Арго - Словник літературознавчих термінів - літературозначий довідник визначень - Українська література

Арго (франц. argot — жаргон) — І. Соціальний різновид мови, який характеризується вузькопрофесійною або своєрідно освоєною загальновживаною лексикою, що має елементи умовності, штучності і "таємничості". А. існує на базі загальнонародної мови, зокрема її граматики, але використовує слова з інших мов, діалектів та штучно створені; відрізняється деякими граматичними формами та окремими особливостями вимови. А. — мова замкнутих соціальних груп, яка функціонує як засіб відокремлення групи від іншої частини суспільства для приховання мети комунікації: лірницьке, ремісницьке, студентське, бурсацьке А. (див.: Тарабарська мова). У цьому значенні те саме, що жаргон (див.: Мова). 2. Мова декласованих елементів суспільства і кримінального середовища: жебраків, волоцюг, злодіїв та інших злочинців — жебрацьке А., злодійське (кримінальне) А., або "блатна" мова (найвідоміший з видів А.). Слова і вирази А., використовувані в загальнонародній мові, називаються арготизмами: "блатний", "по блату", "стояти на шухері", "кімарити", "шкет", "шмон" та ін. Вони, втрачаючи системні зв'язки з іншими словами А., зберігають експресивність. У мові художньої літератури злодійське А. чи окремі його елементи використовуються для створення колориту кримінального середовища та мовної характеристики персонажів, а також при так званій оповідній манері в авторському мовленні (І.Франко, А.Тесленко, І.Микитенко, Б.Антоненко-Давидович). "Е, що то ви, молоді яндруси, говорите!.. По місті тротуарами ходять та ходаки з долини висмикують — велика штука. А зловлять хатраки, то також що? Заведуть на дідівню, кобзнуть там чи й не кобзнуть, та й по всій історії" (І.Франко. "Хлопська комісія").

Украинская Баннерная Сеть