ вже після його смерті, в 1965 p., і мав назву "Мир".
Несподівано Ю. Яновському було присуджено "Сталінську премію" за цикл "Київські оповідання". Вони не стали значним надбанням української новелістики. Автору дуже важко давалась "серйозна" проза і він почав активно працювати як кіносценарист і драматург. Письменник створив лише одну драму "Дочка прокурора" (1953). Вона стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті. Драматург писав про те, як казенщина відвертає людей від одвічних родинних турбот, і тоді руйнується їхня мораль, батьки виявляють, що нема між ними взаєморозуміння "в питаннях душі", що прогледіли своїх дітей, а діти опиняються в лабетах "вуличної педагогіки" й злочинності. Позитивний відгук преси не забарився, але автору почути його не судилось. Він помер 25 лютого 1954 p., через кілька днів після прем'єри "Дочки прокурора" в Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Звістка про смерть Ю. Яновського гострим болем пройняла серце О. Довженка. Скорбним реквіємом прозвучав його щоденниковий запис: "Помер Яновський Юрій... Нещасний мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно, з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безсердечних, злих гайдуків і кар'єристів. Чоловік талановитий, чесний, тонкий, ображений до краю життям. Вічна пам'ять і земля пером, друже й письменнику нещасливий."
Близько двох тисяч років тому римський поет Овідій сказав: "Смерть не може зашкодити великим людям"; згодом цей крилатий вислів новою гранню засяяв в Ю. Яновського: "Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі."
V. Домашнє завдання.
Підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях письменника. Прочитати новели "Подвійне коло" і "Шаланда в морі" з роману "Вершники".
