ПАДУРА ТИМКО (спр. — Падурра Томаш; 21.12.1801, м. Іллінці, тепер смт. Вінницької обл. — 20.09 1871, с. Козятин на Вінниччині, похований у с. Махнівка, тепер Комсомольське, тієї ж обл.) — український і польський поет, представник польської школи в українській літературі.

Закінчив Кременецький ліцей. 1823 р. розпочав літературну діяльність; українські твори писав латинською графікою. На 1825 р. припадає створення й надрукування «бойової пісні» «Рухавка. Пісня козацька», в якій піднесено закликаються козаки до бою за волю з царатом. Радикальні й соціальні мотиви мають польські вірші «Шапка» (1826) і «Місто» (1834). У 20-х роках був у пошуках козацького й водночас полонофільського духу на Правобережжі, а 1828 р., вбравшись лірником, у мандрах по Україні пропагував козацько-полонофільські ідеї.

1824 р. написав думку «Лірник» («Не журися, мій хазяю...»), присвячену «тіні гетьмана задніпровського» І. Мазепи. Ставши народною піснею, вона щирилися серед шляхти й священництва, популяризувала героя твору і речника ідей автора лірника Відорта (особа історична). Його журливі пісні воскрешали давнину і її людей. Це чи не перший у нашій поезії образ лірника. Популярною на Поділлі, Волині та в Галичині була пісня «Козак пана не знав зроду»; Т. Шевченко на засланні цитував напам'ять вірш цього автора «Гей, козаче, в ім'я Бога». Українські твори Тимка Падури належать до романтично-історичної течії (історичний матеріал використовув для ідеалізації стосунків між українцями й поляками в минулому). Деякі з них поширювалися з мелодіями автора, інші — з музикою Г. Відорта, К. Липинського. У Львові вийшли друком збірки «Ріепіа» (1842), «Співанки українця» (1878) та у Варшаві «Ukrainky z nutoju» (1844). Домінує в Тимка Падури романтизація козаччини (за Д. Чижевським, у стилі «романтики жаху»), природи. Образ козака — це тип «природної» людини, часом жорстокої. Січ — матір тлумачив як єдине вільне, хоча й свавільне чадо в слов'янській родині.

За оцінкою Б. Дідицького, Тимко Падура в частині українських «думок» виявив добрий поетичний хист. І. Франко, акцентуючи намір поета «вхопити сими складаннями за душу українського селянина — кріпака та привернути його до почуття солідарності зі шляхтичем на ґрунті спільної туги за минувшиною», назагал відмовляв йому в поетичному таланті та достатньому для поетичної творчості знанні української мови. Перед Т. Шевченком поет наближав віршові розміри до народних. Існують відомості, що він мав провід у школі лірників, організованій В. Ржевуським у його маєтку Саврані на Волині.

Літ.: Українською музою натхненні. К., 1971.

В. Погребенник