Дактиль (грецьк. daktylos — палець; міра довжини) — в античній версифікації — стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший — довгий, решта — короткі. У силабо-тонічній системі — трискладова стопа з наголосом на першому складі (— ∪ ∪). Дактилічні віршові розміри з'явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний Д. — надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах, хоч трапляються поодинокі випадки йото вживання:

Всі поля серпами гніву

скошено.

Всі шляхи в кривавій зливі

зрошено (Юрій Клен).

Іноді поети вдаються до двостопного Д.:

Лезами слів

Значте скарби.

Воля і гнів —

Голос доби (П.Филипович).

 Поширенішим є тристопний Д.:

В райдугу чайка летіла.

Хмара спливала на схід.

Може б, і ти захотіла

Чайці податися вслід?

Сонце на заході впало.

Райдуга згасла в імлі.

Темно і холодно стало

На неспокійній землі (Л. Первомайський).

 Часто використовується чотиристопний Д.:

 Синіми спіралями, барвами кольорами

Ходить ходить хвилями втіха, як вино [...] (І. Багряний)

Цікавий приклад п'ятистопного Д, міститься у доробку М. Вінграковського:

Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,

Наче ту пару з небачених чаш із віків,

Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,

Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?

Не є винятком і шестистопний Д., в тому числі й білий:

 Дні відцвітають в минуле, тремким осипаються листям

В сяєві променів грають, в барвистім згоряють вогні.

Смуток і радості й туги засновують очі імлою.

І на волосся й на вії сріблястий кладеться іней (Б. Кравців).

 Дедалі більше поширення знаходить вільний Д.:

Тільки й думок — на ранок

Хліба нема у жінки...

Ґанок,

Труп біля стінки (Є. Плужник).