Тирада (фр. tirade, від італ. tirare — тягти) — довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні — строфа, в якій рядки пов'язувалися спочатку одним асонансом, пізніше — моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об'єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої віртуозної фрази:
Прийти... І, сівши на ослоні,
дивитись мовчки у вікно,
як сутінь випила долоні
і криє сірим полотном
міських дахів нерівний профіль,
габу вихлястих хідників,
щоб все це викувать у строфи,
в химерні лінії рядків
і, надіславши до редакцій
той витвір нервів і речей,
чекать на біль нових реакцій,
на біль недоспаних ночей (Д.Фальківський).
Здебільшого Т. вживається для позначення велемовних реплік, часто перейнятих пафосним надлишком (фрагменти міркувань Малахія Стаканчика з драми М.Куліша "Народний Малахій" про утопічну "голубую даль"). Надуживання Т. спостерігається і в сучасній прозі (Є.Пашковський, В.Медвідь, Оксана Забужко та ін.).
