ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053 — 19.05Л125) — великий князь київський.

Син великого князя Всеволода Ярославовича (з династії Ігоревичів) і дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Державний і політичний діяч, за час правління якого Київська Русь досягла розквіту: стабільності всередині держави, високого міжнародного авторитету. Мав династичні зв'язки з князівськими, королівськими родами багатьох держав Європи, був високоосвіченою людиною, добре знав вітчизняну й зарубіжну культуру, продовжував традиції Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Відомі три його твори — «Поучення дітям», «Граматка до Олега Святославича», «Молитва». Вони є взірцями художньої словесності, побудовані на основах вітчизняних творів, зокрема історіософської (літописна) та проповідницької прози й поезії. «Поучення дітям» — твір дидактично-педагогічного змісту.

Першим із названих творів написано «Граматку до Олега Святославича» (1096 або початок 1097 р.). За формою це лист — документ, зумовлений подіями родинно-державного життя. Автор листа — не тільки князь, батько, а й поетично мисляча натура, для якої реальні події (братовбивчі війни) є приводом для широких філософсько-етичних узагальнень, виражених у яскравій поетичній формі. Загалом «Граматка...» написана ритмізованою прозою, якою й була тогочасна поезія. Це видно від зачину («О многостраждальний і печальний я! Багато борешся ти, душе (моя) серцем і одоліваєш ти серце моє») до коментарів подій та філософських роздумів і висновків («Тому що всі ми тлінні є...»; «А ми що єсмо? Люди грішні, лихі, сьогодні живі, а завтра мертві, сьогодні у славі і в почесті, а завтра в гробі і в непам'яті»). Усе в творі пройняте ліричним почуттям, бажанням доторкнутися не тільки (чи й не стільки) до свідомості, скільки до серця адресата. Звідси й яскраво виявлена поетична форма ліричного звертання чи відступу, болючого переживання, метафоричності, свідомо культивованої образності («Коли ж дбали дитя моє і твоє перед тобою, то було б тобі, побачивши кров його і тіло, як той цвіт нерозквітлий, як того агнеця заколеного...»; «і сяде вона, як та горлиця на сухім дереві...»). Аналіз твору переконує, що «Слово о полку Ігоревім» спиралося на велику києворуську літературну традицію, у тому числі й творчість Володимира Мономаха.

Ще в «Граматці...» й «Молитві» Володимир Мономах посилену увагу приділяє проблемам сенсу життя, совісті й серця, благородству людини («Не наслідуй лиходіїв, не завидуй творящим беззаконня»; «що на тебе пішов до Чернігова задля поганих, — бо за се каюся. Адже про се я словами перед браттям жалкував і знову осе (тобі) сказав, тому що я людина є»; «А душа мені своя лучча од усього світу свого»).

«Поучення дітям», написане, як гадає більшість дослідників, 1117 р., після подорожі до Ростова, стало синтезом державної та філософсько-літературної творчості автора. За жанром — це послання (у майбутньому ним користуватимуться Іван Вишенський, Т. Шевченко, І. Франко, П. Тичина, О. Довженко) з яскраво вираженою педагогічною метою. У ньому й насправді втілена ціла концепція виховання: від родинного до родового й державного і від релігійно-філософського до практично-життєвого.

Не меншою мірою вражають синтез форми і змісту. Автор послідовно дотримується принципу: виховувати (поучати) на основі життєвих фактів, природної реакції на зумовлений плин подій (що знайде продовження в філософії Г. Сковороди та П. Юркевича, педагогіці Т. Шевченка й І. Франка, Лесі Українки й М. Грушевського). Звідси його педагогіка доброчинності, «філософії серця».

Однак внутрішня структура цього «послання» філософсько-поетична: вона наснажена роздумами, переживаннями, порівняннями, метафорами, багатством інших поетичних тропів. Концентрами й цього твору є самовираження («Сидячи на санях, помислив я в душі своїй...»; «Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене?») та прагнення розбудити в людині людину («людино — бога»). Цим і зумовлено, що твір написано в яскраво вираженій ліричній манері з нахилом до філософізму. Саме розмірковування батька й керівника держави про людину як вишу мету життя зумовлює не тільки документалізм твору, яскравість, переконливість фактів (сюжету), а й постійне прагнення збудити душу та сумління читача, привернути його увагу до проблем життя і смерті, добра і зла, честі й ганьби, краси й потворності, земного (тілесного) і небесного (духовного) в людині. «Що єсть чоловік, що ти пам'ятаєш його?», «Як небо створено, або сонце, як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ?», бо ж «сьому чуду ми дивуємося: як із землі створив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи, — не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця», — ось основа думки Володимира Мономаха. Глибина філософії й зумовлює глибину та напругу естетичного переживання, багатство поетичних тропів, художню довершеність стилю «Поучення дітям».

Закономірно, що твори Володимира Мономаха стали невичерпним джерелом української педагогіки, філософії, поезії та прози.

Літ.: Літопис Руський. К., 1989; Кононенко П. Національна освіта // Освіта. 1992. 25 квітня; Кононенко П. Від коріння до крони. К„ 1993.

П. Кононенко