Локальний прийом (лат. localis — місцевий) — застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов'язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т.п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М.Коцюбинський ("На камені", "Тіні забутих предків"), П.Загребельний ("Роксолана"), І.Білик ("Меч Арея"). Своє тлумачення Л.п. дали російські конструктивісти, котрі намагалися розбудувати тему "з її основного смислового складу", під яким розумівся словник, ритм тощо. В такому аспекті сприймаються, скажімо, поеми М.Бажана "Гетто в Гумані" та "Сліпці", перенасичені специфічною термінологією, яка сприяє розкриттю сутності зображуваних явищ.
