Мезостих (грецьк. meson — посередині та strichos — віршовий рядок) — вірш, у якому серединні літери приховують певне ім'я або втаємничують певне значення, розглядається як різновид акровірша. Досить рідкісна форма у новітній українській поезії, спостережена, зокрема, у творчості В.Самійленка:

[...] Щоб зараз же тебе пізнав люд! Мила

І гарна ти, що й кращої нема,

І між людьми ласкавіша всіма,

Нехай же буду я твоїм поетом:.

Я з Музою — зберем ми сили всі,

І впевним люд ми лагідним сонетом,

Що вмієм віддавати честь красі!

В.Самійленко, закодовуючи ім'я "Людмила" у наведеному уривку з сонета "Коли б твоєї вроди не хвалила...", виходив з поетичної традиції, що вже склалася в Україні з барокової доби.