ЛУКАШЕВИЧ ПЛАТОН (1806, с. Березань, тепер смт. Баришівського р-ну Київської обл. — 1887, там само) — фольклорист і етнограф, видавець.

Народився в родині поміщика, закінчив Ніжинську гімназію вищих наук (однокласник М. Гоголя), Одеський ліцей (1828). Замолоду побував за кордоном, де в Празі познайомився з В. Ганкою і Я. Колларом, під впливом яких розпочав студії з українського фольклору та етнографії. Підгримував зв'язки з М. Максимовичем, І. Срезневським, листувався та обмінювався виданнями з письменниками й фольклористами Галичини: Я. Головацьким, І. Вагилевичем, І. Бірецьким. У Петербурзі видав збірку «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (1836), куди включив і власні записи.

Видання містить 176 зразків пісенних жанрів з коментарями та примітками і одне замовляння. У вступних нотатках видавець, свідомий високого обов'язку присвятити зібрану ним народну поезію своїм «предкам Гетьманцям», одним із перших висловлює занепокоєння щодо надмірного поширення в Україні солдатських і фурманських («ямщицьких») російських пісень. У першій частині збірника, що має назву «Малороссийские думы и песни», за тематично-жанровим принципом подано думи й пісні, записані на Полтавщині: передусім історичні та обрядові. Велику наукову цінність становлять думи: «Самійло Юшка» (перший у фольклористиці запис — 1832 р. від кобзаря Івана Стрічки), «Голота» (уривок), «Буря на Чорному морі» (без назви) і «Плач невольника» (надруковані вперше), «Івась Коновченко» (запис 1832 р.) та «Проводи козака» (без назви) — нові варіанти після публікації М. Цертелєва. Запис П. Лукашевича найдовшої в українському фольклорі думи «Самійло Кішка» є найкращим її варіантом. Збірка містить історичні пісні («Морозенко», «Перебийніс», «Нечай», «Тетеря», «Швачка», «Залізняк», дві пісні про Калнишевського та зруйнування Запорозької Січі). У другій частині подано пісні з віщання В. Залєського «Пісні польські і руські люду галицького» (Львів, 1833). У вступі до цієї частини видавець наголосив на ідентичності мови, фольклору й культури в цілому наддніпрянців і галичан, для котрих Україна «є неначе обітованою землею». Серед творів «червоноруських» — пісні опришків, коломийки, вівчарські та ін.

Збірку П. Лукашевича схвально зустріли І. Срезневський, М. Костомаров, а О. Пипін назвав її «одною із найпримітніших книг з малоросійської етнографії». Фольклорні записи П. Лукашевича, крім виданої збірки, були опубліковані в зібраннях П. Чубинського, Б. Грінченка, журналі «Этнографическое обозрение» (1892). В ЦНБ ПАН України зберігаються рукописні збірки вченого, автографи його фольклористично-етнографічиих праць, серед яких: «О суеверных преданиях малороссиян», «Народні пісні оброблені з коментарями» (чернетка), «Опыт о баснословных преданиях малороссиян» та ін. До П. Лукашевича в Березань 1843 р. приїздив Т. Шевченко, де написав 9 жовтня вірш «Розрита могила», читав там «Русалку Дністрову». Згодом з вини Лукашевича між ними наступив повний розрив. П. Лукашевич — також автор досліджень із мовознавства.

Літ.: W[Горленко В.] Платон Акимович Лукашевич // Киев. старина. 1889, январь; Кирдан Б. П А. Лукашєвич // Кирдан Б. Собиратели народной поззии. Из истории украинской фольклористики XIX ст. М., 1974.

Ж. Ляхова