Ямб (грецьк. iambos — напасник) — в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (∪—). В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний Я.:

Іду посеред поля я,

Іду;

Голівонька вже крутиться —

Впаду,

Тоді над лине мавонька,

Як сон [...] (В. Поліщук).

Не часто трапляється й двостопний Я. Його прикладом може бути строфа з поеми І.Драча "Смерть Шевченка", подовжена у третьому рядку гіперкаталектичною клаузулою:

Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер ,

Звіває з віт.

Тристопний Я. також не дуже поширений:

Заквіт осінній сум,

осінній сум заквіт.

На віях я несу

гаптований привіт —

і любій принесу,

прохатиму: візьми;

заквіт осінній сум —

заквітнемо і ми (В. Чумак).

Чотиристопний Я., завдяки своїй гнучкості та місткості, — найуживаніший в українській поезії:

Яких іще зазнаю кар?

Якими нетрями ітиму

Шляхами з Риму і до Криму

Під гвалт і кпини яничар? (І. Світличний).

Часто спостерігається п'ятистопний Я.:

Гарячий день — і враз достигне жито

І доп'яніють обважнілі грона.

Він ще незнаний, ще непережитий,

Єдиний день — мого життя корона (Олена Теліга).

Шестистопний Я., що за кількістю складів відповідає олександрійському віршеві, був улюбленим розміром київських "неокласиків", передовсім М.Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І.Антонич:

Антонич був хрущем і жив колись не вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко [...].

Семистопний Я. спостерігається серед вільних ямбів: Зсуваються усе грізніше чорно сизі хмари...

Стає на всій землі надто душно, темно; тяжко, млосно...

…І тоскно

В мінливім блискавок червонім миготінні [...] (А. Казка).

Восьмистопний Я. — крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:

Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,

і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п'янко.

Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.

До інших зір молитимусь і інших ждати ранців

(Б.-І.Антонич).

В Елладі Я. називали жартівливі вірші, що використовувалися під акомпанемент музичного інструмента — ямбіке. Згодом Я. означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром. Пізніше Я. поступово виповнювалися жанровим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки С.Гординського "Слова на каменях. Римські ямби" (1937), М. Бажана "Ямби" (1940). Я. вживається й у формі вільного вірша як вільний Я. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий Я. практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Я. використовується й за відсутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах:

[...] Коли нараз мені в чужому краї

не вистачить на подих України,

коли поміж небес та океанів

не втримають мене сріблисті крила, —

зостанеться гарячий попіл предків,

і я розвіюсь над широким світом

живучими пилинками землиці —

тієї, у якій коріння хліба,

тієї, у якій моє коріння (П. Перебийніс).