Літературний етикет (фр. etiquette, від флам. steeken — вставляти ) — одна з головних особливостей поетики середньовічної літератури, вираз її нормативних настанов. Термін запропонований Д.Лихачовим для визначення уявлень середньовічного письменника про своє станове місцезнаходження в соціальній ієрархії та світобудові, що зумовлювали його етикет поведінки, етикет мовлення. Найчастіше Л.е. з'являвся на початку певного твору: "Я, недостойний, дідом своїм Ярославом благословенним, славним, наречений у хрищенні Василієм..." ("Поучения" Володимира Мономаха), "Благословен Господь Бог Ізраїлів, Бог Християнський!" ("Слово про закон і благодать" Іларіона Київського) або наприкінці: "Ізмилуйся Боже, прошу, до Тебе волаю, /Яв Тобі надію тілько едином маю. / Боже з високості, не даждь больш жалості / Мені, мізерному, в світі бездольному. / Навік Тя буду хвалити" ("Піснь о світі" Олександра Падальського). Л.е. визначав вибір певного стилю — піднесеного (панегірики) чи зниженого (низове бароко; знаменитий лист козаків до турецького султана). Термін "Л.е." суголосний з поняттям "літературна топіка" (набір загальних місць), розробленим Е.Курціусом, проте наділений глибшим змістом, оскільки розкриває сутність церемоніальних нормативів середньовічного та постсередньовічного життя.
