ПОПОВИЧ-БОЯРСЬКА КЛИМЕНТИНА (03.02.1863, с. Велдіж, тепер Шевенкове Долинського р-ну Івано-Франківської обл. — 07.05.1945, с. Новосілка-Костюкова Борщівського р-ну Тернопільської обл.) — педагог і письменниця.

Народилася в сім'ї вчителя. Середню освіту здобула у Львові. Вчителюючи в Галичині й на Буковині, приєдналася до руху за жіночі права. Була кореспонденткою І. Франка, який сприяв уходженню її в літературу, формував світоглядно і творчо. З 1884 р. почала друкуватися в журналі «Зоря», альманасі «Перший вінок», календарі «Просвіти» та ін.

Ліричний набуток К. Попович-Боярської представлено в антологіях «Акорди» та «Українська муза». Писати вона розпочала в дусі фольклорної лірики кохання (вірш «Мусиш любити!»). Лірика поєднувала романтичне світовідчуття з реалістично - «народницьким» уболіванням над долею «невільного брата, сіроми» («Де Бог мій?»), над «народним гнітом» («Покинь»), який не дає думці летіти в надхмарний простір. їй властиві й лірико-філософські нотки в осмисленні життя й смерті («Ілюзії», «Стоїть умерти!»).

К. Попович-Боярська працювала й на епічному полі (поема «Звичайна історія»), В різні роки писала оповідання, присвячені здебільшого життю, побуту та праці галицьких інтелігентів («Не судилось», 1884; «Епізод життя», 1901; «Від весілля до похоронів», 1927). Іронічним гострим пером відобразила негативні риси священицтва в оповіданні «Сільські політики» (1902). У прозі, загалом традиціоналістській, розкрилась як реалістка й гуманістка, майстер психологічного відтворення характерів через побутово-родинні обставини. Залишила цінні спогади про І. Франка та Н. Кобринську. Ненадруковані твори письменниці зберігаються в архіві І. Франка (м. Київ).

Літ.: Тридцять українських поетес. Антологія. К., 1968; Українська муза. К., 1994.

В. Погребенник