ТОПОЛЯ КИРИЛО (спр. прізв. Тополинський, рр. нар. і см. невід.) — письменник першої половини XIX ст.
Дослідники припускають, що Кирило Тополя родом з Черкащини, можливо, з Канева. Добре знав народну творчість цього краю, звичаї та обряди Правобережжя України. У 40-х роках працював у Казані, прагнув переїхати до Харкова. Відомий як автор двох п'єс — «Чары, или Нєсколько сцен из народных былей и рассказов украинских» (написана 1834 р., надрукована 1837 р.) та «Чурчепуха, или Нєсколько фактов из жизни украинского панства» (1844). Дослідники приписують йому також авторство двох віршів — «Думка про рідний край» і «Писулька моєму дяку пану Бакамиру Карапузенку».
П'єси Кирила Тополі належать до преромантичного періоду нової української літератури. Поштовхом до написання цих творів стало романтичне захоплення фольклором, збирання і публікації народних дум, пісень, а також постановка (1814) і публікація (1838) «Наталки Полтавки».
Основою п'єси «Чари» послужила народна пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Відповідно до неї автор розгортає сюжет, розвиває основний конфлікт у творі, кожну сцену наповнює народними піснями. Саме велика кількість ліричних, обрядових і побутових пісень, елементи народної фантастики, символіки, перевтілень дали змогу розгорнути глибоку драматичну колізію. Через картини народних гулянь, вечорниць, співів автор намагався широко відтворити риси народного характеру. Ці риси він втілив і в окремі образи (романтичні, сильні, неспокійні Гриць і Галя та дещо меланхолійні, трохи сентиментальні Василь і Любка). В реалістичному плані виписано образ сільського жмикрута, гіркого п'яниці. Не обійшов автор і рабського становища селян — кріпаків, колоритно виписав побутові сцени.
«Чари» не є викінченим літературним твором, як, наприклад, «Наталка Полтавка». Сам автор писав: «Скажуть інші, що п'єса ця є ніби щось змішане і не таїть в собі певної форми, яка властива якій-небудь існуючій п'єсі театральній... Це так». Такий був задум. М. Костомаров слушно зауважував, що в п'єсі подано набір викінчених окремих сцен з народного побуту: «Всі сцени надзвичайно точні... Тополя відображає, що бачив, чув, що зумів підмітити. У нього нема розвинутих характерів, але зате кожне обличчя має свій відбиток... В «Чарах» нема єдності і викінченості в цілому, але все вивершено в сценах: кожна із них подає цілу, правдиву картину... Автор нічого не перебільшує, не ідеалізує...» Саме це було характерне для преромантизму: не стільки подача цілісної ідейно-проблематичної завершеності, скільки точне відтворення народних повір'їв, звичаїв — через широке використання фольклору.
П'єса «Чур-чепуха» викликала менше захоплення. Тут також використано багатий фольклорний матеріал, але менш продумано; опрацьовано його на цей раз художньо слабше. Ця п'єса спрямована проти моральної ницості панства, яке руйнує людські душі, призводить до трагедії «маленької» людини.
Твори підтримали прагнення письменників — романтиків проникнути в душу народу, пізнати його характер, національну самобутність. Крім того, це була перша спроба нової української літератури в жанрі психологічної трагедії.
Літ.: Лобас П., Шубравський В. Хто такий Кирило Тополя? // Рад. літературознавство. 1971. № 8; Хропко П. II. Українська драматургія першої половини XIX ст. К, 1972; Івашків В. М. Українська романтична драма 30 — 80-х років XIX ст. К, 1980.
Ф. Кислий
