Хоку, або Хамку — традиційний жанр японської пейзажної лірики, що виник у XVI ст., зумовлений розвитком міської культури. Це трирядковий неримований вірш, постав на основі першої півстрофи танка. Існувало кілька шкіл X.: "Кофу" — "давня школа", пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа "Сьофу" — "достеменна школа", де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, котрий реформував X. у новий жанр Хайку: відтоді суб'єктивний ліризм поступився перед безпосереднім зображенням природи. Зверталися до X. такі поети, як Танігуті Бусон (XVIII ст.), Кобоясі Ісса (XIX ст.) Масаока Сікі (межа ХІХ-ХХ ст.) та ін. Цей жанр привертав увагу й українських поетів (приміром, В.Коломійця), які вбачали в його лаконічній формі можливість точного вираження ліричного настрою. Приклад X. — з доробку Марії Ревакович:

наші голоси —

скорбні двійники

мов крила вітру в степу.

Холостий віршовий рядок — незаримований віршовий рядок на відміну від інших рядків. Досить часто спостерігається у східній поезії (газелі, рубаї, туюги та ін.), трапляється і в українській, зокрема у катрені, де можуть не римуватися перший і третій рядки і т.п.:

З козацького чуба —

Печаль та згуба...

Та вільний вітер (А.Мойсієнко).