РУДЧЕНКО ІВАН (псевд. — І. Білик, Іван Кивайголова, Іван Руїна, Іван Яковенко; 02.09.1845, м. Миргород, тепер Полтавської обл. —30.09.1905, Куоккала, Фінляндія) — фольклорист, критик, письменник.

Брат Панаса Мирного. Освіту здобував у Миргородському та Гадяцькому повітових училищах. У 1860—1865 рр. служив чиновником у Гадячі й Полтаві. В 1865— 1867 рр. був вільним слухачем історично-філологічного факультету Київського університету. З 1867 р. працював у Жито мирі, Києві, Варшаві, Петербурзі. Ще в юнацькі роки починав записувати й друкувати фольклорні твори. Перша публікація — запис народних пісень у «Полтавских губернских ведомостях» (1860). В «Основі» (1862) надрукував фольклорний запис «Про зозуль, посмітюх і гадюк», котрий супроводив «Увагою», яка є, властиво, першим друкованим виступом Білика-критика. Зібрані фольклорні матеріали друкував у виданнях: «Народні південноросійські казки» (1868, 1870), «Чумацькі народні пісні» (1874). Огляд «Этнографические работы в Западном крає в 1866 году» та статтю «О чумаках и чумачестве» вмістив у «Киевлянине» (1867), виступав з публікаціями фольклорних зразків у «Правді» та «Зорі».

Найішідніший періоду діяльності Рудченка припадає на кінець 60-х — 70-ті роки. В журналі «Правда» (за підписом І. Яковенко) вийшло кілька його оригінальних поезій, переспівів, низка критичних статей і рецензій. 1873 р. «Правда» публікує переклади І. Рудченка оповідань І. Тургенєва «Біжин луг», «Тхір і Калинович» та передмову до них. В історію української літературної критики І. Білик увійшов як автор циклу рецензій під назвою «Перегляд літературних новин» («Правда», 1873 — 1875). Детальному аналізові поетичних збірок «Первоцвіт» І. Кохнівченка, «Починок» І. Подушки та «Зірка» К. Соколовської передувала загальнотеоретична стаття критика, що мала програмово-настановчий характер. У ній автор висловив слушні погляди на стан і завдання української літератури, вершиною якої він вважав Т. Шевченка. На його думку, в післяшевченківський час творча активність українського письменства дедалі спадала. Письменникам критик радить зробити вибір: «Тут тільки дві тропи: або поперед люду або між люд свій».

З ім'ям І. Білика, співавтора Панаса Мирного, пов'язані поява першого соціально-психологічного роману в українській літературі, а також спроби теоретичного осмислення цього жанру. Стаття — рецензія на повість Панаса Мирного «Чіпка» відіграла значну роль у подальшій роботі над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і являла собою важливий документ української літературної критики. І. Білик надав романові більшої історичної конкретності: друга частина твору, розділи «Новий вік» і «Старе — та поновлене». У Панаса Мирного на першому місці — художній живопис, вираження ідеї через образ; у І. Білика чуттєве поступається раціональному елементові, звідси велика кількість публіцистичних відступів, які часом переростають у символічно-узгальнюючі картини; він вдосконалює композицію твору. Як наслідок плідної співпраці братів Рудченків з'явилась остання, третя, редакція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», надіслана М. Драгоманову в Женеву, де й була опублікована 1880 р. Важливе значення для осмислення літературно-естетичних поглядів І. Білика має його листування з М. Драгомановим і редакцією «Правди». І. Рудченко — автор перекладів українською мовою творів М. Чернишевського, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та ін.

Літ.: Галичина й Україна в листуванні 1862—1884 рр. Київ; Харків, 1931; Лотоцький О. До світогляду українофільства (з листування І. Я. Рудченка з М. П. Драгомановим) 11 Праці Укр. наук, ін-ту в Варшаві. 1938. Т. 48; Віник І. Зауваження до повісті «Чіпка» // Мирний Панас. Зібр. творів: У 7 т. К., 1969. Т. 2; Мирний Панас. І. Я. Рудченко І І Мирний Панас: Зібр. творів: У 7 т. К., 1971. Т. 7; Грицюта М. Іван Білик // Історія української літературної критики: Дожовтневий період. К., 1988; Медуниця М. Брати і побратими. Роман. К., 1990.

Ж. Ляхова