6.2.1. Тематика, функції українських народних загадок.

   6.2.2.  Поетична  мова  загадок:  роль  метафори, порівнянь у загадці,

   діалогізація мови, звукова інструментовка. Небилиці.

   6.2.3. Взаємодія   загадок  із  творами  різних  жанрів  у  фольклорі.

   Використання  загадок  у  художній  літературі,  інших жанрах народної

   творчості.

   6.2.4.  Визначення  жанру „народна байка", „анекдот". З історії даного

   жанру.

   6.2.5.Основні тематичні групи народних байок, анекдотів.

   6.2.6.  Народні повір'я. Народні оповідання, їх специфіка. Особливості

   народної моралі.

   6.2.7. Вивчення народної пареміографії в загальноосвітньому закладі.

               6.2.1.-6.2.3 . Тематика, функції, поетична мова

                        українських народних загадок

   Загадки - це афористичний твір, що складається із стислого поетичного,

   часто  ритмізованого  вислову,  в  якому предмет чи явище зображується

   через   його  метафоричний  еквівалент.  Термін  давнього  походження,

   можливо,   походить   від   слова   гадати,   що   означало  „думати",

   „розмірковувати".  Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою

   не  лише  розумового  розвитку  дитини, а й випробовування кмітливості

   дорослих.

   Загадки  завжди  виступали  засобом  естетичного освоєння навколишньої

   дійсності: розвивали естетичний смак, сприяли образному баченню різних

   предметів і явищ у житті, допомагали відчути зображувальну силу слова.

   Існують  загадки-поради,  задачі,  жарти.  Створити  загадку - значить

   стисло  описати  за  допомогою  певних  яскравих  метафоричних образів

   кілька  найхарактерніших для предмета чи явища ознак (матеріал, форму,

   звук,  колір,  кількість, дію, призначення, застосування, оточення). У

   метафоричних  загадках  образи  відображають світобачення, середовище,

   побут   народу   певної   епохи:   Вода   на  воді  пливе  (Крига).  У

   неметафоричних  загадках  - жоден предмет не називається, а описується

   його якість або функція: Зимою гріє, літом холодить (Дерево).

   Відгадати   загадку  можна  лише  шляхом  логічної  заміни  зображених

   метафоричних  образів  реальними. Розгадування потребує не лише певної

   суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в

   конкретному й абстрактному. В дитячій аудиторії загадки пропонуються з

   метою  пізнання навколишнього середовища, тренування пам'яті. Відгадка

   має   бути  одна,  але  певні  формули  можуть  використовуватися  для

   зображення різних предметів.

   Метафоричність   загадок   зближує   їх  із  прислів'ями,  приказками,

   образними порівняннями, які в образній формі відображають найістотніші

   сторони явищ природи, суспільних і родинних взаємин.

   Тематика  загадок  різноманітна:  явища природи, рослинний і тваринний

   світ,  духовне  життя  людини,  трудова  діяльність,  предмети побуту,

   знаряддя праці. Загадки можуть мати національні образи:

   Прийшли  татари,  людей  забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба,

   вода, волок).

   Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

   Лексика  загадки  відображає  побут,  форми  діяльності.  Як  правило,

   відображає історико-етнографічні особливості регіону, певну добу.

   У  загадці  наявні  традиційні  епітети,  порівняння,  пестливі слова,

   гіперболізація  (  грім - віл; туман - хмара); звукописні слова (Бігла

   по ярочку в однім чобіточку та все каже: Гуц, гуц! (Макогін).

   Часто в загадках наявні оказіональні слова:

   Чотири  чотириленки;  густий  ліс,  чисте  поле, дві тополі, два скла,

   рамбабуля, лепетуля, кома. (Волосся, лоб, брови, очі, ніс, язик, рот.)

   До поетичного фольклору належать і небилиці, нісенітниці — жартівливі,

   смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі вигадані події. У

   дітей  вони  викликають  сміх, бажання запам'ятати та переказати текст

   іншим, насмішити їх.

