Ізосинтаксизм (грецьк. isos — рівний та syntaxis — складання) — суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т.п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування:

Був такий день,

коли не можна нічого тягти з лісу,

бо прилізе гадина додому.

Були такі слова,

які вимовляти умів сліпий,

викликаючи гадину з-під хати, —

убити її.

Була така гадина,

яка ховалася від холоду в печі

і серед ночі цокала, як годинник [...] (В.Герасим'юк).

І. притаманний народній пісні, найбільше він характерний для дум. Елементи І. вживаються подеколи і в прозі задля увиразнення художнього мовлення.