"Вільна Україна" — політичний, літературно-науковий часопис, виходив 1906 (всього 6 чисел, перше та останнє — здвоєні) у Петербурзі. Видавець — А.Шабленко, редакційна колегія — М.Порш, С.Петлюра, П.Понятенко. Журнал намагався дотримуватися модної на ті часи соціалістичної орієнтації. На сторінках "В.У." друкувалися Леся Українка ("Одне слово", "Напис в руїні"), В.Винниченко ("На пристані", "Раб краси"), а також А.Шабленко, Т.Романенко, А.Бобенко та ін. Вільний вірш — вірш, який, на відміну від канонічних нормативів силабо-тоніки, має довільну кількість стоп при збереженні традиційного римування та закономірного розподілу наголосів. Найпоширенішим розміром В.в. вважається ямб, застосовуваний у вірші з коливанням від однієї до шести стоп у вільній послідовності, здебільшого практикований у жанрі байки (байковий вірш), хоч може вживатися й в інших жанрах. Так, приміром, В.в. застосовував Г.Чупринка, вживаючи хорей:
Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне
Вільний, мрійний, тихий дзвін,
В світлі, в вітрі, в небі тоне,
Спів розносе
І голосе.
Хто се, хто се
Дзвони носе.
Хто се він?
В,в, приваблює невимушеною, природною синтаксичною будовою. Водночас, оскільки довжина кожного рядка заздалегідь не встановлена, то фраза досить містко вкладається в цей рядок і визначає його обсяг, урізноманітнюючи та динамізуючи ритмо-інтонаційний колорит поетичного мовлення.