   Загадки  органічно  входять  у композицію народних казок „Яйце-райце",

   „Про змія", „Мудра дівчина". Загадкам часто приписували магічний вплив

   на  стан  домашнього  господарства.  Цим  вони  близькі  до замовлянь,

   колядок, щедрівок.

   Загадки  є  складовою  частиною  русальних  пісень. Поміркуйте, з якою

   метою вони використовуються в цих рядках.

          6.2.4-6.2.5. З історії жанру „народна байка", „анекдот"

   Народна  байка  -  це  прозове,  алегоричне оповідання, з сюжету якого

   випливає повчальний висновок.

   Термін  „анекдот"  вперше  з/+явився  у  Візантії,  у  книзі  історика

   Прокопія  Кесарійського  „Таємна  історія"  (550  р).  У  перекладі  з

   грецької    мови   цей   термін   означає:   невигаданий,   невідомий,

   нерозголошений,  той,  що  не підлягає розголосу. Пізніше цим терміном

   назвуть  гумористичні,  дотепно-смішні,  лаконічні мініатюри з гострим

   сюжетом,  діалогічною  формою  і  неодмінно  з  несподіваною, комічною

   кінцівкою.

   Представником    „гумористичної    теорії"    вважали   Гіпократа.   У

   Середньовіччі  з'являється  „Салернський  кодекс  здоров'я",  де  було

   розписано  чотири  темпераменти:  поєднання  крові,  слизу,  жовтої та

   чорної жовчі, чотирьох „рідин". Розповідати анекдоти краще за всіх міг

   сангвінік.

   В.Даль  визначав  анекдот  як „короткий за змістом і стислий за формою

   твір  про  кумедний  випадок;  байка,  баутка".  У Франції їх називали

   „фацеіями", тобто смішними усними розповідями, в Польщі „жартом".

   В     українській    літературі    термін    „анекдот"    започатковує

   Г.Квітка-Основ'яненко.  Це  відбулось  у 1822 році на сторінках газети

   „Вісник Європи". Родоначальницею збірок анекдотів є „Маленька книжечка

   українських  анекдотів", опублікована у 1859 році. Анекдоти записували

   М.Драгоманов, Б.Грінченко, П.Чубинський, І.Манжура та ін.

   Ознаками анекдоту є: алогізм, переакцентування слова чи фрази з одного

   значення на інше, гра слів, односюжетність. За формою викладу анекдоти

   бувають  описові,  монологічні, діалогічні, полілогічні; за тематикою:

   суспільно-побутові, родинно-побутові.

   Українці користуються також і іншою назвою анекдоту - народна усмішка.

   Український народ створив величезну кількість мініатюрних перлин цього

   жанру,  адже  гумор - одна з рис українського менталітету. На народних

   усмішках  „виросли"  І.Котляревський,  М.Гоголь,  C.Руданський,  Остап

   Вишня, О.Ковінька, М.Годованець та багато інших сміхотворців.

                    6.2.6.Народні повір'я, їх специфіка

   Повір'я  -  зразок  традиційних  уявлень  та  вірувань  українців  про

   природу,  її  явища,  час,  пори  року,  про людину та її різноманітну

   діяльність   на   основі   своєрідного   національного  світогляду,  з

   елементами міфологічного мислення, віри, світобачення.

   Народні  оповідання  (оповідки) ведуться здебільшого від першої особи,

   мають  характер  спогадів  про  якісь  надзвичайні  події, пригоди або

   повчальні гумористичні історії, іноді з гумором.

   Наведемо приклад народного оповідання:

   „Не випусти рака з рота":

   —  Летіла  ґава  понад морем, дивиться, — лізе рак. Вона хап його та й

   понесла  до  лісу,  щоб гарненько поснідати. Бачить рак, що доведеться

   пропасти, та й каже вороні:

   —  Ой  вороно,  вороно,  знав я твого батька і твою матір: славні люди

   були!

