БУДЗИНОВСЬКИЙ ВЯЧЕСЛАВ (30.01.1868, с. Баворів, тепер Тернопільської обл. — 14.02.1935, Львів) — письменник, публіцист, видавець, учений, політичний діяч.
Походив із родини сполонізованого священика. Навчався в університетах Львова і Відня. Виступав зі статтями в альманасі «Товариш», газеті «Народ», в американській «Свободі» (20 — 30-ті роки), у ЗНТШ. Редагував такі видання, як «Радикал», «Громадський голос», «Праця», «Ukrainisches Korrespondentblatt» (Відень). Заснував двотижневик «Світ», часопис «Слово». «Шукач українського золота» (П. Карманський), В. Будзиновський причетний до входження в літературу В. Стефаника та Л. Мартовича; про обох покутян залишив статті й мемуари. 1897 р. сам здобув розголос як письменник першими прозовими творами, об'єднаними в збірки «Стрімголов», «Оповідання» та «Як чоловік зійшов на пана» (всі — 1897). З 1898 р. виходять науково-популярні розвідки про панщину, Хмельниччину, гетьманів (у тому числі Мазепу), праця «Історія України» в двох томах, збірка «Козацькі часи в народній пісні».
Великий знавець історії, В. Будзиновський став автором популярних пригодницьких творів виховного значення про змагання козацтва з ворогами («Під одну булаву», «Пластун»; «Осавул Підкови», «Кров за кров», «Козак Шуба», «Волю бути козачкою», «Бранка», «Послідній Ногай», «Пригоди запорозьких скитальців», «Перед бурею» та ін.). Історичний фактаж у поєднанні з динамічною інтригою, авантюрні перипетії на південному пограниччі України, постаті козацьких одчайдухів-героїв, натхненних дійовою патріотичною ідеєю, забезпечили письменникові ще за життя неабиякий успіх. Для прози В. Будзиновського характерні узгоджена з правдою історії нескута фантазія, добре знання традицій інонаціонального середовища (волохів, турків, татар, курдів), колоритність чи й контрастність своєрідних етнічними рисами образів (Сивенький-Мортон у «Пригодах запорозьких скитальців»), долання героями численних небезпек завдяки особистій мужності й винахідливості, дотримання лицарського кодексу честі. В 20-х роках об'єднав ці твори в збірку «Віра батьків» (1924), «Опришок та інші оповідання» (1927). Письменникові належать також кілька п'єс («З живого ведмедя», «Радник заручився»). Вони виявили гумористичний хист, уміння драматурга вибудувати колізії й розкрити характери.
За останні десятиліття твори В. Будзиновського не перевидавалися. Значна їх частина залишається в рукописах, є маловідомою й малодослідженою. Будзиновський-українознавець — автор історично-економічних розвідок «Панщина, її початок і скасування», «Аграрні відносини в Галичині». Був також одним із організаторів «Союзу визволення України», що патріотично виховував українських полонених вояків із російського війська. Очолював націонал — демократичну партію і представляв її в австрійському парламенті (1907—1918), Українську партію праці. Зазнав еволюції в політичних поглядах: від ідей радикальної партії через симпатії до соціалізму (деякий час друкувався в радянофільському журналі «Нові шляхи») — до національної ідеї.
Літ.: Франко І. Козацькі часи в народній пісні з замітками В. Будзиновського // Зібр. творів: У 50 т. К., 1982. Т. 37; Горак Р. Перехресні стежки Вячеслава Будзиновського // Будзиновський В. Осавул Підкови. Л., 1990.
В. Погребенник
