Віланела, або Віланель (фр. villanelle, від лат. villanus — селянський) — у добу середньовіччя — пісня пастухів, у добу Відродження — пісня про кохання, стилізована під сільську пісню. Строфічна будова В. досить складна: має 6 тривіршів однакової структури, схожих на терцини, і останній 19-й рядок. Всі рядки охоплені двома римами, з яких одна зв'язує 13 рядків (перший та третій рядки кожного тривірша і заключний), а друга — 6 рядків (середні рядки всіх шестивіршів). При цьому перший рядок повторюється повністю у шостому, дванадцятому й вісімнадцятому, а третій — у дев'ятому, п'ятнадцятому, дев'ятнадцятому; вони містять основну думку В., віршовий розмір якої — чотиристопний хорей, подеколи — ямб. Звертався до В. французький поет XVI ст. Ж.Пассер:

 Загубив я милу фею,

 Що майнула, як весна.

 Поспішу я вслід за нею.

 Ти в розлуці із зорею?

 Значить, доля в нас одна:

 Загубив я милу фею.

 Вірю спраглою душею,

 Як твоя любов міцна:

 Поспішу я вслід за нею.

 Я з тобою, мов з ріднею,

 Знов ділю печаль без дна.

 Загубив я милу фею.

 Без її краси — лілеї

Все — мов пустка мовчазна.

 Поспішу я вслід за нею.

 Смерте, владою своєю .

 Скористайся, навісна:

 Загубив я милу фею,

Поспішу я вслід за нею (переклад Б. Мельничука).