   — Угу! —каже ґава, не роззявляючи рота.

   — І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди!

   — Угу! — гугнить ґава, а рака кріпенько держить.

   —  Та  вже  хоч вони і гарні люди,— каже рак,— а тобі і не рівня. Мені

   здається, що й на світі нема розумнішої від тебе!

   — Еге!—крикнула ґава на весь рот і випустила рака в море.

                            Контрольні запитання

   1.Чи використовувалися загадки на весіллі?

   2.Чи творяться загадки у наш час? Які їх теми?

   3. Що це за жанр? Доведіть.

   Здибалися два рибаки.

   —Що ти зловив?

   — Щупака.

   — А я видру.

   — Е, коли ти видреш, то я кину,— та й кинув щупака в воду.

   4.  Знайдіть  загадки  у  родинно-і  календарно-обрядових  піснях. Яку

   функцію вони виконують ?

   5.  У  думах  та  історичних піснях оспівуються випадки, коли турки чи

   татари  загадують  загадки  полоненому  козакові.  Що  це за думи? Яка

   функція загадок?

                         Пошукові, творчі завдання

   1. З'ясуйте значення слів і висловів: смішинка, сміхотворець, реготун,

   посмішка,  крізь  сльози  сміятись, сміятись на кутні, в очі сміятись,

   сміятись у душі.

   2. На матеріалі поданих текстів охарактеризуйте специфіку українського

   анекдоту:

   1) Питають козака, що тільки-но прибув на Запорожжя:

   Письменний? Читати вмієш?

   Не знаю, - одказує той, - можливо, вмію, але я ніколи не пробував.

   2)  Як  стрельнув  качку  -  так  і вбив. Так не ідолове ж пір'я: само

   полетіло і м'ясо занесло.

   3)   Їдуть   містом   Соціалізм,   Капіталізм  і  Комунізм.  Бачать  -

   вишикувалась черга.

   Це черга за дешевою ковбасою, - констатує Соціалізм?

   - А що таке черга? - цікавиться Капіталізм.

   - А що таке ковбаса? - запитує Комунізм.

   4) -Юрію, чому ти читаєш книжку одним оком?

   - Економлю зір.

   3.  Випишіть  з  українських  народних казок загадки і запропонуйте їх

   характеристику.

   4.  Наведіть  приклади  загадок,  відповідями  до  яких  будуть слова:

   окуляри, язик, вечір, риба, сонце, вітер, вишня, цибуля.

   5.   Спробуйте  скласти  загадку  самостійно.  Які  вміння  для  цього

   потрібні?

   6. Відгадайте запропоновану загадку. Поміркуйте над мовою загадки:

   Зоря-зірниця, красна дівиця, по полю ходила, ключі згубила,

   Місяць бачив - не сказав, А сонце йшло - ключі знайшло.

                            Література до теми:

   1. Березовський І.Р. Українські народні загадки. - К.: Вид-во АН УРСР,

   1962. - C. 7 - 37.

   2. Веселий оповідач: Давні та сучасні народні усмішки. - К., 1977.

   3. Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти . - Етнографічний збірник. // Т.

   6. - Львів, 1899.

   4. Євшан-зілля: Хрестоматія для уроків позакласного читання / Упорядн.

   Н. Волошина. - К.: КІМО, РУТА, 2001. - C. 10 - 12.

   5.  Народні  повір'я  /  Упор.  М.  Дмитренко.  -  К.:  Ред.  часопису

   „Народознавство", 2000. - 132 c.

   6.  Степанишин  Б.  Давня українська література в школі. - К.: Либідь,

   2000. - 504 c.

   7. Українські народні анекдоти, жарти, дотепи // Упоряд. І. Гальченко.

   - К., 1967.

   8.  Франко  І.  Останки  первісного  світогляду  в  руських і польских

   народних  загадках  //  Зібрання  творів:  В  50 т. Т. 26. - К.: Наук.

   думка, 1981. - C. 332 - 346.