Анахронізм (грецьк. ana — вверх та chronos — час) — культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності у художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення в літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Так, у драмі В.Шекспіра "Юлій Цезар" мовиться про дзиґарі, яких не могло бути у Стародавньому Римі. Юрій Клен, пишучи про соняшник "О Дажбожів пишний цвіте", очевидно, мав на увазі філософський символ українства, а не історичні факти ( ця рослина була завезена в Україну в XVI ст.). Подеколи А. спостерігається у стильовій невідповідності, засвідченій, приміром, творами Марії Проскурівни ("Од сіна до соломи", "Пані писарівна" та ін.), написаними в добу нових, пов'язаних із модернізмом ідейно-естетичних пошуків на початку XX ст., але перейнятими духом естетичних смаків епохи Г.Квітки-Основ'яненка. А. вбачається також у інерції художнього мислення поетів, закомплексованих на переспівах одних і тих же мотивів чи використанні одних і тих же тропів (волошки, солов'ї і та ін.) та версифікаційних засобів (ямбічний розмір, банальна, зужита рима та ін.), як правило, спрощених. Однак неприпустиме ототожнення такого А. з віршовими формами, які мають велику традицію та виявляють неабияку літературну життєздатність (октава, сонет, терцина, рубаї тощо).
