ПЕТРОВ МИКОЛА (12.04.1840, с. Вознесенське, тепер Костромської обл., Росія — 20.06.1921, Київ) — літературознавець.

За походженням росіянин, син сільського дяка. Навчався в Макар'євській бурсі, Костромській духовній семінарії. По закінченні Київської духовної академії (1865) викладав словесність у Волинській духовній семінарії (м. Кремінець). З 1870 р. — доцент кафедри теорії словесності, російської та зарубіжної літератури Київської духовної академії, з 1876 р. — професор цієї кафедри. У 1872 р. призначений ученим секретарем створеного при академії Церковно-історичного та археологічного товариства, організатор і завідувач Церковно-археологічного музею, головний його хранитель.

Праці М. Петрова «Школьный стихотворный опит в Киевской академии Бремен 1719—20 гг.» (1865) та «О словесних науках и лигературних занятиях в Киевской академии от начала ее и до преобразования в 1819 г.» (1866 — 1868), написані на основі архівних рукописних матеріалів, поклали початок фундаментальному вивченню шкільних поетик XVII — XVIII ст. Історії Києво-Могилянської академії присвячені дослідження «Киевская академия во второй половине XVII века» (1895) та «Акти и документи, относящиеся к истории Киевской академии» (т. 1 — 5; 1904 — 1908). Значний науковий інтерес становлять праці «Описание рукописей, находящихся в музее Церковно-археологического общества при Киевской духовной академии» (вип. 1 — 3; 1875 — 1879), «Описание рукописних собраний, находящихся в городе Киеве» (вип. 1—3; 1892, 1897, 1904), «Указатель Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии» (вип. 1—2; 1881, 1887) та «Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии» (вип. 1 — 3; 1912 — 1913).

У своїх дослідженнях давньої й нової літератури М. Петров дотримувався порівняльно-історичного методу. Він автор першої в українській медієвістиці ґрунтовної розвідки «Старинний южнорусский театр и в частности вертеп» (1882), «Очерков из истории украинской литератури XVII — XVIII вв., Киевская искусствепная литература XVII — XVIII вв., преимущественно драматическая» (1911) та «Очерков истории украинской литератури XIX века» (1884). М. Петров уперше розглянув київську писану літературу XVII — XVIII ст. «не як один із епізодів у загальному розвитку російської літератури», а «окремо як спеціальну, самодостатню галузь літератури, із своїм означеним колом екстериторіальною походження, значення і впливу». На багатому фактичному матеріалі нової літератури намагався об'єктивно показати «справжнє походження її і характер», розв'язати «гордіїв вузол» заплутаних стосунків між російською та українською літературами. Наголошував на самодостатності українського письменства, виявляючи водночас у ньому російські впливи, значення яких часом перебільшував. Перу вченого належать чимало монографій і статей із питань археології, фольклору та етнографії, образотворчого мистецтва, музейної справи, нумізматики, храмобудівництва, краєзнавства, бібліографії та іконографії.

Літ.: Єфремов С. М. І. Петров як історик літератури // ЗІФСУНТ. 1918. Кн. 17; Білецький О. Шляхи розвитку дожовтневого українського літературознавства // Білецький О. І. Від давнини до сучасності: У 2 т. К., 1960. Т. 1; Микитась В.,

Микитась Н. Академік Микола Іванович Петров. К., 1994.

Н. Поклад