Емфаза (грецьк. emphasis — виразність) — одна з риторичних фігур, що полягає в інтонаційному окресленні певного вислову, окремого складника поетичного мовлення, надаючи їм особливої експресії та увиразнення. Це досягається за допомогою різних стилістичних засобів (апасіопези, анафори, інверсії, паралелізмів, епіфори, звертань, вигуків тощо):

Греби, весляре, на верхів'я!

Король-весляре, на верхів'я! В люстерці гроз

в люстерці снів

в люстерці гроз безмежних,

Король-весляре, гей, блисни

в люстерці гроз безмежних (М. Хвильовий).

Е. вживається подеколи задля патетичності поетичного мовлення, декламаційної піднесеності. Однак звертаються до цієї стилістичної фігури не тільки поети, а й прозаїки (Ю.Яновський: "Байгород", "Майстер корабля", "Чотири щаблі" та ін.). Еналага (грецьк. enallagos — заміна) — стилістична фігура, неправильний мовний зворот, заміна певної граматичної категорії іншою задля посилення мовної експресії. Так, Т.Шевченко у поемі "Неофіти" замість "доброго того дівчати" вживає Е.:

Незабаром зробилась мати

Із доброї тії дівчати.

Формою Е, (коли, наприклад, відбувається перенесення епітета на кероване слово) може розглядатися інверсія:

А в пристані грає,

Огнями сіяє

Корабликів зграя барвиста (Леся Українка).