Цезура (лат. caesura, від caedo — рубаю) — ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, — "Олександрійські вірші" М.Зерова:
Братерство давніх днів,//розкішне любе гроно!
Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона [...].
Таку Ц. називають ще й великою, або медіаною, тому що вона має своє постійне місце у багатоскладових канонічних віршових формах (не лише в олександрійському вірші, а й у тринадцятискладовому силабічному, в гекзаметрі). На відміну від античної версифікації, де Ц., як правило, припадає на середину стопи, в сучасній силабо-тоніці — навпаки — збігається з межею стопи, поділяючи віршовий рядок на дві асиметричні частини. Приміром, у п'ятистопному ямбі Ц. вживається після другої стопи, у шестистопному — після третьої тощо:
Твоя стріла // прошиє тонким свистом
Ранкове скло // над степом запашним (Ю.Дараган).
Українській поезії притаманна також подвійна Ц.:
Живуть під містом, // наче у казках, // кити, дельфіни
і тритони в густій і чорній, //мов смола, воді, //
в страшних пивницях сто [...] (В.-І.Антонич).
Тут перша Ц. виконує роль медіани, а друга — малої Ц., або коротенької паузи. Ц. також розрізняються, як і клаузули, своїм закінченням. Принаймні акаталектичній клаузулі, як в олександрійському вірші, відповідає метрична (квантитативна) Ц., каталектичній — ліпометрична, гіпердактилічній — гіперметрична. Так, ліпометрична Ц. спостерігається, коли останній стопі віршового рядка бракує повноти метроструктури, тобто її усічено:
Я іду по рейці / / і хитаюсь,
Чи дійду до віку, // чи впаду.
Ліс спинивсь. І/ Ліс, мов зелений заєць,
Задивився Ц на мою ходу (М. Йогансен).
Гіперметрична Ц. має подовжену стопу порівняно з іншими:
Ніхто, ніяк, II нічим не спинить
Людьми угноєний // прогрес (І. Світличний).
Ц. може пересуватися в межах рядка або змінювати своє розташування в межах стопи:
